справа 2а-58/08
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2008 року
Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:
головуючого - судді Кульбакова І.В.
при секретарі - Миршавка І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради, про визнання неправомірною відмови у виплаті грошової суми на оздоровлення та стягнення заборгованості недоотриманої суми на оздоровлення у розмірі 5642 гривні,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2008 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради, про визнання неправомірною відмови у виплаті грошової суми на оздоровлення та стягнення заборгованості недоотриманої суми на оздоровлення за 2001-2005 роки та 2007 рік у сумі 5642 гривні.
У судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала та показала суду, що у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вона має право на щорічну компенсаційну виплату за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2001-2005 роки та 2007 рік.
Позивач зазначила, що з 18 жовтня 1999 року вона має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, відповідно до посвідчення серії А НОМЕР_1. З 26 жовтня 1999 року ОСОБА_1 встановлена 3-я група інвалідності.
У зв'язку з цим, Управляння праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради, позивачу було сплачено компенсацію на оздоровлення з 2001 року по 2004 рік в розмірі 21 гривня 50 копійок, щорічно, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року, за 2005 рік та 2007 рік в розмірі 90 гривень, щорічно, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року.
Таким чином, позивач вважає, що Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради, при виплаті компенсації на оздоровлення, керуючись вищезазначеними постановами Кабінету Міністрів України, а не відповідно до вимог до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 - XII від 28.02.1991 року, значно звужує її право на отримання матеріальної допомоги, чим порушує вимоги ст. 22 Конституції України. У відповідності до Законів України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати» та «Про державний бюджет» позивач надала розрахунок недоотриманої щорічної компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю за 2001-2005 та 2007 роки, розмір якої становить 5642 гривні.
Представник відповідача - Москвіта О.М., що діє на підставі довіреності від 25 червня 2008 року, адміністративний позов не визнала у повному обсязі, зазначивши суду, що у відповідності до ст. 62 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року передбачено, що порядок застосування Закону визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковим для виконання місцевим органам виконавчої влади. Представник відповідача також звернула увагу суду на те, що у відповідності до п.3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту населення. Окрім цього, у відповідності до ч. 2 ст. 95 Конституції України передбачено, що виключно Законом «Про державний бюджет України»
визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Суд вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи та дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, відповідно до посвідчення серії А НОМЕР_1 (а.с.9). Відповідно до довідки МСЕК серії ДОН-05 № НОМЕР_2, позивач визнана інвалідом третьої групи (а.с.5).
Позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, щорічно отримує від Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради компенсацію на оздоровлення. Право на отримання такої допомоги встановлено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до довідки виданої за підписом начальника Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради ОСОБА_1 було сплачено компенсацію на оздоровлення з 2001 року по 2004 року, щорічно, по 21 гривні 50 копійок, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року. За 2005 рік та за 2007 рік, позивачу було сплачено щорічно по 90 гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року. Всього позивачу було сплачено 266 гривень. Вказана відповідь стала підставою для звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів позивача.
Посилання відповідача на те, що законами України про Державний бюджет України на 2001-2007 роки надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, є необгрунтованими, оскільки ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачає, що права громадян встановлюються виключно законами України.
Так, дійсно право на щорічну допомогу (соціальну виплату), а також її розмір, встановлено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»
Встановлений законом розмір допомоги (чотири мінімальних заробітних плат відповідно) не повинен зменшуватись ніякими іншими нормативно-правовими актами (ні законами, ні підзаконними актами Кабінету Міністрів України та інших органів), оскільки ст. 22 Конституції України прямо забороняє.
Відповідач, керуючись постановами Кабінету Міністрів України, які значно зменшили розмір допомоги, порушив вимоги ст. 113 ч.3 Конституції України, у зв'язку з чим значно відбулося звуження обсягу прав, існуючих на той час щодо відповідної категорії громадян, а саме звуження обсягу права позивача на спірну допомогу.
У відповідності до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, право ОСОБА_1 на отримання компенсаційних виплат на оздоровлення прямо встановлено Конституцією України та Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, вказане право гарантовано ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», а також гарантований розмір державної соціальної допомоги. В ч. 1 ст.17 вищезазначеного закону визначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
У зв'язку із зазначеним, при виплаті спірної допомоги за 2001-2005 роки та 2007 рік, Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради, повинно було керуватися нормою спеціального Закону, а саме ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, п. 30 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489- V від 19.12.2006 року «...з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом...» дію абзаців 2-7 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати допомоги на оздоровлення у
розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено і на 2007 рік. Але, ст. 71 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка діє з 01.01.2007 року, вказує на неможливість призупинення дії норм цього Закону іншими Законами, крім Законів про внесення змін до нього. Відповідних змін до норм спеціального Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» внесено не було.
Також, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 року (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено рішення № 6-рп/2007, що має преюдиціальне значення для судів при розгляді позовів щодо досліджених ним правовідносин, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України положення, зокрема, п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489 - V від 19.12.2006 року.
Конституційний Суд України визначив, що положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин що є предметом інших законів України.
Хибним є посилання представника позивача на ч. 2 ст. 95 Конституції України, яка передбачає, що тільки Законом України про Державний бюджет України визначаються видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Представник позивача вважає, що оскільки спірна допомога є видатком держави, то її розмір здійснюється в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Однак, загальносуспільні потреби - це потреби, направлені на задоволення всього суспільства, а у цьому випадку спірні виплати направлені на задоволення потреб обмеженого кола споживачів, зокрема визначених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вищесказане вказує на те, що відповідач зобов'язаний виплатити розмір спірної допомоги за 2007 рік у відповідності до вимог ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме до відповідності до розміру мінімальної заробітної плати.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік» № 1766 - III від 01.06.2000 року, ст. 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» № 2896 - III, від 13.12.2001 року - розмір мінімальної заробітної плати з 01.04.2000 р. по 01.07.2000 р. становив 90 грн. на місяць, з 01.07.2000 р. по
2002 р. становив 118 грн. на місяць, з 01.01.2002 р. - 140 грн. на місяць, з 01.07.2002 р. - 165 грн. на місяць. Відповідно до ст. 1 Закону України № 372 - IV від 26.12.2002 року «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати» розмір мінімальної заробітної плати з
2003 р. становив 185 грн. на місяць, з 01.12.2003 року - 237 грн. на місяць. Відповідно до ст. 89 Закону України «Про Державний бюджет на 2004 рік» № 1344-IV від 27.11.2003 р. розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 01 січня 2004 року у розмірі 205 грн. на місяць, з
2004 р. - 237 грн. на місяць. Відповідно до ст. 83 Закону України «Про Державний бюджет на 2005 рік» № 2285-IV від 23.12.2004 p., встановлені такі розміри мінімальної заробітної плати - з
2005 року - 262 грн. на місяць, з 01.04.2005 р. - 290 грн. на місяць, з 01.07.2005 р. - 310 грн. на місяць, з 01.09.2005 р. - 332 грн. на місяць. Відповідно до ст. 76 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489 -V від 19.12.2006 р. розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 01.01.2007 року -400 грн. на місяць, з 01.04.2007 р. -420 грн. на місяць, з 01.07.2007 р. - 440 грн. на місяць.
Таким чином, позивач повинен був отримати щорічну допомогу на оздоровлення за 2001-2005 роки та 2007 рік з розрахунку:
за 2001 рік - 118 (розмір мінімальної зар.плати) х 4 мінімальної зар.плати = 472 гривні;
за 2002 рік - 165 (розмір мінімальної зар.плати) х 4 мінімальної зар.плати = 660 гривень;
за 2003 рік - 185 (розмір мінімальної зар.плати) х 4 мінімальної зар.плати = 740 гривень;
за 2004 рік - 237 (розмір мінімальної зар.плати) х 4 мінімальні зар.плати = 936 гривень;
за 2005 рік - 332 (розмір мінімальної зар.плати) х 4 мінімальні зар.плати = 1328 гривень;
за 2007 рік - 440 (розмір мінімальної зар.плати) х 4 мінімальні зар.плати = 1760 гривень, а всього 5908 гривень.
Позивач фактично отримала за 2001-2004 роки 86 гривень, за 2005 та 2007 роки по 90 грн., всього 266 гривень.
Отже, виплаті підлягає щорічна допомога у розмірі 5642 гривні.
На підставі викладеного та керуючись ст. 22 Конституції України, ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 17-20, 69-72, 86, 158-163 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради, про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у виплаті заборгованості по компенсаційним виплатам на оздоровлення за 2001 р. - 2005 р. та 2007 рік згідно розмірів, встановлених ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та стягнення заборгованості по компенсаційним виплатам на оздоровлення за 2001 р. - 2005 р. та 2007 рік - задовольнити.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 заборгованості по компенсаційним виплатам на оздоровлення за 2001 р. - 2005 р. та 2007 рік згідно розмірів, встановлених ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірними.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради на користь ОСОБА_1 суму щорічної допомоги за 2001 - 2005 роки та 2007 рік у розмірі 5642 гривні, за рахунок державного бюджету.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, а разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього кодексу - з дня складення в повному обсязі, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.