Справа № 420/782/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року                                                                                                                            м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Кілійського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Кілійського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому  позивач просить:

- визнати протиправними дії Кілійського відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь № КО-14/5133-22/5133/14-22 від 29.12.2022) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 23.01.2023 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі змістом адміністративного позову та відповіді на відзив, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, із посиланням на постанову Великої Палати Верхового Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 тощо.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач – Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, по суті, з підстав відповідності оскаржуваних дій вимогам законодавства, які регулюють спірні правовідносини, із зазначенням, зокрема, що: заява ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 , зважаючи на те, що вона не є заявою-анкетою встановленого зразка, розглянута відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» та листами від 13.12.2022 та 29.12.2022 проінформовано позивачів у визначені законодавством порядку та строки про результати її розгляду, з наданням позивачам відповідного роз`яснення щодо порядку оформлення паспорта громадянина України; а ні Кілійським відділом, а ні ГУ ДМС в Одеській області не приймалось рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки тощо.

Станом на дату вирішення справи відзив на позовну заяву або заява про продовження встановленого судом процесуального строку для його подання, в порядку ч. 2 ст. 121 КАС України, від відповідача – Кілійського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до суду не надійшли.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані пояснення, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

Відповідно до Свідоцтва про народження, Серія НОМЕР_1 , виданого 16 квітня 2007 року, ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.24)

Згідно зі свідоцтвом про шлюб, Серія НОМЕР_2 , виданого 18 червня 2014 року, ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_4 , прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу – ОСОБА_5 . (а.с.23)

В заяві від 26 листопада 2022 року (а.с.14-15), адресованій відповідачам, неповнолітня дитина ОСОБА_2 та її законний представник ОСОБА_1 просили оформити та видати паспорт зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.

Згідно з цією заявою, заявниками до неї додано:

1) свідоцтво про народження ОСОБА_2 ;

2) дві фотокартки 3,5х4,5 см ОСОБА_2 ;

3) заяву ОСОБА_2 за формою про видачу паспорта відповідно до наказів МВС України № 320 від 13.04.2012 та № 456 від 06.06.2019;

4) рішення Кілійського районного суду від 06.11.2012 про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ;

5) свідоцтво про шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_4

6) лист Міністерства освіти і науки № 1/9-347 від 24.06.2020;

7) лист Міністерства освіти і науки № 1/9-131 від 11.03.2021.

Листом № КО-14/6/5133-22/5133/14-22 від 29.12.2022 року (а.с.16-17) Кілійський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за результатами розгляду заяви щодо видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ та відповідно до Закону України «Про звернення громадян», повідомив, зокрема, що:

- переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов`язків перед державою або відмови від виконання законів;

- крім того, виходячи із системного аналізу норм права, видача документа, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду – книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) не можлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорту підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки;

- Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних», оформлені засобами Єдиного державного демографічного реєстру документи забезпечують більш надійний ступінь захисту від втручання, пошкодження чи втрати інформації у порівнянні з документами на паперових носіях;

- згідно Положення, паспорт громадянина України є необхідним документом для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою та ін. та видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку;

- враховуючи викладене, у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Не погоджуючись з діями Кілійського відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь № КО-14/5133-22/5133/14-22 від 29.12.2022) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач звернувся до суду із вищенаведеними позовними вимогами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз.абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Управління ДМС у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт; зобов`язано Відділ ДМС оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт.

Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція).

При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі – Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з ч. 2 ст. 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до пунктів 2-4 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), паспорт громадянина України (далі – паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

20 листопада 2012 року прийнятий Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI (далі – Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Так, правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону)

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу, є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992 № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна»; нижче – зображення Державного герба України, під ним – напис «Паспорт»; На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі – зображення Державного прапора України, нижче – напис «Паспорт громадянина України».

На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка – випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята – для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій – шістнадцятій – про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резусфактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі – Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року – оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року – оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до міграційного органу, заявники просили оформити та видати паспорт зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.

Разом з тим, у відповіді на заяву позивача вказано, що відсутні законні підстави для оформлення позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі – у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Разом з тим, на час звернення позивача із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) зазначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач – фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач – територіальні органи ДМС України; в) предмет спору – вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

При цьому судом також враховано, що згідно з ч.ч. 2, 4-7 ст. 13 «Обов`язковість судових рішень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Суд також звертає увагу сторін, що, як зазначено судом вище, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, обов`язковими для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, за результатами розгляду будь-якої, а не лише викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин в даному випадку судом враховані висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) (у подібних правовідносинах) на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онерїлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обовязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у Конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Суд також не бере до уваги обґрунтування відповідача заперечень проти позовних вимог із посиланням на те, по суті, що: заява ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 , зважаючи на те, що вона не є заявою-анкетою встановленого зразка, розглянута відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» та листами від 13.12.2022 та 29.12.2022 проінформовано позивачів у визначені законодавством порядку та строки про результати її розгляду, з наданням позивачам відповідного роз`яснення щодо порядку оформлення паспорта громадянина України; а ні Кілійським відділом, а ні ГУ ДМС в Одеській області не приймалось рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки тощо – з тих підстав, що таке обґрунтування не відповідає змісту заяви позивача щодо суті порушеного у ній питання, доданих до неї документів (- свідоцтво про народження ОСОБА_2 ; - дві фотокартки 3,5х4,5 см ОСОБА_2 ; - заяву ОСОБА_2 за формою про видачу паспорта відповідно до наказів МВС України № 320 від 13.04.2012 та № 456 від 06.06.2019; - рішення Кілійського районного суду від 06.11.2012 про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ; - свідоцтво про шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ; - лист Міністерства освіти і науки № 1/9-347 від 24.06.2020; - лист Міністерства освіти і науки № 1/9-131 від 11.03.2021) та змісту відповіді Кілійського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на отриману заяву, згідно з якою, заява розглянута відповідачем по суті порушеного у ній питання.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позиція відповідача – Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області зі спірних питань – є помилковою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Крім того, як встановлено судом вище, відзив на позовну заяву або заява про продовження встановленого судом процесуального строку для його подання, в порядку ч. 2 ст. 121 КАС України, від відповідача – Кілійського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до суду не надійшли.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, зокрема, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, про що також зазначено в ухвалі суду про відкриття провадження у справі, відповідно

суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:

- оскаржувані дії (відповідь № КО-14/6/5133-22/5133/14-22 від 29.12.2022 року) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинені відповідачем – Кілійським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області: не на підставі чинного законодавства України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці дії, тому вони є протиправними, відповідно позовні вимоги позивача, в тому числі похідні вимоги позивача зобов`язального характеру, – підлягають задоволенню, у спосіб, з урахуванням встановлених судом обставин та змісту вищенаведеної врахованої судом постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 14 ч. 2 ст. 3, п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, відповідно підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"  № 540-IX  від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383) до 30 червня 2023 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

Справу розглянуто, рішення прийнято та складено також з урахуванням: часу періодичного навчання суддів; часу тимчасової непрацездатності головуючого судді; часу перебування головуючого судді у відпустці; фактичного часу забезпечення суду електроенергією; часу повітряних тривог; часу перевірки повідомлень про мінування будівлі суду; статей 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»; законів України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», якими затверджено Укази Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 22.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 року № 757/2022, від 06.02.2023 року  № 58/2023, від 01.05.2023 року № 254/2023; рішення Ради суддів України від 24.02.2022 № 9.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 250, 255, 258, 262, 295, 297 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014; ідентифікаційний код юридичної особи: 37811384) та Кілійського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Миру, 60, м. Кілія, Одеська область, 68303) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Кілійського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь № КО-14/6/5133-22/5133/14-22 від 29.12.2022 року) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Кілійського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

          Суддя                                                                                                         М.Г. Цховребова