Постанова

Іменем України

19 липня 2023 року

м. Київ

справа №758/9052/19

провадження № 61-12000св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,Лідовця Р. А., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Просто-страхування»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» (далі - ПрАТ «Просто-страхування») звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1 про стягнення шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 05 квітня 2017 року між ПрАТ «Просто-страхування» та ОСОБА_2 укладено договір страхування

№ PKS 1700561 майнових інтересів власника автомобіля «Тойота Хайлендер», реєстраційний знак НОМЕР_1 .

31 серпня 2017 року за участю транспортних засобів: автомобіля «ЗАЗ Віда», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 ,

та автомобіля «Тойота Хайлендер», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої автомобілю «Тойота Хайлендер» було завдано механічних пошкоджень.

Згідно із постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва

від 09 лютого 2018 року у справі № 761/775/18 винним у скоєнні цієї ДТП визнано ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що вказана ДТП була визнана страховим випадком, про що 28 вересня 2018 року складено страховий акт № 122955, відповідно

до якого страхове відшкодування становило 445 525,00 грн.

ПрАТ «Просто-страхування» виплатило страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 445 525,00 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у ПрAT «Просто-страхування» відповідно до полісу

№ АМ/1342375, згідно із яким ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становив 100 000,00 грн, франшиза - 510,00 грн.

ПрAT «Просто-страхування» у відповідності до умов полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/1342375 та договору добровільного страхування від 05 квітня 2017 року № PKS 1700561 провело залік між цими договорами

у розмірі 99 490,00 грн.

З урахуванням викладеного, ПрАТ «Просто-страхування» просило стягнути

з ОСОБА_1 на його користь суму у розмірі 346 035,00 грн.

Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року у складі судді Захарчук С. С. позов ПрАТ «Просто-страхування» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Просто-страхування» 346 035,00 грн на відшкодування шкоди у порядку регресу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПрAT «Просто-страхування» у відповідності до умов полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1342375 та договору добровільного страхування

№ PKS 1700561 від 05 квітня 2017 року провело залік між цими договорами у розмірі 99 490,00 грн, а тому відповідач зобов`язаний сплатити у порядку регресу різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням у розмірі 346 035,00 грн.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 29 червня 2022 року

у складі судді Захарчук С. С. заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року у справі за позовом ПрАТ «Просто-страхування» до ОСОБА_1 про стягнення суми, залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ «Просто-страхування» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у ПрАТ «Просто-страхування» були відсутні підстави для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) ОСОБА_2 у зв`язку

із пропуском річного строку для подання заяви про страхове відшкодування, оскільки матеріали справи не містять доказів добросовісної поведінки потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини.

Разом із цим, ураховуючи те, що позивач, звертаючись із позовом до суду посилався, зокрема, на статтю 1191 ЦК України, а у спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію, тому обраний позивачем спосіб захисту свого права - в порядку регресу - є невірним

та безпідставним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив

із того, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав

є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду,

ПрАТ «Просто-страхування», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 29 січня 2018 року у справі

№ 910/2351/17, від 30 січня 2018 року у справі № 910/12500/17,

від 28 лютого 2018 року у справі № 521/16989/13-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 183/791/16-ц та від 05 квітня 2018 року у справі № 910/3165/17,

а також не досліджено зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

На думку ПрАТ «Просто-страхування», посилання суду апеляційної інстанції на підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є безпідставним та необґрунтованим, оскільки

ця норма закону регулює виплату страхового відшкодування, заподіяного потерпілому за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а виплата страхового відшкодування страхувальнику ОСОБА_2 здійснювалось на підставі договору добровільного страхування.

Разом із цим заявник вважає, що судом апеляційної інстанції помилково зроблено висновок про те, що позов подано в порядку регресу,

а не у порядку суброгації, оскільки відповідно до тексту позовної заяви позивач звернувся із позовом про відшкодування шкоди та просив стягнути з відповідача затрати по виплаті страхового відшкодування, не акцентуючи, що це стягнення у порядку регресу чи суброгації.

ПрАТ «Просто-страхування» зазначає, що страхувальник, який зазнав майнової шкоди у деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати

з моменту заподіяння шкоди. У зв`язку із погашенням шкоди коштами страхового відшкодування, на думку ПрАТ «Просто-страхування»,

до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із подільського районного суду міста Києва.

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1

на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення

є законним та обґрунтованим.

У січні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 квітня 2017 року ПрАТ «Просто-страхування» та ОСОБА_2 уклали договір страхування № PKS 1700561 майнових інтересів власника автомобіля «Тойота Хайлендер», реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 5).

31 серпня 2017 року у місті Києві на бульварі Тараса Шевченка сталася ДТП, за участю транспортних засобів: автомобіля «ЗАЗ Віда», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля

«Тойота Хайлендер», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 (а .с. 6, 7).

Внаслідок вищевказаної ДТП автомобілю «Тойота Хайлендер» було завдано механічних пошкоджень.

Згідно із постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва

від 09 лютого 2018 року винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП визнано

ОСОБА_1 (а. с. 10, 11).

05 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «Просто-страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування (а. с. 46).

Зазначена вище ДТП була визнана страховим випадком, про що 28 вересня 2018 року складено страховий акт № 122955, відповідно до якого страхове відшкодування становить 445 525,00 грн (а. с. 47).

02 листопада 2018 року ПрАТ «Просто-страхування» виплатило страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 445 525,00 грн (а. с. 48).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у ПрAT «Просто-страхування» відповідно до полісу

№ АМ/1342375. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн, франшиза - 510,00 грн (а. с. 49).

ПрAT «Просто-страхування» у відповідності до умов полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1342375 та договору добровільного страхування № PKS 1700561 від 05 квітня 2017 року провело залік між цими договорами у розмірі 99 490,00 грн (а. с. 50).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції

не відповідає.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаною скаргою, зміст ухвалених у справі судових рішень та доводи касаційних скарг, колегія суддів виходить з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником

і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником,

на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору

(стаття 16 Закону України «Про страхування»).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один

із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору

в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором

та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться

в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування

або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено,

що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована

за договором.

Майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується

на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки

(стаття 993 ЦК України).

У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача)

до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора:

від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги

до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає,

що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить

від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зроблено висновок,

що «стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України

та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником

у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні

у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги,

що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги

є суброгацією».

Таким чином, відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до ПрАТ «Просто-страхування» після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної

за шкоду, в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає шкода у порядку суброгації

у розмірі 346 035,00 грн, а не в порядку регресу як помилково зазначив суд першої інстанції.

Оскільки у позовній заяві ПрАТ «Просто-страхування» просило стягнути

з ОСОБА_1 на його користь суму в розмірі 346 035,00 грн, посилаючись, зокрема і на статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» й ураховуючи те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, і визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору і самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту, якщо позивач обґрунтовувала цим свої позовні вимоги, проте помилково посилалась на певні норми права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Документально підтверджені судові витрати у розмірі 10 381,04 грн

за подання касаційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_1

на користь ПрАТ «Просто-страхування».

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року скасувати.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року змінити з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові,

а у решті - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» судовий збір у розмірі 10 381 (десять тисяч триста вісімдесят одна гривня) 04 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта