ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 362/201/23 Суддя (судді) першої інстанції:Попович О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого- судці: Черпіцької Л.Т., суддів: Єгорової Н.М., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від "13" лютого 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, серії ВМ № 00008695 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 132-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 8 500,00 гривень.

Васильківський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 23.01.2023 визнав неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду та залишив позовну заяву без руху, надавши позивачеві десятиденний строк з дня вручення копії ухвали, протягом якого можуть бути усунуті недоліки шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку.

На виконання ухвали від 23 січня 2023 року представник позивача подав заяву про поновлення процесуального строку.

У свою чергу, Васильківський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 13.02.2023 визнав неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України повернув адміністративний позов особі, яка з ним звернулась.

Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для провадження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20 листопада 2019 року в справі № 9901/405/19, згідно з якими від часу, коли позивач дізнався про порушення свого права, й до дати подання повторної позовної заяви, сплинув значний і, на перший погляд, чутливий проміжок часу. Але правда й у тому, що основу цього строку становив проміжок часу та обставини (оскарження судових рішень, ухвалених під час подання первинного позову), на який позивач не міг вплинути, а звідси - за законом вчасно подати позов.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що спірна постанова відповідача винесена 21 січня 2022 року.

17.01.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом, одночасно, подавши заяву про поновлення строку звернення до суду.

В обґрунтування заяви позивач зазначив таке:

-оскаржена постанова не була направлена на адресу позивача; позивач дізнався про факт притягнення його до адміністративної відповідальності лише після накладеного 30 травня 2022 року державним виконавцем арешту на його майно та рахунки;

-збір, підготовка та подання доказів на підтвердження позовних вимог потребували більшого часу у зв`язку зі знищенням офісного приміщення та частини документації в с.Чайки та часу, необхідного для їх встановлення і відновлення;

-у червні 2022 року позивач звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом про оскарження постанови серії ВМ№00008695, однак цей суд ухвалою від 15 червня 2022 року повернув позовну заяву;

-позивач оскаржив ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року в апеляційному порядку; Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 липня 2022 року повернув апеляційну скаргу;

- позивач оскаржив ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року в касаційному порядку; Верховний Суд постановою від 08 грудня 2022 року залишив зазначену ухвалу без змін.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від "23" січня 2023 р. визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду та залишено позовну заяву без руху з наданням позивачеві строку для подання суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що та обставина, що повернення позовної заяви не позбавляє повторного звернення до адміністративного суду, не означає наявність у особи безумовного права звернення до суду після повернення вперше поданої позовної заяви без урахування встановлених для цього процесуальних строків, а у суду - обов`язку поновлювати такий строк.

На виконання ухвали від 23 січня 2023 року представник позивача подав заяву про поновлення процесуального строку, в якій, як зазначає суд першої інстанції, позивач повторно послався на тотожні обставини, які вже були перевіркою суду.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від "13" лютого 2023 р. від 13.12.2023 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та повернуто адміністративний позов особі, яка з ним звернулась.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання позивачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення та подання позовної заяви та як наслідок, її повернення судом, так само як і процедура апеляційного та касаційного оскарження відповідних судових рішень, не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити необхідність відхилення від принципу юридичної визначеності й поновлення десятиденного строку звернення до суду на майже рік.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).

За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності врегульовані статтею 286 КАС України, згідно з частиною другою якої позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

На підставі частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

У спорі, в межах якого переглядається оскаржене судове рішення, ніхто не заперечує того факту, що з первинним позовом позивач звернувся у червні 2022 року, тобто в межах встановленого законом строку звернення до суду після того, як він дізнався про порушення своїх прав. Але, на думку суду першої інстанції, позивач тоді не належним чином оформив та подав позовну заяву (не підписана позивачем), у зв`язку з чим позовна заява була залишена без руху, а згодом судовим рішенням повернута позивачеві, яке пройшло процедури апеляційного та касаційного оскарження, за результатами яких судове рішення залишено без змін.

Повторну позовну заяву позивач подав у січні 2023 року, тобто поза межами встановлених строків звернення до суду в цій справі.

На підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду скаржник послався на те, що він вчасно звернувся до суду з аналогічним позовом першого разу. Тоді він був переконаний, що подав позовну заяву із дотриманням вимог щодо її форми, порядку подання та вимог процесуального законодавства.

Натомість, суд першої інстанцій вирішив, що адміністративний позов належним чином не підписано позивачем. Із такими висновками суду позивач не погодився, оскільки вважав їх необґрунтованими та безпідставними, та подав апеляційну скаргу на таке судове рішення.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу, з тих підстав, що апеляційна скарга не підписана позивачем. Позивач також не погодився з таким рушенням суду апеляційної інстанції та оскаржив його у касаційному порядку. За результатами касаційного перегляду ухвала суду апеляційної інстанції залишена без змін.

На переконання колегії суддів, поки тривали апеляційне та касаційне провадження, позивач вправі був очікувати позитивного перегляду оскарженого судового рішення (ухвали суду першої інстанції про повернення вперше поданої позовної заяви). На час та тривалість перегляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій позивач не міг вплинути, ці чинники перебували поза його волею чи бажанням.

Колегія суддів зазначає, якщо, зокрема, суд апеляційної інстанції визнає незаконним, скасує ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви і направить справу до того самого суду для продовження розгляду, то первинна позовна заява визнається поданою вчасно незалежно від тривалості апеляційного перегляду справи й ухвалення рішення цим судом поза межами строків звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, касаційне провадження з перегляду ухвали апеляційного суду від 19.07.2022 у справі № 372/1419/22, якою повернуто апеляційну скаргу на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2022 року, закінчено ухваленням судового рішення від 08.12.2022.

Із повторним позовом у цій справі представник позивача звернувся 17 січня 2023 року. Причому, у заяві від 10.02.2023 про поновлення строку звернення до суду з позовом, яка подана на виконання вимог ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від "23" січня 2023 р. про залишення позову без руху, позивач зазначав, що звертався до суду з позовом 29.12.2022, однак з технічних причин отримав відмову у реєстрації.

Отож, зважаючи на реалізацію позивачем гарантованого права на оскарження рішення й тривалість перегляду оскарженого рішення, на яку позивач чи його представник об`єктивно не могли вплинути; на поведінку позивача після отримання рішення суду касаційної інстанції; нетривалий відтинок часу, упродовж якого подана повторна позовна заява, то у своїй сукупності ці обставини в рамках спірних правовідносин не можуть не свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від його волі.

Справді, від часу, коли позивач дізнався про порушення свого права, й до дати подання повторної позовної заяви, сплинув значний і, на перший погляд, чутливий проміжок часу. Але правда й у тому, що основу цього строку становив проміжок часу та обставини, на який позивач не міг вплинути, а звідси - за законом вчасно подати позов.

У контексті сказаного колегія суддів зауважує, що позивач не міг повторно звернутися із цим позовом у найкоротший строк після повернення первинного позову, з огляду на пряму нормативну заборону для відкриття провадження в такій справі, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 частини першої статті 170 КАС України). У свою чергу, позивач користуючись своїм правом, зокрема, на апеляційний перегляд справи, оскаржив ухвалу про повернення позову до апеляційного суду і, як уже мовилося вище, вправі був очікувати на результат такого перегляду, за якого справу могло бути повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження за первинним позовом.

У сенсі наведеного слід дійти висновку, що суд першої інстанції помилково оцінив наведені позивачем обставини пропуску строку звернення до суду, як неповажні для його поновлення.

З викладених обставин, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

За схожих обставин справи Велика Палата Верховного Суду дійшла подубного висновку в постанові від 20 листопада 2019 року в справі № 9901/405/19.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації заявником права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від "13" лютого 2023 р. - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька Н.М. Єгорова Я.М. Собків