УХВАЛА

18 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/3456/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Олімпікс" - Литвиненка С.С.,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Віннер Будівництво" - Сікорського Т.Г., Цвєткова Г.О.,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Олімпікс" (далі - Компанія)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022

(головуючий суддя - Попікова О.В., судді Корсак В.А. і Євсіков О.О.)

зі справи № 910/3456/22

за позовом Компанії

до товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Віннер Будівництво" (далі - Товариство)

про стягнення 3 200 000 грн.

РУХ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Позов подано до господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості 3 200 000 грн.

2. Позов обґрунтовано неоплатою відповідачем виконаних позивачем робіт.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2022 (суддя Трофименко Т.Ю.): позов задоволено; стягнуто з Товариства на користь Компанії борг у розмірі 3 200 000 грн. та судовий збір у сумі 48 000 грн.

4. Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022: задоволено апеляційну скаргу Товариства; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано і прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; стягнуто з Компанії на користь Товариства 72 000 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Постанову мотивовано недоведеністю позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Компанія у касаційній скарзі просить: скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи і залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 10.08.2022; судові витрати покласти на відповідача.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішення застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі №922/3666/20, від 14.12.2022 у справі №906/750/21, від 26.11.2018 у справі №902/1083/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц.

Доводи іншого учасника справи

9. Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх помилковість та про законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 - без змін.

Товариством подано клопотання про розподіл судових витрат.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Позовну вимогу пред`явлено про стягнення заборгованості 3 200 000 грн. за послуги, надані відповідачу, що, за доводами позивача, підтверджується актами на виконання послуг за червень 2020 року і листопад 2020 року.

За твердженням позивача: сторонами 15.10.2019 було укладено договір про надання послуг щодо експлуатації машин та механізмів, але він припинив дію 30.03.2020; проте і після закінчення його дії позивач продовжував надавати відповідачу послуги, передбачені вказаним договором, і взагалі сторони продовжували орієнтуватися на умови цього договору; на момент звернення до суду з позовом заборгованість відповідача перед позивачем становить 3 200 000 грн., які відповідач відмовляється сплачувати, незважаючи на те, що послуги надані і прийняті відповідачем, позивач направляв відповідачу вимогу в порядку статті 530 Цивільного кодексу України та вимагав її виконати.

11. Пролонгація вказаного договору від 15.10.2019 не здійснювалася.

12. Між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного у спрощений спосіб договору на надання послуг, на підтвердження чого позивачем подано акти приймання послуг за червень 2020 року та за листопад 2020 року, в яких вказано: найменування послуг - робота екскаватора KOMATSU 450, кількість годин - 800, вартість роботи години - 2 000 грн., вартість з ПДВ - 1 600 000 грн.

У спірний період (червень і листопад 2020 року) між сторонами був відсутній договір на надання послуг.

13. У зазначених актах вказано кількість годин експлуатації техніки, що становить 800 мотогодин за місяць (червень 2020 року - 800 годин, листопад 2020 року - 800 годин). За простим арифметичним підрахунком як червень 2020 року, так і листопад 2020 року містять по 720 годин (30 днів х 24 години на добу), що на 80 годин менше, аніж вказано у відповідних актах.

14. Судом апеляційної інстанції відхилено доводи позивача про те, що вказані 800 годин у кожному акті включать у себе попередні періоди (місяці), в яких такі послуги надавалися, проте не оформлювалися окремими актами. Адже у вказаних актах чітко зазначено: червень 2020 року, листопад 2020 року. Інші положення актів не містять інформації про те, що вказані в них послуги, години включають у себе інші періоди, місяці тощо, аніж місяці, в яких такі акти складено, а оскільки сторонами не було укладено письмового договору, то суд апеляційної інстанції керується виключно даними, викладеними у цих актах. До того ж навіть за відсутності технічних знань очевидно, що екскаватор не міг працювати безперебійно, без зупинки, цілодобово протягом 720 годин (30 днів х 24 години) як у червні 2020, так і в листопаді 2020 року.

Отже, викладена в актах інформація щодо кількості годин роботи екскаватора в кожному місяці перевищує кількість годин у самому місяці, тобто є недостовірною.

15. Водночас матеріали справи не містять будь-яких заяв, листів, замовлень тощо відповідача, які були б адресовані позивачу стосовно замовлення послуг з роботи екскаватора і в яких було б зазначено фактичне замовлення вказаної техніки, період (години) її роботи, місце експлуатації екскаватора; натомість наявні лише акти на надання послуг за червень та листопад 2020 року, з яких неможливо встановити кількість, об`єм та час роботи екскаватора.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Згідно з приписами статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Суд враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

17. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Виходячи з положень зазначеної норми, касаційний перегляд може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

18. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

19. Проаналізувавши висновки, що викладені в постановах Верховного Суду в справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами в справі, що розглядається, враховуючи таке.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що сам факт складання та підписання сторонами актів приймання послуг, за відсутності договору на надання послуг, не є безумовним свідченням реальності господарських операцій, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах. Позивачем не доведено кількість наданих послуг (кількість годин їх надання), що унеможливлює зробити однозначний висновок про правомірність (точність) заявленого до стягнення з відповідача розміру заборгованості.

20. Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21, від 26.11.2018 у справі № 902/1083/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, є безпідставними, оскільки:

20.1. У справі № 922/3666/20 розглядалися позовні вимоги про визнання права власності позивача на 51% у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Снейк", статутний капітал якого складає 6 734 693,88 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області 11.03.2021 позов задоволено повністю.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 зупинено провадження у справі № 922/3666/20 до набрання законної сили рішенням Московського районного суду міста Харкова у справі № 641/1628/21.

Постановою Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20 ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

20.2. У справі № 906/750/21 розглядалися позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнесфакторсервіс" до державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" про стягнення 5 810 000 грн. у зв`язку з неналежним виконанням умов договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в частині повернення грошових коштів, право на стягнення яких належить позивачу відповідно до договору про відступлення права вимоги.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.09.2021 позов задоволено.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022, зокрема, зупинено провадження у справі № 906/750/21 до вирішення пов`язаної з нею справи № 910/9452/22.

Верховний Суд постановою від 14.12.2022 у справі № 906/750/21 ухвалу Північно-Західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 в частині зупинення провадження у справі до вирішення пов`язаної з нею справи № 910/9452/22 скасовано, а справу № 906/750/21 передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

20.3. У справі № 902/1083/17 розглядалися позовні вимоги Заболотненського вищого професійне училище № 31 ім. Д.К. Заболотного до відділу освіти, молоді та спорту Крижопільської районної державної адміністрації про стягнення 380 034,00 грн. заборгованості за договором оренди.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 22.03.2018: позов задоволено частково; стягнуто з відповідача 106 056 грн. основного боргу; 2 329,35 грн. пені; 22 710,71 грн. "інфляційних втрат".

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 змінено мотивувальну та резолютивну частину рішення господарського суду Вінницької області від 22.03.2018.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відсутні докази того, що відповідачем було оскаржено договір оренди, не містяться доказів визнання його недійсним. Крім того, не було надано до суду і доказів оспорювання такого договору органами Фонду державного майна України.

Верховний Суд вважає правильним висновок господарських судів про наявність у відповідача зобов`язань з оплати орендних платежів за договором оренди.

20.4. У справі № 461/9578/15-ц позов подано про скасування наказу, зобов`язання привести у попередній стан горище будинку, не чинити перешкод у користуванні горищем, визнання права на частку горища.

Позов мотивовано тим, що позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок.

21. Отже, у справі, що розглядається, висновок суду апеляційної інстанції не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21, від 26.11.2018 у справі № 902/1083/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, проте встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах та у справі, яка розглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

22. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах №№ 922/3666/20, 906/750/21, 902/1083/17 №461/9578/15-ц, на які посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятої у справі постанови, є подібними.

23. Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги стосуються питань, пов`язаних із встановленням обставин справи та з оцінкою доказів у ній, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

24. За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставним, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/3456/22.

Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

25. У розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

26. Суд погоджується з доводами Товариства, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.

27. За наведених обставин згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 зі справи № 910/3456/22, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

28. У зв`язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі (у вигляді судового збору) з урахуванням вимог статей 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Олімпікс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 зі справи № 910/3456/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос