Справа № 127/14578/22

Провадження № 22-ц/801/1058/2023

Провадження № 22-ц/801/1399/2023

Категорія: 64

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 рокуСправа № 127/14578/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П.,

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2023 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2023 року, ухвалені суддею Вінницького міського суду Вінницької області Вохміновою О.С.,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 , після смерті якого позивач прийняв спадщину та 11.09.2021 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що у квартирі з 10.06.2003 зареєстрований та фактично проживає його рідний дядько – відповідач ОСОБА_2 . За заявою власника Департамент адміністративних послуг Вінницької міської ради 01.07.2022 року зняв відповідача з зареєстрованого місця проживання за вказаною адресою. За час проживання у квартирі відповідач своїми необдуманими та безвідповідальними діями накопичив борги за житлово-комунальні та інші послуги на загальну суму 130 929,02 грн, хоча повинен був нести солідарну відповідальність по оплаті.

Позивач разом із дружиною та донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змушені винаймати помешкання через зайняття квартири відповідачем. Відповідач ОСОБА_2 ніколи не був і не є членом сім`ї позивача, спільне проживання в одній квартирі з відповідачем неможливе, а добровільно виселятись з житла відповідач не бажає. Крім того, відповідач веде аморальний спосіб життя, постійно провокує сварки, зловживає спиртними напоями і цим чинить перешкоди позивачу у здійсненні ним права власності. Квартира знаходиться в занедбаному стані , захаращена речами та сміттям, потребує ремонту та фактично із-за стану , до якого довів відповідач, проживати в ній неможливо. Відповідач використовує її не за призначенням, перетворивши квартиру в смітник.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.

Відповідач на позовну заяву подав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог через їх недоведеність та безпідставність. Вказує, що це його єдине житло. Кімната в даній квартирі була виділена йому за рішенням суду. А обставини, ня які посилається позивач, не відповідають дійсності.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2023 року в задоволені позову відмовлено.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2023 року відмовлено в задоволені заяви ОСОБА_2 щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що правовою підставою для виділення відповідачу у користування однієї кімнати у спільній квартирі був факт реєстрації місця проживання останнього. Проте після смерті колишнього власника квартири та прийняття спадщини позивачем реєстрація місця проживання відповідача була скасована. Також, суд посилкового дійшов висновку, що не встановлено перешкод позивачу у користуванні належною йому квартирою з боку відповідача. Суд неправильно зазначив, що спірні правовідносини між сторонами регулюються нормами ЖК УРСР. Водночас, суд в рішенні послався на висновки Верховного Суду, які стосуються інших правовідносин. Зазначив, що відповідач перебуває в зареєстрованому шлюбі, дружина якого має житло , в якому зареєстрована. Дані обставини встановлені судовим рішенням в іншій справі. Цій обставині суд першої інстанції не дав правової оцінки.

В апеляційній скарзі відповідач просив додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ,відмовляючи у стягнення правової допомоги, не взяв до уваги, що п. 5.2 Договору про надання правничої допомоги визначено між сторонами фіксований розмір винагороди адвоката, що складає 10 000, 00 грн. Гонорар згідно п. 5.4 цього Договору, у разі позитивного рішення на користь клієнта сплачується готівкою в триденний строк після набрання рішення законної сили. До апеляційної скарги надав квитанцію про оплату зазначених витрат.

В свою чергу, відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1  слід задовольнити, а апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних  підстав.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.09.2021 позивач є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10).

       Згідно технічного паспорту квартира загальною площею 66,3 кв.м., житловою 48,6 кв.м., складається з коридору 1 площею 5,5 кв.м.,кімнати 2, площею 9,0 кв.м., кімнати 3 площею 21,1 кв.м., кімнати 4, площею 18,5 кв.м., санвузла 5, площею 1,0 кв.м., ванни 6, площею 4,1 кв.м., кухні 7, площею 7,1 кв.м. (а.с. 161 зворот).

       З 2003 року за адресою: АДРЕСА_2 був зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 23-25) .

       З довідки Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради вбачається, що з 01.07.2022 року ОСОБА_2 знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 32).

Станом на 01.07.2022 за відомостями Департементу адміністративних послуг Вінницької міської ради в реєстрі територіальної громади відсутня інформація про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 22).

Позивач ОСОБА_1 в квартирі не проживає, з 29.11.2006 року він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 17-20).

Позивач проживає за іншою адресою разом із своєю сім`єю, сплачуючи за житлово-комунальні послуги. В спірній квартирі не проживає.

      В квартирі проживає відповідач ОСОБА_2 і користується кімнатою, площею 9,0 кв.м., а також приміщеннями загального користування. Дана кімната була виділена ОСОБА_2 в користування на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.01.2014. Інші приміщення залишені в спільному користуванні (а.с. 88 зворот).

        Відповідно до листа ТОВ «ЖЕО» від 20.02.2023 за адресою: АДРЕСА_2 особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ОСОБА_2 , за яким наявна заборгованість за управління багатоквартирним будинком станом на 01.02.2023 року в сумі 700,47 грн. Особовий рахунок № НОМЕР_2 відкрито на ОСОБА_3 , за особовим рахунком наявна заборгованість за управління багатоквартирним будинком станом на 01.02.2023 в сумі 20 414,61 грн. (а.с. 149). Станом на січень 2023 року наявна заборгованість в сумі 142 093,04 грн. (а.с. 160 зворот).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що відповідач довів стійкий зв`язок (тривале і постійне проживання) із спірною квартирою, що є достатньою підставою вважати квартиру житлом ОСОБА_2 в розумінні статті 8 Конвенції. Виселення відповідача із спірної квартири буде надмірним тягарем для нього, не буде мати розумного співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, а також наслідками, що настають, тому призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції. Також, судом зазначено, що враховуючи загальну площу квартири і розташування кімнат в квартирі та приміщень загального користування, сторони не позбавлені можливості спільного користування квартирою, як було встановлено рішенням суду від 15.01.2014, з метою дотримання справедливого балансу між інтересами власника і інтересами особи, яка має право на житло.

Вінницький апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Між сторонами виникли правовідносини з приводу користування квартирою, яка належить особі на праві власності, тому при вирішенні спору суд застосовує відповідні норми Цивільного кодексу України і ЖК УРСР, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Заявляючи вимогу про виселення відповідача із спірної квартири,   ОСОБА_1 вказував, що відповідач живе у ній без будь-яких законних підстав, не будучи ні власником, ні наймачем цього житлового приміщення та не є членом сім`ї. Відповідач за увесь час проживання у квартирі не бере участь в її утриманні, тримає її в занедбаному стані, не проводить необхідний ремонт, не сплачує комунальні послуги та відмовляється виселятися із спірного житла, перетворивши квартиру у смітник та створюючи йому перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні майном, що належить йому на праві власності.

В підтвердження позову позивач надав до матеріалів справи фотокартки квартири, з яких вбачається, що квартира дійсно перебуває в жахливому та непридатному для проживання стані, захаращена сміттям та речами, частково зруйнована, забруднена.

Допитані в судовому засіданні свідки також підтвердили дану обставину.

В супереч нормам ЦПК України відповідач належним чином зазначене не спростував.

Отже позивач довів обставини, на які посилався в обґрунтування позову, а саме, що відповідач систематично псує житлове приміщення, використовує його не за призначенням, перетворивши на смітник та неприданий для проживання стан, тобто чинить перешкоди у користуванні власністю. Відтак висновки суду про недоведеність позову є безпідставними та такими, що суперечать наявним у справі доказам.

Вінницьким апеляційним судом встановлено, що відповідач не є членом сім`ї позивача, квартирою користуємся без згоди останнього.

Суд першої інстанції не дав правової оцінки тому факту, що відповідач, маючи у власності житло, відчужив його, не забезпечивши себе належними для життя умовами, що вказує на його недобросовісну поведінку. Також відповідач перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , яка зареєстрована за іншою адресою (а.с.88). Як пояснив представник відповідача дане житло вона отримала у спадок разом із сестрами. Хто саме проживає в даному приміщенні йому не відомо.

Вінницький апеляційний суд звертає увагу, що позов був пред`явлений з підстав визначених ст. 319,383,391 ЦК України.

Застосовуючи положення ст.116 ЖК УРСР та відмовляючи у позові, з тих підстав, що в справі відсутні докази неправомірної поведінки відповідача, зокрема притягнення його до адміністративної відповідальності, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він, як власник житла, відповідно до ст.391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у користуванні його власністю, зокрема виселення відповідача. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше ніж ЖК УРСР, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватись саме на користь норм ЦК України (правовий висновок ВС у постанові від 13.10.2020 справа № 447/455/17 проваждення №14-64цс20).

Одним із способів користування майном є припинення дії, яка це право порушує (негаторний позов). Підставою для подання позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб може використовувати не тільки власник майна, але й особа яка відповідно до закону або договору має право користуватися ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна (п.33 постанови Великою Плати ВС від 04.098.2019 справа №761/5115/17.

 Приймаючи до уваги вказані обставини, Вінницький апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому наявні підстави для усунення позивачу перешкод у здійсненні ним права власності, шляхом виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення

Доводи апеляційної скарги позивача є вагомими, а тому приймаються судом до уваги, оскільки вони спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального та матеріального права, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення з ухваленням нового про задоволення позову.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18 грудня 2009 року, у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1488,60 грн. судового збору, сплаченого скаржником за подачу апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні ним права власності, шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за звернення з апеляційною скаргою в розмірі 1488,60 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 05 червня 2023 року.    

Головуючий                                                                М.М. Якименко

Судді:                                                                          О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало