ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2023 року   ЛуцькСправа № 140/11026/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ; зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 11.11.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в с. Оконськ Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого   постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №   106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач вказує, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №   6-р/2018, має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону №  796-ХІІ підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Проте, відповідач виплату підвищення до пенсії не здійснює, чим допускає протиправну бездіяльність.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 25.05.2023 разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами відповідач отримав, проте відзив на позов не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на обліку в органах ПФУ як одержувач пенсії по інвалідності, що підтверджується відповідними посвідченнями та не перебуває у трудових відносинах.

На час розгляду справи відповідач не спростував тієї обставини, що позивач не перебуває у трудових відносинах. Також у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявні відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 з 12.10.2020.

Позивач, відповідно до паспортних даних, зареєстрована в с. Оконськ Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №   106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати вказаного підвищення до пенсії позивач звернулася з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Стаття 39 Закону №   796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: “Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України”.

28.12.2014 прийнято Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” №   76-VIII    (далі – Закон №   76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №   796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №   987-VIII (далі – Закон №   987-VIII), який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №   796-ХІІ статтю 39 “Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження” такого змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №   6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №   76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення    Конституційним Судом України цього рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №   76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №   796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №   76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №   796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №   796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №   76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №   796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №   796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №   987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №   987-VIII.

Стаття 39 Закону №   796-ХІІ (у редакції Закону №   987-VIII), яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21.01.2019 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №   240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №   796-ХІІ до внесення змін Законом №   76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №   796-ХІІ у редакції Закону №   987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту  ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №   6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №   796-ХІІ.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №   240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №   6-р/2018 та статті 39 Закону №   796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №   796-ХІІ.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №   240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №   796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.

Ця справа відповідає ознакам типової та при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №   240/4937/18. Суд також наголошує на тому, що нормативно-правове регулювання спірних правовідносин після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №   240/4937/18 не змінилося.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №   240/4937/18, суд дійшов висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №   6-р/2018 та статті 39 Закону №   796-ХІІ  позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №   796-ХІІ.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд звертає увагу, що позивач просить зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат з 11.11.2022.

Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №  796-ХІІ належить задовольнити у спосіб зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення до пенсії з 13.11.2022 – у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із цим позовом – 13.05.2023 (дата на конверті, яким скеровано позовну заяву до суду).

Додатково суд звертає увагу, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №   1774-VIII (далі – Закон №   1774-VIII), та за змістом пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.12.2019 у зразковій справі №   240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №   1774-VIII,   після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Верховний Суд   від згаданого висновку щодо застосування пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774-VIII із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав, на що звернута увага в ухвалі Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №   240/3309/22.

Суд, при вирішенні справи, враховує також правову позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у зразковій справі №  240/4937/18, яка полягає у такому.

Передбачена статтею 39 Закону №  796-ХІІ доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі. Вирішуючи питання про зобов`язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки ця справа відповідає ознакам типової та при її розгляді по суті враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №   240/4937/18, тому підлягають також врахуванню правові висновки, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у вказаній зразковій справі №   240/4937/18.

Крім того, згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23.04.2013 №   21-239а11, від 19.03.2013 №   21-53а13, від 05.11.2013 №   21-293а13, від 07.07.2014 №   21-222014 тощо), відступу від якої не здійснювалось Верховним Судом, виплати за рішеннями судів, якими зобов`язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача. Вказана правова позиція підтримана у постанові Верховного Суду від 29.11.2021 у справі №   620/2928/20.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

На думку суду, відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України, у зв`язку із задоволенням позову, у цій справі необхідно застосувати спосіб захисту порушеного права, який обраний у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №   240/4937/18, а також звернути увагу сторін, що згідно із правовою позицією, викладеною в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у зразковій справі №   240/4937/18, передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі, та суди, у разі встановлення права особи на отримання такої доплати в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення її нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. Суд знову ж таки наголошує на тому, що нормативно-правове регулювання спірних правовідносин після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №   240/4937/18 не змінилося.

З урахуванням наведеного, позов підлягає задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Волинській області щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №   796-ХІІ, та зобов`язання відповідача з 13.11.2022 здійснити позивачу нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №  796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).

Керуючись статтями 243 - 246, 263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №   796-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 13 листопада 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №   796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, 22-В, ідентифікаційний номер 13358826).

Суддя                                                                                                    Р.С. Денисюк