Справа № 156/783/23

Провадження № 2-а/156/14/23

Рядок статзвіту № 140

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 вересня 2023 року                 смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді                         Федечко М.О.

за участю секретаря судового засідання Салатюк Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Іваничі адміністративний позов

ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Бакун Олександр Сергійович

до Головного управління Національної поліції України у Волинської області,

поліцейського Сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Брися Ігоря Володимировича

про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача Бакун О.С.,

представник відповідача Головного управління Національної поліції України у Волинської області – не з`явився,

відповідач поліцейський Сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Брись І.В. – не з`явився,

в с т а н о в и в :

І. Суть спору

ОСОБА_1 через свого представника Бакуна Олександра Сергійовича звернувся до Іваничівського районного суду Волинської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України у Волинській області, поліцейського Сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Брися Ігоря Володимировича в якому просить: поновити пропущений термін для оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 349925 від 02.07.2023 року; визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 349925 від 02.07.2023 року винесену поліцейським СРПП ВП № 1 (смт. Іваничі) Володимирського РВП Брисем І.В., провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити. Також представник позивача просить за рахунок бюджетних асигнувань стягнути понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору у розмірі 536,80 гривень та 4 020,00 грн витрат на правничу допомогу.

Позовна заява мотивована тим, що 02 липня 2023 року орієнтовно о 21:00 годині вечора позивач направлявся до своєї земельної ділянки в межах с. Клопочин у зв`язку із проведенням польових робіт на сусідньому полі, пов`язаних із кропінням хімічними гербіцидами. Провівши близько пів години на окропленому сусідньому полі був змушений їхати до дому, оскільки відчув головний біль та задишку. На під`їзді до повороту безпосередньо в село його зупинив лейтенант поліції ОСОБА_2 та, не зазначивши належної причини зупинки, попросив пред`явити належні документи на транспортний засіб. Позивачем було заявлено прохання надати пояснення щодо відповідної причини зупинки, надати йому можливість скористатись правовою допомогою та представити свідків, щодо яких не буде сумнівів стосовно їх неупередженості у даній справі. Поліцейським Володимиром Грищуком йому було неодноразово відмовлено. Також, при спілкуванні звучали від поліцейського постійні провокації щодо відмови від проходження освідування на стан алкогольного сп`яніння, відмовляючи при цьому у задоволенні клопотань з боку позивача. Поліцейський Брись Ігор Володимирович у спілкуванні з позивачем також поводив себе з позиції представника владної структури вимагаючи суто виконання його вказівок та вимоги надання відповіді на його питання без можливості отримання правової допомоги та задоволення його клопотань. Після майже години спілкування була складена постанова про накладення адміністративного стягнення серії БАД № 349925 від 02.07.2023 року, яку позивач вважає, абсолютно безпідставно, оскільки поліцейські так і не змогли сформулювати причину зупинки та порушення позивачем правил дорожнього руху.

За даних умов, сторона позивача вважає, що винесена постанова серії БАД № 349925 від 02.07.2023 року є не законною та такою, що підлягає скасуванню. Такого складу правопорушення, яке передбачено передбаченого ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126 та ст. 125 КУпАП позивач не вчиняв, а винесена постанова була наслідком неналежного з`ясування поліцейським усіх обставин справи.

Окрім того, позивач стверджує, що оскаржувану постанову не отримував, дізнався про неї 20 липня 2023 року при ознайомленні із матеріалами судової справи № 156/709/23.

27.07.2023 року з метою усунення вказаних в ухвалі суду від 25.07.2023 року недоліків представником позивача надано клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке мотивовано тим, що 02 липня 2023 року ОСОБА_1 було зупинено в населеному пункті села Клопочин Володимирського району по причині «наявної інформації про керування ОСОБА_1 ТЗ у нетверезому стані», як зазначив поліцейський ОСОБА_2 на відео з нагрудної камери. Після зупинки транспортного засобу громадянина ОСОБА_1 поліцейський Володимир Грищук, без зазначеної причини зупинки у відповідності до переліку причин, передбачених статтею 35 ЗУ «Про національну поліцію», розпочав процедуру оформлення протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Під час ознайомлення із матеріалами справи № 156/709/23 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП в матеріалах такої позивачем було виявлено копію оскаржуваної постанови, винесену лейтенантом поліції Брисем І.В., який позивача не спиняв.

Оскаржувану постанову ОСОБА_1 станом на 27.07.2023 року не отримав за місцем його реєстрації і проживання поштовим відправленням, наявність якого можна було б встановити за номером поштового трекінгу. Отримавши письмову інформацію із поштового відділення смт. Іваничі, а саме копію фіскального чеку відправки рекомендованого листа на ім`я ОСОБА_1 , через офіційний сайт Укрпошти за допомогою номеру поштового трекінгу № 4470300026002 було з`ясовано, що зазначений лист був відправлений із м. Володимира 05.07.2023 року та станом на 13 год. 40 хв 27.07.2023року «прямує до точки видачі/доставки». На думку представника позивача вищезазначені аргументи дають підстави для заявлення клопотання про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

ІІ. Позиція учасників справи

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що зупинка транспортного засобу під його керуванням відбулася в полі, під час його руху до об`єкта. Працівники поліції вийшли з кущів, зупинили його та стверджували, що він вживав алкоголь. Він просив, щоб під час розгляду справи працівники поліції забезпечили безсторонніх свідків та участь адвоката. Такого зроблено не було. Через півтори години працівники поліції винесли щодо нього оскаржувану постанову. Разом з тим, дорога, якою він рухався, не є дорогою, а є колією. Колись там була стежка, однак у зв`язку з необхідністю доїзду до земельних ділянок, ним із землевласниками було погоджено, щоб замостити ями з метою проїзду в суху погоду. В дощ по тій колії ніхто не їздить. Ременем безпеки під час руху транспортним засобом він пристебнутий не був, оскільки рухався по полю (по польовій дорозі) зі швидкістю близько 5 км/год. Вважає, що якби виїхав на дорогу, то повинен був бути пристебнутим ременем безпеки, однак рухався по полю. Посвідчення водія та документи на автомобіль він залишив вдома. Він запропонував працівникам поліції піти додому, щоб принести документи, однак ті відмовили. Вимоги працівників поліції про зупинку транспортного засобу не було, тому він не був зобов`язаний вмикати аварійну світлову сигналізацію. З оскаржуваною постановою не погоджується, оскільки не знає причин зупинки, бо по дорозі він не їхав і нічого не порушував.

В судовому засіданні представник позивача вказав, що винесення постанови за порушення ч. 5 ст. 121 КУпАП (непристебнення ременем безпеки під час руху на транспортному засобі) є безпідставним, оскільки позивач є особою з інвалідністю 2 групи, і на лобовому склі його автомобіля наявний відповідний знак і згідно правил дорожнього руху інвалід має право не пристебатися ременем безпеки в межах населеного пункту. Щодо правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, то представник вважає, що позивач не повинен був пред`являти працівникам поліції технійний паспорт і посвідчення водія, оскільки йому не було оголошено причину (підставу) зупинки транспортного засобу згідно із ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію». Щодо неувімкнення позивачем аварійної світлової сигналізації, представник вказав, що стаття 125 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил щодо застосування світлових сигналів в межах порушення певних розміток чи правил дороднього руху та не передбачає покарання у виді штрафу. Вказав, що позивач їхав по своєму і сусідському городах, які розмежовує суцільна межа і розмежування по стежці. Позивач з іншими землевласниками домовилися, що з метою зручності доїзду для використання земельних ділянок вони зробили розширену польову дорогу, однак яка не має статусу дороги, не має дорожнього покриття, на ній відсутня будь-яка розмітка, яку б можливо було побачити чи порушити. Фактично це є поле з розширеним доїздом до земельних ділянок. В межах населеного пункту доїзд не вважається дорогою чи вулицею. Вимога працівників поліції до позивача про надання посвідчення водія та документів на автомобіль є безпідставною, бо не було озвучено позивачу законної причини зупинки. Свідки, що були залучені працівниками поліції під час розгляду справи є представниками ТЦК та перебували в одному автомобілі з поліцейськими, а тому є заінтересованими особами, про що заявляв позивач і просив залучити інших свідків. Вважає, що складення постанови та притягнення позивача до відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ст. 125 КУпАП є незаконним.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції України у Волинській області в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, відзив на позовну заяву не надійшов.

Відповідач, поліцейський Сектору реагування патрульної поліції ВП № 1 (смт. Іваничі) Володимирського районного відділу поліції ГУ НП у Волинській області Брись І.В. в судовому засіданні вказав, що того дня він перебував в складі наряду групи реагування патрульної поліції. Від анонімних громадян надійшло повідомлення про те, що у транспортному засобі білого кольору може перебувати громадянин у стані алкогольного сп`яніння. Він перебував у транспортному засобі, водієм якого був його напарник, ОСОБА_3 вийшов з автомобіля та зупинив транспортнийзасіб під керуванням ОСОБА_1 жезлом-відмашкою, після чого назвав причину зупинки, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію» є інформація про можливе вчинення адміністративного правопорушення. Після цього ОСОБА_3 повідомив водія про здійснення відеофіксації та також про те, що водій керує транспортним засобом не будучи пристебнутим ременем безпеки. Згідно п. 2.4 ПДР на вимогу працівника поліції водій зобов`язаний пред`явити посвідчення водія та документи на транспортний засіб, однак той повідомив, що документів при собі немає, хоча згідно п. 2.1 ПДР він, як водій механічного транспортного засобу повинен мати такі документи при собі. Також після зупинення працівниками поліції водій не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, хоча повинен був це зробити відповідно до п. 9.9б ПДР який передбачає, що у разі зупинки на вимогу поліцейського аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена. Зазначив, що за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 125 КУпАП на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді попередження, а не у виді штрафу. В ході розмови у ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння. Пройти такий огляд ОСОБА_1 відмовився. В той час по вулиці Набережній в с. Клопочин працівники ТЦК здійснювали оповіщення населення, яких було залучено у якості свідків.

ОСОБА_1 було роз`яснено його права, на що останній виявив бажання скористатися послугами адвоката, однак мобільного телефону при собі він не мав. Всі присутні особи відмовили у наданні можливості ОСОБА_1 скористатися своїми мобільними телефонами з метою виклику адвоката.

Щодо непристебнення позивача ременем безпеки під час керування транспортним засобом, то ОСОБА_4 зазначив, що п. 2.2в ПДР дозволяє не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки. У ОСОБА_1 не було виявлено будь-яких фізіологічних особливостей, які унеможливали користування позивача ременями безпеки. Будь-яких документів на підтвердження цього позивач працівникам поліції не надав.

Щодо місця проїзду ОСОБА_1 , то ОСОБА_4 зазначив, що сам позивач ствердив, що спочатку була колія, а потім він з іншими землевласниками зробили польову дорогу, яка має статус «дороги». ОСОБА_1 було зупинено задля перевірки інформації, яка надійшла від громдан.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 25.07.2023 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу подати мотивоване клопотання про поновлення строку звернення до суду з наданням доказів щодо об`єктивно непереборних обставин, які перешкодили позивачу звернутися до суду із відповідним позовом.

Ухвалою від 01.08.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, при цьому суд дійшов висновку, що позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, однак підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними достатньо, оскільки на даній стадії, за відсутності інших доказів формування іншого висновку було б передчасним та порушило б право позивача на доступ до правосуддя.

Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та відповідно до вимог ст. 286 КАС України. Відповідачу Володимирському РВП Головного управління національної поліції у Волинській області до початку судового засідання встановлено строк для подання відзиву на позов та витребувано матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ст. 125 КУпАП. Однак, в ході розгляду справи, відповідач Головне управління Національної поліції України у Волинській області, що є суб`єктом владних повноважень, отримавши ухвалу суду про відкриття провадження, у встановлений судом строк відзиву тадоказів правомірності прийнятого рішення не надав.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на день розгляду справи відповідачами до суду не надано відзиву на позовну заяву з відповідними доказами, які б обґрунтовували правомірність прийнятого рішення. Повідомлення щодо поважності причин про неможливість надання вказаної інформації, до суду не надано. Враховуючи, що відповідачі не скористалися наданим правом на подання відзиву, до суду не надано будь-якої інформації про неможливість його подання, тому суд розцінює ненадання відповідачами відзиву на позов як такий, що подано без поважних причин.

07.08.2023 року від представника відповідач Головного управління Національної поліції України у Волинській області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надіслання ОСОБА_1 оскаржуваної постанови та диску із відеозаписом обставин події, що відбулася 02.07.2023 року. Такі долучено до справи № 156/783/23.

07.08.2023 року від представника відповідач Головного управління Національної поліції України у Волинській області надійшла заява про долучення до матеріалів справи відповіді на адвокатський запит, фіскальний чек та диску із відеозаписом. Такі долучено до справи № 156/783/23.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відтак, суд вважає можливим провести розгляд справи без участі відповідачів.

ІV. Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 02.07.2023 року поліцейським Сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Брисем Ігорем Володимировичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 349925, згідно з якою 02.07.2023 року о 20 год. 51 хв. в с. Клопочин вул. Набережній водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом OPEL ZAFIRA д.н.з НОМЕР_1 не будучи пристебнутим ременем пасивної безпеки, не пред`явив посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, не увімкнув аварійну світлову сигналізацію на вимогу працівників поліції, чим порушив п. 2.3в, 2.4, 9.9б ПДР та вчинив правопорушення, відповідальність за які передбачено ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ст. 125 КУпАП. З урахуванням ч. 2 ст. 36 КУпАП застосовано до ОСОБА_1 адміністратвине стягнення у виді штрафу у розмірі 510 гривень (а.с.43).

В постанові вказано, що до постанови додаються відеозапис камери № 219, 3. Підписів ОСОБА_1 у рядках «права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження за статтею 289 КупАП роз`яснено» та «копію постанови мною отримано» підписи відсутні. Наявна відмітка про надіслання копії постанови рекомендованим листом № 1714/52/7/01-23 від 02.07.2023 року.

До матеріалів справи долучено диск DVD+R із відезаписами з місця події, яка відбулася 02.07.2023 року (а.с.42) з якого судом встановлено, що оспорювана постанова серії БАД № 349925 винесена 02.07.2023 року на місці вчинення правопорушення, яке було зафіксовано не в автоматичному режимі, за участю позивача.

Так, на відеозаписі № 0000000_00000020230702205134_0009 зафіксовано факт керування ОСОБА_1 автомобілем OPEL ZAFIRA д.н.з НОМЕР_1 по польовій дорозі не будучи пристебнутим ременем безпеки та після зупинки транспортного засобу не увімкнув аварійну світлову сигналізацію.

Після зупинки поліцейськими керованого ним транспортного засобу ОСОБА_1 виявив бажання скористатись правовою допомогою та викликати захисника (це право надає ст.268 КУпАП). Як убачається зі змісту відеозапису № 0000000_00000020230702205134_0009 водій ОСОБА_1 просив співробітників поліції надати йому телефон для здійснення дзвінка адвокатові, пояснював, що свій мобільний телефон він залишив удома, мешкає на відстані близько 200 м від місця зупинки автомобіля та просив дозволу поліцейського піти додому і здійснити дзвінок адвокатові звідти, однак був змушений залишитись на місці зупинки, підкоряючись силі наказу співробітника поліції, водій надавав співробітникам поліції свою записну книжку, де був занотований телефон адвоката, просив їх самих зателефонувати за цим номером, але йому було відмовлено, натомість один з поліцейських зауважує «ми не будемо чекати адвоката», при цьому поліцейський жодним чином не вмотивував таку відмову особі в користуванні послугами адвоката.

Рекомендований лист на ім`я ОСОБА_1 в с. Клопочин отримано АТ «Укрпошта» 05.07.2023 року та присвоєно номер поштового трекінгу № 4470300026002.

Згідно з інформацією з офіційного сайту Укрпошти відстеження за номером поштового трекінгу № 4470300026002, рекомендований лист відправлено з м. Володимир 05.07.2023 року та станом на 13 год. 40 хв 27.07.2023 року «відправлення прямує до точки видачі/доставки».

V. Застосоване судом законодавство

Відповідно до положень статті 1 КУпАП України, основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

В ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пункт п. 2.3в ПДР передбачає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний, зокрема, на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Пункт п. 2.4 ПДР передбачає, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

Згідно з п. 9.9б ПДР аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена, зокрема, у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

VІ. Висновки суду

Дослідивши матеріали цієї адміністративної справи, суд дійшов до таких висновків.

Поліцейський Сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Брись Ігор Володимирович не є належним відповідачем у даній справі, проте визначення відповідачів є правом позивача. Суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до поліцейського Сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Брися Ігоря Володимировича, оскільки посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, а належним відповідачем є саме відповідний орган, на який покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Головне управління Національної поліції України у Волинській області є належним відповідачем, проте відзиву, або будь-яких письмових документів, відеозаписів та інших доказів на підтримання правомірності постанови поліцейського суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні позивач та його представник стверджували, що ОСОБА_1 рухався по накатаній дорозі (колії), яка не є дорогою у розумінні ПДР.

Так, згідно з п. 1.10 ПДР автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу. Цей термін включає також спеціально побудовані тимчасові дороги, крім довільно накатаних доріг (колій). Отже, довільно накатані дороги (колії) не є автомобільними дорогами, вулицями (дорогами). Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Доказів того, що дорога, по якій їхав ОСОБА_1 належним йому транспортним засобом є довільно накатаною (колією), позивачем не надано.

Натомість, із відеозапису № 0000000_00000020230702205134_0009 вбачається, територія, якою рухався на автомобілі ОСОБА_1 , за зовнішніми ознаками відповідає польовій дорозі. Так, польовам дорога, путімвець – це допоміжна автомобільна дорога, яка розглядається як додаток до існуючої магістральної дорожньої мережі. Польові дороги забезпечують: під`їзд до будь-якого поля і робочої ділянки; стійкий зв`язок полів з магістральною дорожньою мережею, виробничими і господарськими центрами; зручності виконання технологічних процесів на полях і обслуговування техніки. Розрізняють польові дороги основні і допоміжні. Основні виконують роль польових магістралей, обслуговують сівозміну або групу полів і призначені для систематичного перевезення людей, вантажів і техніки. Ці дороги є постійно діючими і повинні мати ширину 6-10 м. Як правило, вони мають тверде покриття або покриття перехідного типу. Допоміжні призначені для тимчасового, обмеженого використання: обслуговування сільськогосподарської техніки, вивезення врожаю, підвезення добрив тощо. Ширина допоміжних польових доріг 3-4 м. Як встановлено в судовому засіданні, така дорога використовується з метою покращення зручності доїзду до земельних ділянок та виконання технологічних процесів на полях, отже така дорога забезпечує під`їзд до будь-якого поля. Також дана дорога забезпечує стійкий зв`язок полів з магістральною дорожньою мережею, оскільки примикає до вул. Набережної в с. Клопочин. Отже, така дорога є польовою та є допоміжною.

Позатим, стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Згідно з вимогами Правил дорожнього руху України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

ОСОБА_1 не заперечується та підтверджується відеозаписами той факт, що 02.07.2023 року о 20 год. 51 хв. в с. Клопочин вул. Набережній він керував транспортним засобом OPEL ZAFIRA д.н.з НОМЕР_1 . Отже, позивач був водієм транспортного засобу у розумінні Правил дорожнього руху на якого поширується вимога ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» щодо обов`язку знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно з п. 1.9 ПДР особи, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, відповідно до п. 2.1 ПДР водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух»). Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб. Такі висновки викладені у Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №760/20247/16-а.

Твердження ОСОБА_1 про неповідомлення йому законної причини зупинки транспортного засобу під його керуванням спростовуються відеозаписом № 0000000_00000020230702205134_0009 з якого слідує, що поліцейський Грищук В. після того, як представився, оголосив позивачу причину зупинки: наявна інформація про причетність водія транспортного засобу Опель Зафіра до вчинення адміністративного правопорушення (керування в стані алкогольного сп`яніння) та керування ОСОБА_1 транспортним засобом не будучи пристебнутим ременем безпеки.

Отже, позивач допустив керування транспортним засобом, не маючи при собі посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, а отже вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Щодо порушення позивачем правил користування ременем безпеки суд вважає необхідним зазначити, що згідно п. 2.3а ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний, зокрема, перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу; на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Відповідно до п. 2.3в ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів. Згідно п.п. ж, з п. 31.4 Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності, зокрема, таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: відсутні ремені безпеки та підголовники в транспортних засобах, де їх установка передбачена конструкцією; ремені безпеки не в робочому стані або мають видимі надриви на лямках. Отже, згідно з Правилами дорожнього руху використання ременів безпеки є обов`язковим для водія і всіх пасажирів, в том числі тих, що перебувають на задньому сидінні.

Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно ч. 5 ст. 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як чітко вбачається із дослідженого судом відеозапису № 0000000_00000020230702205134_0009, автомобіль позивача обладнаний плечовим ременем, який проходить діагонально від плеча до стегна. З відео чітко вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом не будучи пристебнутим паском безпеки.

В судовому засіданні представник позивача стверджував, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, що звільняє його від обов`язку користуватися паском безпеки.

Окрім того, з відеозапису № 0000000_00000020230702205134_0009 не вбачається, що на лобовому склі автомобіля під керувнням ОСОБА_1 встановлено розпізнавальний знак “Водій з інвалідністю”.

Разом з тим, відповідно до п. 2.1д ПДР у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака “Водій з інвалідністю” водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі документ, що підтверджує інвалідність водія (крім водіїв з явними ознаками інвалідності). Із відеозаписів долучених до матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 пред`явив працівникам поліції документ, що підтверджує його інвалідність. У матеріалах справи міститься пенсійне посвідчення ОСОБА_1 № НОМЕР_2 згідно з яким, позивач отримує пенсію по інвалідності 2 групи у зв`язку із загальним захворюванням (а.с. 10). Однак будь-які докази на підтвердження того, що позивач має фізіологічні особливості, які унеможливлюють користування ним ременями безпеки, у матеріалах справи відсутні. Отже, позивач, не звільнений ПДР від використання ременя безпеки.

З урахуванням викладеного вище, суд дішов висновку, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом не будучи пристебнутим ременем безпеки, а отже порушив п. 2.3в ПДР, чим вчинив правопорушення, передбачене за ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Крім того, відповідно до п. 9.9б аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського.

З відеозапису № 0000000_00000020230702205134_0009 судом встановлено, що після вимоги працівників поліції про зупинку транспортного засобу позивач такий зупинив, не увімкнувши аварійну світлову сигналізацію. Отже, твердження позивача про те, що вимоги про зупинку транспортного засобу не було і тому він не був зобов`язаний вмикати аварійну світлову сигналізацію спростовано вказаним відеозаписом.

Враховуючи такі обставини, суд дішов висновку, що ОСОБА_1 , зупинивши транспортний засіб на вимогу поліцейського, не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, а отже порушив п. 9.9б ПДР, чим вчинив правопорушення, передбачене за ст. 125 КУпАП.

Разом з тим, судом встановлено, що після зупинки поліцейськими керованого ОСОБА_1 транспортного засобу, той виявив бажання скористатись правовою допомогою та викликати захисника (це право надає ст.268 КУпАП). Як слідує із досліджчених відозаписів, водій ОСОБА_1 просив співробітників поліції надати йому телефон для здійснення дзвінка адвокатові, пояснював, що свій мобільний телефон він залишив удома, мешкає на відстані близько 200 м від місця зупинки автомобіля, ОСОБА_1 просив дозволу поліцейського піти додому і здійснити дзвінок адвокатові звідти, однак був змушений залишитись на місці зупинки, підкоряючись силі наказу співробітника поліції, водій надавав співробітникам поліції свою записну книжку, де був занотований телефон адвоката, просив їх самих зателефонувати за цим номером, але йому було відмовлено, натомість один з поліцейських зауважує «ми не будемо чекати адвоката», при цьому поліцейський жодним чином не вмотивував таку відмову особі в користуванні послугами адвоката. Такими діями співробітників поліції, було порушено право ОСОБА_1 на правову допомогу, адже це не якесь теоретичне або ілюзорне право, це право має здійснюватися в практичний та ефективний спосіб, проте під час винесення постанови водій не зміг скористатись правовою допомогою. Верховний Суд у постанові від 18.02.2020 у справі № 524/9827/16-а (провадження № К/9901/20742/18) зауважив, що коли інспектором поліції не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги, то такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.

Отже, при винесенні оскаржуваної постанови працівниками поліції було порушено право ОСОБА_1 на захист, і, як наслідок порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.

За таких обставин суддя дійшов висновку, що оскаржувана постанова є незаконною, а позовні вимоги підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно п.3 ч.3 ст. 286 КУпАП передбачено, що розглядаючи скаргу на постанову про адміністративне правопорушення, перевіряючи законність та обґрунтованість винесеної постанови, може прийняти рішення про скасування постанови і закриття справи.

Враховуючи викладене, оскаржувану постанову слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення – закрити.

Заразом суд відмовляє у задоволені позовних вимог в частині визнання оскаржуваної постанови протиправною, оскільки повноваження суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності визначено ч. 3 ст. 286 КАС України, відповідно до якої, такі повноваження в суду відсутні. Виходити за межі позовних вимог в цій частині суд не вбачає необхідності, оскільки дійшов переконання, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

VII. Судові витрати

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Оскільки, позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 536,80 гривні, що підтверджується квитанцією № 89 від 24.07.2023 року (а.с.1), враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає, що з бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України у Волинській області на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати у даній справі у розмірі 268,40 гривень.

Стосовно заявлених вимог позивача про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано наступні документи: копію ордера серії АС №1063711, копію квитанції до прибуткового касового ордера №14 від 21.07.2023, копію акту приймання - передачі надання послуг по договору про надання правової допомоги від 21.07.2023, розрахунок судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із отриманням правової допомоги.

Із рохрахунку судових витрат та акту приймання - передачі надання послуг по договору про надання правової допомоги від 21.07.2023 вбачається, що адвокатом Бакуном О.С. надано ОСОБА_1 наступні послуги: ознайомлення із матеріалами справи та їх опрацювання (витрачено 1 год) вартість послуги - 1 340,00 грн; складання позовної заяви (2 год.) – 2 680,00 грн; загальна вартість зазначених послуг становить 4 020,00 грн.

Так, предметом спору є оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою застосовано до позивача ОСОБА_1 штраф у розмірі 510 гривень.

Тобто, розмір відшкодування судових витрат понесених на професійну правничу допомогу у сумі 4 020 гривень є значно завищеним порівняно з ціною позову, яка складає 510 гривень.

Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.02.2020 (№ провадження К/9901/95/200), відповідно до якої (п.23) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. З огляду на вищевикладене, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість та співмірність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи часткове задоволення позову, з бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України у Волинської області на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 1500 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 242, 286 КАС України, ст. 276, 280, 293 КУпАП, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Волинської області, поліцейського Сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Брися Ігоря Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності – задовольнити частково.

Скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 349925 від 02.07.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ст. 125 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до поліцейського Сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Брися Ігоря Володимировича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - відмовити.

У задоволенні позовних вимог в частині визнання оскаржуваної постанови протиправною - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 268 (двісті шістдесят вісім) гривень 40 коп. на оплату судового збору та 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 коп. на професійну правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканця: АДРЕСА_1 ;

представник позивача: адвокат Бакун Олександр Сергійович, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: вул. Винниченка, буд. 10, м. Нововолинськ, Володимирський район, Волинська область;

відповідач: Головне управління Національної поліції України у Волинської області, код ЄДРПОУ 40108604, місцезнаходження: вул. Винниченка ,11, м. Луцьк, Волинська обл.,

відповідач: поліцейський Сектору реагування патрульної поліції Відділення поліції № 1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Брись Ігор Володимирович, адреса: вул. Грушевського, буд. 35, сел. Іваничі, Волинська область.

Суддя М.О. Федечко