Справа № 420/13321/20

УХВАЛА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          30 червня 2023 року                                                             м.Одеса          

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді:                              Юхтенко Л.Р.,

суддів:                                                   Скупінської О.В.,

                                                              Хом`якової В.В.,

секретаря судового засідання             Приходько А.В.

за участю сторін:

від позивача –                                       Богомолової І.Г. на підставі ордеру,

від відповідачів –                                  ОСОБА_1 на підставі довіреностей,

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду заяву ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про перегляд судового рішення у зв`язку за виключними обставинами по справі за його позовом до Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, місце знаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) та Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, місце знаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Через канцелярію суду 29.05.2023 року (вхід. № 17292/23) від представника ОСОБА_2 надійшла заява про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, в якій заявник просить ухвалити нове рішення по справі, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури.

Ухвалою від 20 червня 2023 року після усунення виявлених недоліків, позивачу поновлено строк звернення із цією заявою, прийнято до судового розгляду та відкрито провадження за виключними обставинами. Призначено судове засідання.

На обґрунтування заяви про перегляд рішення за виключними обставинами представник позивача зазначила, що Конституційним Судом України ухвалено рішення від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22), яким визнано такими, що не відповідає    Конституції України    (є неконституційним), положення пункту 6 розділу ІІ    Прикінцеві і перехідні положення    Закону України     Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури, а отже є підстави для скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 у справі № 420/13321/20.

Представник позивача зазначила, що у своєму рішенні суд неодноразово посилався на приписи Закону від 19.09.2019 року № 113-ІХ, обґрунтовуючи свій висновок, та зауважував, що положення Закону № 113-ІХ, як і положення Порядку № 221, на день їх виконання відповідачем, та прийняття оскаржуваних рішень, а також наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися, а тому правові підстави для їх не застосування, були відсутні.

Також представник позивача зазначила, що позивач теж звертався до Конституційного Суду України із конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України, зокрема п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, проте ухвалою Суду № 37-3 (ІІ) 2023 відмовлено у відкритті конституційного провадження з підстав наявності рішення Конституційного Суду України щодо того самого предмета конституційної скарги.

Тому позивач застосовує це рішення в обґрунтування заяви про перегляд судом справи у зв`язку з виключними обставинами.

Окрім цього, представник позивача звертає увагу, що на час розгляду справи було чинним рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-УІІ, за яким «з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції …попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів».

На думку представника позивача, зазначена правова позиція Конституційного Суду України давала підстави суду за позовом ОСОБА_2 незастосування п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ через суперечність Конституції України.

Відтак, на думку представника позивача, висновок суду першої інстанції щодо застосування п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-УІІ у сукупності із пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прямо суперечить приписам частини 6 ст. 43 Конституції та ч. 1 і 3 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» щодо встановлених гарантій від незаконного звільнення прокурорів зі служби.

Вищенаведені обставини доводять, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року обґрунтовано приписами закону, який є неконституційним, що завдало позивачу матеріальну та моральну шкоди внаслідок позбавлення права на працю.

Ухвалою суду від 07 червня 2023 року визнано необґрунтованою заяву позивача про відвід суддів. Передано справу для визначення судді у порядку ч.1 ст. 31 КАС України для розгляду заяви про відвід суддів.

Ухвалою від 08 червня 2023 року головуючого судді Завальнюка І.В. у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про відвід суддів – відмовлено.

Через канцелярію суду 28.06.2023 року від Одеської обласної прокуратури надійшли пояснення на заяву, відповідно до змісту яких представник відповідача заперечує та просить відмовити у задоволенні заяви, з огляду на те, що 01.03.2023 року на пленарному засіданні Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) п. 6 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113- IX, який унормовує відносини з попередження прокурорів про можливе майбутнє звільнення з посади.

У вказаній справі йде мова про звільнення прокурора внаслідок неподання ним у встановлений строк заяви про намір пройти атестацію для подальшої роботи в органах прокуратури, оскільки реформа прокуратури, яка розпочалась у 2019 році, передбачала, що зайняти посаду у новостворених Офісі Генерального прокурора, в обласних та окружних прокуратурах, прокурор міг лише після виконання низки умов, передусім, успішного проходження атестації.

Представник відповідача звертає увагу, що рішення від 01.03.2023 року не повертає у той стан речей, що існував до звільнення автора конституційної скарги з посади прокурора у 2019 році.

В даній справі, встановлено, що на підставі п. 10 розд. II Закону № 113-ІХ, ОСОБА_2 подав Генеральному прокурору України заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

У зв`язку з ненабранням необхідної кількості балів для успішного проходження іспиту, третьою кадровою комісією прийнято рішення від 19.11.2020 № 18 про неуспішне проходження ОСОБА_2 атестації, яке стало підставою для прийняття наказу про його звільнення.

Представник зазначає, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність саме п.6 розд. ІІ Закону № 113-ІХ жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача, оскільки в даному випадку підставою для звільнення позивача стало неуспішне проходження атестації.

Крім того, на момент вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій та ухвалення рішення положення п.6 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ХІ були чинними.

Варто також зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р (ІІ)/2023 норми Закону № 113-ІХ, які були застосовані судом у справі, неконституційними не визнавалися.

Також представник відповідача посилається на те, що заявником жодним чином не мотивовано, яким чином вказане рішення Конституційного Суду України впливає на висновки суду з приводу законності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_2 атестації та не набрання ним за результатом проходження іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону достатньої кількості балів.

Через канцелярію суду 29.06.2023 року (вхід № 21640/23) від Офісу генерального прокурора надійшов відзив на заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, відповідно до якого представник відповідача просить відмовити у задоволенні заяві та залишити рішення Одеського окружного адміністративного суду в силі, з огляду на те, що рішення Конституційного Суду України, на яке посилається позивач, як підставу для перегляду судового рішення за виключними обставинами не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.

Крім того, представник відповідача зазначає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року, щодо перегляду якого за виключними обставинами звернувся позивач, є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, та не підлягає примусовому виконанню, тому в значенні п.1 ч.5 ст. 361 КАС України, не може переглядатись за виключними обставинами.

Також, представник відповідача звертає увагу, що рішення Конституційного Суду України стосується саме процедури вивільнення працівника у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією та скороченням, а також необхідності з цих підстав вручення працівнику індивідуального попередження у зв`язку із змінами в організації виробництва.

А тому, рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року № 1-р(ІІ)/2023 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачена можливість звільнення працівника за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації.

За загальним правилом про розірвання трудового договору з працівником власник або уповноважений ним орган зобов`язаний під розписку попередити працівника особисто не пізніше ніж за два місяці до звільнення, одночасно запропонувавши працівникові іншу роботу на цьому ж підприємстві.

Однак, представник зазначає, що позивача було звільнено не у відповідності до КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва, а відповідно до Закону № 113-ІХ, який визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, та є спеціальним законом у спірних правовідносинах і підставою для звільнення позивача стало рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а не ліквідація, реорганізація органу прокуратури та скорочення кількості працівників.

На судовому засіданні представник заявника підтримала подану заяву та просила її задовольнити.

Представник відповідачів на судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви та просив відмовити у її задоволенні.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та зміст заяви, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні заяви про перегляд рішення за виключними обставинами, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 1    ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України    судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуте за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з п. 1 ч. 5    ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України    підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є, зокрема, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

В силу приписів ч. 6    ст. 361 КАС України    при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Суд встановив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року по справі № 420/13321/20 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 15 жовтня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_2 та заборону проходити iншi етапи атестації; визнання протиправним та скасування рішення третьої кадрової комiсiї обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора №18 від 19 листопада 2020 року про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_2 атестації та припинення участі в атестації; визнання протиправним та скасування наказу виконуючого обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури Безрукого Т. №3046 к вiд 23 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_2 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року; поновлення ОСОБА_2 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської обласної прокуратури або на рівнозначнiй посаді та в органах прокуратури України з 30 грудня 2020 року; стягнення з Одеської обласної прокуратури середнього заробітку ОСОБА_2 за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 31.12.2020 р. по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року по справі № 420/13321/20  постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року скасовано, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 420/13321/20 – залишено в силі.

Рішенням Конституційного Суду від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22) визнано такими, що не відповідає    Конституції України    (є неконституційним), положення пункту 6 розділу ІІ    Прикінцеві і перехідні положення    Закону України    Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури    від 19.09.2019 № 113-ІХ, яким передбачено: «з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“».

Суд звертає увагу, що за приписами п. 1 ч. 5    ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України    підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є, зокрема, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Тобто необхідно наявність двох умов для підстави перегляду рішення за виключними обставинами за п. 1 ч. 5    ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України: суд застосував (не застосував) закон чи його окреме положення, яке визнано Конституційним Судом України неконституційним та рішення ще повинно бути не виконане.

Оцінюючи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року по справі № 420/13321/20 на предмет застосування (не застосування) положення пункту 6 розділу ІІ    Прикінцеві і перехідні положення    Закону України    Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури    від 19.09.2019 № 113-ІХ, яке визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22), суд доходить такого висновку.

Так, у мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України  зазначено: «Аналіз конституційних норм у їх посутньому взаємозв`язку, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави для висновку, що Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні не є суб`єктом правозастосування та не повноважна ухвалювати акти права або в інший спосіб долучатись до правозастосування у процедурі призначення та звільнення певної особи або групи осіб із посад за винятком випадків, коли за Конституцією України Верховну Раду України наділено відповідними повноваженнями. …Оскільки Конституція України не містить припису, що наділяє Верховну Раду України повноваженням ухвалювати правозастосовні акти у процедурі звільнення ОСОБА_3 , іншого конкретного прокурора або всіх прокурорів із їхніх посад, зокрема у спосіб персонального попередження прокурора законом про можливе майбутнє звільнення, є підстави вважати, що оспорюваний припис Закону № 113 Верховна Рада України ухвалила за межами своїх конституційних повноважень. (п. 3.4. Рішення КСУ)

«… Оцінюючи юридичну визначеність оспорюваного припису Закону № 113, Конституційний Суд України бере до уваги, що його слід застосовувати в посутньому зв`язку з приписами пунктів 7 та 19 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону № 113 (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких:

- „Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом“ (абзац перший пункту 7);

- «Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“ за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію» (абзаци перший, другий пункту 19).

Отже, абзац перший пункту 7 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону № 113 установлює процедуру працевлаштування прокурорів на посади в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах та вказує на наявність посад, що можуть бути заміщені особами, яких повідомляють „про можливе майбутнє звільнення з посади“.

Водночас в абзацах першому, другому пункту 19 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону № 113 визначено, що прокурорів звільняють із посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 за умови „неподання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію“.

Отже, оспорюваний припис Закону № 113 у посутньому зв`язку з окремими приписами пунктів 7 та 19 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону № 113 можна тлумачити та застосовувати і як повідомлення про можливе майбутнє звільнення суб`єкта права на конституційну скаргу та будь-якого іншого прокурора з посади, і як пропозицію щодо можливого подальшого працевлаштування будь-якого прокурора на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну або окружну прокуратуру на підставі відповідної заяви про переведення та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію.

Унаслідок чого використання в оспорюваному приписі Закону № 113 слів „можливе майбутнє звільнення“ призвело до суперечливості його змісту, оскільки суб`єкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор із моменту набрання чинності (25 вересня 2019 року) оспорюваним приписом Закону № 113 могли вважати, що цей припис є або повідомленням про наступне неминуче звільнення з посади прокурора, або, з огляду на використання у ньому слів „можливе“ та „майбутнє“, що звільнення в подальшому могло бути не застосоване та розраховувати за певних умов на подальше перебування на посаді прокурора. Отже, суб`єкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор, на яких було поширено дію оспорюваного припису Закону № 113, не мали можливості чітко зрозуміти зміст, передбачити юридичні наслідки його застосування та спланувати свої подальші дії." (п. 42. Рішення КСУ).

Разом з цим, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивач подавав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, в якій власним підписом позивач підтвердив, що з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження  прокурорами атестації, затвердженому наказом генерального прокурора, ознайомлений та погоджується, та зокрема, підтверджує, що він усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» закону, його буде звільнено з посади прокурора.

Предметом спору у цій справі було правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_2 атестації та припинення участі в атестації і наказу про звільнення, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації.

Дослідивши зміст рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року по справі № 420/13321/20, суд встановив, що відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив саме з правомірності підстав звільнення через неуспішне проходження позивачем атестації, в якій він брав участь за своєю згодою.

Тому суд погоджується з доводами відповідачів, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність саме п.6 розд. ІІ Закону № 113-ІХ жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача, оскільки в даному випадку підставою для звільнення позивача стало неуспішне проходження атестації.

Зі змісту рішення суду та предмету спору не вбачається, що п.6 розд. ІІ Закону № 113-ІХ був застосований при вирішенні справи, і належав до застосування.

Також суд зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду    від 04.10.2021 року позивачу відмовлено у задоволенні позову, тобто є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно воно не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п`ятої        статті 361 КАС України        - не може переглядатися за виключними обставинами.

Такої правової позиції притримується Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.12.2022 у справі №140/2217/19 та від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18, яка була підтримана в ухвалі Верховного Суду від 13.04.2023 року у справі № 600/1450/20-а.

Також Суд зауважує, що згідно з ч. 2        ст. 152 Конституції України        закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають        Конституції України        або якщо була порушена встановлена        Конституцією України        процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності        Конституції України        (конституційності)        Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV        (справа про додержання процедури внесення змін до        Конституції України) Конституційний Суд України зазначив про те, що:        «незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.».

Тобто, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01.03.2023, пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві І перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури №113-IX від 19 вересня 2019 року, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня        ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність)        закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

Враховуючи викладені встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що відсутні підстави для перегляду рішення за виключними обставинами, а тому підстави для скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду    від 04.10.2021 року у справі № 420/13321/20, відсутні.

Також представник позивача посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неврахування при ухваленні рішення по справі практики Конституційного Суду України, але такі доводи не є підставою, з якою ч. 5        ст. 361 КАС України        допускає перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами, а тому не беруться судом до розгляду.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про перегляд за виключними обставинами рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року у справі № 420/13321/20, оскільки    рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі № 3-5/2022(9/22) не вплинуло на правильність висновків суду під час ухвалення рішення, про перегляд якого просив заявник.

Згідно з ч. 4    ст. 368 Кодексу адміністративного судочинства України    за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд, зокрема, може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Частиною 1    ст. 369 Кодексу адміністративного судочинства України    передбачено, що у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст. ст. 256, 294, 295,297, 368, 369 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами по справі за його позовом до Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, місце знаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) та Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, місце знаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року по справі № 420/13321/20, - залишити в силі.

Ухвала може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки передбачені статтями 295, 297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано « 05» липня 2023 року.

Головуючий суддя                                                                         Л.Р. Юхтенко

Судді                                                                                                 О.В. Скупінська

                                                                                                          В.В.Хом`якова