ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/9345/21 пров. № А/857/9275/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача:                                        Судова-Хомюк Н.М.,

суддів:                                                              Обрізко І.М.,

                                                                        Сеник Р.П.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року у справі № 380/9345/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1  про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання  вчинити дії,-

суддя у І інстанції – Коморний О.І.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складення повного тексту рішення – 11.04.2022 року,

                                              В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також – відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні і не виплаті компенсації втрати частини доходу разом із сумою індексації у зв`язку із порушенням строку виплати частини основного розміру грошового забезпечення у розмірі 44 934,40 гривень з 01.01.2016 по 02.06.2021 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсацію, згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати», від 19.10.2000, № 2050-ІІІ втрати частини доходу у розмірі 44 934,40 гривень за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 02.06.2021 рік.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не здійснив розрахунку у повному розмірі із позивачем під час звільнення, що змусило його звернутися до суду з позовом. Вказує, що на виконання рішення суду відповідач нарахував та виплатив 02.06.2021 індексацію грошового забезпечення у розмірі 44 973,00 грн.. Отже зазначає, що саме 02.06.2021 відбувся остаточний розрахунок із позивачем по належним йому виплатам, а в період з 01.01.2016 по 02.06.2021 виникло право на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Просить суд задовольнити позов.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу разом із сумою індексації у зв`язку із порушенням строку виплати частини основного розміру грошового забезпечення з 01.01.2016 по 02.06.2021.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 02.06.2021 рік.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку із несвоєчасним виконанням рішення суду, а отже визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. Апелянт також вказує, що нарахування компенсації втрати частини доходу належить до безпосередніх повноважень відповідача, як роботодавця. Скаржник зазначає, що визначення розміру втрати частини доходу, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем, суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.07.2015 (а.с. 5).

27.06.2020 наказом командира окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) № 19-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно п. «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу та наказом № 147 від 10.07.2020 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

05.02.2021 рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/10355/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

Крім того, суд зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

Відповідно до виписки картрахунку акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідачем на виконання вимог рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/10355/20 від 05.02.2021 на рахунок ОСОБА_1 перераховано 02.06.2021 кошти в розмірі 44 934,00 грн. (а.с. 3)

Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок та не виплатив компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Суд першої інстанції звертає увагу, що зміст і правова природа спірних відносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 02.06.2021.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 (далі Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок - № 159).

В ст.1 – ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Із змісту п.1-п.4 Порядку №159 видно, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013р. № 9-рп/2013.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

З огляду на зазначене, доводи апелянта про те, що індексація не є складовою грошового забезпечення, а тому, відсутні правові підстави для виплати компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень ст. 1-3 вказаного Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у Постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення (індексації), оскільки вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу (сум індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Вказані кошти нараховані в результаті перерахунку індексації та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі – військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

В п.2 Порядку № 159  видно, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021р. у справі № 465/322/17.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову частково, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову частково з вищенаведених мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

                                                  П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року у справі № 380/9345/21 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. М. Обрізко

Р. П. Сеник

Повне судове рішення складено 05 вересня 2023 року