ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

11-кп/818/980/23

639/947/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене 29 вересня 2022 року до ЄРДР за №42022222030000086, за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на ухвалу Червонозаводського районного суду м.Харкова від 22 червня 2023 року, якою

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 20 серпня 2023 року без визначення розміру застави,-

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

В провадженні Червонозаводського районного суду м.Харкова перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 29 вересня 2022 року до ЄРДР за №42022222030000086, за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України.

Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчого судді.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 22 червня 2023 року обвинуваченому ОСОБА_9 в порядку ч.3 ст.315 КПК України було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, до 20 серпня 2023 року без визначення розміру застави.

Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому, а також відмовлено в задоволенні скарги захисника ОСОБА_6 про незаконне затримання.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилаючись на незаконність та необґрунтованість, просить ухвалу суду щодо ОСОБА_9 скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу на незаконне затримання ОСОБА_9 10 листопада 2022 року; відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою; обрати обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави.

В обґрунтування заявлених вимог захисник посилається на те, що стороною обвинувачення ніяких доказів на підтвердження наявності наведених ризиків, передбачених ст.177 КПК України не надано, клопотання обґрунтовано лише припущеннями.

Така обставина як тяжкість злочину не може бути самостійною підставою для позбавлення особи свободи і має враховуватись при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Зазначає, що судом має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Вказує на те, що на даний час ОСОБА_9 має статус обвинуваченого, а не підозрюваного. Тому не можна погодитися з твердженням прокурора про доведеність повідомлення про підозру ОСОБА_9 за ч.1 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України. Також зазначає, що не можна погодитися з позицією прокурора про обґрунтованість обвинувачення щодо ОСОБА_9 певними доказами, - з огляду на принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів. Обвинувачення особи не може бути доведеним без розгляду справи по суті. Крім того, певні докази, зібрані стороною обвинувачення, зокрема, показання свідків та протоколи обшуків, не доводять наявності в діях ОСОБА_9 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Всі докази стороною обвинувачення уже зібрані та не можуть бути доповнені. Всі свідки вже допитані, а тому обвинувачений не може спростувати вказані ними відомості. Крім того, перебуваючи під вартою, обвинувачений не мав можливості вплинути на свідків та надані ними показання. При цьому прокурором не надано доказів на підтвердження існування ризиків, на які вона посилається у своєму клопотанні про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою. Крім того, в період з 18 вересня 2022 року по 06 жовтня 2022 року ОСОБА_9 був затриманий працівниками УСБУ у Харківській області без складання відповідних процесуальних документів. Він мав при собі паспорт та телефон. Паспорт був повернутий ОСОБА_9 слідчим 10 листопада 2022 року. Ці обставини перешкоджали реєстрації ОСОБА_9 як внутрішньо переміщеної особи з 18 вересня 2022 року по 10 листопада 2022 року. За фактом викрадення ОСОБА_9 до ЄРДР внесені відомості за №12022221190000925 від 19 вересня 2022 року за ч.1 ст.115 КК України. Місце тримання ОСОБА_9 було встановлено лише 05 жовтня 2022 року під час огляду місця події працівниками ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, слідчими якого здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62022170020000813 від 05 жовтня 2022 року за ч.1 ст.433 КК України щодо викрадення ОСОБА_9 . Після його звільнення ані ОСОБА_9 , ані його захисник до слідчого ВП №1 ХРУП №3 в Харківській області не викликалися та їм не було відомо про наявність інкримінованого ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України.

Також просить врахувати, що обвинувачений раніше не судимий, має на своєму утриманні дружину ОСОБА_10 , яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, а також трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина дружини від її першого шлюбу ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Ці особи взяті на облік як внутрішньо переміщені за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, на переконання захисника, у даному випадку немає підстав для застосування до обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу.

Водночас просить визнати незаконним затримання ОСОБА_9 відповідно до протоколу про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складеного 10 листопада 2022 року о 15 годині 35 хвилин. В обґрунтування посилається на те, що на час затримання ОСОБА_9 був підозрюваним за ч.1 ст.111-1 КК України, що відноситься до категорії проступків. Тому до нього не могли бути застосовані заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі, затримання з метою обрання запобіжного заходу. Разом з тим, у протоколі про затримання зазначено в якості підстави можливу втечу з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Органами досудового розслідування та прокурором не надано доказів того, що ОСОБА_9 переховувався від органів досудового розслідування. Повідомлення про підозру за ч.1 ст.111-2 КК України було вручено ОСОБА_9 лише 10 листопада 2022 року о 18 годині 15 хвилин. Отже, ОСОБА_9 був затриманий за підозрою у вчиненні проступку, передбаченого ч.1 ст.111-1 КК України, за який законом не передбачено покарання у виді позбавлення волі, а тому його затримання носить незаконний характер.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 посилаючись на аналогічні доводи захисника ОСОБА_6 , а також на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду щодо ОСОБА_9 , просить скасувати її, ухвалити нове рішення, яким змінити обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 .

Окрім цього, посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення норм кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне рішення.

Суд в обґрунтування прийнятого рішення послався на те, що місце проживання та місце роботи ОСОБА_9 знаходиться у Куп`янському районі Харківської області, тобто у прикордонному з РФ районі, на відстані менш ніж у 40 км до державного кордону України з РФ, однак ці факти не можуть бути підставою для обрання та продовження найсуворішого запобіжного заходу. Ні стороною обвинувачення, ні судом, не було надано жодного доказу щодо факту впливу на свідків з боку обвинуваченого. Також просить звернути увагу, що серед допитаних свідків під час слідчих дій, немає жодного свідка, який би працював на ПП «Полесадсервіс», що свідчить про те, що вони ні є підлеглими обвинуваченого.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні висловила думку про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, оскільки він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були встановлені раніше, не зменшились, а продовжують існувати, що унеможливлює застосування обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу. А тому просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги захисників - без задоволення.

Обвинувачений та його захисники просили апеляційні скарги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисників на підтримку апеляційних скарг, доводи прокурора, яка відстоювала законність і обґрунтованість судового рішення; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов`язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.

Відповідно до вимог ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Як убачається з наданих матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України, за одне з яких законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Виходячи із фактичних обставин пред`явленого ОСОБА_9 обвинувачення, його специфіки, яке стосується злочину проти основ національної безпеки України, під час дії воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики продовжують існувати. При цьому, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання йому загрожує, він може вдатися до втечі та переховуватися від суду, а також вчинити інші правопорушення.

В своїй ухвалі суд обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені у ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинуваченого, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом на противагу стороні захисту слушно зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів не передбачається можливим.

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов`язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.

Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).

У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.15 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченого від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Мар`янчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов`язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.

Враховуючи наведене, вимоги апеляційних скарг захисників, щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, а також враховуючи суспільну небезпеку злочину під час дії воєнного стану, та у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про його особу та іншими обставинами кримінального провадження, може переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов`язків. Ці обставини можуть спровокувати останнього на вчинення іншого кримінального правопорушення і втечу, та мають перевагу над його соціальними характеристиками.

Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні та захисниками апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянтів про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, те що обвинувачений не судимий, а також наявність у нього дружини та малолітніх дітей, міцних соціальних зав`язків, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, не є підставою для змінення обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.

Щодо доводів захисників про те, що прокурор невірно зазначила процесуальний статус ОСОБА_9 у своєму клопотанні, оскільки ОСОБА_9 на даний час є обвинуваченим, а не підозрюваним, то така помилка не спростовує правильність прийнятого судом рішення та не впливає на результати розгляду питання щодо наявності чи відсутності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу.

Не заслуговують на увагу й доводи захисників про незаконне затримання ОСОБА_9 10 листопада 2022 року, оскільки, згідно з п.6 ч.1 ст.615 КПК України у разі введення воєнного стану та якщо наявні випадки для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду, визначені статтею 208 цього Кодексу, або виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, - уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати таку особу. Таким чином, зазначена правова норма містить дві альтернативні підстави для затримання: ті, які визначені у статті 208 КПК України, або наявність обґрунтованих обставин, що свідчать про можливу втечу особи з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.

Згідно ч.2 ст.278 КПК України письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У даному випадку відомості про вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України були внесені до ЄРДР 31 жовтня 2022 року, а повідомлення ОСОБА_9 про підозру у вчиненні цього злочину було здійснено менш ніж через 3 години після затримання, тобто з дотриманням вищевказаного строку.

Ці обставини свідчать, що на момент затримання у органу досудового розслідування було достатньо підстав підозрювати ОСОБА_9 у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Разом з тим, питання законності затримання ОСОБА_9 , а також пов`язане з цим питання, яким чином, якщо воно мало місце, це вплинуло на здійснення обвинуваченим його прав, хід досудового розслідування та зібрані у кримінальному провадженні докази з точки зору їх допустимості, можуть бути вирішені судом першої інстанції за результатами розгляду справи лише на стадії оцінки доказів, тобто ухвалення рішення по суті.

Крім того, доводи сторони захисту про незаконність затримання обвинуваченого та перебування його в період з 18 вересня 2022 року по 06 жовтня 2022 року під контролем співробітників УСБУ, перевіряються ДБР, яке проводить досудове розслідування за цими фактами.

Також не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 в частині необґрунтованості не визначення розміру застави ОСОБА_9 , виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, яке стосується злочину проти основ національної безпеки України, під час дії воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, висновки суду щодо не визначення розміру застави є цілком законними та обґрунтованими.

За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у збереженні обвинуваченому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строку у межах 60 днів. Також відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше його тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов`язані із звільненням його з під варти.

Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 , тому колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора в повному обсязі, оскільки суду доведені обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_9 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.

За таких обставин ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу та визначення розміру застави ОСОБА_9 , про що йде мова в апеляційних скаргах захисників, колегія суддів не вбачає.

Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Червонозаводського районного суду м.Харкова від 22 червня 2023 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 20 серпня 2023 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3