Справа № 2-1166/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2010 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Митрофанової Є.Г.,

при секретарі Довгій С.Б.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Ніко-Маріуполь» Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ДП „Ніно-Маріуполь” ТОВ „Ніко-Україна” про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 21.01.2010 року до 26.02.2010 року у розмірі 3396 грн. 30 коп. В позовній заяві вказала, що згідно трудового договору № 010608/15 від 08 квітня 2008 року, вона працювала на посаді головного бухгалтера ДП „Ніко-Маріуполь” ТОВ „Ніко-Україна”, термін дії цього договору спливав 31 грудня 2008 року. 01 січня 2009 року цей договір було пролонговано ще на один рік – до 31 грудня 2009 року. 21 грудня 2009 року позивачка звернулася до керівництва з заявою про надання їй щорічної відпустки з 21.12.2009 року до 09.01.2010 року та соціальної відпустки за 2010 рік, як самотній матері з 11.01.2010 року до 20.01.2010 року, з наступним звільненням за згодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, з 20.01.2010 року. Заява позивачки була задоволена та термін дії строкового трудового договору було продовжено на період вказаних відпусток до дати закінчення відпустки – 20 січня 2010 року. Наказом № 86-К від 21.12.2009 року її було звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України з 20.01.2010 р. тобто в останній день її відпустки. Їй було нарахована заробітна плата за відпрацьований час за грудень 2009 року в сумі 955,17 гривень, заробітна плата за час щорічної відпустки з 21.12.2009 року по 09.01.2010 року в сумі 2213,79 гривень, заробітна плата за час соціальної відпустки з 11.01.2010 року по 20.01.2010 року в сумі 871,44 гривні. Сума, яка підлягала виплаті при звільненні, за винятком податків та зборів, становила 3310,71 гривню, але підприємство у встановлені законодавством строки ці виплати здійснити відмовилось, остаточний розрахунок був здійснений 26.02.2010 року, тому вважає, що відповідач повинен сплатити на її користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В судовому засіданні позивачка підтвердила обставини викладені в позовній заяві та доповнила, що 20.01.2010 року, в день свого звільнення, вона прийшла на підприємство для отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні. Отримала трудову книжку, усно заявила про бажання отримати гроші, однак підприємство цього дня гроші не сплатило і не повідомило, які суми були їй нараховані взагалі. 27.01.2010 року вона отримала заробітну платню за грудень 2010 року, остаточний розрахунок був проведений 18.02.2010 року. Під час судового засідання свої позовні вимоги змінила та просила стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21 січня по 18 лютого 2010 року, тобто за 21 день у сумі 2377, 41 гривень.

Представник відповідача за довіреністю, ОСОБА_2, позов не визнала та пояснила, що ДП „Ніко-Маріуполь” ТОВ „Ніко-Україна” не відмовлялося від сплати позивачці розрахунку при звільненні. Згідно видаткового касового ордеру № 6 від 20 січня 2010 року до каси ДП „Ніко-Маріуполь” ТОВ „Ніко-Україна” на ім’я ОСОБА_3 було передано суму у розмірі 3310 грн. 71 коп. для проведення остаточного розрахунку з позивачкою, проте ОСОБА_1 за отриманням грошей не звернулася і тому 25 січня 2010 року вищевказана грошова сума була повернута до бухгалтерії ДП „Ніко-Маріуполь” ТОВ „Ніко-Україна”, згідно акту від 25.01.2010 року. Позивачка взагалі не зверталася з вимогою отримати нараховані їй суми, та розрахунок з нею був проведений тільки за ініціативою робітників підприємства 27.01.2010 року - в день виплати працівникам зарплатні за грудень 2009 року виплачена сума 2599 грн. 28 коп., та 18.02.2010 року - сума 711 грн. 43 коп. – в день виплати заробітної плати працівникам за січень за відомістю, які співробітниця бухгалтерії у вказані дні була вимушена відвозити до місця мешкання позивачки, щоб провести остаточний розрахунок. Тому вважає, що вини підприємства у затримці виплати не має, та просила в задоволені позову відмовити.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та інші докази, вважає що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до трудового договору №010608/15 від 08 квітня 2008 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на підприємство ДП «Ніко-Маріуполь» ТОВ «Ніко-Україна» на посаду головного бухгалтера строком з 08.04.2008 року до 31.12.2008 року. /а.с.3-4/, а 01.01.2009 року з ОСОБА_1 було укладено трудовий договір № 010608/15, за яким вона прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера строком з 01.01.2009 року до 31.12.2009 року/а.с.5-6/.

Відповідно до книги реєстрації наказів на підприємстві ДП „Ніко-Маріуполь” ТОВ „Ніко-Україна” за 2009-2010 рік, що була оглянута в судовому засіданні, ОСОБА_1 наказом № 85/2-К від 21.12.2009 року була надана щорічна відпустка до 20.01.2010 року, а відповідно до наказу №86-К від 21.12.2009 року (а.с.7), позивачка була звільнена з роботи за згодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України з 20.01.2010 року, про що свідчить запис в трудовій книжці (а.с.11). Таким чином, позивачка в день свого звільнення знаходилась у відпустці.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно відомості на виплату грошей № МР00001 27.01.2010 року ОСОБА_1 була отримана заробітна платня за грудень 2009 року в сумі 2599,28 гривень/а.с.21/.

Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 було проведено 18.02.2010 року відповідно до видаткового касового ордеру від 18.02.2010 року, за яким вона отримала заробітну платню за січень в сумі 711,43 гривні/а.с.22/.

Таким чином, час затримки по день фактичного розрахунку з ОСОБА_4 відповідно до табелів обліку робочого часу працівників за січень лютий 2010 року /а.с.23,24/ складає з 21.01.2010 року по 18.02.2010 року – 21 робочий день.

Але суд вважає, що представником відповідача доведено, що строки розрахунку при звільненні ОСОБА_4 порушені не з вини підприємства, оскільки з копії видаткового касового ордеру № 6 від 20.01.2010 року ( а.с. 17) вбачається, що 20.01.2010 року, в день звільнення позивачки, в касу підприємства надійшли гроші в сумі 3310 гривень 71 копійка для проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_4 при звільненні та відповідач у разі звернення ОСОБА_1 мав можливість виплатити нараховані їй суми. Акт від 25.01.2010 року про повернення в бухгалтерію ДП «Ніко-Маріуполь» ТОВ «Ніко-Україна» видаткового ордеру № 6 від 20.01.2010 року у зв’язку з тим, що отримувач ОСОБА_1 не з’явилася в касу підприємства для отримання грошових коштів /а.с. 20/ свідчить про те, що позивачка з 20.01.2010 року по 25.01.2010 року в касу підприємства для отримання грошових коштів не зверталася, а також спростовує ствердження позивачки про те, що 20.01.2010 року за її вимогою підприємство провести розрахунок відмовилось.

Доказів, які б підтверджували, що позивачка зверталася за отриманням розрахунку та що їй дійсно в цьому було відмовлено, позивачкою суду не надано.

Відповідно до журналу реєстрації видаткових касових ордерів ДП «Ніко-Маріуполь» ТОВ «Ніко-Україна» /а.с.18-19/ 27.01.2010 року та 18.02.2010 року за касовими ордерами надходили грошові кошти для виплати заробітної плати працівникам за грудень та січень 2010 року та саме в ці дні грошові суми, що отримала позивачка були виплачені їй співробітниками підприємства за місцем її проживання, що позивачкою не заперечувалося.

Тому суд не вбачає в діях підприємства вини в затриманні розрахунку при звільненні та вважає позов необґрунтованим.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд, враховуючи те, що в задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 88 ЦПК України стягує з позивачки в дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи.

Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» вiд 21.01.1993 № 7-93 від сплати державного мита позивачку звільнено.

На підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України, керуючись ст. 10, 11, 60, 81, 88, 209, 213, 214, 215 ЦПК Украины, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Ніко-Маріуполь» Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (отримувач державний бюджет – Ворошиловський район м. Донецька, ОКПО 34686537, ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, р/р 31216259700004) у розмірі 120 гривень.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня його проголошення, а апеляційна скарга в 20-денний строк з дня подачі заяви про апеляційне оскарження. Рішення суду набирає законної сили після спливу строку подачі заяви про апеляційне оскарження. В разі подачі апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набуває законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя