РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2023 року

м. Харків

справа № 638/5980/22

провадження № 2/638/1784/23

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гасана М.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника Акціонерного товариства Страхова компанія «ІНГО» - Кравченка Р.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Улф-Фінанс», Акціонерне товариство «СК «Інго»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Улф-Фінанс», Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Улф-Фінанс», Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Позовна заява мотивована тим, що 29 червня 2021 року, приблизно о 23 год. 54 хв., в районі перехрестя вул. Отака Яроша та пр-та Науки в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода (далі-ДТП), внаслідок якої ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження та був доставлений до лікарні, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

В ході досудового розслідування було встановлено, що безпосередньо в момент дорожньо - транспортної пригоди ОСОБА_2 контактував своєю головою з автомобілем «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , від чого отримав тілесні ушкодження.

За вищевказаним фактом відділом розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області було розпочато кримінальне провадження № 12021220000000960 від 30 червня 2021 року за частиною другою статті 286 КК України.

На стадії досудового розслідування цивільний позов позивачем не пред`являвся, а відтак ОСОБА_1 набуває прав та обов`язків цивільного позивача у відповідності до частини другої статті 61 КПК України з моменту подання позовної заяви до суду.

В процесі проходження лікування від наслідків дорожньо-транспортної пригоди у вигляді значних тілесних ушкоджень, позивачем було понесено витрати на придбання медичних засобів та медичних препаратів, які були необхідні для лікування ОСОБА_2 на загальну суму 43000,00 грн.

Окрім цього, у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 позивачем було понесено витрати на його поховання в загальному розмірі 21000,00 грн.

На момент настання дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , був застрахований АТ «СК «Інго» згідно поліса № 201476767.

Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим статтею 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди, що також узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України.

Законодавцем передбачено дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страхової компанії за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.

Разом із тим, інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням безпосередньо до суду з вимогою до страхової компанії про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення.

У межах кримінального провадження за статтею 286 КК України факт, обставини ДТП, особа, винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмету доказування. В цьому разі незвернення потерпілого безпосередньо до страховика жодним чином не перешкоджає з`ясуванню обставин, з якими законодавець пов`язує підстави для виплати відшкодування.

Тому, якщо особа подала позовну заяву до суду про стягнення зі страховика шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, передбаченого статтею 286 КК України, то вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 19 червня 2019 року (справа № 465/4621/16-к) і зводиться до того, що для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не є обов`язковим.

Так, згідно з п. 27.4 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Водночас, позивач зазначає, що автомобіль «Renault Logan», ДНЗ НОМЕР_1 , як джерело підвищеної небезпеки, яким завдано шкоду позивачу, на час ДТП відповідно до страхового полісу № 201476767 належав Товариству з обмеженою відповідальністю «Улф-Фінанс».

Тому, на думку позивача, саме власник транспортного засобу в силу статті 1187 ЦК України має відшкодовувати позивачу матеріальну шкоду.

Отже, суб`єктами, у яких перед позивачем виникає обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, на думку позивача, в даному випадку є страхова компанія та власник транспортного засобу.

На підставі вищевикладеного просить стягнути з АТ «СК «Інго» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Улф-Фінанс» солідарно на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матеріальну шкоду в розмірі 43000,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням (придбанням лікарських засобів) та 21000,00 грн - в рахунок витрат на поховання, а всього 64 000 (шістдесят чотири тисячі) грн 00 коп.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Улф-Фінанс», Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення в порядку спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання у справі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2023 року позовну заяву в частині позовних вимог про визначення ОСОБА_1 цивільним позивачем в кримінальному провадженні № 12021220000000960 від 30 червня 2021 року залишено без розгляду.

21 лютого 2023 року суду подано відзив на позовну заяву юрисконсульта Юридичного департаменту Товариства з обмеженою відповідальністю «Улф-Фінанс» Харун Марії, в якому просить врахувати неналежність ТОВ «Улф-Фінінс» як відповідача у справі № 638/5980/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Улф-Фінанс» та АТ «СК «Інго» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Улф-Фінанс» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину в повному обсязі.

Відзив мотивовано тим, що ТОВ «Улф-Фінанс» є неналежним відповідачем у справі. Вказує на те, що ТОВ «Улф-Фінанс» є лізинговою компанією, усі транспортні засоби перебувають у її власності, які в подальшому фактично передаються у платне користування іншим фізичним чи юридичним особам до моменту виплати ними повної вартості об`єкта лізингу.

Пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. Відповідно до статті 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Зокрема, 08 травня 2020 року між ТОВ «Улф-Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Індастрі Інкорпорейшн» було укладено Договір фінансового лізингу № 4950/10/19-Г (далі - Договір), згідно з пп. 3.1-3.3 якого, предметом лізингу є автомобіль «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 .

10 жовтня 2019 року за Актом (видаткова накладна) прийому-передачі предмету лізингу до Договору фінансового лізингу № 4950/10/19-Г від 03 жовтня 2019 року, Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв, в якості Предмету лізингу згідно Договору автомобіль «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - Предмет лізингу, Автомобіль).

Відповідно, з 10 жовтня 2019 року зазначений автомобіль перейшов до належного користувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастрі Інкорпорейшн».

Отже, у зв`язку із повним виконанням Лізингоодержувачем ТОВ «Індастрі Інкорпорейшн» своїх зобов`язань за Договором та припиненням його дії, ТОВ «Улф-Фінанс» передало, а Лізингоодержувач - ТОВ «Індастрі Інкорпорейшн» прийняв у власність транспортний засіб «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується Актом про передачу права власності до Договору від 12 жовтня 2021 року.

Також, звертає увагу, що відповідно до вироку Дзержинського районного суду м. Харкова, дорожньо-транспортна пригода, що відбулась 29 червня 2021 року, в результаті якої було завдано шкоду життю і здоров`ю ОСОБА_2 , сталася з вини водія ОСОБА_3 , який на момент вчинення ДТП керував автомобілем.

Зауважує, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 , як водія транспортного засобу «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача 2 - АТ «СК «Інго», згідно полісу № 201476767.

Отже, разом із автомобілем, який був переданий у користування ТОВ «Індастрі Інкорпорейшн» на підставі Договору фінансового лізингу № 4950/10/19-Г та Акту (видаткова накладна) прийому-передачі предмету лізингу 4950/10/19-Г від 03 жовтня 2019 року, усі ризики, пов`язані з його користуванням, з 28 травня 2020 року перейшли до Лізингоодержувача.

Разом із тим, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову - обов`язком суду (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-нї.

Наголошує, що ТОВ «Улф-Фінанс» не є належним відповідачем у даних правовідносинах, які склались у зв`язку з відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, оскільки між діями ТОВ «Улф-Фінанс» та настанням вище зазначеного ДТП, що призвело до матеріальних збитків позивача, не вбачається причинно-наслідкового зв`язку.

Отже, автомобіль переданий у користування та усі ризики, які пов`язані з користуванням предмета лізингу перейшли до ТОВ «Індастрі Інкорпорейшн» та осіб, яким в подальшому на законних підставах було передано автомобіль, а саме ОСОБА_3

23 лютого 2023 року Головою правління ТА «СК «Інго» ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову до відповідача АТ «СК «Інго» повністю.

Відзив мотивовано тим, що 23 червня 20219 року по пр. Науки в м. Харкові ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з мотоциклом під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої останній отримав тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована відповідачем - АТ «СК «Інго» згідно полісу № 201476767.

Вказує на те, що позивач із заявою на виплату страхового відшкодування до відповідача не звертався, документів, передбачених статтею 35 Закону страховику не надав, даний факт свідчить про відсутність порушення прав позивача з боку відповідача 2.

Позивач просить стягнути на його користь 43 000,00 гривень витрат, пов`язаних з лікуванням та 2100,00 гривень витрат на поховання.

Водночас, щодо витрат на поховання, позивач в позовній заяві в обґрунтуванні позовних вимог зазначає, що поніс 21 000,00 гривень витрат на поховання, але в прохальній частині просить стягнути на його користь 2 100,00 гривень витрат на поховання.

Також зазначає, що позивач не надав оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_2 .

З доказів понесення витрат на поховання у розмірі 20 026,00 гривень позивачем надано договір - замовлення на організацію та проведення поховання від 06 липня 2021 року, однак не надано жодних документів, які свідчать про оплату послуг у розмірі 20 026,00 гривень, згідно зазначеного договору.

З огляду на вищезазначене слідує, що позивач в силу приписів частини четвертої статті 27 Закону не надав документів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть) та не надав документів на підтвердження витрат (оплату послуг) згідно договору - замовлення на організацію та проведення поховання від 06 липня 2021 року у розмірі 20 026,00 гривень, дані обставини свідчать про необгрунтованість вимог на поховання ОСОБА_2 .

Окрім того, вказує на те, що позивач просить стягнути з відповідачів на свою користь матеріальну шкоду солідарно з відповідачів.

Однак, відповідно до статті 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

При цьому між позивачем та відповідачами відсутній договір відповідно солідарний обов`язок боржників не може виникнути перед позивачем згідно договору. Законом не передбачено в даних правовідносинах солідарного обов`язку по відшкодуванню шкоди власником автомобіля та страховою компанією. Також, в даному випадку відсутній факт неподільності предмету зобов`язання, так як у відповідача 1 обов`язок з відшкодування шкоди виникає з закону, а саме ЦК України, у відповідача 2 АТ «СК «Інго» обов`язок виникає з договору страхування, а саме з полісу № 201476767 та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема, розміри відповідальності цивільних відповідачів є різними, так відповідач 2 АТ «СК «Інго» обмежений лімітами відповідальності встановленими Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому в даному випадку предмет зобов`язання не є неподільним, адже позивач може окремо визначити кожну з вимог окремо та пред`явити окремо до кожного з відповідачів.

Вказує на те, що відповідач АТ «СК «Інго» не завдавав шкоди позивачу, АТ «СК «Інго» лише застрахувало цивільно - правову відповідальність ОСОБА_3 .

З огляду на вищезазначене, позивач безпідставно звернувся з позовом про солідарне відшкодування шкоди.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав з наведених у ньому підстав та просив задовольнити повністю. Зазначив, що 29 червня 2021 року сталося ДТП, внаслідок якої ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, несумісні з життям та ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. За даним фактом було розпочато кримінальне провадження. Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2022 року водій був визнаний винним в порушення ПДР України та засуджений до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік. 22 лютого 2022 року вирок набрав законної сили, але у зв`язку із тим, що розпочались бойові дії і позивач знаходився фактично в окупації в Чугуївському районі, зв`язок був порушений і фактично перебував там до середини жовтня 2022 року, коли ЗСУ звільнили територію. І тому лише в жовтні місяці зміг отримати належним чином завірену копію вироку суду і відразу через день звернувся до суду з позовом до страхової компанії та власника транспортного засобу, оскільки даний автомобіль був застрахований за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у відповідній компанії. Просив суд врахувати, що раніше він не зміг звернутися до суду у зв`язку з об`єктивними обставинами, які склалися, що зумовлено дією воєнного стану, і вони знаходились в окупації. Просить стягнути понесені витрати на лікування, які підтверджені наданими чеками, та витрати на поховання, згідно договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Такоє звернув увагу суду, що поховальне бюро чеків та квитанцій не надають, проте у замовленні вказано, що кошти за поховання його сина отримано готівкою, що включає в себе домовину та інші ритуальні належності.

Представник відповідача - АТ «СК «Інго» Кравченко Р.Ю. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, в задоволенні просив відмовити. Зазначив, що в порядку статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач до страхової компанії не звертався, відтак про волевиявлення позивача отримати страхове відшкодування страхова компанія дізналась під час отримання позовної заяви і добровільно сплатити страхове відшкодування у відповідності до вимог закону можливості не мала. Що стосується витрат на поховання, звертає увагу, що в описовій частині позовної заяви позивач посилається на те, що поніс 21000,00 грн витрат на поховання, але в прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути 2100, 00 грн. Також просив суд звернути увагу на ту обставину, що позивачем не надано оригіналу свідоцтва про смерть та доказів на підтвердження фактично понесених витрат на поховання. Витрати на лікування повинні бути підтверджені з лікувальної установи про необхідність придбання цих медикаментів. Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні. Окрім того, вважає, що немає підстав для солідарного стягнення завданої шкоди, оскільки відсутній факт неподільності предмета зобов`язання.

Представник відповідача - ТОВ «Улф-Фінанс» у судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.

Частиною восьмою, десятою статті 128 ЦПК України визначено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю.

Відповідно до вимог статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Відповідач про причини неявки суду не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.

Докази того, що відповідачі на виконання вимог статті 131 ЦПК України повідомляли суд про зміну адреси місцезнаходження, в матеріалах справи відсутні.

Згідно з п. 3 статті 2 ЦПК основними засадами (принципами) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

На необхідності забезпечення розгляду справи протягом розумного строку зазначено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 129 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Вирішуючи питання щодо розгляду справи по суті, суд приймає до уваги те, що межі перенесення розгляду справи не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка учасників справи та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

За таких обставин, з огляду на вищевикладене, підстави для відкладення судового засідання відсутні.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши ОСОБА_1 , представника АТ «СК «ІНГО», всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

29 червня 2021 року, приблизно о 23 год. 54 хв., в районі перехрестя вул. Отака Яроша та пр-та Науки в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження та був доставлений до лікарні, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , виданого Харківським міським відділом державної реєєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 07 липня 2021 року, оригінал якого оглянуто судом у судовому засіданні.

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2022 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 (один) рік.

Відповідно до п. 1, 2 частини першої, п. 2 частини третьої статті 76 КК України покладено на ОСОБА_3 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, що підтверджується наданими суду на виконання ухвали суду для огляду матеріалами справи № 638/17009/21.

Як вбачається з матеріалів справи № 638/17009/21, цивільний позов у кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_1 не пред`являвся.

В процесі проходження лікування наслідків дорожньо-транспортної пригоди у вигляді значних тілесних ушкоджень позивачем було понесено витрати на придбання медичних засобів та медичних препаратів, які були необхідні для лікування його сина - ОСОБА_2 на загальну суму 43000,00 грн, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями чеків (а. с. 5-13).

Окрім цього, у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 позивачем було понесено витрати на його поховання в загальному розмірі 21000,00 грн, що підтверджується договором-замовленням на організацію та проведення поховання (а. с. 18).

На момент настання дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , був застрахований АТ «СК «Інго» згідно поліса № 201476767 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування шкоди, яка спричинена смертю особи в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, а отже врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV та Цивільним кодексом України(далі -ЦК України).

Положеннями ЦК України передбачено загальний порядок відшкодування шкоди безпосередньо особами, що її завдали, тоді як Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає порядок виплати саме страхового відшкодування спеціальним суб`єктом господарювання - страховою компанією та регламентує відносини між ним та особами, які мають право на таке відшкодування.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу (пункт 1.1 Закону № 1961-IV).

Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування» (пункт 1.2 Закону № 1961-IV).

Потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (пункт 1.3 Закону № 1961-IV).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Застосування цього способу захисту визначається положенням статті 22 ЦК і проводиться як у договірних зобов`язаннях (стаття 611 ЦК), так і в позадоговірних зобов`язаннях (гл. 82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду, призведено до збитків.

Згідно із ч.ч. першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», шкода, завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від наявності вини завдавача шкоди.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена Законом № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 3 Закону № 1961-ІV передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та (або) майну потерпілих унаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-ІV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стосовно доводів представник відповідача АТ «СК «Інго» Кравченка Р.Ю. про те, що позивач в порядку статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до страхової компанії не звертався, суд зазначає наступне.

Право на звернення до суду закріплено у Конституції України. Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи . Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Тобто, з набранням чинності змін до Конституції України від 02 червня 2016 року, можливість звернення до суду пов`язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов`язковий.

За змістом статті 979 ЦК України договір страхування є правовідношенням, в якому страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Відтак, таке правовідношення є грошовим зобов`язанням.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.

Закон № 1961-IVрегулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IVстраховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.

У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме визначений строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У будь-якому разі строк звернення обмежується трирічним строком за шкоду, заподіяну здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

Зважаючи на наведене суд не приймає доводи представника АТ СК «Інго» про відсутність підстав про стягнення завданої шкоди, оскільки потерпілий не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування.

У межах справи, що розглядається, підлягає з`ясуванню питання, чи є обов`язковим попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування для задоволення судом вимог про відшкодування шкоди, заявлених таким потерпілим до страховика.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду при цьому послалася на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах встановленого строку.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що є неправильним застосування норми матеріального права та відмови у позові про стягнення страхового відшкодування з тих підстав, що особа не звернулась до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, а незвернення до страховика не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування.

Аналогічні висновки також зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц (провадження № 61-15026св18), Касаційний кримінальний суду складі Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 643/19957/15-ц (провадження № 61-9436св18).

Судом встановлено, що страховий випадок (ДТП) сталось 29 червня 2021 року, а позов до суду про відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю або життю, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, подано в жовтні 2022 року, тобто в межах установленого законом трирічного строку.

Окрім того, суд бере до уваги наведені ОСОБА_1 обставини, що зумовлено дією воєнного стану, та вважає зазначені причини поважними, зокрема той факт, що у зв`язку із тим, що розпочались бойові дії позивач знаходився фактично в окупації в Чугуївському районі, де перебував до середини жовтня 2022 року, коли ЗСУ звільнили територію, після чого відразу звернувся до суду з даним позовом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19) погодилась з указаними висновками, викладеними в її постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), та не вбачала підстав для відступлення від них.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Що стосується солідарного стягнення матеріальної шкоди з АТ «СК «Інго» та ТОВ «Улф-Фінанс» на користь ОСОБА_1 , то суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, підтриманою у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц (провадження № 61-17948св19), від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц (провадження № 61-31268св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц (провадження № 61-11969св18).

У постанові Великою Палатою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок про те, що володілець транспортного засобу має нести обов`язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником.

Разом із тим, судом не встановлено факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з ТОВ «Улф-Фінанс», зокрема, виконання ним своїх трудових обов`язків на момент вчинення ДТП, яка сталася у неробочий час, а саме, близько 23 год. 54 хв., жодних документів на підтвердження того, що транспортний засіб «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , закріплено за ОСОБА_3 з метою його використання у службових цілях суду також не надано.

Судом досліджено також матеріали кримінального провадження № 638/17009/21, проте доказів на підтвердження відповідних обставин матеріали як цивільної справи так і обвинувального акту не містять.

Окрім того, слід звернути увагу, що у вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2022 року зазначено про те, що працює водієм у фірмі «Артмеблі».

Водночас, на виконання ухвали суду ТОВ «СК «Інго» надано копію полісу № 201476767 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого, страхувальник ТОВ «Ульф-Фінанс» застрахував відповідальність в АТ «СК «Інго» (страховик).

Строк дії договору з 11 жовтня 2020 року по 10 жовтня 2021 року. Отже, на момент вчинення ДТП - 29 червня 2021 року, поліс був чинним. Страхова сума (ліміт страхового відшкодування) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 260 000 (двісті шістдесят тисяч) грн 00 коп.

При цьому факт того, що цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким на момент вчинення ДТП керував ОСОБА_3 , була застрахована у відповідача 2 - АТ «СК «Інго», згідно полісу № 201476767, сторонами не заперечувався.

Крім того, ТОВ «Улф-Фінанс» є лізинговою компанією, усі транспортні засоби передаються у платне користування іншим фізичним чи юридичним особам до моменту виплати ними повної вартості об`єкта лізингу.

Пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. Відповідно до статті 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

08 травня 2020 року між ТОВ «Улф-Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Індастрі Інкорпорейшн» було укладено Договір фінансового лізингу № 4950/10/19-Г (далі - Договір), згідно з пп. 3.1-3.3 якого предметом лізингу є автомобіль «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 .

10 жовтня 2019 року за Актом (видаткова накладна) прийому-передачі предмету лізингу до Договору фінансового лізингу № 4950/10/19-Г від 03 жовтня 2019 року, Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв, в якості Предмету лізингу згідно Договору автомобіль «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - Предмет лізингу, Автомобіль).

Відповідно, з 10 жовтня 2019 року зазначений автомобіль перейшов до належного користувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастрі Інкорпорейшн».

Отже, у зв`язку із повним виконанням Лізингоодержувачем ТОВ «Індастрі Інкорпорейшн» своїх зобов`язань за Договором та припиненням його дії, ТОВ «Улф-Фінанс» передало, а Лізингоодержувач - ТОВ «Індастрі Інкорпорейшн» прийняв у власність транспортний засіб «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується Актом про передачу права власності до Договору від 12 жовтня 2021 року.

Водночас, суд бере до уваги те, що, враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16).

З огляду на зазначене, з приводу уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважала, що є помилковим висновок про альтернативне право потерпілого обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).

Відповідно до положень пунктів 72, 73, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 27 травня 2020 року правильно вказує, що статтею 1194 ЦК України регламентується визначення обсягу відповідальності застрахованої особи у разі недостатності страхової виплати.

Однак, вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.

З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Належних та достатніх доказів того, що саме юридична особа ТОВ «Ульф-Фінанс» є власником вкзаного автомобіля матеріали справи також не містять.

За таких обставин, підстави для стягнення з юридичної особи ТОВ «Ульф-Фінанс», як роботодавця та власника, відсутні .

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про те, що ТОВ «Ульф-Фінанс» не є належним відповідачем у справі, оскільки позивачем не доведено та, відповідно, судом не встановлено фактичних обставин про те, що ОСОБА_3 керував транспортним засобом у зв`язку з виконанням ним своїх трудових обов`язків та ТОВ «Ульф-Фінанс» як володілець транспортного засобу має нести обов`язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником.

Матеріали справи містять докази фактично понесених витрат на медичні препарати, які були понесені безпосередньо після ДТП, а саме, копії фіскальних чеків на такі суми: 122,90 грн + 306,34 грн + 99,70 грн + 290,10 грн + 408,00 грн + 3936,11 грн + 931,30 грн + 2201,10 грн + 161,60 грн + 569,39 грн + 898,05 грн + 3813,50 грн + 2484,00 грн + 3975, 87 грн + 5103,20 грн + 4796,70 грн + 5401,56 грн + 1275,20 грн + 2766,40 грн + 9658,80 грн + 9658,80 грн, тобто на загальну суму 58 858, 62 грн.

Разом із тим, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, в межах заявлених позовних вимог з АТ «СК «Інго», на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 43 000, 00 грн.

Відповідно до п.22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 27 Закону № 1961-IV визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого.

Статтею 27.4. Закону № 1961-ІV встановлено, що страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Вищенаведена стаття Закону не вимагає надання страховику документів, що підтверджують родинний зв`язок між загиблим у ДТП та особою, яка понесла витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника.

Відповідно до п. 27.5. статті 27 Закону, відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відповідно до статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

За змістом статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечить законодавству.

Згідно положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на у місячному розмірі з 1 січня становить 6000 гривень.

Позивачем ОСОБА_1 понесені витрати на поховання померлого сина ОСОБА_2 , що підтверджується договором-замовленням на організацію та проведення поховання від 06 липня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 , предметом укладення якого є організація та проведення поховання померлого, облаштування місця поховання. Зазначено, що вартість послуг становить 20026, 00 грн, кошти отримано готівкою, в якому наявний перелік наданих послуг та придбання товарів, для комплексу заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу.

Доводи представника АТ СК «Інго» Кравченка Р.Ю. про те, що позивачем не надано свідоцтва про смерть суд відхиляє, з огляду на те, що позивачем надано суду копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , виданого Харківським міським відділом державної реєєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 07 липня 2021 року, оригінал якого оглянуто судом у судовому засіданні.

З приводу доводів представника АТ СК «Інго» Кравченка Р.Ю. про те, що в описовій частині позовної заяви позивач посилається на те, що поніс 21000,00 грн витрат на поховання, але в прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути 2100, 00 грн, то суд вважає це технічною опискою, про що позивач зазначив у заяві, яку подав до суду, оскільки, як вбачається зі змісту позову, ОСОБА_1 просить стягнути матеріальні збитки, завдані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, в загальному розмірі 64 000, 00 грн, про що свідчить вказана ціна позову, а також підтверджується матеріалами справи у їх сукупності, та, водночас, позовних вимог не спростовує (а. с. 128).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Так, за загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням досліджених по справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування витрат, понесених позивачем на придбання лікарських засобів та на поховання сина, які пред`явлені до належного відповідача - страховика, є обґрунтованими, оскільки є повністю доведеними зазначеними вище доказами, а тому підлягають задоволенню частково.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши правовий характер спірних правовідносин, шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявних у справі доказів, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково на суму 63 026 гривень 00 копійок.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що відповідно до положень статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору, суд дійшов висновку, що з Акціонерного товариства Страхова компанія «Інго» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 977 гривень 30 копійок.

Керуючись статтями 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Улф-Фінанс», Акціонерного товариства Страхова компанія «Інго» про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Страхова компанія «Інго» на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, завдані внаслідок вчинення кримінального правопорушення у розмірі 63 026 (шістдесят три тисячі двадцять шість) гривень 00 копійок.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Страхова компанія «Інго» на користь держави судовий збір у розмірі 977 (дев`ятсот сімдесят сім) гривень 30 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Улф-Фінанс», ЄДРПОУ 41110750, адреса місцезнаходження: 04205, м. Київ, пр. Оболонський, буд. 35-А.

Відповідач - Акціонерне товариство Страхова компанія «Інго», ЄДРПОУ 16285602, адреса місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 33.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 07 липня 2023 року.

Суддя                                                                                 В.М. Яковлева