Справа 359/8986/21 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження 11-кп/824/4546/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

30 серпня 2023 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:

ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретар - ОСОБА_5 , ОСОБА_6

за участю:

прокурора - ОСОБА_7

захисника - ОСОБА_8

обвинуваченого в режимі ВКЗ з Київським СІЗО - ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2023 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2023 року ОСОБА_9 обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.146, ч.2 ст.127 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 19 вересня 2023 року включно.

В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, що указує на необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки. Зокрема, судом враховано вагомість доказів, наданих прокурором в обґрунтування висунутого ОСОБА_9 кримінального обвинувачення, які були надані до зміни прокурором обвинувачення. Крім того, суд також враховує процесуальну поведінку обвинуваченого в ході судового розгляду кримінального провадження та зазначає, що тривалість тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 викликана виключно поведінкою сторони захисту, якою неодноразово здійснювалися дії по фактичному перешкоджанню суду судового розгляду цього кримінального провадження у розумні строки, та, на переконання суду, є фактичним і реальним підтвердженням намірів сторони захисту у не розгляді та затягуванні судового розгляду справи у розумні строки, що прямо та безпосередньо вказує на продовження існування стосовно обвинуваченого ризику, передбаченого ст. 177 ч.1 п.1 КПК України. Суд при цьому зважає на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо оцінки наявності чи відсутності ризику: переховування від суду - втечі особи від суду, та враховує: особу обвинуваченого його моральність, відсутність міцних соціальних зв`язків та роду занять в Україні, його сімейний стан, наявність зв`язків з іншими особами, суворість покарання за кримінальні правопорушення, у яких він згідно обвинувального акта обвинувачується, як елемент оцінки зазначеного ризику, що не може не усвідомлюватися обвинуваченим ОСОБА_9 та можливості його уникнути. Також суд зазначає, що стороною захисту не надані суду будь-які документи на підтвердження не можливості тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою за станом здоров`я, з інших можливих істотних поважних причин.

В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого вказано на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник указав про те, що суд не зазначив в ухвалі та не надав правової оцінки тому, що обвинувачений ОСОБА_9 під час досудового слідства більше року сукупно утримувався у Київському слідчому ізоляторі. Крім того, захисник зазначив що ОСОБА_9 взагалі не отримував клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому сторона захисту в судовому засіданні просила зробити перерву та надати можливість для ознайомлення з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Але в порушення пункту 20-5 Розділу ХІ Перехідних Положень КПК України клопотання прокурора надійшло до суду 21.07.2023 та в той же день було розглянуто, що на думку сторони захисту є порушенням, адже відповідно до ч.1 ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, а тому на думку сторони захисту, суд вже неодноразово порушує право сторони захисту підготувати свої заперечення та доводи з документальним обґрунтуванням про недопустимість тримання під вартою більше ніж три з половиною роки обвинуваченого ОСОБА_9 . Також на переконання захисника, суд ретельно не перевірив відповідність поданого прокурором клопотання про застосування запобіжного заходу вимогам ст.ст.184,199 КПК України та п.20-5 Розділу ХІ Перехідних Положень КПК України. Крім того, захисник вважає, що судом не прийнято до уваги, що обвинувачений ОСОБА_9 має невиліковну хворобу, і для якої отримує лише симптоматичне лікування. На підтвердження доводів додає Висновок експерта № 033-1-2021 від 19.04.2021 року Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, який також містить інформацію з «Медичної карти амбулаторного хворого» №584. Також захисником зазначено на таке порушення вимог п.п. 1,2,3,4,5,10,12,13,14,15 ч.1 ст.7 КПК України, якими встановлено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність перед законом і судом; 4) повага до людської гідності; 5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; 10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; 12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; 13) забезпечення права на захист; 14) доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень; 15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Разом з цим, захисник також вказує на порушення пункту 1 Листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України». Просив скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або застави, відповідно до ч.5 ст.182 КПК України.

В запереченнях прокурора на апеляційну скаргу захисника вказано на необґрунтованість апеляційної скарги, та на потребу визнання її такою, що підлягає відхиленню з огляду на те, що обвинувачений переховувався від органів слідства 6 років, виготовивши документи на інше ім`я. Неодноразові доводи обвинуваченого, що він ніде не переховувався і під іншим ім`ям, за підробленими документами на іншу особу жив зі своєю сім`єю звичайним життям спростовуються тим, що ОСОБА_9 після довгого переховування від органів слідства було затримано саме напередодні дня народження сина на святкуванні якого він приїхав. Крім того, той факт що ОСОБА_9 та його дружина нібито розлучились формально, жили звичайним життям і остання не сприяла його переховуванню, спростовується тим, що вони подорожували по-різну з невеликою різницею у датах від`їзду - приїзду, зокрема в запереченнях наведено невеликий перелік дат та пунктів перетину кордону. Доводи щодо імовірного тяжкого стану здоров`я обвинуваченого, на думку прокурора, спростовуються документами неодноразово дослідженими судом, до того ж, стан здоров`я ОСОБА_9 не перешкоджав йому успішно переховуватись від слідства 6 років та здійснювати тривалі закордонні поїздки, в тому числі автомобілем. Щодо доводів захисника про те, що ОСОБА_9 не було вручено клопотання, спростовуються тим фактом, що 19.07.2023 року ОСОБА_9 відмовився від отримання клопотання, що досліджувалось судом, оскільки даний акт був доданий до клопотання. Стосовно тривалого тримання під вартою, прокурором зазначено, що цей строк створений і обумовлений саме діями сторони захисту, яка не з`являється в заздалегідь узгоджені судові засідання, тому прокурор вважає що є очевидним не зацікавленість захисту в розгляді провадження і постановленні у найкоротший строк вироку. Відтак просив апеляційну скаргу захисника обвинуваченого відхилити.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та захисника, які подану апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити, прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

За змістом ч.2 ст. 177 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов`язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як вбачається із матеріалів провадження питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою було вирішене на стадії судового розгляду. Тобто це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.

У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризику, передбаченого п.1 ч. 1 ст.177 КПК України. Оцінивши зазначений ризик, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.

Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого від суду. При цьому указаний ризик, на думку колегії, є значним. Наявність даного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. При оцінці даного ризику колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, також тривале переховування ОСОБА_9 від органів досудового розслідування у тому числі, шляхом використання підроблених документів, а також існування реальної можливості переховуватись враховуючи ситуацію, яка існує в державі, у тому числі і ту, яка викликана зовнішнім втручанням іншої держави. Наведене указує на існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу. Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого під вартою, на думку колегії суддів, здатний в повній мірі запобігти можливості обвинуваченого переховуватись від суду.

Посилання захисника в апеляційній скарзі щодо наявності у обвинуваченого тяжкого захворювання не може свідчити про зменшення встановленого судом ризику чи можливість запобігання йому шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, оскільки захисником до суду не надано об`єктивних доказів, які б свідчили про неможливість подальшого утримання обвинуваченого під вартою у зв`язку зі станом його здоров`я.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинуваченому не було вручено копію клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що в матеріалах провадження наявний акт згідно якого ОСОБА_9 відмовився від отримання клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою.

Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то колегія суддів у даному питанні зважає на наступне.

На думку колегії суддів, запобіжні заходи у вигляді цілодобового домашнього арешту чи визначення розміру застави не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 та попередити ризик переховування обвинуваченого від суду, у зв`язку із їх недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин. Крім того, оскільки ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень із застосуванням насильства, суд, відповідно до вимог ч.4 ст. 183 КПК України, позбавлений обов`язку визначати розмір застави у вказаному кримінальному провадженні.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.

На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Наведене указує на відсутність підстав для скасування ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2023 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 без задоволення.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2023 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ

______________ _____________ ______________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4