ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2023 року в адміністративній справі № 800/582/16 (800/515/15)(провадження № 11-49заі23) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), правонаступником якої є Вища рада правосуддя (далі - ВРП), про визнання незаконним і скасування рішення

Короткий виклад історії справи

ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 3 грудня 2015 року № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді (далі - спірне рішення).

Вимоги мотивувала тим, що:

- ВРЮ протиправно використала як підставу для звільнення судді за порушення присяги висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 9 червня 2015 року № 47/02-15 (далі - Висновок № 47/02-15) про скоєння нею дій, несумісних зі статусом судді, хоча мала б проігнорувати підстави цього висновку, оскільки приводами для його формування стали заяви (відомості), отримані поза межами повноважень ТСК та які не ґрунтуються на достатніх підставах. Висновок № 47/02-15 базується на правилах Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII), який не може вважатися чинним, через те що його підписав виконувач обов`язків Президента України ОСОБА_6, який у розумінні статті 112 Конституції України не був уповноваженою особою на його підписання. Тому цей Закон не повинен був застосовуватися, а фактичне його застосування є проявом порушення принципу неупередженості суду. ТСК не відповідала вимогам безсторонності; до її складу не входила більшість суддів, які мали забезпечувати компетентний розгляд справи (на момент розгляду справи позивачки у складі членів ТСК з кола суддів була лише одна особа - ОСОБА_2 , а голова ТСК - ОСОБА_3 перебував у складі політичної партії «За Україну!»). З посиланням на точне розуміння статей 19, 121 Конституції України, частини другої статті 2 Закону № 1188-VII, статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 84 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами станом на 26 жовтня 2014 року; далі - Закон № 2453-VI) доводить, що приводами для спеціального розслідування діяльності судді ОСОБА_1 стали звернення експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_4 та заступника Генерального прокурора України ОСОБА_7, хоча вони за згаданими нормами матеріального права не є суб`єктами ініціювання перевірки судді. Щоб розпочати таку перевірку, мають бути звернення осіб, що постраждали від дій судді. Звернень від таких осіб не було;

- ВРЮ не застосувала строки давності накладення на суддю дисциплінарних стягнень (наслідків), що є проявом порушення права на справедливий та неупереджений розгляд справи;

- ВРЮ всупереч вимогам статей 86, 87 Закону № 2453-VI здійснила дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 поза строками притягнення судді до відповідальності за порушення присяги;

- ВРЮ через викривлене розуміння своїх дискреційних повноважень всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснила оцінку матеріалів справи, переглянула судове рішення, що належить винятково до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження. ВРЮ перебрала на себе повноваження з оцінки законності процесуальних судових рішень і побачила ознаки деліктності в діях судді під час ухвалення конкретного судового рішення, які, однак, не містили в собі ознак протиправної діяльності у формі умислу чи грубої недбалості, необхідних для існування складу проступку у виді порушення присяги судді, що є неприпустимим з погляду норм міжнародного та національного права.

Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції

Президент України Указом від 21 квітня 2003 року № 346/2003 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку (присягу судді склала 14 травня 2003 року).

Верховна Рада України Постановою від 15 квітня 2010 року № 2135-VI обрала ОСОБА_1 суддею Солом`янського районного суду міста Києва безстроково.

22 січня 2014 року ОСОБА_1 як слідча суддя за результатами розгляду клопотання слідчого Слідчого відділення Солом`янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, яке погоджене прокурором Прокуратури Солом`янського району міста Києва, про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановила ухвалу, якою задовольнила це клопотання та застосувала до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.

Це судове рішення переглянув суд апеляційної інстанції і ухвалою від 11 лютого 2014 року залишив його без змін.

13 жовтня та 8 грудня 2014 року до ТСК надійшли заяви від експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_4 та заступника Генерального прокурора України ОСОБА_7 про порушення суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час ухвалення рішень про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту.

ТСК провела спеціальну перевірку, за результатами якої 9 червня 2015 року ухвалила Висновок № 47/02-15, згідно з яким визнала в діях судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 порушення присяги судді.

19 серпня 2015 року Висновок № 47/02-15 ТСК передала до ВРЮ, а 24 вересня 2015 року ВРЮ відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1

ВРЮ 3 грудня 2015 ухвалила рішення № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Підставами притягнення ОСОБА_1 до відповідальності ВРЮ визнала те, що вона як слідчий суддя під час розгляду клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази існування достатніх передумов вважати, що є бодай один з ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), який виправдовує тимчасове ізолювання особи від суспільства (чи позбавлення свободи); чи доводять названі та надані стороною обвинувачення обставини неможливість обрання для особи більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні; чи були під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу докази, які зобов`язували слідчого суддю встановити, чи доводять докази, надані сторонами кримінального провадження, обставини, що свідчать про можливість застосування запобіжного заходу, пов`язаного з позбавленням волі.

Суддя ОСОБА_1 не обґрунтувала, чому дійшла переконання, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів (особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт) не може забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

Суддя не вчинила дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме не забезпечила належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 цієї Конвенції.

ВРЮ підсумувала, що порушення, які допустила слідча суддя, свідчать про необ`єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і, як наслідок, - підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

До того ж ВРЮ виокремила, що згідно із частиною першою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України (як-от порушення суддею присяги), ВРЮ розглядає не тільки після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку, але й тоді, коли такий висновок надає інший суб`єкт у випадках, визначених законом, або за власною ініціативою. Розгляд Висновку № 47/02-15 ТСК як суб`єкта його надання про наявність у діях судді ознак порушення присяги ВРЮ здійснювала відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1188-VII за правилами дисциплінарного провадження.

З покликанням на частину четверту статті 96 Закону № 2453-VI ВРЮ встановила, що строк застосування дисциплінарного стягнення до судді ОСОБА_1 у вигляді звільнення за порушення присяги не сплинув.

ОСОБА_1 не примирилася з таким рішенням і в грудні 2015 року оскаржила рішення ВРЮ до Вищого адміністративного суду України.

Цей суд за результатами розгляду її позову 21 березня 2016 року ухвалив постанову про його задоволення. Суд визнав незаконним та скасував рішення ВРЮ від 3 грудня 2015 року № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Після цього справа неодноразово переглядалася судами першої та другої інстанцій.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 13 березня 2023 року ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

Зі змісту рішення суду та доводів позовної заяви можна визначити, що суд установив фактичні та юридичні підстави позову, його суть, спрямування та спосіб захисту порушеного права. У межах заявлених вимог суд визначив коло та характер повноважень ВРП, які вона використала для висновку про вчинення позивачкою під час здійснення суддівської професійної діяльності в рамках конкретного кримінального провадження проступку з ознаками порушення присяги судді. Суд дослідив доводи позивачки, зокрема й ті, що стосувалися строку застосування наслідків за вчинення порушення, строку дисциплінарного провадження відносно ймовірної протиправної поведінки судді, перевищення повноважень відповідачем тощо, навів мотивування відносно цих доводів, перевірив твердження відповідача про законність і правильність спірного рішення. В аспекті встановлених та досліджених доводів суд виснував, що ВРП, коли ухвалювала спірне рішення, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, використала надані їй повноваження з метою, з якою ці повноваження надані, навела обґрунтування, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

ОСОБА_1 не погодилась із цим рішенням суду і через свого представника подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, вважає хибним висновок суду про те, що судовий захист порушеного права має обмежуватися лише зовнішнім судовим контролем і не повинен зважати на чинники, які мають значення для судового захисту конституційно гарантованих прав позивачки від протиправних рішень суб`єкта владних повноважень. Зауважує, що суд оминув мотиви постанови Верховного Суду, який повернув справу на новий розгляд і наголосив на необхідності детального аналізу не лише спірного рішення, але й передумов притягнення судді до відповідальності. Нехтування мотивів суду вищого рівня, які є обов`язковими під час нового судового розгляду, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Додає, що висновок суду про фактичну відсутність сутнісного судового контролю свідчить, що обставин, котрі мають значення для справи, суд першої інстанції не встановив, а звідси - не визнав їх доведеними.

Суд не перевірив обґрунтованості та вмотивованості рішення відповідача про визнання позивачки винною в порушенні присяги, не визнав їх довільними, не встановив конкретних порушень, які вчинила позивачка у сфері здійснення правосуддя і які охоплювалися межами предмета перевірки, яку зобов`язаний здійснити суд, що розглядає адміністративну справу.

За змістом спірного рішення порушення присяги судді полягало в тому, що позивачка всупереч вимогами КПК постановила ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Але при цьому відповідач не зважив на те, що суддя ОСОБА_1, коли ухвалювала це рішення, належним чином виконувала покладені на неї кодифікованим нормативним процесуальним актом обов`язки і жодним чином не відхилилася від його приписів, які можна було б кваліфікувати як порушення присяги.

Висновки оскарженого судового рішення є неузгодженими, бо попри застосовність принципу індивідуальної відповідальності до позивачки, зокрема через надання значення ступеню вини останньої, суд першої інстанції загалом не притримався засади встановлення самого факту діяння і форми вини позивачки у поставленому їй за провину діянні. Суд допустив неповноту судового розгляду, оскільки, незважаючи на констатацію позитивного використання відомостей про особу судді та наслідків від її дій, суд насправді не аргументував, яким чином їх застосував щодо позивачки.

Притягнення судді до відповідальності за реалізацію дискреційних повноважень (здійснення судочинства) можливе у разі злочинного наміру або грубої недбалості у ставленні до службових обов`язків. ВРЮ мала обґрунтувати об`єктивну сторону проступку та наявність щонайменше грубої недбалості в діях позивачки, зазначити, в чому вона полягає, на що була спрямована, якими доказами підтверджується, за якими ознаками винесення судового рішення (ухвали про запобіжний захід) в рамках кримінального судочинства підпадає під визначення порушення присяги судді. Під час перегляду законності дій відповідача з боку суду в цій частині вони не отримали негативного правового присуду.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 15 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2023 року залишила без змін.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, зокрема, про те, що обставини, в яких ВРЮ побачила ознаки порушення присяги, є об`єктивними, повними і достатніми для того, аби кваліфікувати дії ОСОБА_1 як поставлений їй за провину проступок.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_5 слідча суддя ОСОБА_1 не дотрималася вимог процесуального закону, які не могли бути для неї незрозумілими.

Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що в контексті конкретних обставин справи цього спору, характеру та послідовності дій позивачки відповідач використав підстави для звільнення ОСОБА_1 за порушення присяги судді загальної юрисдикції, яке є таким, що ґрунтується на Конституції України як на законі найвищої юридичної сили.

Зовнішня об`єктивна оцінка її дій та спричинені ними наслідки переконують, що ОСОБА_1 як суддя не могла не припустити, що згадані її дії будуть розцінені саме як вияв порушення присяги судді у формі, яка підпадає щонайменше під ознаки грубої недбалості.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що хоч позивачку і не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а її звільнення з посади було обумовлено скоєнням порушення, котре містить ознаки складу порушення присяги судді, яке за законом не відносилося до дисциплінарного проступку, було самостійною підставою для звільнення судді і до якого не застосовувалися строки притягнення до відповідальності, однак звільнення за порушення присяги було застосовано до позивачки упродовж часу, який у зв`язку з його закінченням не віддалив це діяння від мети відповідальності настільки далеко, щоб не застосовувати засобів відповідальності. Цей строк не «затінює», не применшує і не віддаляє актуальність юридичних наслідків порушення.

Як установлено в цій справі, ВРЮ ухвалила спірне рішення тоді, коли із часу вчинення порушення (22 січня 2014 року) до дати ухвалення спірного рішення (3 грудня 2015 року) не минуло трьох років, у межах яких після внесення відповідних законодавчих змін мало відбуватися притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, які мали поширюватися на порушення, поставлене за провину ОСОБА_1 , і були дотримані стосовно останньої.

Отже, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що нема правових підстав для скасування спірного рішення, бо орган, який ухвалював його, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а висновки суду не містять ознак, які б дозволяли їх сприймати й оцінювати як незаконні, необґрунтовані чи досліджені з істотним порушенням вимог процесуального закону.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Перевірка судом обґрунтованості та мотивів визнання особи винною в порушенні присяги, які зазначені або не зазначені у відповідному рішенні ВРП, яке оскаржується в судовому порядку, знаходиться в межах предмета перевірки, яку зобов`язаний здійснити суд, що розглядає адміністративну справу.

Повна перевірка рішення, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті рішення ВРП мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства.

Обмеження судового контролю суперечило б самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист.

Виходячи з аналізу наведених норм висновується, що при вирішенні спорів щодо рішення ВРП, насамперед суди мають перевіряти, чи не порушує таке рішення прав та свобод людини в цілому, а не обмежуватись лише аналізом переліку підстав, які визначені в законодавстві.

Як убачається з матеріалів справи, постановою Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року визнано незаконним та скасовано рішення ВРЮ від 3 грудня 2015 року № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Висновок суду про незаконність оскаржуваного рішення обґрунтований недоведеністю відповідачем того, що слідчою суддею ОСОБА_1 порушено присягу судді з огляду на невизначення всіх ознак цього складу порушення присяги, зокрема обставин, у чому полягали дії слідчої судді стосовно сумніву в чесності та непідкупності судових органів.

Вищий адміністративний суд України надав критичну оцінку доводам ВРЮ щодо неправильності застосування позивачкою кримінального процесуального законодавства, оскільки, на переконання суду, застосування таких норм віднесено до дискреційних повноважень слідчого судді, а правильність їх застосування може бути перевірена виключно судами вищих інстанцій.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2021 року заяву ВРП про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року задоволено частково. Указану постанову Вищого адміністративного суду України скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав, що Вищим адміністративним судом України не досліджено такі обставини: які дії, вчинки чи проступки стали підставами для ухвалення спірного рішення; чи була передбачена відповідальність судді за ці дії; чи немає обставин, що виключають її настання; чи законним і обґрунтованим є це рішення; чи співмірна (не є явно несправедливою або свавільною) міра відповідальності, якщо так, то які аргументи свідчать про це; чи не були порушені права судді, за яких рішення про її відповідальність за порушення присяги має викликати обґрунтовані сумніви в його законності; чи була дотримана процедура притягнення до відповідальності судді; інші обставини, що стосуються предмета судового контролю.

Цей суд також зазначив, що матеріали кримінального провадження Вищим адміністративним судом України не витребовувалися, так само як і матеріали, направлені ТСК до ВРЮ разом з висновком, на підставі яких ТСК та ВРЮ обґрунтували свої висновки, а отже, й не досліджувалися.

За наслідками нового розгляду справи Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 13 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2023 року, в задоволенні позову відмовив повністю.

Велика Палата Верховного Суду погодилась із тим, що ВРЮ повно встановила факти та надала їм обґрунтовану оцінку, за результатами якої дійшла висновку про недотримання позивачкою присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя. ВРЮ не втручалася в суть постановленого судового рішення, а надала оцінку діям судді та встановила факт порушення суддею присяги.

За таких обставин вважаємо, що суди не врахували зауваження Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який, повертаючи справу на повторний розгляд, наголосив на необхідності детального аналізу не лише рішення, а й підстав притягнення судді до відповідальності.

Висновки

З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2023 року та ухвалити нове по суті позовних вимог з урахуванням доводів окремої думки.

Судді: О. Б. Прокопенко

О. М. Ситнік