Справа № 308/6105/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

        05 липня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідачки Готри Т. Ю.,

суддів Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

з участю секретарки судового засідання Гусоньки З. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій органу місцевого самоврядування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2023 року, постановлену суддею Бенцою К. К.,

у с т а н о в и в:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій органу місцевого самоврядування.

Позов обґрунтував тим, що він неодноразово на протязі 2014-2021 років звертався до відповідача Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області зі заявами щодо надання йому дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на території цієї сільської ради, про надання йому в оренду земельної ділянки площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства чи для садівництва або продаж її через аукціон, що розташована на перехресті АДРЕСА_1 у межах Холмківської сільської ради, проте систематично отримував відмови з різних підстав, а на заяву від 30.11.2021 відповіді не отримав узагалі.

Зазначав, що 04 грудня 2021 року йому стало відомо, що спірні земельні ділянки відповідачем були передані фізичним особам у власність, які в подальшому були відчужені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і, як наслідок, він того ж дня (04.12.2021), а також 14.02.2022 звернувся до Холмківської сільської ради із запитом про надання інформації, рішень та інших документів даної сільської ради, однак відповіді так і не отримав, що свідчить про незаконність таких дій органу місцевого самоврядування та його посадових осіб.

На його переконання, відповідачем порушено принцип рівності громадян на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває в комунальні власності.

Посилаючись на наведені вище обставини просив суд визнати незаконними дії Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області щодо:

1)відмови в наданні йому земельної ділянки за завами від 02.10.2014, 06.04.2016, 06.02.2018, 11.10.2018, 07.04.2021, 30.11.2021, які призвели до порушення його права на приватизацію земельної ділянки;

2)надання йому недостовірної інформації у рішеннях від 29.10.2014, 13.04.2016, 14.03.2018, 19.10.2018 щодо відмови йому в складанні проекту відведення земельної ділянки у с. Минай, про те, що виділення земельної ділянки суперечить генеральному плану забудови цього села і суперечить містобудівній документації с. Минай.

Також просив вирішити питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2023 року провадження у цій справі закрито з підстави, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснено ОСОБА_1 про право звернення з даною позовною заявою в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із цією ухвалою суду позивач ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу внаслідок її незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Скарга загалом мотивована тими же доводами, які наведені в позовній заяві та яким місцевим судом не надано належної оцінки, а також тим, що суд першої інстанції помилково констатував про наявність між ним і відповідачем спору в адміністративних правовідносин, замість цивільно-правових, оскільки предметом спору не є конкретне рішення, дія чи бездіяльність відповідача, а є систематичне порушення його права рівності, зокрема щодо приватизації земельної ділянки, що є порушенням статей 21, 24 Конституції України, ст. 345 ЦК України і ст. 116 ЗК України.

З огляду на наведене просив оскаржену ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 інші учасники справи не скористалися.

У судовому засіданні апелянт (позивач) ОСОБА_1 і його представник – адвокат Дудурич І.В. апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених у ній, просили таку задовольнити, оскаржену ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи, а відтак їх неявка, на переконання колегії суддів і відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення сторони позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом установлено, що 20 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2022 року було прийнято до розгляду даний позов та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2023 року провадження у цій справі закрито з підстави, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки її розгляд належить до юрисдикції адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною першою ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства – цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У розумінні пункту 1 ч. 1 ст. 4 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За правилами ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Визначальною ознакою справи, яка має розглядатись у порядку адміністративної юрисдикції, є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції й який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

З правового аналізу наведених вище процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників – суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин – це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

За змістом положень ст. 122 ЗК вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Підстави набуття права на землю із земель державної чи комунальної власності та порядок передачі земельних ділянок в оренду, врегульовано статтями 116, 124 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України у випадку надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення або формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (ч. 15 ст. 123 ЗК України).

За приписом ч. 16 ст. 123 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Тобто, якщо особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання земельної ділянки, за результатами розгляду якої ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

 Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно?розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Конституційний Суд України у рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що:

– положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень;

– положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування (оренду) чи у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Схожі висновки щодо суб`єктної юрисдикції у спорах за подібних правовідносин, у яких одним із учасників є суб`єкт владних повноважень, викладені, наприклад, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17, 04 березня 2020 року у справі № 280/174/19, які, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховуються апеляційним судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом на захист свого інтересу з приводу його неодноразових заяв до відповідача, то про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, то у затверджені документації із землеустрою і передачі в оренду земельної ділянки, то в отриманні земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва. Однак його право не було реалізоване внаслідок відмов відповідачем Холмківською сільською радою у задоволенні його заяв, а відтак сама по собі відмова особі в наданні земельної ділянки не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

ОСОБА_1 звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом про захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки в оренду чи у власність, а не за захистом наявного в нього майнового права на цю земельну ділянку.

Про наявність існуючого речового права позивача на земельну ділянку в позовній заяві не зазначено, та ані місцевим, ані апеляційним судами існування такого речового права не встановлене.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів догодить висновку, що місцевим судом правильно застосовані норми права та правильно визначено, що цей спір не має ознак приватноправового, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Положеннями ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив таке з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, на переконання апеляційного суду, оскаржена ухвала суду є законною й обґрунтованою та підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 536,80 грн (а.с.76) слід покласти на апелянта-позивача ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 липня 2023 року.

Суддя-доповідачка

Судді