КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 206/5280/21

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8243/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Марфіна Н.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Мазурик О.Ф., Желепи О.В.,

секретар - Ольшевський П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше лізинг Україна» про повернення безпідставно набутих коштів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суд міста Києва від 24 лютого 2023 року та додаткове рішення Дніпровського районного суд міста Києва від 21 березня 2023 року,

встановив:

у листопаді 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 1 705 751 грн. 86 коп., сплачених на виконання договору про фінансовий лізинг, укладеного між ним та відповідачем 02 вересня 2014 року, посилаючись на те, що вказаний договір є нікчемним. Також позивач просив стягнути на його користь інфляційні втрати в розмірі 297 956 грн. 89 коп. та три відсотки річних в розмірі 149 451 грн. 90 коп.

Рішенням Дніпровського районного суд міста Києва від 21 березня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення позивача та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача - Чередніченка М.М. дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 02 вересня 2014 року між ним та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого предметом лізингу є автомобіль марки «Volkswagen Touareg», 2013 року випуску. Позивач вказував, що на виконання умов договору ним було сплачено 1 705 751 грн. 86 коп. У серпня 2018 року відповідач ТОВ «Порше лізинг України» звернувся до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за договором лізингу, однак рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 09 листопада 2018 року у задоволенні позову було відмовлено, при цьому встановлено, що Договір фінансового лізингу 02 вересня 2014 року є нікчемним. Враховуючи те, що позивачу стало відмово про нікчемність правочину з рішення суду, він просив стягнути з відповідача сплачені за нікчемним договором грошові кошти з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних в загальному розмірі 2 153 160 грн. 65 коп.

Рішенням Дніпровського районного суд міста Києва від 21 березня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача було порушено, однак він пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про повернення безпідставно набутих коштів. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що позивач не знав та не міг знати про нікчемність укладеного договору фінансового лізингу до ухвалення рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 09 листопада 2018 року. Однак такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Так, судом першої інстанції встановлено, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу є нікчемним, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача про повернення сплачених за нікчемним правочином коштів. Рішення суду в цій частині позивачем та відповідачем не оспорюється.

Відповідно до статей 256, 257, 260 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 25 -254 ЦК України).

Згідно із частинам першою та третьою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що виконання договору між сторонами розпочалося з дня його укладення, тобто з 02 вересня 2014 року. Із позовом ОСОБА_1 звернувся 20 листопада 2021 року, тобто із пропуском строку позовної давності.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 626-629 ЦК України).

Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

У відзиві на позовну заяву, поданому представником відповідача 04 серпня 2022 року, було зроблено заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (а.с. 165-173, том І).

Суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин, обґрунтовано виходив із того, що відносно вимог про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину сплив строк позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі, що є правовою підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 234/13519/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц, від 22 грудня 2021 року у справі №334/1662/19, від 08 червня 2022 року у справі № 405/1018/17.

Доводи касаційної скарги про те, що початок строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли позивач дізнався про порушення свого права, а саме з моменту ухвалення рішення Самарським районним судом м.Дніпропетровська 09 листопада 2018 року, є необґрунтованими та суперечать приписам ч.3 ст. 261 ЦК України.

Посилання скаржника у своїй апеляційній скарзі та поясненнях, наданих у суді апеляційної інстанції, про те, що строк позовної давності в даній справі було перервано у зв`язку зі зверненням ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості є неспроможними і зводяться до власного трактування позивачем норм матеріального права.

В даному випадку строк позовної давності для позивача розпочався з моменту виконання договору про фінансовий лізинг, ОСОБА_1 до суду із позовними вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину до 2021 року не звертався, а вчинені відповідачем дії, спрямовані на стягнення заборгованості, не впливають на обчислення строків позовної давності для позивача ОСОБА_1 .

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Крім того, не підлягає задоволенню апеляційна скарга позивача і в частині оскарження додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу. Позивач, заявляючи вимоги про скасування додаткового рішення, посилався виключно на те, що воно підлягає скасуванню у зв`язку зі скасуванням рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог. Інших доводів щодо законності стягнення витрат на правничу допомогу чи не співмірності розміру витрат на правничу допомогу, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, а також те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність рішення суду першої інстанції про, додаткове рішення також підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 лютого 2023 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 17 серпня 2023 року.

Головуючий

Судді