Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 344/17277/20

провадження № 61-12590св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

На обґрунтування позову посилався на таке.

20 травня 2014 року між сторонами укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 отримав кошти у розмірі 80 000,00 дол. США зі строком повернення до 25 грудня 2015 року.

Позичальник своє зобов`язання належним чином не виконав та в обумовлений строк не повернув кошти в повному обсязі.

У січні 2018 року відповідач у рахунок часткового погашення боргу передав позивачу баштовий кран вартістю 12 000,00 дол. США. Повернення частини боргу у вказаний спосіб позивач вважав перериванням позовної давності.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконав зобов`язання щодо повернення отриманих у борг грошових коштів, позивач просив стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 68 000,00 дол. США та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 10 077,00 дол. США, на загальну суму 78 077,00 дол. США, що в еквіваленті становить 2 229 746,39 грн.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 68 000,00 дол. США, що в еквіваленті становить 1 904 652,80 грн, 3 % річних у сумі 10 077,00 дол. США, що в еквіваленті - 282 252,74 грн, а всього 78 077,00 дол. США, що в еквіваленті - 2 186 905,54 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, доказів на спростування чого відповідач не надав.

Оскільки на час звернення до суду позичальник погасив борг у сумі 12 000,00 дол. США, то з нього підлягає стягненню решта боргу - 68 000,00 дол. США, а також 3 % річних за період з 25 грудня 2015 року до 02 грудня 2020 року в сумі 10 077,00 дол. США.

Також суд вважав, що у зв`язку із поверненням у січні 2018 року частини позики шляхом передачі позивачу баштового крана відбулось переривання позовної давності, а тому заява представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не заслуговує на увагу.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Із розписки від 20 травня 2014 року, на підставі якої позивач просив стягнути борг та 3 % річних з відповідача випливає, що ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 80 000,00 дол. США, зобов`язується їх віддати протягом 2015 року, до 25 грудня 2015 року. Однак розписка не містить умов отримання позичальником у борг коштів та дати їх отримання. Отже, належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів ОСОБА_2 , які позивач вимагає повернути, останній суду не надав.

Зазначення у цій розписці про зобов`язання відповідача повернути борг не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та що позивач передав відповідачу грошові кошти, оскільки заборгованість могла виникнути на підставі інших правовідносин.

Отже, позивач не довів існування між сторонами відносин за договором позики, а тому у відповідача відсутні зобов`язання перед позивачем зі сплати боргу та похідних сум. Суд не взяв до уваги доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки така підстава для відмови у задоволенні позову застосовується лише у разі визнання позовних вимог обґрунтованими. Однак суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх безпідставністю.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що відповідачем при розгляді справи не спростована дійсність відповідного правочину (розписки), у тому числі не доведено належними та допустимими доказами неотримання від позивача коштів у розмірі 80 000,00 дол. США (або вчинення позивачем протиправного діяння відносно відповідача до та/або після складення ним відповідної розписки).

Також відповідач не довів належними доказами повернення всієї суми боргу позивачу, оскільки на момент розгляду справи у суді оригінал розписки про отримання позики у ОСОБА_2 був відсутній.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування зазначених обставин та досліджених доказів, не врахував указані норми матеріального права, не встановив належним чином, які правовідносини склалися між сторонами, та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Таким чином, Верховний Суд у постанові від 16 червня 2022 року дійшов висновку, що при розгляді цієї справи необхідно надати відповідну оцінку заяві відповідача ОСОБА_2 , поданій у суді першої інстанції, про застосування позовної давності та доводам позивача ОСОБА_1 про переривання позовної давності.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки встановивши, що між сторонами укладений договір позики 20 травня 2014 року з кінцевим терміном повернення до 25 грудня 2015 року, а позов пред`явлений 14 грудня 2020 року, тобто позивачем пред`явлений позов з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_2 .

Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив подану ОСОБА_1 копію розписки за його підписом про те, що він у рахунок погашення боргу отримав від ОСОБА_2 баштовий кран КБ-308, як еквівалент 12 000,00 дол. США, яка свідчить про переривання позовної давності. На думку суду, подана розписка не відповідає вимогам статті 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме не містить дати її складання, підпису ОСОБА_2 про часткове погашення боргу та ним не визнається, не зазначено, який борг погашається, та вчинена не в такій самій формі, що й договір позики.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року скасувати, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Під час нового розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів було відхилено його доводи щодо переривання позовної давності у спірних між ним та ОСОБА_2 правовідносинах, скасовано законне рішення суду першої інстанції та за заявою представника відповідача застосовано наслідки спливу позовної давності, у зв`язку з чим йому відмовлено в задоволенні позову.

На підтвердження факту отримання ним баштового крана КБ-308, як еквівалента 12 000,00 дол. США в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 20 травня 2014 року він на ім`я ОСОБА_2 написав відповідний документ (розписку), оригінал якого передав ОСОБА_2 , а собі залишив його копію.

Він не проставив дати складання вказаного документа (розписки) (січень 2018 року) внаслідок власної юридичної необізнаності, а також внаслідок своєї довіри ОСОБА_2 , в порядності якого він на той час не сумнівався.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження як самого факту, так і часу переривання позовної давності у спірних правовідносинах, зокрема розписка ОСОБА_1 про отримання від ОСОБА_2 баштового крана КБ-308, пояснення свідка ОСОБА_1 в судовому засіданні від 17 листопада 2022 року.

Крім того, у цій справі відсутні підстави для застосування статті 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено форму зміни або розірвання договору, на яку безпідставно послався суд апеляційної інстанції.

Тому подана ним копія розписки про отримання баштового крана, як еквівалента 12 000,00 дол. США, є документом на підтвердження факту часткового виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики, тобто одним із доказів такої обставини (письмовим доказом у справі), а не формою договору про зміну умов договору позики від 20 травня 2014 року, як вважав суд апеляційної інстанції.

Водночас належною нормою права, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є норма статті 545 ЦК України, яка врегульовує порядок підтвердження виконання зобов`язання.

Його пояснення як свідка в судовому засіданні 17 листопада 2022 року взагалі залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.

Крім того, у письмових поясненнях на апеляційну скаргу, поданих до суду апеляційної інстанції, він зазначав про те, що в разі, якщо апеляційний суд дійде протилежного його позиції висновку щодо питання позовної давності, він просив вказані обставини вважати поважними причинами, внаслідок яких звернення до суду фактично відбулося пізніше ніж через три роки після настання часу виконання зобов`язань за договором, а тому просив проаналізувати всі ці обставини, а також процесуальну поведінку відповідача у цій справі протягом всього часу її розгляду, з точки зору справедливості і добросовісності, та захистити його порушене право на підставі частини п`ятої статті 267 ЦК України.

Також просив врахувати, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у близьких дружніх стосунках та він не сподівався на те, що у майбутньому відповідач відмовиться повертати кошти, оскільки не мав підстав сумніватися у його порядності. Отримавши фактично еквівалент частини боргу у розмірі 12 000,00 дол. США, він був впевнений у подальшому добросовісному виконанні ОСОБА_2 решти своїх зобов`язань, що позовна давність перервалася і розпочалася заново.

Позиція відповідача по суті спору не була послідовною, пояснення змінювалися і суд мав критично віднестися до них при встановленні дійсних обставин справи.

Враховуючи зазначене, сама процесуальна позиція відповідача ОСОБА_2 у цій справі мала бути проаналізована апеляційним судом в контексті принципу добросовісного використання стороною наданих їй процесуальних обов`язків.

Проте суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові відступив від цього принципу, поставивши в основу свого рішення виключно принцип формалізму.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 640/22879/14-ц, постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 та від 08 листопада 2017 року у справі

№ 6-2891цс16, відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У лютому 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іванов А. О., у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що позивач стверджував, що підставою для звернення до Верховного Суду стала відсутність правових висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 264, 654 та 545 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме щодо існування розписки кредитора про отримання від боржника майна у користування як еквівалента певної суми боргу за позикою, а також щодо того, чи є така розписка кредитора належним доказом виконання зобов`язання боржником. Проте такі твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки з питань, означених позивачем, існує усталена судова практика Верховного Суду.

Крім того, позивач зазначав, що нібито у січні 2018 року відповідач передавав йому в користування баштовий кран в рахунок погашення боргу відповідача перед позивачем. Проте суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повторно, врахувавши висновки Верховного Суду, детально дослідив доводи сторін спору щодо перебігу позовної давності

Копія розписки, надана позивачем, не містить жодних застережень про неможливість повернення боргового документа (розписки відповідача) або причини такої неможливості.

Теоретична передача в користування позивача відповідачем майна (крана) спричинила зміну умов повернення позики (не у грошовій, а у натуральній формі), тому така зміна мала б бути оформлена в тій же формі, що і правочин позики (двостороння угода за згодою сторін). Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність розписки позивача положенням статті 654 ЦК України є правильним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що 20 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики в сумі 80 000,00 дол. США, що підтверджується оригіналом розписки ОСОБА_2 від 20 травня 2014 року, у якій зазначено: «Я, ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 80 000 $, зобов`язуюсь віддати на протязі 2015 року, станом по 25.12.2015 року» (т. 1, а. с. 5).

Відповідно до копії розписки за підписом ОСОБА_1 , він у рахунок погашення боргу за вказаною розпискою отримав від ОСОБА_2 баштовий кран КБ-308, як еквівалент 12 000,00 дол. США (т. 1, а. с. 6).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пред`явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки між сторонами укладений договір позики 20 травня 2014 року з кінцевим терміном повернення до 25 грудня 2015 року, а позов пред`явлено 14 грудня 2020 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (стаття 259 ЦК України). Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253-255 цього Кодексу.

У статті 253 ЦК України зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

За змістом вказаної норми переривання позовної давності пов`язується з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника), що свідчать про визнання боргу (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 640/22879/14-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі).

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі

№ 3-269гс16, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі

№ 6-2891цс16, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

Відповідно до положень частин першої, другої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що прийняття часткового виконання позикового зобов`язання підлягає документальному оформленню та має підтверджуватися відповідною розпискою позикодавця про одержання часткового погашення боргу за позикою або розпискою про неможливість повернути борговий документ у зв`язку з неповним (частковим) поверненням позики. Відповідна розписка видається кредитором на вимогу боржника та залишається у боржника.

Суд першої інстанції встановив, що у січні 2018 року відбулося переривання позовної давності, оскільки в цей час відповідач ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 частину позики в розмірі 12 000,00 дол. США (фактично ОСОБА_2 передав у користування ОСОБА_1 баштовий кран на погашення боргу за розпискою, вартість якого сторони визначили у 12 000,00 дол. США).

Разом з тим, на спростування висновку суду щодо встановленої обставини ОСОБА_2 не надав жодного доказу.

Крім того, відповідач особисто не з`явився в судове засідання в суд апеляційної інстанції, а обмежився письмовою заявою про заперечення всіх обставин, про які зазначав позивач.

Фактично за змістом апеляційної скарги відповідач не заперечував факту передачі ним крана на погашення боргу за розпискою, однак не визнавав встановленої судом дати такої передачі - січень 2018 року.

Водночас у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача вже заперечував як факт передачі крана в рахунок повернення боргу за договором позики, так і будь-які обставини щодо отримання його довірителем розписки про зарахування.

Щодо основної розписки, то представник відповідача не заперечував факту позики та дійсності розписки від 20 травня 2014 року, що було основним доводом апеляційної скарги, просив відмовити позивачу з підстав спливу позовної давності.

Зважаючи на таку поведінку сторони, очевидним є той факт, що відповідачу вкрай вигідна така позиція - не надавати оригіналу розписки та, відповідно, заперечувати факт часткового повернення позики. Визнання такого факту унеможливить застосування позовної давності, про що просив відповідач.

Верховний Суд звертає увагу, що цивільний процесуальний закон передбачає застосування принципу добросовісності, який полягає у необхідності сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Складовою цього принципу в цивільному судочинстві є, зокрема естопель - принцип, згідно з яким сторона позбавляється права висувати певні заперечення або заяви, що розходяться з її початковою поведінкою, визнані в цьому та/або іншому процесі.

Встановлено, що у відзиві на позовну заяву з приводу переривання позовної давності представник відповідача заперечував факт часткового погашення боргу з тієї причини, що представлена позивачем копія розписки про отримання виконання надана самим кредитором, а не боржником.

Також у заяві, поданій суду 20 квітня 2021 року, вже особисто відповідач вказав, що йому нічого не відомо про передача крана в рахунок повернення частини боргу за договором позики і що у його власності такого крана ніколи не було.

Вже в апеляційній скарзі відповідач посилався лише на відсутність у розписці про отримання часткового погашення боргу дати та недостовірність встановленої судом дати, оскільки вона видана самим позикодавцем.

Щодо самої позики, то у відзиві на позовну заяву відповідач вказував щодо неналежності як доказу розписки від 20 травня 2014 року і заперечення такого факту, потім у заяві від 20 квітня 2021 року про те, що сам факт написання розписки був, однак вона була написана як намір отримати кошти у розмірі 80 000,00 дол. США, однак пізніше він передумав та кошти не отримував.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що у власності його довірителя не було баштового крана, на який посилається позивач. Між сторонами дійсно були тривалі бізнесові відносини, однак не було жодного часткового погашення позики, розписки про таке погашення.

Таким чином, позиція відповідача по суті спору не була послідовною, пояснення змінювалися, і суд апеляційної інстанції мав критично віднестися до такого при встановленні дійсних обставин справи.

Також заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неправильне застосування положень статті 654 ЦК України до спірних правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 288/1361/15-ц (провадження № 61-4212св18) зазначено, що «відповідно до положень частин першої, другої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Зміст наведених норм у сукупності свідчить про те, що прийняття часткового виконання позикового зобов`язання підлягає документальному оформленню та має підтверджуватися відповідною розпискою позикодавця про одержання часткового погашення боргу за позикою або розпискою про неможливість повернути борговий документ у зв`язку з неповним (частковим) поверненням позики. При цьому відповідна розписка видається кредитором на вимогу боржника та залишається у боржника».

Відхиляючи подану ОСОБА_1 копію розписки за його підписом, що у рахунок погашення боргу він отримав від ОСОБА_2 баштовий кран КБ-308, як еквівалент 12 000,00 дол. США, суд апеляційної інстанції зазначив про ненадання позивачем доказів про належність відповідачу права власності чи співвласності на баштовий кран КБ-308, тому вважав відсутніми підстави для переривання перебігу позовної давності.

Проте, з урахуванням положень статті 545 ЦК України, розписка правомірно оформлена саме позивачем, запису чи підпису боржника в цьому випадку закон не вимагає. Майно, яке знаходиться у третіх осіб, може бути передано в розрахунок, якщо така передача не оспорюється.

Таким чином, суд апеляційної інстанціїдійшов помилкового висновку про застосування статті 654 ЦК України, яка визначає форму зміни або розірвання договору, проте це не стосується предмета та підстав позову у цій справі.

Водночас, з огляду на наведене, необхідності давати відповідь на доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 654 ЦК України у подібних правовідносинах немає.

Щодо дати розписки, то суд першої інстанції встановив вказану обставину, а відповідачем її не спростовано, про інші правовідносини відповідач не зазначав, докази іншого відсутні. Така розписка відповідає закону, оскільки оформлена у письмовій формі.

Отже, суд апеляційної інстанції не врахував, що про переривання позовної давності вказують дії боржника, а бездіяльність кредитора після вчинення відповідних дій боржником не свідчить про те, що таке переривання не відбулось.

За встановлених обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

На порушення указаної норми права суд апеляційної інстанції безпідставно вдався до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Отже, підстави касаційного оскарження підтвердилися, доводи скарги є обґрунтованими, а тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року в силі.

Доводи відзиву на касаційну скаргу Верховний Суд відхиляє, оскільки вони спростовуються висновками, викладеними у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання касаційних скарг у цій справі ОСОБА_1 сплатив 42 232,00 грн (21 212,00 грн + 21 020,00 грн) судового збору.

Тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 42 232,00 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року скасувати.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 42 232,00 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко