ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року м. Херсон

Номер провадження: 22-ц/819/145/23

Єдиний унікальний номер справи: 647/3304/20

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого – Радченка С.В.,

суддів:  Вейтас І.В., Кутурланової О.В.

секретар: Павлова Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 11 листопада 2021 року, ухваленого під головуванням судді Волошина Р.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що 20.07.2017 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого вона надала ОСОБА_2 позику в сумі 9 000,00 доларів США на строк до 25.10.2017 року. На підтвердження факту отримання позики відповідач написала розписку. Оскільки станом на день звернення до суду відповідач позику не повернула, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь: неповернуту позику в сумі 241 867,80 грн., що еквівалентно 9 000,00 доларів США за курсом НБУ на день розрахунку заборгованості; пеню в сумі 34 116,91 грн.; інфляційні збитки в сумі 39 400,13 грн. та 3% річних в сумі 18 758,24 грн., а також судові витрати.

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 11 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглядаючи вимогу позивача щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неповернутої суми позики у розмірі 9 000,00 доларів США, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість цих вимог позивача, проте відмовив у їх задоволенні у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Вимоги позивача в частині стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних судом визнано необґрунтованими, на підставі чого суд відмовив у їх задоволенні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності скасувати. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не оцінив докази та обставини по справі, дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності. Зокрема, посилається на те, що нею не було пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав вона дізналася лише у травні 2018 року коли відповідач їй повідомила про намір не повертати грошові кошти у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем. До травня 2018 року вона з відповідачкою дружньо спілкувалися і остання запевняла про повернення грошових коштів найближчим часом, а тому вона не могла довідатися про порушення своїх прав.

Також апелянт зазначає, що під час звернення з позовами до суду у червні 2020 року, у вересні 2020 року та у жовтні 2020 року її позовні вимоги не були залишені без розгляду, а тому, у такому випадку, норма ст.265 ЦК України, на яку посилався суд першої інстанції у своєму рішенні, не підлягає застосуванню. Крім того, апелянт посилається на те, що суд безпідставно відхилив її доводи стосовно того, що на час спливу строку позовної давності діяв Закон України від 30.03.2020 року № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), що свідчить про дотримання позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу.

Відзив та заперечення на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції.

20.07.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивачка надала в позику відповідачці грошові кошти в сумі 9 000,00 доларів США на строк до 25.10.2017 року. На підтвердження факту отримання позики в сумі 9 000,00 доларів США ОСОБА_2 власноруч написала розписку від 20.07.2017 року (а.с.10). Оригінал розписки знаходиться у позивачки. Суд першої інстанції посвідчив відповідність оригіналу копії розписки, що знаходиться у справі (а.с.11). Факт отримання коштів та написання розписки відповідачка не заперечувала.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно дост.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми.

Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 20.07.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики у формі розписки, підписаної власноруч відповідачем, за якою позивач передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 9 000,00 доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути до 25.10.2017 року (а.с.10).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що  вказана розписка містить усі необхідні умови договору позики.

У строк, обумовлений у розписці на суму 9 000,00 доларів США, ОСОБА_2 кошти ОСОБА_1 не повернула та взятих на себе зобов`язань не виконала.

Посилання відповідача на часткове погашення боргу у листопаді 2017 року в сумі 45 000,00 грн. не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги зазначений факт, оскільки на його підтвердження відповідачем не надано належних та допустимих доказів.

Обставини щодо отримання відповідачем коштів та написання розписки сторонами не заперечуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність порушеного права ОСОБА_1 , як позикодавця за договором позики від 20.07.2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

ОСОБА_2 у суді першої інстанції заявила клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с.110-111).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», заява № 14902/04, від 20 вересня 2011 року).

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 190/171/17-ц.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що після спливу визначеного в розписці строку виконання зобов`язання позивачка була обізнана про порушення свого права та у неї саме з цієї дати виникло право вчиняти дії для захисту, які вона вважає, порушенням її прав.

Врахувавши, що з 26.10.2017 року у позивача виникло право на подання позову про стягнення грошових коштів за укладеним 20.07.2017 року договором позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що, звернувшись до суду із даним позовом 23.11.2020 року, не порушивши питання про визнання причин пропущення строку позовної давності поважними, позивачем пропущено установлений законом строк позовної давності, про застосування якого відповідачем подано заяву, що є підставою для відмови у позові у даній справі.     

Безпідставними є доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що про порушення своїх прав позивач дізналася лише у травні 2018 року коли відповідач їй повідомила про намір не повертати грошові кошти у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем, тобто саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності.

Так, відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Тобто, у правовідносинах, що виникають за зобов`язаннями з визначеним строком їх виконання, закон не пов`язує перебіг такого строку з датою коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. У даних правовідносинах строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми боргу слід обчислювати саме з дати початку невиконання боржником своїх зобов`язань

Також апеляційний суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на обставини щодо пред`явлення нею позовів до суду у червні 2020 року, у вересні 2020 року та у жовтні 2020 року (а.с.117,118-119,120), як на підставу для переривання строку позовної давності, оскільки стаття 264 ЦК України містить вичерпний перелік обставин при умові виникнення яких перебіг позовної давності переривається, серед яких відсутні такі обставини, як пред`явлення позивачем позовів до декількох судів.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду. Докази та обставини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду попередньої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми процесуального права, а також застосовані правові висновки, які містяться у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 року у справі №737/771/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №904/3405/19.

Будь-яких інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апелянтом не наведено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається на предмет його законності та обґрунтованості.

       Керуючись статтями  374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 11 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення позики за розпискою від 20.07.2017 року у розмірі 241867,80 гривень що еквівалентно 9000 доларів США за курсом НБУ станом на день звернення до суду, у зв`язку зі спливом позовної давності, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий С.В. Радченко

Судді І.В. Вейтас

О.В. Кутурланова