Єд. унік. № 243/14853/19

Провадження № 2/243/137/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

05 вересня 2023 року

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий суддя Старовецький В.І.,

за участю секретаря судового засідання Петруся Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі наказу №29-к про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2022 року, за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

27 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення коштів у зв`язку з набуттям їх без достатньої правової підстави, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у березні 2019 р. його однокласник ОСОБА_3 запропонував йому купити мотоцикли за його посередництвом. Домовились, що кошти він перерахує на картку його дружини ОСОБА_2 . Зважаючи на це, з 19.03.2019 р. по 24.04.2019 р. він перерахував на картку ОСОБА_2 у АТ «КБ Приватбанк» кошти на загальну суму 70753,77 грн. Однак ОСОБА_3 своїх обіцянок щодо придбання йому мотоциклів не виконав, а 17.08.2019 р. написав йому лист, в якому підтверджував, що взяв кошти, стверджував про порушення умов угоди третіми особами та обіцяв повернути кошти 17.12.2019 року.

Вважає, що у даному випадку кошти отримані ОСОБА_2 без достатніх правових підстав, оскільки між сторонами відсутні будь-які договори чи домовленості, а тому кошти підлягають поверненню. Неодноразово він звертався до ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_2 про повернення коштів, проте це позитивних результатів не дало, кошти і досі йому не повернуті. З огляду на викладене, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з ОСОБА_2 70 753,77 грн. Крім того, посилаючись на ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідачки проценти за користування коштами у сумі 70753,77 грн. у розмірі облікової ставки НБУ у розмірі 7939,93 грн. А також просить стягнути з відповідачки судові витрати, а саме сплачений ним судовий збір у розмірі 768,40 грн. та 5000,00 грн. на правову допомогу.

28 лютого 2019 року у вищевказаній справі було ухвалено заочне рішення.

Ухвалою суду від 14 грудня 2021 року заочне рішення було скасоване.

Протоколом повторного авторозподілу від 20 грудня 2021 року справу було передано судді Проніну С.Г.

Протоколом повторного авторозподілу від 28.02.2022 року справу було передано судді Мірошниченко Л.Є.

Згідно із розпорядженням в.о. голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області №3 від 05 квітня 2022 року було тимчасово зупинено роботу суду у зв`язку із довготриваючою збройною агресією Російської Федерації проти України.

Враховуючи, що станом на сьогодні триває широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX,на всій території нашої держави з 24.02.2022 року введено воєнний стан, який неодноразово було продовжено на підставі Указу Президента України, наказом голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10.05.2022 року № 29-к, відповідно до рішення зборів суддів Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05.05.2022 року № 6, впроваджено дистанційну роботу суду на період воєнного часу. В подальшому робота суду була відновлена.

Відповідно до протоколу повторного авторозподілу цивільної справи між суддями від 16 січня 2023 року, справа була розподілена на суддю Старовецького В.І.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду заяву з проханням розгляд справи проводити за його відсутністю, а за участю його представника ОСОБА_4 .

Представник позивача ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву з проханням слухати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином та від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Відзив, заперечення до позовної заяви суду не надала. Суд наголошує на тому, що відповідачка у повній мірі була обізнана про те, що судом розглядається вказана цивільна справа. Так, судом неодноразово надсилалася судова повістка за місцем проживання відповідачки. Саме нею при наданні заяви про скасування заочного рішення було зазначено адресу: АДРЕСА_1 , та за вказаною адресою їй надсилалися судові виклики, крім цього в матеріалах цивільної справи міститься Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрацїї місця проживання, що підтверджує її зареєстроване місце проживання. Крім цього, повідомлення про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідача ОСОБА_2 було розміщено відповідно до приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, тому відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_2 своєчасно і належним чином повідомлена про розгляд справи, а також про необхідність надати Відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують її відзив, тому суд, відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.

       Ухвалою суду від 04.09.2023 року вирішено розглядати справу в заочному порядку.

У відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України «У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється».

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 19.03.2019 року ОСОБА_1 був здійснений переказ грошових коштів у сумі 31 155,78 грн. на картковий рахунок ОСОБА_2 , що підтверджується дублікатом квитанції АТ КБ Приват Банк № P24A578761861A84513.

18.04.2019 року ОСОБА_1 був здійснений переказ грошових коштів у сумі 30 552,76 грн. на картковий рахунок ОСОБА_2 , що підтверджується дублікатом квитанції АТ КБ Приват Банк № P24A594728967A62981.

24.04.2019 року ОСОБА_1 був здійснений переказ грошових коштів у сумі 9 045,23 грн. на картковий рахунок ОСОБА_2 , що підтверджується дублікатом квитанції АТ КБ Приват Банк № BASS_9194632258 .

При цьому, будь-які договірні відносини між сторонами відсутні, вказана обставина зазначається позивачем та не спростована відповідачем.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч.1 ст.11 ЦК України).

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності таких умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1, п.1 ч.2 ст. 11, ч.1, ч.2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст.11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) викладено наступний висновок. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Судом встановлено, що правова підстава щодо отримання коштів між сторонами не виникала, договір чи інший правочин не укладався, а тому оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно у розумінні ст. 1212 ЦК України та є такою, що підлягає поверненню.

Отже суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 суму 70753,77 грн. як безпідставно набутих коштів підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування грошовими коштами на рівні встановленої НБУ облікової ставки за період з 24.04.2019 по 26.12.2019 (247 днів) у розмірі 7 939,93 грн., що розраховано за формулою Пеня = Сума боргу х ставка пені (%)/100%/365 х кількість днів.

Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком відсотків, та стягує з відповідача на користь позивача відсотки за користування грошовими коштами на рівні встановленої НБУ облікової ставки за період з 24.04.2019 по 26.12.2019 у розмірі 7 939,93 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 70 753,77 грн. та відсотки за користування грошовими коштами за період з 24.04.2019 по 26.12.2019 у розмірі 7 939,93 грн.

Відповідачем всупереч вимог ст. ст. 11, 12, 13, 76-79 ЦПК України, належних та допустимих доказів наявності підстав для відмови у задоволенні позову не надано.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До позовної заяви додано квитанцію від 27.12.2019 № 24533438, якою підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн., отже, враховуючи повне задоволення позову, розмір судових витрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 768,40 грн.

Щодо витрат на правову допомогу суд виходить з такого.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги статті 137 ЦПК України, котрими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Верховного суду від 09 березня 2021 року (справа № 200/10535/19-а) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зауважила, на тому, які докази, є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Однак перевіряючи документи надані адвокатом Прокопцевим С.В. до заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, судом встановлено, що ним надано квитанцією б/н від 27.12.2019 на суму 5000 грн. за надання правової допомоги ОСОБА_1 , однак відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 5000 грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки в матеріалами справи відсутні документи для встановлення співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та участю адвоката в судових засіданнях.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правовоу допомогу у розмірі 5000 грн. не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 82, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 1212, 1214, 1215 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у зв`язку з набуттям їх без достатньої правової підстави - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , безпідставно набутих грошей, у розмірі 70 753 гривень 77 коп., відсотків за їх користування, станом на 26.12.2019 року, у розмірі 7 939 гривень 93 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 768 гривень 40 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч.3 ст. 288 ЦПК України повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення постановлено і підписано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Слов`янського міськрайонного суду В.І. Старовецький