ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2023 року                                                                                

м. Чернівці

справа № 727/274/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Одинака О. О.

суддів Кулянди М. І., Лисака І. Н.,

секретар Тодоряк Г. Д.

позивач ОСОБА_1  

відповідач ОСОБА_2

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 17 травня 2023 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Терещенко О. Є.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1   звернувся до суду з позовом.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики станом на 31 грудня 2022 в розмірі 14 804 044 гривень 39 копійок, яка:

-за договором позики від 05 червня 2019 року становить основну суму боргу в розмірі 913 000 гривень та проценти за користування позикою в розмірі 396 681 гривня 86 копійок;

-за договором позики від 07 червня 2019 року становить основну суму боргу в розмірі 1 900 000 гривень та проценти за користування позикою в розмірі 823 693 гривні 45 копійок;

-за договором позики від 01 липня 2019 року становить основну суму боргу в розмірі 3 471 000 гривень та проценти за користування позикою в розмірі 1 464 817 гривень 60 копійок;

-за договором позики від 01 серпня 2019 року становить основну суму боргу в розмірі 4 146 000 гривень та проценти за користування позикою в розмірі 1 688 851 гривня 48 копійок.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що  в період з червня по серпень 2019 року він передав в борг відповідачеві грошові кошти на загальну суму 10430000 гривень.

Отримання позики було оформлено письмовими розписками.

Оскільки ОСОБА_2 ухиляється від повернення грошових коштів, просив суд стягнути з останнього суму боргу та проценти за користування позикою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 17 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зі змісту наявних в матеріалах справи розписок вбачається, що останні містять лише констатацію факту наявності боргу відповідача і не засвідчують факт отримання останнім грошових коштів в день складання даних розписок та не містять зазначення строку повернення ОСОБА_2 вказаних грошових коштів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у позові через його необґрунтованість.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Висновки суду щодо не встановлення у розписках дати отримання позики суперечать змісту останніх, в яких відповідач підтвердив факт отримання коштів в борг та зазначив дату їх отримання.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики.

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Оскільки договорами позики не було встановлено строк її повернення, тому він визначається моментом пред`явлення вимоги.

Посилання суду на те, що відповідачу було направлено «повідомлення», а не «вимогу» є недоречним та таким, що не впливає на суть спору.

Оскільки вимога про повернення коштів не була вручена боржнику, строк повернення позики обчислюється з дня пред`явлення позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє  ОСОБА_3 , подав відзив на апеляційну скаргу.

Посилається на те, що судове рішення є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги безпідставними.

Основним підтвердженням наявності зобов`язання є наявність договору позики.

Суд правомірно відмовив у позові, з огляду на те, що документи про отримання коштів не відповідають вимогам щодо укладення договору позики, оскільки не засвідчують факт отримання останнім грошових коштів та не містять зазначення строку повернення коштів.

Судом правильно встановлено, що у розписках не відображено факт отримання відповідачем грошових коштів в день їх складання.

Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу.

Розписки не містять суттєвих умов договору позики, а тому не можуть братися до уваги судом.

Отже, між сторонами відсутні будь-які грошові зобов`язання.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

05 червня 2019 року відповідачем отримано у борг від позивача кошти в розмірі 913 000 гривень, про що відповідач власноручно написав розписку (а.с. 5).

07 червня 2019 року відповідачем отримано у борг від позивача кошти в розмірі 1 900 000 гривень, про що відповідач власноручно написав розписку (а.с. 6).

01 липня 2019 року відповідачем отримано у борг від позивача кошти в розмірі 3 471 000 гривень, про що відповідач власноручно написав розписку (а.с. 7).

01 серпня 2019 року відповідачем отримано у борг від позивача кошти в розмірі 4 146 000 гривень, про що відповідач власноручно написав розписку (а.с.8).

Вказані письмові розписки не містять зазначення строку повернення позики.

Дані розписки складені російською мовою, однак в матеріалах справи наявний їх переклад українською мовою з нотаріальним посвідченням підпису та кваліфікації перекладача.

30 травня 2022 року ОСОБА_1 було направлено на адресу відповідача ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення боргу за договором позики, але останній її не отримав, у зв`язку з чим така вимога була повернута позивачу за закінченням встановленого терміну зберігання (а.с. 9-11).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що позичальник не виконав зобов`язання щодо повернення отриманих за вищевказаними договорами позики коштів.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Помилковим є висновок суду першої інстанції, що зі змісту наявних в матеріалах справи розписок вбачається, що останні містять лише констатацію факту наявності боргу відповідача і не засвідчують факт отримання останнім грошових коштів в день складання даних розписок.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, та від 08 квітня 2021 рокуу справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20.

Отже, факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 913 000 гривень, 1 900 000 гривень, 3 471 000 гривень, 4 146 000 гривень підтверджується борговими документами - розписками від 05 червня 2019 року, 07 червня 2019 року, 01 липня 2019 року та 01 серпня 2019 року.

Відповідач не заперечував тієї обставини, що що вказані розписки виконані ним особисто.

Окрім того, у розписках зазначено, що ОСОБА_2 отримав у борг у позивача кошти, а зі змісту статті 1046 ЦК України термін «отримав у борг» кореспондує зобов`язання повернути кошти.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 601/1473/19 та від 08 травня 2023 року у справі № 753/19347/21.

Крім того, сам факт наявності у позивача розписок підтверджує виникнення між сторонами правовідносин щодо отримання позики відповідачем та свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Отже, апеляційним судом встановлено справжню правову природу укладених між сторонами договорів у зв`язку з чим приходить до висновку про укладення між ними договорів позики.

При цьому відповідач не надав суду жодних доказів і не обґрунтував свої доводи про іншу правову природу укладених між сторонами правочинів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18, від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц,  від 08 травня 2023 року у справі № 753/19347/21 та від 15 листопада 2018 року у справі № 127/1853/17.

В той же час відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики.

Договори позики відповідач не оспорював, не просив визнати їх недійсними, у зв`язку з чим доводи відповідача про неотримання грошових коштів за договорами позики є безпідставними.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20.

Також є помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у позові у зв`язку з тим, що розписки не містять зазначення строку повернення ОСОБА_2 отриманих ним грошових коштів.

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 522/24415/17 вказано, що чинне законодавство допускає можливість укладання договорів, в яких сторонами заздалегідь не визначено строк їх виконання, і такий встановлюється відповідно до вимог абзацу 2 частини першої статті 1049 ЦК України.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

30 травня 2022 року ОСОБА_1 направляв ОСОБА_2 вимогу про повернення коштів за договорами позики, яку позичальник не отримав - поштове відправлення повернулося з відміткою служби поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 зроблено висновок, що «оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту».

Позиція щодо можливості пред`явлення позикодавцем вимоги до позичальника про повернення суми позики саме шляхом подання до суду відповідного позову підтримана й у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №753/2362/17, від 20 березня 2019 року у справі № 755/21936/15-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 750/13632/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що днем пред`явлення позивачем вимоги до ОСОБА_2 про повернення позики за договорами від від 05 червня 2019 року, 07 червня 2019 року, 01 липня 2019 року та 01 серпня 2019 року є дата його звернення до суду шляхом подання позову, а саме 03 січня 2023 року.

В даному випадку пред`явлення вимоги (подання позову) свідчить про закінчення строку дії вказаних вище договорів позики та настання строку для повернення коштів.

За таких обставин апеляційним судом встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини за договорами позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті.

Після пред`явлення позову щодо повернення грошових коштів відповідач ніяких дій щодо повернення позивачу коштів протягом усього часу розгляду справи не здійснив.

Враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за договором позики від 05 червня 2019 року в розмірі 913 000 гривень, за договором позики від 07 червня 2019 року в розмірі 1 900 000 гривень, за договором позики від 01 липня 2019 року в розмірі 3 471 000 гривень та за договором позики від 01 серпня 2019 року в розмірі 4 146 000 гривень.

Щодо стягнення процентів за користування позикою

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Водночас, згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, зі спливом строку, на який була надана позика, припиняється право позивача нараховувати проценти за договором.

З урахуванням наведеного, позивач мав право на стягнення з відповідача на його користь процентів за користування коштами за договором позики від 05 червня 2019 року за період з 06 червня 2019 року по 03 січня 2023 року, за договором позики від 07 червня 2019 року за період з 08 червня 2019 року по 03 січня 2023 року, за договором позики від 01 липня 2019 року за період з 02 липня 2019 року по 03 січня 2023 року та за договором позики від 01 серпня 2019 року за період з 02 серпня 2019 року по 03 січня 2023 року.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , останній просив стягнути на його користь проценти за користування позикою по 31 грудня 2022 року.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, який міститься в позовній заяві, сума нарахованих ОСОБА_2 процентів за користування коштами за договором позики від 05 червня 2019 року за період з 05 червня 2019 року по 31 грудня 2022 року становить 396 681 гривню 86 копійок; за договором позики від 07 червня 2019 року за період з 08 червня 2019 року по 31 грудня 2022 року становить 823 693 гривні 45 копійок; за договором позики від 01 липня 2019 року за період з 02 липня 2019 року по 31 грудня 2022 року становить  1 464 817 гривень 60 копійок; за договором позики від 01 серпня 2019 року за період з 02 серпня 2019 року по 31 грудня 2022 року становить 1 688 851 гривню 48 копійок.

Колегія суддів, перевіривши вказаний розрахунок, погоджується із ним, зважаючи на те, що позивачем при його складенні правильно враховано початок та кінець періоду, за який підлягають стягненню проценти за користування позикою, розмір основної заборгованості та щомісячна облікова ставка Національного банку України.

Зазначений розрахунок відповідачем спростовано не було, власного розрахунку ним також суду не надано.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами за договором позики від 05 червня 2019 року за період з 05 червня 2019 року по 31 грудня 2022 року в розмірі 396 681 гривня 86 копійок; за договором позики від 07 червня 2019 року за період з 08 червня 2019 року по 31 грудня 2022 року в розмірі 823 693 гривні 45 копійок; за договором позики від 01 липня 2019 року за період з 02 липня 2019 року по 31 грудня 2022 року в розмірі 1 464 817 гривень 60 копійок; за договором позики від 01 серпня 2019 року за період з 02 серпня 2019 року по 31 грудня 2022 року в розмірі 1 688 851 гривня 48 копійок.

Помилковими є доводи представника відповідача про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, оскільки суд ухвалив таке рішення з порушенням правил підсудності.

Відповдіно до статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави зробити висновок про те, що рішення суду ухвалене з порушенням правил підсудності може бути скасоване з направленням на новий розгляд виключно за умови, якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції заявляв про непідсудність справи.

З матеріалів справи вбачається, що апелянт ОСОБА_1 не заявляв про непідсудність справи Шевченкіському районному суду міста Чернівці в суді першої інстанції, а ОСОБА_2 не подавав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу.

Також суд апеляційної інстанції враховую ту обставину, що суд першої інстанції визначив підсудність справи за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача (а.с.20)

За таких обставин підстави для скасування судового рішення з зазначених вище підстав з направленням справи на розгляд відсутні.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

З дублікату квитанції від 02 січня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 13 420 гривень.

З квитанції від 20 червня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 20 130 гривень.

Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 33 550 гривень (20130+13420) в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги та позовної заяви.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 17 травня 2023 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість:

за договором позики від 05 червня 2019 року в розмірі 1 309 681 (один мільйон триста дев`ять тисяч шістсот вісімдесят одна) гривня 86 копійок, яка складається з суми позики в розмірі 913 000 гривень та процентів за користування коштами в сумі 396 681 гривня 86 копійок;

за договором позики від 07 червня 2019 року в розмірі 2 723 693 (два мільйони сімсот двадцять три тисячі шістсот дев`яносто три) гривні 45 копійок, яка складається з суми позики в розмірі 1 900 000 гривень та процентів за користування коштами в сумі 823 693 гривні 45 копійок;

за договором позики від 01 липня 2019 року в розмірі 4 935 817 (чотири мільйони дев`ятсот тридцять п`ять тисяч вісімсот сімнадцять) гривень 60 копійок, яка складається з суми позики в розмірі 3 471 000 гривень та процентів за користування коштами в сумі 1 464 817 гривень 60 копійок;

за договором позики від 01 серпня 2019 року в розмірі 5 834 851 (п`ять мільйонів вісімсот тридцять чотири тисячі вісімсот п`ятдесят одна) гривня 48 копійок, яка складається з суми позики в розмірі 4 146 000 гривень та процентів за користування коштами в сумі 1 688 851 гривня 48 копійок.

Стягнути з   ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 32 362 (тридцять дві тисячі триста шістдесят дві) гривні 50 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 1 вересня 2023 року.

Головуючий                                                Олександр ОДИНАК

Судді:                                                        Мирослава КУЛЯНДА

                                                               Ігор ЛИСАК