ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2023 р. Справа № 520/8817/22

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бершова Г.Є.,

Суддів: Чалого І.С. ,  Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2022, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., м. Харків, по справі № 520/8817/22

за позовом               ОСОБА_1  

до              Головного управління Національної поліції в Харківській області                      

про  визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 03.06.2022 №298 в частині, що стосується притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;

- визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 14.06.2022 за № 287 о/с в частині реалізації щодо ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби;

- поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу №2 роти №2 батальйону №2 полку поліції особливого призначення ГУНП в Харківській області з 14.06.2022;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення (заробіток) за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 усі судові витрати.

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2022 визнано неповажними причини пропущення строку звернення до адміністративного суду та відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про поновлення процесуального строку на звернення до адміністративного суду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишено без руху.

Встановлено позивачеві термін для усунення недоліків позовної заяви – протягом десяти календарних днів з моменту отримання даної ухвали, надавши вказані документи безпосередньо до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду.

Також вказано, що для усунення вказаних вище недоліків позивачу необхідно:

- надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші поважні підстави для поновлення строку, з наданням до суду відповідних доказів;

- надати до суду докази ознайомлення позивача з наказом про звільнення 27.09.2022;

- надати до суду докази на підтвердження факту, що позивач з моменту видання наказів до 27.09.2022 не отримував оскаржувані накази засобами електронної комунікації.

26.10.2022 представником позивача подана заява про усунення недоліків.

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про визнання поважними причини пропуску та поновлення процесуального строку для звернення до суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 – Циплицький Д.О. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що позивач (апелянт) вважає ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 у справі № 520/8817/22 такою, що винесена судом з порушенням норм процесуального права при невірному з`ясуванні всіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків суду, а відтак такою, що підлягає скасуванню із направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтовування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач ознайомився із спірним наказом 28.09.2022, у подальшому він перебував на лікарняному з 30.09.2022 по 15.10.2022. Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги довідку про хворобу позивача, оскільки позивач цю довідку не складав. Звернув увагу на наявність у позивача та його представника статусу ВПО. Також зазначив, що датою договору про надання правничої допомоги вказано день першого звернення позивача до адвоката, а документи та примірник підписаного договору був переданий адвокату пізніше батьком позивача. Також адвокат звернув увагу на судову практику суду першої інстанції по справі № 520/5638/22 яким не тільки поновлено строк звернення до суду, а й задоволено позов.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином не підтверджено поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, з огляду таке.

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Колегія суддів зазначає, що предметом даного позову є оскарження наказів Головного управління Національної поліції в Харківській області від 03.06.2022 №298 в частині, що стосується притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та від 14.06.2022 за № 287 о/с в частині реалізації щодо ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

З огляду на зазначену норму вбачається, що спірні правовідносини склались з приводу проходження та звільнення з публічної служби.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно з частиною 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За приписами пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з положеннями частин 1-3 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 вказаної вище статті).

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Отже, відповідно до приписів статті 122 КАС України строки звернення до суду врегульовується або приписами КАС України або приписами іншого Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі - Дисциплінарний статут НП України) передбачено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Колегія суддів зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут НП України.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для цієї справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29 січня 2019 року у справі №807/257/14. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі "Ніколова проти Болгарії" № 7888/03 тощо).

У свою чергу, під темпоральними (часовими) колізіями слід розуміти такі колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того ж самого питання принаймні двох норм права.

Правила конкуренції, крім вищезазначеного, можуть випливати з часової послідовності прийняття норм. За загальним правилом, нова норма припиняє дію старої норми, якщо вони суперечать одна одній (lex posterior derogat legi priori). У співвідношенні між звичайними законами, які суперечать один одному, "молодша норма" припиняє суперечливу до неї "старшу": цей підхід виходить з того, що існуюче право при виданні нової норми може бути змінене без особливих проблем.

Тобто у контексті цьому судового спору застосуванню підлягає Дисциплінарний статут НП України, що затверджений Законом України і яким передбачені порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду № 120/7567/22 від 08.02.2023, котрий враховано в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України в ході перегляду апеляційним судом даної справи.

Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту НП України до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Законодавцем внесено зміни до Дисциплінарного статуту НП України в період дії воєнного стану, зокрема, абзацом 1 частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту НП України визначено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Тобто цим пунктом охоплено такі види дисциплінарних стягнень, як зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність.

Абзацом 2 частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту НП України визначено, що у разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Колегія суддів зазначає, що такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби мають бути реалізовані шляхом видання наказу по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення, як це передбачено частиною третьою статті 22 Дисциплінарного статуту НП України.

При цьому, Дисциплінарним статутом НП України врегульовано питання ознайомлення з відповідними наказами.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 30 Дисциплінарного статуту НП України у разі відсутності поліцейського, якого притягнуто до дисциплінарної відповідальності, без поважних причин на службі копія наказу про застосування до нього дисциплінарного стягнення надсилається поштовим зв`язком (у разі можливості) на адресу місця проживання, зазначену в його особовій справі, або з використанням електронної комунікації за контактними даними, які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника.

Поліцейський вважається таким, що ознайомлений з наказом про застосування дисциплінарного стягнення, після спливу чотирьох календарних днів з дня його відправлення поштовим зв`язком або після спливу двох календарних днів - у разі відправлення з використанням електронної комунікації.

Однак, в межах цієї справи судом не досліджувалося питання ознайомлення позивача зі спірними наказами в порядку визначеному статтею 30 Дисциплінарного статуту НП України, оскільки позивачем пропущено п`ятнадцятиденний строк звернення до суду із цим позовом з моменту отримання ним нарочно спірних наказів, про що вказує також представник позивача у поданій ним апеляційній скарзі.

Так, за твердженнями представника позивача, вказаних у позовній заяві, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про ознайомлення зі спірними наказами 27.09.2022.

При цьому, позивачем надано копію заяви від 28.09.2022, поданої до відповідача, з питань надання копій спірних наказів, які, за твердженням представника позивача, позивач отримав у день звернення.

Враховуючи отримання позивачем спірних наказів 28.09.2022, строк звернення до суду у позивача, без урахування приписів ст. 30 Дисциплінарного статуту НП України, розпочався 29.09.2022.

Таким чином, останнім днем подання позовної заяви було 14.10.2022, з цим погодився представник позивача у поданій ним апеляційній скарзі (5 аркуш), та зазначає, що строк звернення до суду пропущено усього на три дні.

Однак, до суду представником позивача позовна заява була направлена до суду засобами поштового зв`язку 17.10.2022.

Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

При цьому, колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов`язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з`ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом, перебіг строку на звернення до суду починається від дня виникнення права на подання адміністративного позову, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом.

Слід зазначити, що пропуск строку передбаченого статтею 122 КАС України не є безумовною підставою для повернення позовної заяви або залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.

За змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/241/21, проаналізувавши положення статті 122 КАС України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, відповідно до частин третьої та четвертої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений ст. 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Колегія суддів зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У цьому випадку обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача - поважності причин пропуску строку звернення до суду, покладається саме на позивача як суб`єкта звернення.

При цьому, посилання представника позивача на ігнорування судом першої інстанції приписів ч. 2 ст. 77 КАС України є хибними з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що її приписи стосуються саме розгляду спірних правовідносин по суті спору, проте на стадії відкриття провадження у справі суддя першої інстанції надає оцінку лише обставинам дотримання позивачем вимог КАС України для звернення до суду з відповідним позовом, та не має права надавати оцінку, по суті спору, правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Відтак, на стадії відкриття провадження у справі застосування ч. 2 ст. 77 КАС України є неможливим.

Щодо перебування позивача на лікарняному, колегія суддів зазначає таке.

Після отримання спірних наказів позивач, 30.09.2022, уклав договір про надання правничої допомоги з адвокатом Ципліцьким Д.О.

Отже, з 30.09.2022 адвокат Ципліцький Д.О. набув право звертатися з позовом в інтересах позивача, а тому підстави перебування позивача на лікарняному не свідчать про поважність пропуску звернення до суду.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про невідповідність наданої представником позивача довідки сімейного лікаря про хворобу позивача в період з 30.09.2022 по 15.10.2022 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України 13.11.2001 за N 455, а відтак вважає її неналежним доказом перебування позивача на лікарняному. При цьому твердження представника позивача про те, що позивач не є лікарем і не несе відповідальності за складання медичних документів не надає такій довідці жодного доказового значення, тим більш за наявності укладеного договору про надання правничої допомоги у межах строків, достатніх для звернення до суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що дата укладення договору про надання правничої допомоги, передання підписаного примірника та будь-яких документів позивачем або його близькою особою, статус ВПО позивача та його представника, не впливає на порядок обчислення строків звернення до суду.

Крім того, навіть у разі подання позову без доказів, але з дотриманням встановленого законом строку, позивач демонструє вчинення ним дій з метою захисту своїх прав. В такому разі суд залишає позовну заяву без руху та надає час для усунення її недоліків, однак і цього позивачем та його представником вчинено не було.

Натомість представник позивача жодним чином не обґрунтовує поважності причин пропуску строку звернення до суду, навіть без урахування вимог ст. 30, 31 Дисциплінарного статуту НП України, з 15.09.2022 по 17.09.2022.

Посилання позивача на поновлення строку звернення до суду та позитивне вирішення для спору Харківським окружним адміністративним судом у справі № 520/5638/22 не має жодного юридичного значення при вирішенні цієї справи, оскільки не є постановою Верховного Суду, в які викладено висновок про застосування певної норми права (ч. 5 ст. 242 КАС України), та не містить жодних преюдиційних обставин при розгляді цієї справи (ст. 78 КАС України).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не наведено жодних поважних причин пропуску строку звернення до суду за період з 15.09.2022 по 17.09.2022.

Інших об`єктивних чинників, які свідчили про неможливість своєчасного звернення з цим позовом до суду, представником позивача не наведено.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду та погоджується із висновком суду першої інстанцій про наявність підстав для застосування до позивача наслідків, встановлених п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Правова позиція щодо застосування норм права у схожих правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №140/1832/19, від 05.02.2020 у справі №1.380.2019.002838, від 19.08.2020 у справі №520/5566/19, від 18.02.2021 по справі № 640/25034/19 тощо.

Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 по справі № 520/8817/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Г.Є. Бершов

Судді І.С. Чалий  І.М. Ральченко