ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 599/1896/22 пров. № А/857/17158/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

          головуючого судді                                                              Святецького В.В.

          суддів                                                                        Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

          з участю секретаря судового засідання                    Скрутень Х.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області   від 02 листопада 2022 року   у справі № 599/1896/22 (головуючий суддя Снігурський В.В., м. Зборів, ухвалене в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради про скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 486428354 від 28 червня 2022 року та постанову про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 649869169 від 28 червня 2022 року.

Позовні вимоги в частині оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 649869169 від 28 червня 2022 року залишені без розгляду за клопотанням представника позивача, згідно з ухвалою Зборівського районного суду від 02 листопада 2022 року.

Рішенням від 02 листопада 2022 року Зборівський районний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради про оскарження постанови РАП №486428354 від 28 червня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що фотознімки з відображенням автомобіля позивача, надані відповідачем як докази на підтвердження вчинення позивачем правопорушення (безпосереднє розташування транспортного засобу на пішохідному переході), слід визнати як неналежні докази, зважаючи на те, що такі фотознімки не містять інформації про розташування транспортного засобу на пішохідному переході, відстань місця зупинки ТЗ до пішохідного переходу, а відповідачем не здійснювався замір такої відстані.

Також відповідач не надав доказів того, що зупинка транспортного засобу в місці, зображеному на фото, потягла за собою створення перешкоди дорожньому руху або загрози дорожньому руху.

З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду підтримала вимоги апеляційної скарги та просить задовольнити її в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, місце, час проведення його проведення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що 28 червня 2022 року інспектором з паркування сектору контролю за паркуванням транспортних засобів управління Муніципальної інспекції Тернопільської міської ради винесено постанову РАП № 486428354 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП.

У постанові вказано, що 20 червня 2022 року о 10 год. 31 хв. транспортний засіб ГАЗ, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку в районі будинку, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. І. Франка, 20, чим допустив порушення п. 15.9 (г) ПДР України - зупинка на пішохідних переходах.

Зазначеною постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.

Не погоджуючись із вказаною вище постановою, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції керувався тим, що будь - яких доказів в обґрунтування позовних вимог щодо відсутності в його діях події і складу адміністративного правопорушення і неправомірності дій відповідача при винесенні оскаржуваної постанови позивач не надав. В свою чергу, матеріали фотофіксації з місця події повністю доводять вину позивача у порушенні правил зупинки транспортного засобу, є належними і допустимими доказами.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пункт 15.9 "г" ПДР України передбачає, що зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі.

За визначенням п. 1.10 ПДР України пішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками, дорожньою розміткою та пішохідними світлофорами. За    відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами.

Частиною 3 статті 122 КУпАП зазначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно - рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз наведеної норми законодавства дає підстави для висновку, що об`єктивною стороною адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч. 3 ст. 122 КУпАП є, зокрема, встановлення факту не дотримання водієм під час зупинки перед пішохідним переходом відстані 10 метрів між його транспортним засобом та розміткою цього пішохідного переходу.

Частиною 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За загальними правилами ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП.

Так, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з приписами ч.1 ст.   72   та ст.   73 КАС України   доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

У даному випадку відповідач надав суду як докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення матеріали фотофіксації, здійснені технічним засобом LOGIC INSTRUMENT FIELDBOOK K 80V2.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали фотофіксації, вірно зазначив, що кожен фотознімок містить позначення, дату та час, дані GPS координат. Проте      вказані зображення      не містять будь-яких засобів вимірювання (рулетка та ін.).

Адже відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 липня 2019 року по справі № 216/5226/16-а та від 17 березня 2020 року у справі № 482/83/17, належним доказом правопорушення, передбачено ч.3 ст.122 КУпАП, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від розмітки пішохідного переходу.

Колегія суддів зазначає, що відповідач ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надав      доказів здійснення ним у відповідності до вимог чинного законодавства заміру відстані на місці вчинення правопорушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що докази, які є в матеріалах справи, не підтверджують наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3   ст. 122 КУпАП.

Обов`язок доказування правомірності винесення оскаржуваного рішення покладається на суб`єкта владних повноважень, проте головний спеціаліст -   інспектор з паркування такого обов`язку не виконав.

Згідно з ч. 2   ст. 77 КАС України   в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 247 КУпАП   провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно п. 3 ч. 3   ст. 286 КАС України   за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції вважає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення не були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки правопорушення, за яке законом встановлено адміністративну відповідальність, передбачену ч.3 ст.122 КУпАП, посадовою особою не було з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, постанова у справі про адміністративне правопорушення, якою до позивача було застосовано штраф за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП, винесена без належних на те правових підстав, відтак, є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дав їм належної оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, дійшов помилкових висновків щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Зборівського районного суду Тернопільської області   від 02 листопада 2022 року   у справі № 599/1896/22 та ухвалити постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради РАП №486428354 від 28 червня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення – закрити.

Стягнути з Управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради (вул. Коновальця, 8, м. Тернопіль, 46020; ЄДРПОУ 34334305) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 740 (сімсот сорок чотири) гривні 30 коп. понесених судових витрат у вигляді судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя В. В. Святецький

судді Л. Я. Гудим

О. М. Довгополов

Повне судове рішення складено 21.06.2023.