ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

27.07.2023Справа № 910/8797/23

За заявою ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

Суддя Пасько М.В.

Представники: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заявник звернувся до суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 відкрито провадження у справі та призначено керуючим реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Біленка Романа Івановича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 461 від 07.03.2013; 02105, м. Київ, а/с 77).

24.07.2023 від боржника надійшла заява про повернення неправомірно стягнутих коштів.

Суд, розглянувши подану заяву, встановив наступне.

В поданій заяві боржник просить зобов`язати приватного виконавця Павлюка Н.В. повернути боржнику незаконно списані кошти в сумі 4.615, 74 грн. в рамках виконавчого провадження № 69424474.

Відповідно до п. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України.

Відповідно до приписів п. 14 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Приписами ч. 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до висновків Великої Палати верховного суду, які викладені в постанові від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, а роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ["Cantoni v. Frace", заява № 17862/91, §31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, §65)].

Крім того, суд керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні поданої заяви, оскільки боржником обрано невірний спосіб захисту.

Роз`яснити боржнику, що у разі порушення його прав в рамках виконавчого провадження, він не позбавлений права звернутися до суду за захистом його прав в порядку ч. 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 2, 39 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. ст. 234, 235, 339 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Відмовити в задоволенні заяви боржника від 20.07.2023 про повернення неправомірно стягнутих коштів

2.Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в установленому законом порядку.

Суддя М.В. Пасько