провадження № 2/294/301/21

справа № 294/562/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року Чуднівський районний суд Житомирської області

у складі:

головуючого - судді Лесько М.О.,

при секретарі Рижук В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Чуднові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради про скасування наказу та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

24.04.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згодом позовні вимоги позивач змінив та просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради №60-П від 13.03.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади розмітника хлистів 5-го розряду Бердичівського лісництва за п.1 ст.40 КЗпП України»;

- стягнути з ДП «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 2008 року працював на різних посадах у ДП «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради, 16.03.2018 на підставі наказу №60-П від 13.03.2018 його звільнено із займаної посади розмітника хлистів 5-го розряду Бердичівського лісництва у зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки він не був заздалегідь попереджений про можливе звільнення, його було звільнено у період його тимчасової непрацездатності, йому не було запропоновано іншу посаду згідно вимог ст.49-2 КЗпП України, він мав переважне право на залишення на роботі, бо має більш високу кваліфікацію, йому залишалось менше року до настання пенсійного віку, в нього в сім`ї немає інших працівників з самостійним заробітком. Внаслідок незаконного звільнення позивачу було завдано моральну шкоду, яку позивач оцінив в розмірі 20000,00 грн. Душевні страждання позивача полягають в тому, що позивач постійно знаходиться в пригніченому стані, втратив спокій, у нього погіршилось самопочуття та психологічний стан.

17.08.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно ч.3 ст.64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Наказом від 16.01.2018 №23 «Про внесення змін до штатного розпису ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» з 19.03.2018 із штатного розпису підприємства було виведено (скорочено) посаду розмітника хлистів Бердічівського лісництва - 1 штатна одиниця. За два місяці до цього, а саме 16.01.2018 позивача було попереджено про можливе звільнення із вказаної посади. Попередження позивач отримав завчасно, тому доводи щодо отримання ним попередження із запізненням є надуманими. Позивачем не було враховано, що переважне право залишення на роботі застосовується при масовому вивільненні працівників. У даному випадку було скорочено лише одну штатну (посаду) одиницю розмітника хлистів, тому вимоги ст.42 КЗпП не застосовувались. На час звільнення позивача у ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради було 6 вакансій, з яких 4 верстатника деревообробних верстатів, 1 сортувальника виробів з деревини, 1 майстра цеху. Позивач має інвалідність третьої групи, йому заборонено виконувати важку фізичну працю та роботу з психоемоційним навантаженням. Вакантні посади включали виконання фізичної праці, особа, яка може претендувати на вакантну посаду «майстер цеху» повинна мати вищу освіту відповідного напряму підготовки, відповідач не відповідав кваліфікаційним вимогам, бо немає відповідної освіти. Доводи позивача, що його було звільнено під час тимчасової непрацездатності не заслуговують уваги, оскільки у період часу з 12.03.2018 по 16.03.2018 позивач перебував на роботі, що підтверджується табелем обліку робочого часу.

28.08.2018 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що був попереджений про можливе звільнення 16.01.2018 в телефонному режимі, він має відповідну кваліфікацію, закінчив Малинський лісотехнічний коледж, раніше обіймав посади «лісничого» та «майстра лісу», позивач виконував фізичну роботу перебуваючи на посаді «розмітника хлистів», позивач є членом профспілки ДП «Романівський лісгосп АПК», на засідання профспілки, де вирішувалося питання про його звільнення, позивача не запрошували. В період часу з 12.03.2018 по 16.03.2018 позивач не перебував на роботі, а був на лікарняному.

12.09.2018 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого зазначає, що попередження про майбутнє звільнення позивач отримав саме 16.01.2018, посилання позивача на порушення норми ст.49-2 КЗпП України є безпідставним, позивачу заборонено виконувати важку фізичну працю у зв`язку з інвалідністю, в матеріалах особової справи відсутній його диплом Малинського лісотехнічного коледжу, іншу роботу на підприємстві, яку позивач міг виконувати за рівнем освіти та станом здоров`я, надати йому не було можливості.

Позивач в судове засідання не з`явився, представник позивача - адвокат Перегуда А.П. до суду подав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, у якій одночасно зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Відповідач не забезпечив участь свого представника у судовому засіданні, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

На підставі статей 211, 223 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності сторін та ухвалити рішення у справі на підставі наявних в ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі трудової книжки позивача судом встановлено, що з 28.11.2008 позивач перебував у трудових відносинах з ДП «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради та працював на різних посадах (а.с.7).

Наказом від 16.01.2018 №23 «Про внесення змін до штатного розпису ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» з 19.03.2018 із штатного розпису підприємства було виведено (скорочено) посаду розмітника хлистів Бердічівського лісництва - 1 штатна одиниця (а.с.21).

16.01.2018 позивач отримав попередження про майбутнє звільнення із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України 16.03.2018 в телефонному режимі, що підтверджується його підписом (а.с.5).

Наказом ДП «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради №60-П від 13.03.2018 звільнено ОСОБА_1 з посади розмітника хлистів Бердичівського лісництва у зв`язку з скороченням штату (п.1 ст.40 КЗпП України) 16.03.2018 (а.с.4).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має третю групу інвалідності, йому протипоказана важка фізична праця, робота з психоемоційним навантаженням (а.с.23).

23.11.2018 наказом ДП «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» №434 скасовано наказ №60-П від 13.03.2018 про звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлено останнього на роботі розмітником хлистів Бердичівського лісництва 5-го розряду із окладом 4495,00, грн., з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.03.2018 по 27.11.2018 (а.с. 67).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 16.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача у ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради було 6 вакансій, з яких 4 верстатника деревообробних верстатів, 1 сортувальника виробів з деревини, 1 майстра цеху, однак в порушення вимог ст.49-2 КЗпП України відповідачем не було запропоновано позивачу іншу роботу на підприємстві. Відповідачем не доведено, що вакантні посади включали виконання важкої фізичної праці.

Таким чином, суд приходить до висновку, що звільнення позивача було проведено з істотними порушеннями вимог трудового законодавства, тому наказ відповідача про звільнення ОСОБА_1 суд визнає незаконним.

В частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення позивача суд відмовляє, оскільки його права поновлені, відповідачем до ухвалення рішення у справі скасовано наказ про звільнення позивача з роботи.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди за порушення прав позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» передбачено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема, невиплати йому грошових сум), яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові №127/16375/19 від 13.08.2020.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено в даній справі, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25.04.2012 у справі №6-23цс12.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, у тому числі тривалість порушення прав позивача, характер порушення прав позивача, характер та обсяг душевних страждань, втрату нормальних життєвих зв`язків, тяжкість вимушених змін у житті, зусиль, вжитих для відновлення порушених прав, при цьому суд виходить із засад розумності і виваженості і вважає, що розмір відшкодування завданої моральної шкоди можливо визначити в розмірі 2000,00 грн. Суд вважає, такий розмір відшкодування достатнім і справедливим за завдану позивачеві моральну шкоду.

Розподіл судових витрат (6409,60 грн.), які складаються із судового збору (1409,60 грн.) та витрат, пов`язаних з розглядом справи, - витрат на професійну правничу допомогу (5000,00 грн.) судом здійснюється відповідно до ст.141 ЦПК України.

На підставі наведеного вище обґрунтування та керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 5-1, 49-2, 237-1 Кодексу законів про працю України, статтями 15, 16, 23 Цивільного кодексу України, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 16.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями 4, 12, 13, 81, 211, 223, 258-259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради про скасування наказу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Дочірнього підприємства «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради №60-П від 13.03.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади розмітника хлистів Бердичівського лісництва за п.1 ст.40 КЗпП України».

Стягнути з Дочірнього підприємства «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради (код ЄДРПОУ 20412517, адреса місцезнаходження: вул.Путіліна, буд.9, смт.Романів, Житомирський район, Житомирська область) на користь ОСОБА_1 (громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев`ять гривень шістдесят копійок).

Стягнути з Дочірнього підприємства «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя: М.О. Лесько