Дата документу 19.07.2023

Справа № 334/3900/23

Провадження № 2/334/1831/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 року                                                                м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Новікової Н.В., за участю секретаря судового засідання Курдюкова Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом адвоката Бахмута Михайла Сергійовича, який дії в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів ( стягнення безпідставно списаних грошових коштів, в якості процентів за користування кредитом),-

встановив:

Захисник Бахмут М.С. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя  з позовом до АТКБ «Приватбанк», в якому просить стягнути з відповідача безпідставно списані грошові кошти, в якості процентів за користування кредитом, на користь позивача в розмірі 35629,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, 19.08.2016 ОСОБА_1 отримав в АТ КБ «Приватбанк» кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з невиконанням позивачем зобов`язань за кредитним договором, станом на 17.08.2021 виникла заборгованість в розмірі 24590,31, у зв`язку з чим банк звернувся з позовом до суду.

11.11.2021 рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя, позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банка «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19.08.2016 року у сумі 20749 (Двадцять тисяч сімсот сорок дев`ять) гривень 25 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Крім того, рішенням суду було встановлено, що вимоги Банка про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту на вимогах Закону не ґрунтуються та їм не відповідають, а тому безпідставно стягнуті відповідачем в період з 19.08.2016 по 17.08.2021 грошові кошти в розмірі 35629,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача.

Крім того, позивач просить стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

14.06.2023 представником відповідача АТ КБ «Приватбанк» подано відзив на позовну заяву,  в якому представник просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушених прав; застосувати позовну давність, як самостійну окрему правову підставу, а у випадку задоволення позову, в порядку ст. 137 ЦПК України зменшити розмір судових витрат. Позов розглянути за відсутності представника банку.

11.07.2023 на електронну пошту суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник просить задовольнити позовні вимоги та спростовує доводи викладені у відзиві відповідача. Також додає Договір про надання професійної правничої допомоги від 28.03.2023, Додаток № 1 до Договору від 28.03.2023 (перелік та вартість послуг за договором) та Акт № 1 виконаних робіт за договором про надання послуг до Договору від 28 березня 2023 року.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, відповідно наданої заяви просив провести розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши позов та відзив, матеріали яким обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Так, 11.11.2021 рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя у справі № 334/6936/21 (2/334/3996/23) позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банка «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19.08.2016 року у сумі 20749 (Двадцять тисяч сімсот сорок дев`ять) гривень 25 коп. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Вказане рішення не було оскаржено та набрало законної сили що не оспорюється сторонами.

З вказаного рішення вбачається, що 19.08.2016 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 шляхом приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України) було укладено договір б/н, предметом якого стало надання кредиту у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, в порядку та на умовах, визначених Договором - заявою, Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку.

До кредитного договору позивач додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розміщений в мережі Інтернет на сайті https://privatbank.ua.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 17.08.2021 року по кредитному договору становить 24590,31 грн., яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту – 20749,25 грн.; заборгованість за поточним тілом кредиту – 0,00 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками – 0,00 грн.; заборгованість за простроченими відсотками – 3841,06 грн.; заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 Цивільного кодексу України – 0,00 грн.; нарахована пеня - 0.00 грн.; нараховано комісії - 0.00 грн.

Суд дійшов висновку про стягнення суми заборгованості, яка складається з тіла кредиту у розмірі 20749,25 грн.

Відмовляючи у іншій частині позову, судом було встановлено, що вимоги Банку про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту на вимогах Закону не ґрунтуються та їм не відповідають.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема,  в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зазначений правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 07.08.2019 у справі № 500/2867/18.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 30.08.2018 року по справі №334/2517/16-ц, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Судом встановлено, що 19.08.2016 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 шляхом приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України) було укладено договір б/н, предметом якого стало надання кредиту у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11.11.2021 позовні вимоги АТ КБ “Приватбанк ” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором були задоволені частково, стягнута сума заборгованості, яка складається з тіла кредиту у розмірі 20749,25 грн. Відмовляючи у іншій частині позову, судом було встановлено, що вимоги Банку про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту на вимогах Закону не ґрунтуються та їм не відповідають.

Таким чином, враховуючи, що у спірних правовідносинах позивач був споживачем банківських послуг, які йому надавав відповідач, є рішення суду, яке набрало законної сили, і яким встановлено, що вимоги Банку про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту на вимогах Закону не ґрунтуються та їм не відповідають, тому підстави для списання з карткового рахунку позивача коштів в якості процентів за користування кредитом, були відсутні.

Суд приходить до висновку, що кошти отримані відповідачем АТ КБ “Приватбанк” отримані без належних правових підстав, а тому є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих відповідачем коштів.

Представник Позивача у позові просить стягнути на користь ОСОБА_2 безпідставно списані грошові кошти в якості процентів за користування кредитом в сумі 35629,40 грн. за період часу з 19.08.2016 р. по 17.08.2021 р. разом з тим детального розрахунку не надано.

Відповідно до документів доданих до позову є два розрахунки заборгованості: а саме, розрахунок заборгованості за договором б/н від 19.08.2016 станом на 17.08.2021:

за період з 19.08.2016 по 30.06.2019

за період з 01.07.2019 по 17.08.2021

Відповідно до вказаних розрахунків за період з 19.08.2016 по 30.06.2019 розмір сплачених ОСОБА_2 процентів, відповідно до стовпчика «Відсотки погашені за рахунок кредита» становлять 16 438,50 грн., а за період з 01.07.2019 по 17.08.2021 розмір сплачених ОСОБА_1 процентів, відповідно до стовпчика «Відсотки погашені за рахунок кредита» становлять 15 752,82 грн. Тобто , загальна сума сплачених ОСОБА_1 коштів, які були спрямовані Банком на погашення процентів дорівнює 16 438,50 грн. + 15 752,82 грн. = 32 191,32 грн., а тому позов підлягає задоволенню в сумі 32 191,32 грн.

У відзиві відповідач просить Суд застосувати Позовну давність як самостійну окрему правову підставу і відмовити Позивачу з цього приводу у задоволенні його позовної заяви, бо Позивач бажає стягнути кошти, які були отримані Банком, починаючи з 10.10.2016, а позов пред`явлений до суду тільки у 18.05.2023. Вважає, що наявність рішення суду по справі № 334/6936/21 жодним чином не впливає на перебіг позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 260-261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Доводи відповідача про те, що наявність рішення суду по справі № 334/6936/21 жодним чином не впливає на перебіг позовної давності, суд вважає необґрунтованими, оскільки саме цим рішенням було встановлене порушення права позивача, і тому суд дійшов висновку, що саме з 11.11.2021 починається перебіг позовної давності.

Тому звертаючись до суду з позовом до відповідача 18.05.2023 позивачем не було пропущено строку у межах якого він може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а тому вказане клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Доказів, що позивач дізнався про існування вказаного рішення 30.03.2023, Як про це зазначено у відповіді на відзив, суду не надано.

Що стосується доводів відповідача, викладених у відзиві про те, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки після прийняття рішення суду у справі №334/6936/21 слід застосовувати норми ст. 1212 ЦК України, які в позові взагалі не зазначені, а лише процитовані положення рішення суду, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 9 ППВС від 12 червня 2009 року N 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»  визначено, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог ч.1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

У відзиві відповідачем заявлено вимогу про зменшення розміру судових витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Визначаючи орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., в позові позивач посилається на ордер від 28.03.2023 на надання правової допомоги ; Договір № 127 від 28.03.2023 про надання правової допомоги; Додаток № 1 від 28.03.2023 до Договору, Акт № 1 від 28.03.2023 про надані послуги до Договору.

Разом з тим, відповідно до переліку додатків до позовної заяви, до неї були додані лише ордер від 28.03.2023 на надання правової допомоги та Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3814.

Інші зазначені в позові документи (Договір № 127 від 28.03.2023 про надання правової допомоги; Додаток № 1 від 28.03.2023 до Договору, Акт № 1 від 28.03.2023 про надані послуги до Договору) до позовної заяви додані не були.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вже було зазначено, до відповіді на відзив, що надійшла на електронну адресу суду 11.07.2023 адвокатом було додано Договір про надання професійної правничої допомоги від 28.03.2023, Додаток № 1 до Договору від 28.03.2023 (перелік та вартість послуг за договором) та Акт № 1 виконаних робіт за договором про надання послуг до Договору від 28 березня 2023 року.

З наданих документів вбачається, що 28.03.2023 між адвокатом Бахмут М.С. та клієнтом ОСОБА_1 було укладено Договір про надання професійної правничої допомоги.

Відповідно до п.5.1 розмір гонорару Адвоката, а також умови і порядок його сплати визначається у додатках до цього договору.

П.10.1 визначено що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до його повного виконання.

П.10.9 визначено, що Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони укладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Відповідно до наданого Додатку № 1 до Договору від 28.03.2023 «Перелік та вартість послуг за договором» в п.2 Найменування та обсягу послуг зазначено « Складання Позовної заяви (подається в Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя) про стягнення шкоди».

Відповідно до Акту № 1 виконаних робіт за договором про надання послуг до Договору від 28.03.2023 року про надання правової допомоги зазначено, що сторони підписали цей акт на підтвердження того, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв такі послуги, у відповідності до п.5.1 Договору, Складання Позовної заяви (подається в Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя) про стягнення шкоди.

Жоден із зазначених документів не містить підпису позивача ОСОБА_1 , крім того з них вбачається, що вони складені за подання позовної заяви про відшкодування шкоди до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя, а не за позов про порушення прав споживачів, поданий до ленінського районного суду м.Запоріжжя.

Таким чином, враховуючи відсутність документального підтвердження витрат позивача на правову допомогу у даній справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України  судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено позов на підставі статті 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», тому він звільнена від судових витрат у справі, які в такому разі належить стягнути з відповідача в дохід держави у розмірі, пропорційному до задоволених вимог позивача що становить 970,00 грн.

Керуючись ст. 11, 1212 ЦК України, статтями 12, 13, 18, 76-82, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов адвоката Бахмута Михайла Сергійовича, який дії в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів (стягнення безпідставно списаних грошових коштів, в якості процентів за користування кредитом) - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані грошові кошти, в якості процентів за користування кредитом в сумі 32 191,32 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 970,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.        

Повний текст рішення виготовлено 24.07.2023

Реквізити сторін:

Представник позивача: адвокат Бахмут Михайло Сергійович, адреса: 69016, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29/39.

Позивач:    ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 .

Відповідач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» – юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д; адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя: