Постанова

Іменем України

19 липня 2023 року

м. Київ

справа № 273/1856/21

провадження № 61-4420св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Баранівський районний відділ Державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Троянської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі -

АТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та Баранівський районний відділ Державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Хмельницький) (далі - Баранівський РВ ДВС у Новоград-Волинському районі Центрально-Західного МРУ Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовну заяву мотивовано тим, що 08 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит №ZRZ0GI0000001416, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 300 000,00 грн, строком

до 08 листопада 2020 року, зі сплатою 15 % річних.

У цей самий день, між ними було укладено іпотечний договір №ZRZ0GI0000001416, згідно умов якого в іпотеку передано житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га за цією ж адресою.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області

від 23 лютого 2012 року у справі № 2-645/2011 з нього на користь

АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором

від 08 листопада 2007 року № ZRZ0GI0000001416 станом на 13 вересня

2011 року на загальну суму 360 187,25 грн, що складається із: боргу за тілом кредиту - 280 149,89 грн, боргу за процентами - 80 539,24 грн, пені

на підставі статті 551 ЦПК України - 3 000,00 грн. Вказаний кредитний договір було розірвано 13 вересня 2011 року.

Позивач зазначав, що у кінці лютого - на початку березня 2021 року йому стало відомо від державного виконавця Баранівського РВ ДВС у Новоград-Волинському районі Центрально-Західного МРУ Міністерства юстиції

(м. Хмельницький), що 26 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис №2045, відповідно до якого з нього на користь

АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто за період з 08 листопада 2007 року

по 23 серпня 2018 року борг за іпотечним кредитом від 08 листопада

2007 року № ZRZ0GI0000001416 на загальну суму 2 195 993,12 грн, а саме: борг за тілом кредиту - 280 149,89 грн, борг за процентами - 483 487,40 грн, пеню - 1 229 811,00 грн, штраф - 199 044,83 грн та витрати за вчинення виконавчого напису - 3 500,00 грн.

На думку ОСОБА_1 , оскаржуваний виконавчий напис протиправний

та такий, що прийнятий з порушенням чинного законодавства, оскільки для його вчинення банком не надані всі необхідні документи згідно із переліком, заборгованість не є безспірною, банком не було направлено йому письмову вимогу про усунення порушень зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку із чим у банку не виникло права на звернення до нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису.

Також позивач вважав, що банк звернувся поза межами строку, який надає право на таку вимогу.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати виконавчий напис від 26 листопада 2018 року № 2045, виданий приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Боднар І. М. таким,

що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області

від 21 жовтня 2022 року у складі судді Васильчук О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, отримавши письмову вимогу стягувача від 29 серпня 2018 року про погашення заборгованості

у розмірі 2 192 793,12 грн із попередженням про звернення стягнення

на предмет іпотеки у разі її невиконання, протягом 30-денного строку ОСОБА_1 жодних дій не вчинив, розрахунків та доказів існування заборгованості у іншому розмірі, докази про належне виконання ним кредитних зобов`язань у повному обсязі а ні стягувачу, а ні нотаріусу

не надав. Тому суд першої інстанції не вбачав підстав визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню внаслідок недоведеності кредитором безспірності суми заборгованості.

Разом із цим суд першої інстанції виходив із того, що 30-денний строк вимоги кредитора до позичальника припадав на 24 листопада 2018 року,

а тому початок перебігу строку, передбаченого статтею 88 Закону України «Про нотаріат», який вказує на право банку звернутися до нотаріуса

із заявою про видачу виконавчого напису та на його право вимоги

на звернення стягнення по заборгованості на іпотечне майно

у позасудовому порядку, припадав на наступний день, тобто з 25 листопада 2018 року.

Також суд першої інстанції ураховував те, що позивач визнавав наявність заборгованості за кредитним договором, проте не погоджувався із її сумою, що вказана у виконавчому написі. У зв`язку із чим суд першої інстанції вважав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 21 жовтня 2022 року скасовано

та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 . Визнано виконавчий напис № 2045, виданий приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк»

на користь ОСОБА_1 22 596,60 грн понесених судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про дотримання нотаріусом чинного законодавства при вчиненні оспореного виконавчого напису.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив із того,

що матеріали справи не містять відомостей про отримання

позивачем (боржником) повідомлення про заборгованість та необхідність

її погашення.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що банк пропустив передбачений законом трирічний строк для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, оскільки банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки у вересні 2011 року, звернувшись 30 серпня 2011 року до ОСОБА_1 із вимогою про розірвання кредитного договору

з 13 вересня 2011 року. У зв`язку із цим, суд апеляційної інстанції вважав, що сторони кредитних правовідносин змінили строк виконання основного зобов`язання та розірвали кредитний договір.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що нарахування

АТ КБ «ПриватБанк» відсотків та пені у розмірі, що зазначені

у оспорюваному виконавчому написі нотаріуса, є неправомірним

та спростовує безспірність заявленої банком заборгованості, оскільки судовим рішенням у справі № 273/684/15ц було встановлено, що договір про іпотечний кредит від 08 листопада 2007 року № ZRZ0GI0000001416 розірваний 13 вересня 2011 року. У зв`язку із чим, банк позбавлений можливості продовжувати нараховувати відсотки та пеню за умовами вказаного договору, у зв`язку із його невиконанням.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції в частині вирішення судових витрат, АТ КБ «ПриватБанк» звернулось із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції.

В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції АТ КБ «ПриватБанк»

до суду касаційної інстанції не оскаржено, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядається.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду,

АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі

№ 826/1216/16, від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18,

від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 11 червня 2020 року

у справі № 821/227/17, від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18,

від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц, від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17, від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18,

та вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4

частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої

статті 411 ЦПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову у частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк»

на користь ОСОБА_1 22 596,60 грн, понесених судових витрат, керувався положеннями статті 141 ЦПК України.

При цьому в оскаржуваній постанові суд апеляційної не надав будь-якої оцінки та не зробив жодного посилання на відповідні докази щодо судових витрат, обмежившись лише тим, що відповідно до положень статті 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

На думку АТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції не врахував,

що судове рішення прийнято у малозначній справі, а у відповідності

до частини шостої статті 19 ЦПК України обов`язкова участь у ній адвоката не передбачена.

Разом із цим судом апеляційної інстанції не надано оцінки такому факту,

що той обсяг проведеної роботи адвокатом, а саме кількості судових засідань, їх тривалість, складність справи, підготовка процесуальних документів, які наявні в матеріалах справи, не вартують тих грошових коштів, що задоволено оскаржуваним рішенням суду та підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк».

Крім того АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що на адресу банку не надходили копії договору про надання правничої допомоги, акта прийому-передачі наданих послуг та квитанції, якими мали б бути обґрунтовані вимоги позивача у частині вимог щодо вирішення питання про розподіл судових витрат у розмірі 22 596,60 грн.

АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що підлягають детальному дослідженню, подані позивачем докази надання послуг саме адвокатом та наголошує

на наступних обставинах:

особисто позивачем підписані позовна заява, письмові пояснення

та апеляційна скарга, а отже, на думку банку, доказів участі адвоката

у підготовці вказаних документів матеріали справи не містять;

у позовні заяві ОСОБА_1 зазначав про розмір, понесених витрат у сумі 50 000,00 грн та майбутніх витратах у розмірі 20 000,00 грн. Ураховуючи зазначене, на думку банку, суд апеляційної інстанції зменшив розмір витрат на правничу допомогу;

суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки запереченням банку, наданих як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, на думку АТ КБ «ПриватБанк», не відповідає матеріалам справи висновок суду апеляційної інстанції про те,

що відповідно до положень статті 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача понесені позивачем витрати

зі сплати судового збору.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із Баранівського районного суду Житомирської області.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого АТ КБ «ПриватБанк», укладений договір про іпотечний кредит № ZRZ0GI0000001416, відповідно до умов якого

ОСОБА_1 отримав у кредит кошти в розмірі 300 000,00 грн, строком

до 08 листопада 2020 року, зі сплатою 15 % річних (а. с.145-149,т. 1).

В цей самий день, з метою забезпечення кредитних зобов`язань, між

ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено іпотечний договір

№ ZRZ0GI0000001416, який посвідчений приватним нотаріусом Баранівського районного нотаріального округу Присяжнюком В. О., реєстровий номер 4086, відповідно до умов якого в іпотеку передано житловий будинок

АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га за цією

ж адресою. Цей договір внесений до Держаного реєстру іпотек, щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки також внесені відомості

до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в день його нотаріального посвідчення (а. с. 139-144, т. 1).

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області

від 24 березня 2010 року у справі № 2-110/2010, яке набрало законної сили 20 травня 2010 року, позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача задоволено. Визнано неправомірними дії банку щодо підвищення в односторонньому порядку процентної ставки з 15 % до 30 %, зобов`язано банк прийняти розпорядження про відновлення 15 % ставки

по кредитному договору № ZRZ0GI0000001416, а також зобов`язано зарахувати отримані від ОСОБА_1 кошти за сплату підвищених процентів на погашення тіла кредиту (а. с. 44, 45, 47, 48, т. 1).

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області

від 23 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 16 травня 2012 року, у справі № 2-645/2011

з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість

за договором про іпотечний кредит від 08 листопада 2007 року

№ ZRZ0GI0000001416 у сумі 360 187,25 грн, а саме: борг за тілом кредиту - 280 149,89 грн; проценти, які зазначені станом на день розірвання кредитного договору, тобто на 13 вересня 2011 року - 77 037,36 грн; пені

з урахуванням положень частини третьої статті 551 ЦК України -

3 000,00 грн (а. с. 49, т. 1).

У квітні 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» звертався до суду з позовом

до ОСОБА_1 та просив суд в рахунок погашення боргу, звернути стягнення на предмет іпотеки-житловий будинок. Проте у задоволенні заявленого позову було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 13 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишено без змін (а. с. 23-25, 50, 51, т. 1).

26 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. було винесено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності (позичальнику, боржнику) ОСОБА_1 на підставі іпотечного договору від 08 листопада 2007 року № ZRZ0GI0000001416 на загальну суму боргу 2 195 993,12 грн,

а саме: борг за тілом кредиту - 280 149,89 грн, борг за процентами -

483 487,40 грн, пені - 1 229 811,00 грн, штраф - 199 044,83 грн та витрати

за вчинення виконавчого напису - 3 500,00 грн (а. с. 129, т. 1).

Згідно із нотаріальною справою, копія якої витребувана судом

та знаходиться у матеріалах справи, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинила оспорюваний ОСОБА_1 виконавчий напис, на підставі іпотечного договору

від 08 листопада 2007 року № ZRZ0GI0000001416.

АТ КБ «ПриватБанк» до заяви про вчинення вказаного виконавчого напису було надано: оригінал іпотечного договору; оригінал кредитного договору; оригінал засвідченої виписки з особового рахунку боржника з довідкою про ненадходження платежу; оригінал вимоги про усунення порушень

за кредитним договором від 08 листопада 2007 року № ZRZ0GI0000001416, згідно з якою банк (стягувач) вимагав від позичальника (боржника) ОСОБА_1 виконати у повному обсязі боргові зобов`язання за кредитним договором протягом тридцяти календарних днів з дати відправлення письмової вимоги, у разі невиконання або неналежного виконання банк (стягувач) попереджає боржника про задоволення своїх вимог шляхом звернення на предмет іпотеки; оригінал розрахункового документу про оплату послуг поштового зв`язку, а саме: поштове відправлення Укрпошта Стандарт, Дільниця кур`єрської доставки м. Дніпро Центральний район,

вул. Привокзальна, № 11 до м. Баранівка, поштовий індекс 12701,

на прізвище ОСОБА_2 ; оригінал опису вкладення цінного листа з штемпелем Укрпошта ДКД м. Дніпро, датований 26 жовтня 2018 року, згідно з яким ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 направлено письмову вимогу від 29 серпня 2018 року про усунення порушень за кредитним договором від 08 листопада 2007 року

№ ZRZ0GI0000001416 на 1 аркуші; оригінал установчих документів

АТ КБ «ПриватБанк»; оригінал довіреності представника

АТ КБ «ПриватБанк», яка внесена до Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів; оригінал паспорту представника

АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 128-160, т. 1).

На підставі зазначеного виконавчого напису нотаріуса державним виконавцем Баранівський РВ ДВС у Новоград-Волинському районі Центрально-Західного МРУ Міністерства юстиції (м. Хмельницький)

Савчук С. М. 19 вересня 2020 року було відкрито виконавче провадження

№ 36066374 (а. с. 172, т. 1).

Згідно із протоколом проведення електронних торгів № 546740, торги

з продажу іпотечного майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1000 га за цією ж адресою відбулися 16 липня 2021 року, майно продане ОСОБА_3 , код РНОКПП НОМЕР_1 ,

за 654 800,00 грн. Розподіл грошових коштів у сумі 622 060,00 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого напису від 26 листопада 2018 року № 2045 проведено державним виконавцем Баранівського РВ ДВС у Новоград-Волинському районі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Харчук Н. Г. 22 липня 2021 року

(а. с. 192-196, т. 1).

ОСОБА_1 (позичальник, боржник) подав до державного виконавця заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису від 26 листопада 2018 року

№ 2045 - 26 липня 2021 року. Виконавче провадження № 63066374 закінчено 29 липня 2021 року на підставі пункту 15 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» - недостатність коштів, що надійшли

від реалізації заставленого майна за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно (а. с. 197, 198, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів

у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови,

що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про

це відповідну заяву.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення

(частина перша статті 127 ЦПК України).

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено,

що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

При поданні позовної заяви ОСОБА_1 сплатив 908,00 грн судового збору та за подання апеляційної скарги - 1 488,60 грн (а. с. 1, т. 1, а. с. 58, т. 2).

Зважаючи на те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 21 жовтня

2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, тому

з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 396,60 грн (908,00 грн + 1 488,60 грн).

Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати

на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в позовній заяві зазначав,

що розмір понесених ним витрат складає 50 000,00 грн та має намір понести витрати у розмірі 20 000,00 грн, проте до позовної заяви не надав доказів понесених витрат (а. с. 2-6, т. 1).

22 вересня 2021 року до суду першої інстанції ОСОБА_1 подавав відповідь на відзив у якому заявляв клопотання про стягнення витрат

на правничу допомогу. Разом із цим було додано, зокрема: договір про надання професійної правничої допомоги від 02 серпня 2021 року; опис робіт та розрахунок суми судових витрат, які поніс ОСОБА_1 у зв`язку

із розглядом цивільної справи № 273/1856/21, а також квитанції

від 02 серпня 2021 року № 199 на суму 9 000,00 грн, від 06 серпня 2021 року № 213 - 10 000,00 грн, від 10 серпня 2021 року № 221 - 12 000,00 грн,

від 17 вересня 2021 року № 235 - 8 000,00 грн та від 21 серпня 2021 року

№ 241 - 5 000,00 грн (а. с. 89-101, т. 1).

Правова допомога адвоката складалась із:

ознайомлення з наданими ОСОБА_1 документами, їх аналіз, вивчення законодавства, судової практики (02-04 серпня 2021 року);

ознайомлення 06 серпня 2021 року з виконавчим провадженням

№ 63066374, яке знаходиться у приміщенні Баранівського РВ ДВС Центрально-Західного МРУ Міністерства юстиції (м. Хмельницький). Безпосереднє ознайомлення з виконавчим провадженням. Виготовлення копій виконавчих провадження. Проїзд з м. Баранівка до м. Шепетівка;

підготовка матеріалів для проведення оціночно-будівельної експертизи

(05-08 серпня 2021 року);

підготовка запиту заступнику директора ДП «СЕТАМ» про надання інформації та копій документів щодо проведення електронних торгів

№ 546740 по лоту № 483264, 1 година;

підготовка звернення ОСОБА_1 до Баранівського міського голови -

1 година;

підготовка та виготовлення позовної заяви - 06-08 серпня 2021 року;

підготовка та виготовлення заяви про забезпечення позову - 15-17 вересня;

опрацювання та аналіз відзиву АТ КБ «ПриватБанк» на позовну заяву -

15-17 вересня;

виготовлення відповіді на відзив АТ КБ «ПриватБанк» 18-20 вересня

2021 року;

надання регулярних консультацій без обмежень в часі.

Матеріали справи не містять доказів належного направлення доказів, понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Справа № 273/1856/21 в суді першої інстанції призначалась до судового розгляду на 06 жовтня 2021 року, 24 листопада 2021 року, 08 лютого

2022 року, 02 березня 2022 року, 21 червня 2022 року, 05 квітня 2022 року,

01 серпня 2022 року, 21 жовтня 2022 року. Розгляд справи неодноразово відкладався із різних причин. Представник позивача - Рівнячок Л. С. приймав участь лише у судовому засіданні від 21 жовтня 2022 року

(а. с. 53, 113, 162, т. 1, а. с. 8, 19, 21, 31, 35, 45, 46, т. 2).

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» заперечувало щодо стягнення із банку на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу (а. с.62-69, т. 1).

Судом апеляційної інстанції справа призначалась до розгляду на 16 грудня 2022 року, 15 лютого 2023 року та 20 лютого 2023 року. Представник позивача - Рівнячок Л. С. приймав участь лише у судовому засіданні

від 20 лютого 2022 року (а. с. 73, 80, 90, т. 2).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» заперечувало щодо стягнення із банку на користь позивача витрат

на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що такі вимоги позивача необґрунтовані, не підтверджені належними доказами

(а. с. 101- 107, т. 2).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру

та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій

статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру

та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав

і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному

та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав

і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих

на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані

з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку

до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг

і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності

та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи

з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані

ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим

та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути

на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено

(пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду

від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року

у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18,

від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення

та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність

їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів вважає, що стягненню із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають витрати на професійну правничу допомогу

у розмірі 5 000,00 грн, з урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України,

а саме критерію реальності наданих адвокатських послуг - складання процесуальних документів у справі № 273/1856/21 від імені ОСОБА_1 , зокрема: позовної заяви, відповіді на відзив, клопотання про витребування доказів, заяви від 23 лютого 2022 року, письмових пояснень, апеляційної скарги, а також ознайомлення представником із матеріалами справи, конкретних обставин справи, її складності та обґрунтованості таких витрат.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року змінити в частині розміру стягнення судових витрат.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору за подання позовної заяви у розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень, за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 (шістдесят) копійок та витрат

на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень,

а всього 7 396 (сім тисяч триста дев`яносто шість) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта