Справа № 758/9219/20 Головуючий 1 інстанція- Ларіонова Н.М.

Провадження № 22-ц/824/3827/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 травня 2023 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 12 травня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У серпні 2020 року АТ «Піреус Банк МКБ» звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 18 січня 2019 року між АТ «Піреус Банк МКБ» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № RtDoCC/15583, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредит на споживчі потреби, а саме на рефінасування боргу за попереднім кредитом у розмірі 53696,88 грн. строком до 17 січня 2022 року із розрахунку 35 % річних, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.

Вказував, що за умовами кредитного договору позичальникОСОБА_1 мав повертати кредит та проценти щомісячними платежами згідно графіку платежів, однак з дати надання кредиту не виконував цих обов`язків, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 10 липня 2020 року становить 85287,37 грн. і включає тіло кредиту - 53696,88 грн., проценти - 27744,08 грн. У зв`язку з наведеним просив стягнути із відповідача на користь банку борг у розмірі 85287,37 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Подільського районного суду м.Києва від 12 травня 2022 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Піреус Банк МКБ» борг за кредитним договором № RtDoCC/15583 від 18 січня 2019 року станом на 10 липня 2020 року у розмірі 85287,37 грн. та судовий збір у розмірі 2102 грн.

Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 06 жовтня 2022 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог банку в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована наступним:

- при ухваленніоскаржуваного заочного рішення відповідач не приймав жодної участі, не отримував ні судових повісток в судові засідання, а відтак не міг вчасно подати

- 2 -

відзив з поважних і незалежних від нього причин, оскільки не знав і не міг знати про розгляд даної справи, що призвело до порушення його основоположних прав як учасника судового процесу і може повністю позбавити його права на справедливий суд у даній справі;

- не будучи повідомленим про розгляд даної справи та за відсутності фізичної можливості дістатись до приміщення суду він був позбавлений права з`явитись у судове засідання та подати заперечення проти заяви (відзив) та клопотання з поважних і незалежних від них причин (постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 1516/4184/2012-ц);

- згідно вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляд справи Конвенцію про захист прав і основоположних свобод і протоколів до неї, та практику ЄСПЛ як джерело права;

- розгляд справи за відсутності учасників справи, щодо яких відсутні дані про своєчасне їх сповіщення про місце і час розгляду справи є порушенням процесуальних норм ЦПК України та вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо забезпечення рівності та змагальності сторін, що випливає із практики Європейського Суду з прав людини.

- вважає, що при розгляді справи було порушено принцип змагальності та принцип рівності сторін у розумінні п.1 ст.6 Конвенції, яка встановлює правило «справедливого балансу» між сторонами і яке полягає у наданні розумної можливості кожній стороні представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною, а право на публічний розгляд має на увазі право на «усне слухання».

- невручення стороні належним чином судових документів може позбавити таку сторону можливості захищати себе у провадженні (рішення ЄСПЛ у справах: «Заводнік проти Словенії», «Гурепка проти України», «Надточій проти України», «Пелевін проти України», «Коробов проти України», «Слюсар проти України»;

- він не погоджується із розміром заявленої заборгованості і іважає, що позивачем не доведено розміру заборгованості загального та по її складовим, оскільки доказами заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»;

- розрахунок боргу не є доказом його наявності, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом, а банківської виписки про рух коштів, яка є підтвердженням виконаних операцій, позивачем не надано, що позбавляє суд можливості перевірити дійсний розмір заборгованості (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16-ц);

- позивачем не надано жодного доказу видачі кредиту взагалі і у вказаному розмірі, як і не надано доказів невиконання відповідачем своїх зобов`язань, зокрема позивачем до позовної заяви не було додано жодних документів, які б підтверджували факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача та подальше розпорядження ними шляхом зняття готівки, або жодних документів, які б підтверджували видачу кредитних коштів відповідачу в касі банку, як і не надано про це жодного первинного бухгалтерського документу на підтвердження виконання мети цільового використання виданих відповідачу кредитних коштів;

- суд не звернув уваги, що має місце штучне збільшення розміру процентів банком внаслідок застосування методу процентної ставки «30/360», який не відповдіає умовам догвоору, що призвело до щтучного завищення процентів.

Позивач АТ «Піреус Банк МКБ» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його

- 3 -

позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 85287,37 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі, оскільки має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, та їх невильне з`ясування.

Прийшовши до висновку про укладення між сторонами кредитного договору № RtDoCC/15583 від 18 січня 2019 року, суд не звернув уваги на його зміст та прийшов до помилкового висновку, що предметом даного договору є відкриття відповідачу поточного рахунку, видачу йому платіжної картки та надання кредиту в межах кредитного ліміту, за умовами якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у гривні, випускає та надає платіжну картку для її подальшого використання Клієнтом в порядку та на умовах, викладених в Договорі, Правилах та Чинних Тарифах, та надає кредитні кошти шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунок для здійснення платежів клієнта у розмірі 50000 грн.

Суд не звернув уваги, що встановлені ним обставини стосуються укладеного раніше між цими ж сторонами кредитного договору № 0088134-CCGp1_03556 від 08 жовтня 2013 року про відкриття поточного рахунку, видачу платіжної картки та надання кредиту в межах кредитного ліміту 50000 грн.

Педметом спору в даній справі є стягнення коштів за кредитним договором № RtDoCC/15583 від 18 січня 2019 року, укладеним для рефінасування боргу за попереднім кредитним договором № 0088134-CCGp1_03556 від 08 жовтня 2013 року у розмірі 53696,88 грн., умови якого судом в повному обсязі в рішенні не встановлені.

Це ж стосується посилань суду у рішенні на те, що:

- 4 -

- підписанням договору Клієнт підтвердив, що він ознайомлений з положеннями Правил та Чинних Тарифів, розміщених на офіційній веб-сторінці банку, вони йому повністю зрозумілі, він приєднується до них, в повній мірі розуміє та погоджується з тим, що Правила та Чинні Тарифи є невід`ємною частиною цього договору та є такими, що зобов`язують сторін цього договору;

- клієнт зобов`язався погашати кредит та сплачувати проценти щомісячно, до 20 числа включно;

- позивач виконав свої зобов`язання за договором відкрив відповідачу поточний рахунок в гривні в межах ліміту, випустив та надав платіжну картку.

Встановлені судом обставини стосуються умов раніше укладеного кредитного договору № 0088134-CCGp1_03556 від 08 жовтня 2013 року, який не є предметом спору.

Водночас колегія суддів вважає, що неправильність встановлення обставин справи та їх неповне з`ясування не призвела до неправильного вирішення спору з огляду на таке.

Позов АТ «Піреус Банк МКБ» підлягає до часткового задоволенння з наступних підстав.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що 18 січня 2019 року між АТ «Піреус Банк МКБ» і відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № RtDoCC/15583, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредит на споживчі потреби, а саме на рефінасування боргу за попереднім кредитом у розмірі 53696,88 грн. зі сплатою 35 % річних терміном до 17 січня 2022 року, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування (т.1 а.с.4-12).

Згідно п.2 частини № 1 цього договору кредит надається на повне рефінансування заборгованості по кредитній картці, оформленій позичальнику в рамках продуктів «Кредит на поточний рахунок «Кредитна картка» та «Кредит на поточний рахунок «Кредитна картка для зарплатних проектів» шляхом зарахування грошових коштів на рахунок позичальника НОМЕР_1 , відкритий за попереднім кредитним договором № 0088134-CCGp1_03556 від 08 жовтня 2013 року.

Згідно п.4 частини № 1 та п.4.1.1. частини № 2 цього договору повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати щомісячних платежівщомісячно, до 18 числа,згідно графіку платежів (додаток № 1), яким визначено розмір щомісячного платежу у сумі 2429 грн. (т.1 а.с.13).

Також, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 не виконував обов`язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів на його погашення, покладених на нього кредитним договором.

Зокрема, після укладання договору відповідчем не внесено жодного платежу на погашення суми кредиту, результаті чоговідповідач має заборгованість, яка становить 85287,37 грн. і включає тіло кредиту -53696,88 грн.,проценти - 27744,08 грн. станом на 10 липня 2020 року, що стверджується розрахунком боргу та випискою про рух коштів по

- 5 -

рахунку (т.1 а.с.16-15, 58).

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про порушення відповідачем умов кредитного договору, що у свою чергу свідчить про порушення прав позивача АТ «Піреус Банк МКБ» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення боргу за тілом кредиту у розмірі 53696,88 грн. та процентами

В тойже час колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що має місце збільшення розміру процентів банком, обрахунок яких не відповідає умовам договору, що призвело до штучного завищення процентів.

Так, позивач просить стягнути проценти за період із 18 січня 2019 року по 10 липня 2020 року у розмірі 27744,08 грн., що стверджується наданим розрахунком боргу.

Однак, такий розрахунок суперечить умовам укладеного між кредитного договору № RtDoCC/15583 від 18 січня 2019 року, відповідно до п.4 частини № 1 та п.4.1.1. частини № 2 цього договору повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати щомісячних платежів до 18 числа,згідно графіку платежів (додаток № 1), яким визначено розмір щомісячного платежу у сумі 2429 грн. (т.1 а.с.13).

Як вбачається із додатку № 1 до договору дана сума включає як тіло кредиту, так і проценти, розмір яких визначено у твердій сумі за кожен місяць.

Згідно додатку № 1 за процентною ставкою 35 % річних відповідач мав сплатити станом на 10 липня 2020 року проценти у розмірі 22647,90 грн., а відтак обрахунок процентів проведений позивачем невірно та супеерчить умовам договору.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині щодо встановлених судом обставин укладення між сторонами кредитного договору № RtDoCC/15583 від 18 січня 2019 року та його умов.

Також, суд змінює рішення в резолютивній частині щодо суми стягнутого з відповідача боргу за кредитним договором, який визначає у розмірі становить 76344,78 грн., що включає тіло кредиту -53696,88 грн., проценти - 22647,90 грн.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПКУкраїни у зв`язку із зміною судового рішення суд змінює розподіл судових витрат і покладає на відповідача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд покладає на банк витрати відповідача по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог.

Доводи апеляційної скарги про про те, що:

- при ухваленні оскаржуваного заочного рішення відповідач не приймав жодної участі, не отримував ні судових повісток в судові засідання, а відтак не міг вчасно подати

- 6 -

відзив з поважних і незалежних від нього причин, оскільки не знав і не міг знати про розгляд даної справи, що призвело до порушення його основоположних прав як учасника судового процесу і може повністю позбавити його права на справедливий суд у даній справі;

- не будучи повідомленим про розгляд даної справи та за відсутності фізичної можливості дістатись до приміщення суду він був позбавлений права з`явитись у судове засідання та подати заперечення проти заяви (відзив) та клопотання з поважних і незалежних від них причин (постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 1516/4184/2012-ц);

- розгляд справи за відсутності учасників справи, щодо яких відсутні дані про своєчасне їх сповіщення про місце і час розгляду справи є порушенням процесуальних норм ЦПК України та вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо забезпечення рівності та змагальності сторін, що випливає із практики Європейського Суду з прав людини.

- вважає, що при розгляді справи було порушено принцип змагальності та принцип рівності сторін у розумінні п.1 ст.6 Конвенції, яка встановлює правило «справедливого балансу» між сторонами і яке полягає у наданні розумної можливості кожній стороні представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною, а право на публічний розгляд має на увазі право на «усне слухання».

- невручення стороні належним чином судових документів може позбавити таку сторону можливості захищати себе у провадженні (рішення ЄСПЛ у справах: «Заводнік проти Словенії», «Гурепка проти України», «Надточій проти України», «Пелевін проти України», «Коробов проти України», «Слюсар проти України»,

колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

З матеріалів справи вбачається, що провадження в даній справі відкрите ухвалою судді від 13 жовтня 2020 року і розгляд призначено на 23 березня 2021 року, проте з огляду на неявку відповідача розгляд відкладено на 28 липня 2021 року.

Напередодні розгляду, тобто 26 липня та 27 липня 2021 року відповідач через систему «Електронний суд» подав дві заяви про відкладення розгляду, в яких вказав, що поінформований про розгляд справи 25 липня 2021 року, однак у зв`язку із наявністю у нього принципово важливих для об`єктивного розгляду справи матеріалів, доповнень та роз`яснень (щодо сплачених ним коштів, обставин і умов позики, односторонньої зміни позивачем цих умов, його взаємодії з банком по вирішенню питання боргу, неправомірних дій банку по відношенню до нього як клієнта), які потребують систематизації та належної підготовки, просив відкласти розгляд справи на 30 серпня 2021 року або пізнішу дату (а.с.64-65, 69-70).

Суд врахував дане клопотання і відклав розгляд на 11 листопада 2021 року, про що відповідач був повідомлений належним чином за вказаною ним у клопотаннях адресою,однак судова повістка повернулася із відміткою пошти, що особа за даною адресою не знаходиться, що у свою чергу відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України вважається врученням судової повістки (т.1 а.с.74).

Розгляд даної справи неодноразово відкладався та був призначений на 12 травня 2022 року, про що відповідач був повідомлений належним чином на вказану нам електронну адресу.

09 травня 2022 року відповідач через систему «Електронний суд» подав заяву про відкладення розгляду, в якій зазначив про уведення в Україні воєнного стану, що суттєво обмежує його вчиняти певні дії та несе загрозу життю і здоров`ю, а також те, що він не має змоги прибути до суду, просив перенести засідання на час після скасування воєнного стану.

Наведені обставини переконливо свідчать про те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи 12 травня 2022 року. Це по-перше.

По-друге, суд обгрунтовано не врахував подане відповідачем 09 травня 2022 року

- 7 -

клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на відсутність поважності причин неявки відповідача. При цьому посилання відповдіача на введення в Україні воєнного стану, що суттєво обмежує його вчиняти певні дії та несе загрозу життю і здоров`ю, а також те, що він не має змоги прибути до суду, очевидно надумані та безпідставні, оскільки введення военного стану на території України не є перешкодою для діяльності органів держави (за виключенням окупованих територій), в тому числі судів, які функціонують у звичному режимі.

По-третє, відповідач не був позбавлений можливості порушити перед судом клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з дотриманням положень ст.212 ЦПК України, що узгоджується із правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду: від 08 липня 2021 року у справі № 675/1538/19 та від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17.

По-четверте, відповідач був обізнаний про розгляд даної справи із липня 2021 року, що стверджується поданими ним 26 липня та 27 липня 2021 року заявами через систему «Електронний суд» про відкладення розгляду, а відтак очевидно та поза всяким розумним сумнівом відповідач за добросовісного здійснення ним своїх процесуальних обов`язків мав більш ніж достатньо часу для ознайомлення із матеріалами справи та отримання усіх необхідних документів, чого не зробив. Така процесуальна поведінка відповідача свідчить про недобросовісне здійснення ним своїх процесуальних прав та обов`язків всупереч приписам ст.44 ЦПК України.

В тому числі відповідач мав більше шести місяців до початку військової агресії рф проти України для подання відзиву чи викладення своєї позиціє по суті спору, чим не скористався.

Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

І по-п`яте, відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Доводи апеляційної скарги про те, що:

- відповідач не погоджується із розміром заявленої заборгованості і вважає, що позивачем не доведено розміру заборгованості загального та по її складовим, оскільки доказами заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»;

- розрахунок боргу не є доказом його наявності, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом, а банківської виписки про рух коштів, яка є підтвердженням виконаних

- 8 -

операцій, позивачем не надано, що позбавляє суд можливості перевірити дійсний розмір заборгованості (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16-ц),

апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані.

В даному випадку відповідач помилково ототожнює питання ведення суб`єктами господарювання бухгалтерського обліку з дотриманням вимог закону із питаннями доказування у цивільному процесі, які врегульовані ЦПК України.

Згідно ст.76 ЦПК країни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до приписів цивільного процесуального закону докази у процесі мають відповідати певним критеріям. Зокрема докази мають бути належними, тобто такими, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК), допустимими, тобто такими, що підтверджують певні обставини справи, які за законом не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.79 ЦПК), достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи(ст.79 ЦПК) та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування(ст.80 ЦПК).

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем надано до суду першої інстанції розрахунок боргу та виписку про рух коштів по рахунку відповідача, які є належними і допустимими доказами наявності боргу та його розміру.

Розрахунок боргу є зрозумілим та доступним, в тому числі містить усю необхідну інформації щодо періоду та розміру виникнення боргу. Зокрема із вказаних документів вбачається, що після укладання договору відповідчем не внесено жодного платежу на погашення суми кредиту, внаслідко чого відповідач має заборгованість, яка становить 85287,37 грн. і включає тіло кредиту -53696,88 грн. та проценти.

Відхиляючи, дані доводи апеляційний суд звертає увагу, що відповідач не спростував наведені докази. Зокрема, якщо відповідач вважає, що наданий банком розрахунок та виписка по рахунку невірні, а саме, що він сплачував кошти саме за вказаним договором, то згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач був зобов`язаний його спростувати, надавши докази сплати ним коштів, передбачені ст.76 ЦПК України, чого відповідачем не зроблено.

При цьому апеляційний суд звертає увагу що додані відповідачем до заяви про перегляд заочного рішення квитанції про сплату ним коштів за 2014-2015 роки стосуються погашення боргу за кредитним договором № 0088134-CCGp1_03556 від 08 жовтня 2013 року, який не є предметом спору в даній справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано жодного доказу видачі кредиту взагалі і у вказаному розмірі, як і не надано доказів невиконання відповідачем своїх зобов`язань, зокрема позивачем до позовної заяви не було додано жодних документів, які б підтверджували факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача та подальше розпорядження ними шляхом зняття готівки, або жодних документів, які б підтверджували видачу кредитних коштів відповідачу в касі банку, необгрунтовані.

- 9 -

Як вище вказувалося апеляційним судом встановлено, що кредитний договір № RtDoCC/1558318 від 18 січня 2019 року був укладений між сторонами з метою рефінасування боргу за попереднім кредитним договором № 0088134-CCGp1_03556 від 08 жовтня 2013 року у розмірі 53696,88 грн.

Зокрема відповідно до п.2 частини № 1 цього договору кредит надається на повне рефінансування заборгованості по кредитній картці, оформленій позичальнику в рамках продуктів «Кредит на поточний рахунок «Кредитна картка» та «Кредит на поточний рахунок «Кредитна картка для зарплатних проектів» шляхом зарахування грошових коштів на рахунок позичальника НОМЕР_1 , відкритий за попереднім кредитним договором № 0088134-CCGp1_03556 від 08 жовтня 2013 року.

Отже, предметом даного кредитного договору від 18 січня 2019 року було рефінансування заборгованості, тобто погашення боргу за кредитним договором від 08 жовтня 2013 року, а не отримання відповідачем кредитних коштів для власного використання, як останній помилково вважає.

Також, встановлено, що після перерахування суми кредиту у розмірі 53696,88 грн. на рахунок відповідача № НОМЕР_1 , відкритий за попереднім кредитним договором від 08 жовтня 2013 року і погашення за инм боргу, відповідач 23 січня 2018 року подав до банку заяву про закриття вказаного поточного рахунку № НОМЕР_1 , зариття кредитного ліміту та заблокування усіх платіжних карток по даному рахунку (а.с.20), що у свою чергу свідчить про те, що відповідач чітко розумів мету та цілі отримання кредиту для рефінансування попереднього боргу.

За таких обставин посилання відповідача на неотримання ним кредитних коштів у касі банку є очевидним маніпулюванням.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційні скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, зогляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Подільського районного суду м.Києва від 12 травня 2022 року змінити в

- 10 -

мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

Рішення Подільського районного суду м.Києва від 12 травня 2022 року змінити в резолютивній частині, стягнувши із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» 76344 гривень 78 коп. боргу за кредитним договором № RtDoCC/1558318 від 18 січня 2019 року та судовий збір у розмірі 1870 гривень.

Стягнути із Акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 332 гривні.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: