Ухвала

Іменем України

14 липня 2023 року

м. Київ

справа № 2-26/11

провадження № 61-10219ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою, знесення самочинно побудованих будівель та споруд,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою, знесення самочинно побудованих будівель та споруд.

16 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відчужувати (продавати, дарувати) 43/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 2-26/11.

В обґрунтування заяви зазначала, що ОСОБА_2 має намір продати належну йому на праві власності 43/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Оскільки на теперішній час перешкоди, які створював ОСОБА_2 у користуванні домоволодінням та земельною ділянкою не усунуті, самочинні прибудови та споруди не знесені, земельна ділянка не приведена у первісний стан, вважала, що співвласник ОСОБА_2 не має законних підстав для відчуження своєї частки будинку, і є необхідність заборонити йому здійснювати продаж домоволодіння до розгляду спору про усунення перешкод у користуванні будинком, знесення самочинних споруд по суті.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відчужувати (продавати, дарувати) 43/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 2-26/11.

Місцевий суд вважав за можливе вжити заходи забезпечення позову у цій справі шляхом заборони ОСОБА_2 та іншим володільцям - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відчужувати (продавати, дарувати) 43/100 частин спірного домоволодіння, оскільки такий вид забезпечення позову є по суті встановленням заборони відчуження нерухомого майна, проте не призведе до порушення права власності ОСОБА_2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

З`ясувавши обсяг вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивачка, заявленим вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивачка звернулася до суду, апеляційний суд дійшов висновку, що заходи забезпечення позову, обрані позивачкою, є не співмірними з вимогами позову та ОСОБА_1 заявлено недостатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову.

04 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що ОСОБА_2 має намір відчужити належну йому на праві власності 43/100 частини спірного домоволодіння, тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчужувати майно, що належить відповідачам, є достатнім, розумним, співмірним та адекватним, не порушить збалансованості інтересів сторін, створить належні умови для виконання судового рішення, а також ефективного захисту і поновлення її прав.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду апеляційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд дійшов переконання, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом норм права при вирішенні питання про забезпечення є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Встановлені апеляційним судом обставини

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 07 серпня 1985 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Слободян В. Б. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-3575, є власником 43/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2015 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2017 року, заборонено ОСОБА_2 проведення на земельній ділянці, розташованій у м. Дніпропетровську на території домоволодіння АДРЕСА_1 будівельних робіт із реконструкції гаражів «К», надбудови над гаражами «К-1» із сходовою клітиною, що веде до неї № 10 та сходовою площадкою над навісом «З», а саме проведення робіт по реконструкції, перебудові цих будівель та споруд, виконання кам`яних, бетонних, дерев`яних, кровельних, гідроізоляційних робіт, монтажу металевих конструкцій, проведення робіт із встановлення системи опалення, водопостачання, каналізації.

Тож, у цій справі вже вжиті заходи забезпечення позову, які на час звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про забезпечення позову (16 лютого 2023 року), не скасовані.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначала, що починаючи з 1987 року ОСОБА_2 , ігноруючи заборону на будівництво та приписи про знесення, які були йому видані, райвиконкомом та міськвиконкомом забудовував будівлями та спорудами самовільно ним захоплену земельну ділянку спільного користування та створив їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою та домоволодінням, як співвласнику цього домоволодіння.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , виходив з того, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивачка, є не співмірними з вимогами її позову; заявницею не надано належних та допустимих доказів на підтвердження припущення того, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення її позову.

Такий висновок апеляційного суду є обґрунтованим з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини п`ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Висновки Верховного Суду

Предметом розгляду цієї справи не є спір про майно, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позивачка заявляла вимоги про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та земельною ділянкою та зобов`язання усунути самочинні прибудови і споруди.

Водночас, апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції накладений арешт та заборонено відповідачам вчиняти будь які дії щодо майна, продавати, відчужувати, дарити. В ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року не містилося мотивів співмірності застосованих заходів із предметом позову, до подання якого вжито заходів забезпечення, підтверджену доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного зазначеного виду забезпечення позову, підстав обмеження прав та інтересів суб`єктів правовідносин.

Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створить перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Апеляційний суд дійшов висновку, що задовольняючи заяву суд першої інстанції не здійснив оцінки обґрунтованості доводів позивачки щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати позивачка, що звернулась з такою заявою, позовним вимогам, не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених вимог, жодним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права.

Встановивши, що ОСОБА_1 не надано доказів на обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, адже саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Доводи касаційної скарги не містять обґрунтованих посилань на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а зводяться до незгоди заявниці із застосованими заходами забезпечення позову та власного тлумачення норм цивільно-процесуального законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою, знесення самочинно побудованих будівель та споруд відмовити.

Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особам, які подали касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний