ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 759/24569/21

провадження № 51-1885км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021105080002585 від 27 жовтня 2021 року,

за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Київ, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Відповідно до статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено

від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з цим вироком ОСОБА_6 26 жовтня 2021 року близько 19:30 намагався повторно таємно викрасти з магазину «Велика Кишеня» (просп. Леся Курбаса, 6-Г, м. Київ) 4 банки ікри та пляшку горілки загальною вартістю

1106,48 грн, однак не зміг довести кримінальне правопорушення до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий охороною біля виходу

з магазину.

Київський апеляційний суд ухвалою від 09 лютого 2023 року вирок Святошинського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_6 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора

ОСОБА_8 - без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:

? місцевий суд дійшов помилкового висновку про можливість застосування

до ОСОБА_6 приписів ст. 75 КК України;

? поза увагою суду залишились дані про підвищену суспільну небезпеку особи ОСОБА_6 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності проте, не відбувши призначене йому покарання, вчинив новий, більш тяжкий умисний корисливий злочин;

? у вироку не наведено підстав, з яких суд дійшов переконання про наявність

у ОСОБА_6 щирого каяття, а також яким чином зазначена обставина може пом`якшити покарання обвинуваченому;

? судом не враховано, що добровільного відшкодування заподіяного збитку обвинуваченим не здійснювалося, натомість дані про особу обвинуваченого

не зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину та не впливають

на прийняття рішення про звільнення від відбування покарання;

? обставини, які стали підставою застосування ст. 75 КК України

до ОСОБА_6 раніше вже були враховані судом при призначенні останньому покарання у виді обмеження волі.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 частково підтримав касаційну скаргу прокурора, просив

її задовольнити.

Засуджений ОСОБА_6 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікація дій засудженого у касаційному порядку не оспорюються.

Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості

й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття,

які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається

не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання

- конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,

їх небезпечності та даним про особу винного.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання

з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення обвинуваченого

без відбування покарання. Вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч

і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання.

Призначаючи ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України покарання

у виді обмеження волі, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином, конкретні обставини його вчинення, вартість викраденого, відсутність реальної шкоди, дані про особу обвинуваченого, який має непогашену судимість за вчинення проступку, працевлаштований, одружений, утримує неповнолітню доньку. Обставиною,

що пом`якшують призначене обвинуваченому покарання, місцевий суд визнав його щире каяття. Водночас обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши вищезазначені обставини в сукупності, місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК України зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

Із вищезазначеними висновками погодився апеляційний суд, який визнав необґрунтованими доводи прокурора про безпідставність звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75

КК України, навівши в ухвалі докладні мотиви свого рішення щодо залишення

без зміни вироку місцевого суду.

Погоджується з такими висновками судів і колегія суддів касаційного суду.

У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі прокурора відсутнє достатнє обґрунтування неможливості застосування ст. 75 КК України до засудженого, відсутні фактичні дані, які б вказували на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених

КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації

та справедливості, і не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.

Отже, підстав для сумніву у правильності висновків судів в частині застосування

до обвинуваченого положень ст. 75 КК України немає.

Враховуючи наведене, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3