КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи:752/4304/21/21

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6953/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Ольшевська І.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Ольшевський П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2023 року,

встановив:

у лютому 2021 року позивач звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну компенсацію вартості належної їй 1/8 частини квартири

АДРЕСА_1 , припинивши її право власності на частку у вказаному майні.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норма матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника відповідача - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 . На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 01.03.1994 року сектором приватизації Московської районної державної адміністрації в м. Києві на підставі розпорядження від 01.03.1994 року №6612, їй на праві власності належала частина квартири АДРЕСА_1 . Друга половина квартири належить відповідачці. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/16967/15-ц за позивачем визнано право на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_5 , визнано право власності на 1/8 частину квартири спірної квартири, загальна площа якої складає 57,2 кв.м., житлова - 34,30 кв.м. Враховуючи те, що позивачу на праві власності належить 1/8 частина квартири, відповідно вона має право на користування 4,28 кв.м. житлової площі і 7,15 кв.м. загальної площі в зазначеній квартирі. На теперішній час відповідач займає всю квартиру і використовує у своїх цілях. Протягом тривалого часу вона не має можливості користуватися своєю власністю. Враховуючи те, що позивачу належить 4,28 кв.м. житлової площі, виділити в користування окреме житлове приміщення не видається за можливим з технічних причин. При цьому вказувала, що спільне проживання сторін у квартирі з невизначеним порядком користування є неможливим, через довготривалі погані стосунки сторін, будуть виникати постійні сварки між співвласниками. Згідно звіту про оцінку майна вартість вказаної квартири становить 1 818 944,00 грн., відповідно вартість 1/8 частини квартири складає 227 368 грн. На думку позивача, враховуючи, що виділ в натурі її частки у спірній квартирі є технічно неможливим, є підстави одержання нею грошової компенсації від іншого співвласника. Позивач зазначала, що неодноразово зверталася до відповідачки з пропозиціями щодо вирішення суперечки відносно її частини квартири, із заявами на дії відповідачки до різних установ, але вирішити питання не вдалося, а тому звернулася до суду за захистом своїх прав, які, як вона вважає, порушені та підлягають захисту.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що згідно свідоцтва про право власності, виданого згідно з розпорядженням від 01.03.1994 №6612, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на праві приватної спільної сумісності власності.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 01.06.2019 за позивачем зареєстровано право власності на 1/8 вказаної квартири (загальна площа квартири 57,15 кв.м., житлова площа 34,3 кв.м.) на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року (справа №752/16967/15-ц).

Сторонами не заперечується, що 1/8 частина квартири визнана за позивачем на праві власності за рішенням суду як обов`язкова частка у спадщині після смерті матері - ОСОБА_5 .

Згідно з наявним у матеріалах справи Звітом про оцінку майна (дата оцінки та складання звіту 29.12.2020), проведеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 , ринкова вартість спірної квартири становить 1 818 944,00 грн., 1/8 частини квартири становить 227 368,00 грн.

Матеріалами справи встановлено, що позивач зверталася до відповідача з листами від 04.01.2019 та 20.08.2019, в яких просила надати комплект ключів від вхідних дверей квартири, забезпечити безперешкодний до неї доступ та надати пропозиції стосовно користування спільним майном.

У відповіді на лист від 29.08.2019 ОСОБА_2 запропонувала позивачу з`явитися до квартири з метою підготовки оформлення особового рахунку та договорів з постачальниками комунальних послуг, які необхідні для користування 1/8 частиною квартири, скласти графіки користування у квартирі туалетом, ванною кімнатою, кухнею та коридором.

Заперечуючи проти позову відповідач вказувала, що позивач зверталася до неї з пропозицією сплати матеріальної компенсації вартості частки. При цьому відповідач зазначала, що вона не має можливості сплатити компенсацію, оскільки розмір її пенсії складає 1 745,83 грн.

За змістом статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (ч. 3 статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року при розгляді справи №209/3085/20, у спорі, в якому особа просить суд припинити її (а не відповідача) право власності на частку у праві спільної сумісної власності на майно та виплатити грошову компенсацію вартості цієї частки, немає необхідності в отриманні згоди відповідача на таке припинення права позивача, а також у внесенні відповідачем суми компенсації на депозитний рахунок суду.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вважає, платоспроможність не має значення для вирішення спору, в якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним.

Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.

Тому хибним є висновок апеляційного суду про те, що стягнення на користь позивача компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар, суперечитиме принципу пропорційності та порушуватиме баланс приватних інтересів. За обставин цієї справи дисбаланс останніх виник якраз унаслідок того, що апеляційний суд відмовив у задоволенні вимог про виділення автомобіля у власність відповідача та стягнення з останнього на користь позивачки компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на це майно.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що таке стягнення призведе до порушення права відповідача на мирне володіння його майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), зокрема внаслідок нібито примусового набуття права власності на автомобіль і відсутності згоди на виплату компенсації позивачці. Відповідач є власником цієї речі як такої, яку він придбав разом із позивачкою у шлюбі, тобто у спільну сумісну власність. Тому не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоби врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі.

З матеріалів справи слідує, що спірна квартира є двокімнатною, з площею кімнат 18,9 кв.м. та 15,4 кв.м., загальною площею 57,2 кв.м., позивач є власником 1/8 частини вказаної квартири. Позивач зазначає, що виділ належної їй частки у спірному нерухомому майні в натурі є неможливим з технічних причин, оскільки 1/8 частина квартири це 4,28 кв.м. жилої площі і 7,15 кв.м. загальної площі. При цьому твердження позивача про те, що протягом тривалого часу вона не має можливості користуватись своєю власністю, у сторін склались погані стосунки, що порушує її права, як власника, відповідачем не спростовано.

При розгляді справи відповідач не заявляла заперечень щодо вартості частини квартири, яка є предметом спору.

За таких обставин та враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного суду, який у відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України є обов`язковим для суду, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в повному обсязі, з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в сумі 5 685 грн.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376,382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 227 368 грн. та судовий збір в сумі 5 685 грн.

Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 17 серпня 2023 року.

Головуючий:

Судді: