Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Номер провадження 2/229/1040/2023

Справа № 459/471/23

15 червня 2023 року

Дружківський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Погрібної Н.М., за участю секретаря Чирватюк В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дружківка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Аско-Донбас Північний», треті особи – Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

позивач звернувся до суду із позовом до ПАТ «Аско-Донбас Північний», треті особи – ТДВ «Експрес Страхування», ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 6491,24 грн, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01 вересня 2021 року, близько о 15год. 00 хв., ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в ПрАТ «Аско ДС» (Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 17.10.2020 року № 0538344), керуючи автомобілем марки «Mitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Ст.Бандери в м.Червонограді Львівської області, порушивши Правила Дорожнього руху, вчинив дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої його автомобілю марки «Kia Sportage» д.р.з. НОМЕР_2 , під його керуванням, завдано технічні ушкодження на загальну суму 13 174,85 грн. Зазначив, що про зазначену ДТП, у присутності викликаного ним наряду патрульної поліції Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області та винуватця ДТП ОСОБА_2 , оформлено повідомлення (Європротокол), згідно якого останній повністю визнав свою вину вчиненні ДТП.

02 вересня 2021 року повідомлення про подію особисто ним наручно подано страховику – ТДВ «Експрес Страхування», у якому застрахований його автомобіль, представниками якого цього ж дня проведено огляд транспортного засобу, оформлено дефектну відомість та скеровано для проведення ремонту на станцію технічного обслуговування ПАТ «Галичина Авто».

28.09.2021 року його автомобіль було відремонтовано.

Вказав, що розмір фактичних витрат за відновлювальні роботи, за вирахуванням франшизи, становить 6683,61 грн. Зазначена сума виплачена йому страховиком ТДВ «Експрес Страхування». Фактично сплачено ним особисто 6491,24 грн. з розрахунку 13174,85 грн. (загальний розмір страхового відшкодування) – 6491,24 грн. (1% франшизи) = 6683,61 грн. (сума, яка покрита страховиком ТДВ «Експрес Страхування» за відновлювальні роботи внаслідок ДТП).

12.12.2022 р. від відповідача надійшов лист про відмову у виплаті шкоди у зв`язку з пропущенням строку подання заяви на виплату страхового відшкодування.

На підставі викладеного позивач просив стягнути на його користь з відповідача майнову шкоду в сумі 6491,24 грн.

Відповідно до відзиву представника відповідача, останній позовні вимоги не визнав посилаючись на те, що заява про виплату страхового відшкодування до відповідача надійшла 01.12.2022 року. Проте, оскільки ДТП сталася 01.09.2021 р., а заява про виплату страхового відшкодування до відповідача надійшла 01.12.2022 р., тому позивачем пропущеного однорічний строк для звернення з заявою про виплату страхового відшкодування. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником третьої особи – ТОВ «Експрес Страхування» надані письмові пояснення, відповідно до яких, за договором добровільного страхування (КАСКО) від 21.04.2021 р. № 202.21.2598824 ТДВ «Експрес Страхування» було сплачено на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 6683,61 грн. Розрахунок страхового відшкодування здійснено в страховому акті № 3.21.4077-1. 13174,85 грн. (вартість ремонту по рахунку СТО, що відповідає акту виконаних робіт, що наданий позивачем) -6491,24 грн. (франшиза п. 8 частини «А» договору КАСКО) = 6683,61 грн. Таким чином, недоплачена до договору КАСКО частина вартості відновлювального ремонту становить 6491,24 грн. ТДВ «Експрес Страхування» звернулося до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації (заява від 07.10.2021 р. № 7543/07-3.21.4077). 21.04.2023 р. ПрАТ СК «Аско-Донбас Північний» було сплачено на користь ТДВ «Експрес Страхування» 6683,61 грн. з призначенням платежу «страхове відшкодування згідно заяви № 3.21.4077, зг. страхового акту № 2120/21 ГО від 20.04.2023 р. (Червоноград), без ПДВ». Таким чином, зобов`язання ПрАТ «Аско-Донбдас Північний» перед ТДВ «Експрес Страхування» виконано у повному обсязі.

В судове засідання позивач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав.

       Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся.

       Представник третьої особи ТОВ «Експрес Страхування», третя особа  ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 01 вересня 2021 року о 15:00 годині по вул.Ст.Бандери, 21, в м. Червоноград Львівської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Mitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням відповідача, та автомобіля марки «Kia Sportage» д.р.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача, внаслідок якої автомобілю марки «Kia Sportage» д.р.з. НОМЕР_2 завдано технічні ушкодження.

Відповідно до копії повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 01.09.2021 року, т.з. «європротокол», водій транспортного засобу марки «Mitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,  ОСОБА_2  свою вину у вчиненні ДТП визнав (а.с.8).

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «Kia Sportage» державний номерний знак НОМЕР_2 , його власником є ОСОБА_1 (а.с.12).

02.09.2021 р. ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «Експрес Страхування» з заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 6491,24 грн. щодо подій, що трапились 01.09.2021 р. (а.с.14).

Відповідно до акту огляду транспортного засобу від 02.09.2021 року та акту виконаних робіт, складеного 28.09.2021 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Kia Sportage» державний номерний знак НОМЕР_2  складає 13 174,85 грн. з ПДВ та 10 979,04 грн. без урахування складової ПДВ (а.с.15,16).

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Mitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ «Страхова компанія «Аско ДС» (Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Аско-Донбас Північний») від 16.10.2020 року № АР/0538344 (строк дії з 17.10.2020 по 16.10.2021 року включно) з лімітом за шкоду майну 130 000 грн., франшиза 0 грн. (а.с.9).

01.12.2022 р. ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ СК «Аско-Донбас Північний» з заявою про відшкодування заподіяної шкоди в сумі 6491,24 грн., яку заподіяв ОСОБА_2 (а.с.18).

ОСОБА_1 отримав відповідь з ПрАТ СК «Аско-Донбас Північний», відповідно до якої, відмовлено у виплаті страхового відшкодування на підставі ст. 37, п.37.1.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с.19).

Згідно з положеннями ч.ч.1, 2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 р. у справі № 755/18006/15-ц, що має враховуватись судом згідно вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за вказаним законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Так, у деліктному правовідношенні обов`язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів розподіляється між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ), а також право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі за № 147/66/17.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, наведений висновок Великої Палати Верховного Суду є обов`язковим для застосування.

Як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Аско ДС» (Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Аско-Донбас Північний»), що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з лімітом відповідальності 130000 грн. При цьому, завдана ДТП шкода не перевищує ліміту відповідальності за полісом ПрАТ «Страхова компанія «Аско ДС» від 16.10.2020 року № АР/0538344, з врахуванням нульової франшизи. Таким чином, належним відповідачем в частині стягнення відшкодування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, який пошкоджено ДТП є страховик ПрАТ «Страхова компанія «Аско ДС».

Щодо посилання представника відповідача на пропущення позивачем однорічного строку для звернення з заявою про виплату страхового відшкодування, суд зазначає наступне.

       З матеріалів справи вбачається, що позивач 11.11.2021 р. звертався до Червоногвардійського міського суду Львівської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Аско-Донбас Північний», про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Згідно рішення суду від 21.11.2021 р., яке набуло законної сили 22.12.2022 р., позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20), у якій Верховний Суд зазначив наступне.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства.  При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Відповідно до статті 33 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон №1961-IV) страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово має надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Тобто страхувальник має вчинити дії для повідомлення страховика про настання ДТП.

У свою чергу, страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (стаття 34 Закону №1961-IV). Тобто страховик після повідомлення страхувальником про ДТП має здійснити всі дії для встановлення та виплати страхового відшкодування.

У страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає у разі навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку (підпункт 37.1.1 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), або у разі вчинення ним умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (підпункт 37.1.2 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

Крім того, у страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

Разом з тим, у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон №85/96-ВР)).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в  Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до  Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.

Згідно зі статтею  999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV.

Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати  (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №147/66/17).

Водночас в Законі наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільний кодекс України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України)

Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб у спосіб передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті  11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.

За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, як уже зазначалось, винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті  988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).

Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.

При цьому, зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.

Відповідно до цього Закону та статті 13 ЦК України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.

За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.

Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд.

Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України). При цьому, ЦПК України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права. Наприклад, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає припинення поруки у зв`язку з пропуском 6 місяців строку звернення кредитора до поручителя, а також, що з припиненням поруки припиняється й право на отримання сум простроченої заборгованості від поручителя.

Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 ЦК України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 ЦК України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право.

Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.

Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.

Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV).

Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).

В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).

Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом,  може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України  позовна   давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.

Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.

Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України).

Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.

З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Із урахуванням вищенаведеної позиції Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що пропуск позивачем річного строку для звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування стався не з вини позивача, з незалежних від нього причин, що було пов`язано із розглядом судової справи, а дії позивача свідчать про його добросовісну поведінку.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у виплаті позивачеві страхового відшкодування відповідачем було відмовлено неправомірно, відмова відповідача не ґрунтується на нормах чинного законодавства та суперечить принципам обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, одним з яких є захист майнових інтересів страхувальників.

При цьому, судом враховується, що згідно із ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Із урахуванням встановлених обставин справи та визначених відповідно до них правовідносин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог, та вбачає наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування у розмірі 6491,24 грн.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись  ст.ст.4,12,79-82,141,258,259,263,264,265,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

вирішив:

позов ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , до Приватного акціонерного товариства «Аско-Донбас Північний», ЄДРПОУ 13494943, адреса знаходження: Донецька область Краматорський район м. Дружківка вул. Соборна, 37, треті особи – Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», ЄДРПОУ 36086124, адреса знаходження: м. Київ вул. Степана Бандери, 22, ОСОБА_2 , іпн, серія та номер паспорту не відомо, адреса проживання: АДРЕСА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Аско-Донбас Північний» на користь ОСОБА_1 шкоду в сумі 6491 (шість тисяч чотириста дев`яносто одну) грн. 24 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Аско-Донбас Північний» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.М. Погрібна