ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В., Власова Ю. Л., Єлененої Ж. М.

у справі № 990/38/22(провадження № 11-18заі23) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправними і скасування рішень

Короткий виклад історії справи

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

- визнати протиправною та скасувати ухвалу відповідача від 17 січня 2022 року № 6/0/18-22 про залишення без розгляду заяв ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва;

- зобов`язати ВРП розглянути заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що рішення ВРП від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22 прийняте на підставі пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»(далі - Закон № 1798-VIII) за відсутності фактичних підстав для застосування цієї норми, оскільки Верховна Рада України вже прийняла рішення за поданням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ). При цьому оскаржуване рішення не містить мотивів щодо факту вчинення ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку. Відповідачем здійснено повторне переслідування позивачки з повторним застосуванням санкції без наведення в оскаржуваному рішенні жодних мотивів.

На переконання ОСОБА_1 , відповідач порушив процедуру прийняття рішення від 11 січня 2022 року №17/0/15-22 в частині дотримання строків притягнення судді до відповідальності та розгляду питання про звільнення за її відсутності.

Обґрунтовуючи протиправність ухвали від 17 січня 2022 року № 6/0/18-22, позивачка зазначила, що вона є наслідком протиправної поведінки ВРП, яка полягає в бездіяльності та порушенні строку розгляду заяви про відставку, ухваленні протиправного рішення від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22, яке є єдиною підставою для її прийняття, а тому така підлягає скасуванню. Позивачка звертає увагу, що в результаті ухвалення оскаржуваної ухвали її протиправно позбавлено права на відставку.

Суд першої інстанції встановив, що Постановою Верховної Ради України від 21 листопада 1992 року № 2815-XII «Про обрання суддів обласних та Київського міського судів України» ОСОБА_1 обрана членом Київського міського суду.

Постановою Верховної Ради України від 26 грудня 2002 року № 413-IV «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрана безстроково на посаду судді Апеляційного суду міста Києва.

13 жовтня та 10 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - Тимчасова спеціальна комісія) звернулись експерт Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_2 та заступник Генерального прокурора України ОСОБА_3 із заявами про проведення спеціальної перевірки суддів Апеляційного суду міста Києва, в тому числі ОСОБА_1 , на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII).

24 листопада 2014 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення з посади судді у відставку відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, яка направлена до ВРЮ згідно із супровідним листом Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2014 року № 633/0318/14 та зареєстрована у ВРЮ 26 листопада 2014 року за вх. № 542/0/6-14.

На підставі висновку ВРЮ про обґрунтованість висновку Тимчасової спеціальної комісії від 10 червня 2015 року № 57/02-15 ВРЮ 31 березня 2016 року прийняла рішення № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги, яке в подальшому скасоване постановою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року (справа № 800/268/16).

Постановою Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року рішення Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року у справі № 800/268/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Рішенням Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 800/17/17 (№ 800/268/16), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

06 червня 2016 року ВРЮ внесла до Верховної Ради України подання «Про звільнення суддів з посад» у зв`язку з порушенням присяги суддів, у тому числі позивачкою. У поданні зазначено, що таке прийнято на підставі рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16.

29 вересня 2016 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 1626-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 800/528/16 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19 грудня 2019 року) позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1626-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Листом від 29 жовтня 2021 року № 04-26/17-2021/334383 Верховна Рада України надіслала ВРП подання ВРЮ від 06 червня 2016 року № 53/0/12-16 про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

17 листопада 2021 року позивачка подала до ВРП заяву про звільнення її у відставку з посади судді на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

11 січня 2022 року ВРП прийняла рішення № 17/0/15-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

17 січня 2022 року ВРП прийняла ухвалу № 6/0/18-22 про залишення без розгляду заяв ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку у зв`язку з прийнятим 11 січня 2022 року рішенням ВРП.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 19 січня 2023 року відмовив у задоволенні позову.

Судове рішення мотивовано тим, що у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивачки з посади судді та прийняття рішення від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22 про її звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, оскільки норми Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакціях, чинних на момент вчинення позивачкою дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Крім того, за висновком суду першої інстанції, оскільки підставою для звільнення позивачки з посади судді слугувало рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, яке було предметом судового розгляду, за наслідками якого рішенням Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 800/17/17 (800/268/16), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року, відмовлено в задоволенні позову про визнання цього рішення незаконним та скасування, то відповідно до вимог частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) факт порушення позивачкою присяги судді та правомірність цього рішення ВРЮ не потребують доказування. Таким чином, обставини вчинення позивачкою проступку були встановлені рішенням ВРЮ і саме з такими обставинами відповідач пов`язував підстави прийняття рішення про її звільнення на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також указав, що обов`язок ВРП прийняти рішення за наслідками розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії та подання ВРЮ передбачено Законом № 1188-VII, який визначає спеціальну процедуру застосування відповідних заходів і не передбачає можливості зупинення чи першочергового вирішення питання відставки судді. Після скасування в судовому порядку Постанови Верховної Ради України рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення позивачки з посади судді залишалось чинним і підлягало розгляду уповноваженим органом у силу приписів законів № 1188-VII та № 1798-VIII.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки станом на час постановлення ВРП ухвали про залишення без розгляду заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку вона вже була звільнена з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, то, постановляючи оскаржувану ухвалу, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і протиправної бездіяльності при розгляді питання про звільнення позивачки з посади судді у відставку на підставі поданих нею заяв не допустила.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII, оскільки неприйняття рішення та ненастання наслідків є різними за своїм змістом та природою поняттями.

ОСОБА_1 зауважила, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неправильно застосував положення пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, частини другої статті 115 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Формальне посилання на чинність рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 не звільняє ВРП від обов`язку ухвалення повноцінного вмотивованого рішення. Чинним законодавством не встановлено, що істотний дисциплінарний проступок та порушення присяги є однаковими поняттями.

На переконання скаржниці, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права в частині визначення та застосування строків притягнення до відповідальності. Відсутність строку для прийняття рішення про звільнення не виправдовує втручання в права позивачки.

Також наголошує на неповному з`ясуванні обставин справи в частині перевірки та встановлення обставин дотримання принципу подвійного притягнення до відповідальності.

Скаржниця зазначила, що суд першої інстанції неправильно застосував частину третю статті 55 Закону № 1798-VIII, оскільки не врахував, що ця норма дозволяє зупинити розгляд відставки виключно у випадку наявності на розгляді в Дисциплінарній палаті ВРП заяви або скарги. Натомість у цьому випадку такі правовідносини не настали, а лише було передано на повторний розгляд подання ВРЮ, яке не було на розгляді Дисциплінарної палати.

Крім того, ОСОБА_1 звернула увагу на недотримання Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час ухвалення оскаржуваного судового рішення положень статті 116 Закону № 1402-VIII, оскільки порушення законодавчо визначеного строку суперечить основним принципам демократичної держави та Конституції України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Суть постанови Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду постановою від 03 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року - без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ухвалюючи рішення від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України. Оскаржуване рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення позивачки з посади судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також указала, що чинне законодавство не передбачає можливості прийняття ВРП рішення про звільнення з посади судді одночасно з кількох підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Станом на час постановлення ВРП ухвали про залишення без розгляду заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку вона вже була звільнена з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що унеможливлює розгляд по суті поданої нею заяви про звільнення з посади судді у відставку. При цьому, наведене не свідчить про порушення ВРП права позивачки на відставку, адже таким правом суддя може скористатися, якщо до подання відповідної заяви вона не допустила дій, які зумовлюють ухвалення компетентними органами рішення про звільнення з посади судді з інших підстав.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

На підставі положень частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.

Згідно із частиною першою статті 128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

Порядок звільнення судді з посади на той час регулювався Законом № 2453-VI.

Відповідно до статті 111 вказаного Закону суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

08 квітня 2014 року прийнято Закон № 1188-VII, який визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

За змістом частини першої статті 2 Закону № 1188-VII перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях.

Частиною другою статті 7 указаного Закону визначено, що висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом з матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку в порядку, визначеному законом. Порушення цього строку ВРЮ не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС України. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду ВРЮ.

30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та № 1402-VIII, відповідно до яких ВРП надано повноваження щодо розгляду дисциплінарних справ стосовно всіх суддів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року) та пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII ВРП ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

Пунктом 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII установлено, що матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом № 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент), може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

За змістом частини першої статті 5, частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Згідно із частиною першою статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Абзацом другим частини третьої зазначеної статті передбачено, що суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Відповідно до частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII установлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У цій справі позивачка оспорює, зокрема, рішення ВРП від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22, яким її звільнено з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Це рішення постановлене ВРП як органом, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Як правильно встановив суд першої інстанції, фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття рішення ВРП від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22, викладено в рішенні ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

Як убачається з матеріалів справи, дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивачки з посади судді, були вчинені нею у лютому 2014 року.

До набрання чинності змін до законів № 22/98-ВР та № 2453-VI, внесених Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», законодавство України не передбачало строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, і лише з набранням чинності змін до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами та у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

У частині одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VIII(у редакції, чинній на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22) закріплено аналогічну норму, згідно з якою дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років з дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справі № 11-272сап18, від 21 червня 2018 року у справі № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), строк для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді складає три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, рішення ВРЮ № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивачки з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги було прийняте після внесення наведених змін до законодавства - 31 березня 2016 року, а саме: зміни до Закону № 22/98-ВР набрали чинності з 27 лютого 2015 року, нова редакція Закону № 2453-VI набрала чинності з 28 березня 2015 року; оскаржуване рішення ВРП № 17/0/15-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України - 11 січня 2022 року, тобто прийняте після набрання чинності Законом № 1402-VIII, а тому повинне відповідати відповідному правовому регулюванню.

Таким чином, як на час застосування дисциплінарного стягнення до позивачки на підставі рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, так і на час застосування того самого дисциплінарного стягнення за ті самі дії на підставі рішення ВРП від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22 діяв присічний трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з дня вчинення проступку.

Оскільки законом, чинним на час прийняття рішення про звільнення позивачки з посади судді, передбачено трирічний строк застосування щодо судді дисциплінарного стягнення, відповідачу в силу положень статті 58 Конституції України під час вирішення цього питання необхідно було застосувати цей строк, встановлений частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час вчинення позивачкою дій, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення її з посади судді, і не встановлювала строку для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, відноситься до процедурних гарантій, стосується всієї процедури притягнення судді до відповідальності та в силу вимог закону підлягає обов`язковому застосуванню саме під час вирішення питання застосування такого стягнення.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване, якщо рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Отже, застосовуючи до позивачки такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з посади судді, відповідачу необхідно було також вирішити питання стосовно дотримання передбаченого законом строку та мотивувати в цій частині прийняте рішення. Натомість зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо ОСОБА_1 застосовано після спливу передбаченого законом строку, однак рішення відповідача в цій частині не містить відповідних мотивів.

Ураховуючи встановлені в цій справі фактичні обставини, характер спірних правовідносин та норми законодавства, які їх регулюють, вважаємо, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач хоч і діяв на підставі та в межах визначених Конституцією та законами України повноважень, однак без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

З огляду на викладене, вважаємо, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування рішення ВРП від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22 є помилковим.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування ухвали ВРП від 17 січня 2022 року № 6/0/18-22 про залишення без розгляду заяв ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку слід зазначити таке.

Першу заяву про звільнення з посади судді у відставку відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 подала 24 листопада 2014 року (направлена до ВРЮ згідно із супровідним листом Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2014 року № 633/0318/14 та зареєстрована у ВРЮ 26 листопада 2014 року за вх. № 542/0/6-14), а наступну заяву про відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України - 17 листопада 2021 року.

Відповідно до пункту 15.7 Регламенту якщо на момент розгляду ВРП питання про звільнення судді (за загальними обставинами) суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, член ВРП - доповідач своєю ухвалою залишає заяву (висновок, подання) без розгляду.

Суд першої інстанції установив, що ВРПухвалою від 17 січня 2022 року № 6/0/18-22 залишила без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку.

Разом з цим оскільки, на наше переконання, існують підстави для скасування рішення ВРП від 11 січня 2022 року № 17/0/15-22, то в разі скасування такого рішення відповідача указана ухвала ВРП про залишення без розгляду заяв ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку також має бути скасована.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягала частковому задоволенню зі скасуванням рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2023 рокута постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Судді Великої Палати Верховного Суду І. В. Желєзний

Ю. Л. Власов

Ж. М. Єленіна