ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/896/23 Суддя першої інстанції: Клопот С.Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Горяйнова А.М.,

суддів - Василенка Я.М. та Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати неправомірними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2018 року № Ф-13453-17 на суму 15819 грн 54 коп, від 14 травня 2019 року № Ф-13453-17 на суму 21030 грн 90 коп та від 18 листопада 2020 року № Ф-13453-17 на суму 35588 грн 74 коп;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області привести у відповідність облік сплаченого єдиного внеску та скасувати всі нарахування, які відбулися в автоматичному режимі, на суму 37788 грн 74 коп.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року вказаний адміністративний позов було задоволено частково - визнано протиправними і скасовано Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2018 року № Ф-13453-17 на суму 15819 грн 54 коп, від 14 травня 2019 року № Ф-13453-17 на суму 21030 грн 90 коп та від 18 листопада 2020 року № Ф-13453-17 на суму 35588 грн 74 коп.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та у встановленому законом порядку припинила свою реєстрацію як суб`єкта господарювання лише 18 січня 2023 року, а тому була платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідач зазначає, що з 01 січня 2017 року єдиний внесок підлягає сплаті у фіксованому розмірі незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності й отримання доходу.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані вимоги є протиправними і підлягають скасуванню з огляду на порушення строків їх винесення суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року - без змін, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що Головне управління ДПС у Чернігівській області винесло вимоги про сплату боргу (недоїмки), згідно з якими у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), а саме - відповідно до вимоги від 09 листопада 2018 року № Ф-13453-17 у розмірі 15819 грн 54 коп, відповідно до вимоги від 14 травня 2019 року № Ф-13453-17 у розмірі 21030 грн 90 коп та відповідно до вимоги від 18 листопада 2020 року № Ф-13453-17 у розмірі 35588 грн 74 коп.

Заборгованість була нарахована контролюючим органом в автоматичному порядку за період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2020 року на загальну суму 37788 грн 74 коп, в тому числі за 2017 рік в сумі 8448 грн 00 коп, за 2018 рік в сумі 9828 грн 72 коп та за 2019 рік в сумі 11016 грн 72 коп.

Не погоджуючись із вказаними вимогами контролюючого органу, ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску перебуває у прямій залежності від наявності реєстрації такої фізичної особи відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Однак Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 23 травня 2013 року містить відмітку про те, що свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 вважається недійсним.

Суд першої інстанції також врахував, що позивач не зверталася до державного реєстратора для отримання свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності нового зразка, а чинним законодавством не врегульовано особливості сплати грошових зобов`язань особою, свідоцтво на зайняття підприємницькою діяльністю якої визнано недійсним.

Крім того суд першої інстанції зазначив, що згідно з довідками від 20 січня 2023 року № 06/91, № 06/92, № 06/93, № 06/94, № 06/95 позивач за 2017-2021 роки отримувала дохід (заробітну плату) за основним місцем роботи в Комунальному енергогенеруючому підрозділі «Чернігівська теплоелектроцентраль» та ТОВ Фірми «Технова» і за неї роботодавцем були сплачені страхові внески, встановлені законом.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, адже вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається та сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 31 березня 2000 року було взято на облік як платника єдиного внеску, а 23 травня 2013 року внесено запис за номером 20641750000033859 та проведено реєстраційну дію: «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним» (виконавчий комітет Чернігівської міської ради).

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції, що діє з 01 січня 2017 року, передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У свою чергу п. 4 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону передбачає, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

З огляду на те, що з 01 січня 2017 року для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, єдиний внесок нараховується незалежно від отримання ними доходу, Головне управління ДПС у Чернігівській області визначило позивачу відповідні зобов`язання у розмірі мінімального страхового внеску на місяць та надіслало йому вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-273534-17 від 11 травня 2019 року.

Позивач вважає, що втратила статус фізичної особи-підприємця, оскільки відомості про неї внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним.

У свою чергу відповідач наполягає на тому, що реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця було скасовано у встановленому законом порядку лише 18 січня 2023 року.

З 01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п.п. 2, 3, 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 1 липня 2010 року № 2390-VI (у редакції, що діяла з 19 грудня 2011 року) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Додатково колегія суддів вважає необхідним зазначити, що п. 4 та абз. 2 п. 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 1 липня 2010 року № 2390-VI (у редакції, що діяла з 19 грудня 2011 року) передбачали, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Разом з тим з 12 квітня 2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру», відповідно до якого пункти 2 - 4 і 7 - 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» були виключені.

Натомість п. 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» був викладений у редакції, яка передбачала, що усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Наслідки невиконання зазначеної вимоги Закону, у тому числі у вигляді припинення юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, встановлені не були.

З 13 грудня 2015 року Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» був викладений у новій редакції.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 зазначеного Закону для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру.

Зазначені норми права вказують на те, що фізичні особи-підприємці, зареєстровані до 01 липня 2004 року, не втрачають відповідного статусу та мають право звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію включення відомостей про себе як фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у період з 19 грудня 2011 року по 12 квітня 2014 року існувала процедура, згідно з якою відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, підлягали внесенню до Єдиного державного реєстру навіть за відсутності звернення таких юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Та обставина, що відомості про ОСОБА_1 у вказаний період (23 травня 2013 року) були внесені до Єдиного державного реєстру за такою процедурою без її згоди з позначкою про визнання відповідного свідоцтва недійним, не свідчить про втрату нею статусу фізичної особи-підприємця.

Важливим для вирішення справи є також те, що визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не є підставою для скасування державної реєстрації чи здійснення державної реєстрації припинення юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також не було перешкодою для внесення відомостей про таких осіб до Єдиного державного реєстру згідно з абз. 2 п. 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 1 липня 2010 року № 2390-VI (у редакції, що діяла з 19 грудня 2011 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Державну реєстрацію ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності було здійснено в установленому законом порядку, а державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності проведено 18 січня 2023 року.

Вирішуючи питання про вплив зазначених обставин на обов`язок позивача сплачувати єдиний внесок, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19. У вказаному судовому рішенні зазначено, що оскільки статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 01 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» та «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру», не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до Єдиного державного реєстру про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

За висновком Великої Палати Верховного Суду відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» виключає можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Як раніше зазначалося, ОСОБА_1 хоч і була зареєстрована у 2000 році як фізична особа-підприємець, проте реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не виконувала і відомості про неї не включені до Єдиного державного реєстру.

За таких обставин нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування саме як фізичній особі-підприємцю є незаконним. У зв`язку з цим колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та були правомірно задоволені судом першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 13 лютого 2023 року та не можуть бути підставами для його скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач А.М. Горяйнов

Судді Я.М. Василенко

В.В. Файдюк