Справа №:755/12456/23

Провадження №: 1-кс/755/2586/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2023 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 та сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві клопотання старшого 3 відділу (з дислокацією у м. Херсон) СУ ГУ Служби безпеки України в АР Крим ОСОБА_5 про надання дозволу на проведення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 січня 2022 року за № 22022011000000002 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив:

І. СУТЬ КЛОПОТАННЯ

До слідчого судді цього місцевого суду надійшло вказане клопотання слідчого, котре погоджене з прокурором у кримінальному провадженні - начальником відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки та процесуального керівництва і публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_3 про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у наведеному кримінальному провадженні стосовно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за його підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

У клопотанні вказується, що СУ ГУ СБ України в АР Крим (адреса управління з 23 травня 2023 року, згідно даних ЄДР юридичних осіб, ФОП та громадських формувань, - м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 14-А) здійснюється досудове розслідування цього кримінального провадження у ході якого встановлено, що Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зокрема ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Федерального Конституційного Закону РФ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» від 21.03.2014 передбачено, що «Создание на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя органов военного управления, объединений, соединений, воинских частей и организаций Вооружённых Сил Российской Федерации, других войск, воинских формирований и органов, военных комиссариатов, а также определение их структуры, состав и штатной численности осуществляется в соответствии с законодательством Российской Федерации с учетом административно-территориального деления Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Указом Президента Російської Федерації ОСОБА_7 «О внесении изменения в Указ Президента Российской Федерации от 20 сентября 2010 года № 1144 «О военно-административном делении Российской Федерации» від 02.03.2014 № 199, Республіка Крим та місто Севастополь незаконно внесено до складу Південного військового округу Російської Федерації.

Статтею 26 Федерального Закону РФ «О воинской обязанности и военной службе» передбачено, що «Призыв на военную службу граждан организуют военные комиссариаты через свои структурные подразделения и осуществляют призывные комиссии, создаваемые в муниципальных районах, городских округах и на внутригородских территориях городов федерального значения решением высшего должностного лица субъекта Российской Федерации (руководителя высшего исполнительного органа государственной власти субъекта Российской Федерации) по представлению военного комиссара».

Діяльність військових комісаріатів та обсяг повноважень військових комісарів врегульовано в «Положении о военных комиссариатах» (далі - Положення) затвердженому Указом Президента Російської Федерації від 07 грудня 2012 року. Зокрема, стаття 2 Положення встановлює, що військовий комісаріат створюється в суб`єкті Російської Федерації з метою забезпечення виконання громадянами військового обов`язку, організації та проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації, реалізації права громадян, звільнених з військової служби, і членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) військовослужбовців на соціальні гарантії, включаючи пенсійне забезпечення, а також з метою реалізації гарантій поховання загиблих (померлих) військовослужбовців та інших категорій громадян відповідно до законодавства Російської Федерації.

Статтею 7 вказаного Положення передбачено, що управління службовою діяльністю військового комісаріату здійснюється військовим комісаром.

Крім цього, у відповідності до Постанови Уряду Російської Федерації «Об утверждении Положения о призыве на военную службу граждан Российской Федерации» від 11.11.2006 року, призов на військову службу здійснює призовна комісія, створювана в кожному муніципальному утворені, що має статус муніципального району, міського округу або внутрішньо території міста федерального значення, рішенням вищої посадової особи суб`єкта Російської Федерації за поданням військового комісара.

Зокрема, з метою реалізації вказаних завдань, так званим «Главою Республики Крым» ОСОБА_8 протягом 2015 - 2021 років у весняно - осінній період створюються призивні комісії, про що свідчать Указы Главы Республики Крым «О создании призывных комиссий и обеспечения призыва граждан на военную службу в Республике Крым », які утворюють єдину систему, а очолює її та організовує стале функціонування «военный комисариат Республики Крым».

Також, на підставі Указу Президента РФ № 1609 и наказу Командуючого військами Південного військового округу від 31.09.2016 № 439 «О приёме на работу ОСОБА_6 » з липня 2017 по липень 2020 року в якості «военного комиссара Республики Крым» був призначений громадян Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому, у ОСОБА_6 , достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, усвідомлюючи нікчемність зазначених Федеральних Законів Російської Федерації, Указів Президента Російської Федерації та Указів так званого «Главы Республики Крым» у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, виник умисел на порушення законів та звичаїв війни що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, шляхом примушування осіб, що перебувають під захистом, служити в збройних силах країни окупанта - Російської Федерації.

У порушення ст. 4, 13, 27, 29, 51, 147 Женевської Конвенції Про захист цивільного населення під час війни (надалі також Конвенція), ст.45 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року, заборонено примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-супротивнику, тобто норм міжнародного права, за активного сприяння так званого «воєнного комиссара Республики Крым» ОСОБА_6 , призови на військову службу до збройних сил та військових формувань Російської Федерації, проведені на ТОТ АР Крим були розпочаті з осені 2017 року.

До 2017 року призване цивільне населення проходило строкову військову службу у з`єднаннях та військових частинах збройних сил та інших військових формуваннях Російської Федерації, дислокованих на території Кримського півострова, а починаючи з 2017 року частина призваного особового складу направляється для проходження військової служби до з`єднань та військових частин, які дислокуються на території Російської Федерації, а також, не виключається, і за її межами.

Загалом, протягом 2015-2022 років, нехтуючи рядом міжнародних зобов`язань, окупаційною владою проведено 15 призовних кампаній, в ході яких призвано на строкову військову службу до збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації понад 33 тисяч цивільного населення ТОТ АР Крим.

Відповідно до п. 2 ст. 21 «Положения о военных комиссариатах», затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 07 грудня 2012 року - «военный комиссар несет персональную ответственность за выполнение задач, стоящих перед военным комиссариатом».

З огляду на викладене, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_6 перебуваючи з липня 2017 по липень 2020 року на посаді «военного комиссара Республики Крым» на час окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, керуючись у своїй діяльності Федеральним законом від 28 березня 1998 року № 53-ФЗ «О воинской обязанности и военной службе» та іншими нормативно-правовими актами країни окупанта - Російської Федерації, здійснював примусовий призов цивільного населення України, яке проживає на тимчасово окупованій території України АР Крим та м. Севастополь на строкову військову службу до Збройних сил РФ.

Він же перебуваючи на вказаній посаді так званого «військового комісара Республіки Крим» представляючи інтереси Федерального казенної установи « ІНФОРМАЦІЯ_3 » як одна із сторін (замовник), уклав державний контракт № 2Т/09-2017 від 11.09.2017 з іншою стороною (виконавцем), а саме індивідуальним підприємцем « ОСОБА_10 » на надання автотранспортних послуг із перевозки призовників у період проведення призивної компанії 2017 року для потреб військового комісаріату Республіки Крим.

Пунктами 5.1, 5.3 Указу «О создании призывных комиссии и обеспечении проведения призыва граждан на военную службу в Республике Крым » на голів муніципальних утворень в Республіці Крим, голів адміністрацій муніципальних утворень спільно з відповідними відділами військових комісаріаті Республіки Крим, покладено обов`язок «Обеспечить явку призывников на призы пункты для прохождения районных (городских) призывных комиссии» та «Обеспечить отделы военного комиссариата Республики Крым муниципальным образованиям в Республике Крым оборудованными призывными пунктами».

Крім того п. 7.2 Указу, передбачено, що на т.зв. «Міністерство внутрішніх справ по Республіці Крим» покладено обов`язок «Производить розыск и при наличии законных оснований осуществлять задержание граждан, уклоняющихся от призыва и прохождения военной службы», а також «направлять в двухнедельный срок в отделы военного комиссариата Республики Крым по муниципальным образованиям в Республике Крым сведения о случаях выявления граждан, не состоящих, но обязанных состоять на воинском учете, а также сведения о лицах, приобретших гражданство Российской Федерации и подлежащих постановке на воинский учёт».

За результатами вказаних дій ОСОБА_6 та інших невстановлених, на даний час осіб, в порушення ст. 51 Конвенції, також в період осіннього призиву 2018 та 2019 років з тимчасово окупованої території України - Автономної Республіки Крим та м. Севастополь до збройних сил Російської Федерації для проходження військової служби призвав в т.ч. наступних громадян України - ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця с. Чернишево, Роздольницького району, Автономної Республіки Крим), ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця с. Пруди, Советського району, Автономної Республіки Крим), ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Сімферополь, Автономної Республіки Крим), які надалі безпосередньо приймали участь у повномасштабному вторгненні Російської Федерації проти України розпочатого 24 лютого 2022 року.

Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у порушенні законів та звичаїв війни, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, що виразилось у порушенні вимог ст. 147 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, яка набрала чинності для України 03.01.1955, які полягають у примушуванні осіб, що перебувають під захистом, служити в збройних силах держави окупанта, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

08 серпня 2023 року складено письмове повідомлення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

10 серпня 2023 року в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, було опубліковано це повідомлення про підозру ОСОБА_6 та повістку про виклик останнього до СУ ГУ СБУ в АР Крим на 14, 15 та 16 серпня 2023 року в період часу з 09 год. 00 хв. по 18 год. 00 хв. для вручення письмового повідомлення про підозру та проведення інших слідчих (процесуальних) дій.

Однак, останній на виклик не з`явився та не повідомив про причини свого неприбуття, жодних заяв чи клопотань про перенесення часу проведення процесуальних дій до органу досудового розслідування не надав, у зв`язку із викладеним, у органу досудового розслідування існують вагомі підстави вважати, що останній переховується від органу досудового розслідування та суду перебуваючи на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до відомостей ДПС України щодо перетину державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями України, у період з 20 березня 2018 року по 30 березня 2023 року відомостей стосовно ОСОБА_6 в базі даних не виявлено.

Нині ОСОБА_6 оголошений у розшук.

Також, на теперішній час у кримінальному провадженні проведено всі можливі слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення у провадженні обставин регламентованих ст. 9 КПК України.

Зібрані під час досудового розслідування докази є достатніми для складання обвинувального акта, однак завершити досудове розслідування не виявляється за можливе, оскільки підозрювана особа переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території АР Крим з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Отже, наявні підстави, з числа регламентованих ст. 297-1, 297-2, 297-4, 297-5 КПК України, для надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.

ІІ. ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Відповідно до ч. 1 ст. 297-3 КПК України клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування розглядається слідчим суддею за участі особи, яка подала клопотання, та захисника.

В цьому провадженні в судовому засіданні особи вказані в ч. 1 ст. 297-3 КПК України зазначили таке:

? прокурор групи прокурорів - начальник відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки та процесуального керівництва і публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_3 подане клопотання підтримала, з наведених у ньому передумов;

? захисник підозрюваного ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_4 вважав за необхідне клопотання відхилити, позаяк відсутні ґрунтовні підстави вважати, що ОСОБА_6 набув статусу підозрюваного.

ІІІ. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Кримінальний процесуальний кодекс України

Стаття 297-1. Загальні положення спеціального досудового розслідування

1. Спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.

2. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями […] 111, 111-1 […] 438 […] Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, […], з метою ухилення від кримінальної відповідальності […].

Стаття 297-4. Вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування

1. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, якщо прокурор, слідчий не доведе, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, […], з метою ухилення від кримінальної відповідальності […].

2. Під час вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя зобов`язаний врахувати наявність достатніх доказів для підозри особи щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення.

3. За наслідками розгляду клопотання слідчий суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає мотиви задоволення або відмови у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування.

ІV. ОЦІНКА СЛІДЧОГО СУДДІ

Вирішуючи питання про здійснення спеціального досудового розслідування щодо підозрюваного у кримінальному провадженні, слідчий суддя повинен встановити такі обставини:

1) чи передбачає КПК України спеціальне досудове розслідування щодо злочину, який розслідується у межах кримінального провадження, в якому подане клопотання;

2) факт набуття особою статусу підозрюваного в цьому кримінальному провадженні;

3) наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення;

4) чи переховується підозрюваний від органів досудового розслідування та суду на тимчасово окупованій території України, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та якими доказами це підтверджується.

Для здійснення спеціального досудового розслідування (in absentia) повинні бути наявними усі зазначені підстави і відсутність хоча б однієї виключає можливість здійснення кримінального провадження у такому порядку.

Отже, відповідаючи на питання, котрі постали перед судом в цій справі, слідча суддя зауважує таке:

(і) щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення

Встановлено, що досудове розслідування здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

Отже, ч. 2 ст. 297-1 КПК України передбачається можливість здійснення спеціального досудового розслідування щодо інкримінованого злочину у вказаному кримінальному провадженні.

(іі) щодо набуття статусу підозрюваного у кримінальному провадженні

Згідно з ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Велика Палата Верховного Суду у поставі від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к зазначила, що викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов`язків, визначених ст. 42 КПК України.

Дотримання прав особи при врученні їй складеного щодо неї повідомлення про підозру, у разі тимчасової відсутності такої особи за місцем її проживання та за відсутності відомостей про її місце перебування, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 42, ст. 135 КПК України, полягає не у фактичному врученні такого повідомлення (процесуального документа), а у вжитті органом досудового розслідування усіх можливих заходів для того, щоб така особа могла дізнатися про факт складання такого повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин не тільки від правоохоронних органів чи суду, а й з інших, доступних для неї джерел.

Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами 1, 2, 4 - 7 цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

З матеріалів клопотання вбачається, що повідомлення про підозру опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр».

Отже, слідчий суддя вважає, що у провадженні доведено вжиття можливих заходів для доведення до відома підозрюваної особи фактів складання повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин у порядку, передбаченому КПК України.

Позаяк, в аспекті встановлення факту повідомлення, слід зауважити, що у національному законодавстві та судовій практиці може застосовуватися такий засіб юридичної техніки, як юридична фікція (legal fiction), тобто умовно прийнятий факт, що не може бути спростований у процесі доказування та беззаперечно приймається за істину (має імперативний характер), зовнішньою формою якого є норми матеріального та процесуального права, оскільки застосування юридичних фікцій має на меті забезпечення принципу правової визначеності та, головним чином, спрямовано на фіксацію виконання уповноваженим суб`єктом певного обов`язку у визначених законом випадках.

У цій справі виконано усі визначені КПК України дії, спрямовані на повідомлення підозрюваної особи, а тому вважається, що цей учасник повідомлений належним чином про його підозру за ч. 1 ст. 438 КК України.

Понад це, стороною обвинувачення повідомлення про підозру надіслано на відомі їм засоби комунікації підозрюваного, а саме електронну адресу (див. протокол огляду від 10 серпня 2023 року, дані з бази ЕД «Піраміда»).

(ііі) щодо наявності "обґрунтованої підозри" у вчиненні кримінального правопорушення

Національне законодавство не містить визначення поняття обґрунтованої підозри, однак відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "розумна підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у ст. 5 п.1(с) Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, передбачає "наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин" (див. рішення «O'Hara v. United Kingdom», заява № 37555/97, від 16 жовтня 2001 року, п. 34, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-59721).

Слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, які вирішуються судом при ухваленні вироку, а лише встановлює наявність обставин підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, що може слугувати підставою, у разі наявності обставин, передбачених ст. 297-1 КПК України, для надання дозволу на проведення спеціального досудового розслідування, на підставі поданих стороною обвинувачення до клопотання матеріалів.

Згідно ч. 1 ст. 438 КК України йдеться про жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.

Відповідно до статті 4 Конвенції особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Статтею 13 Конвенції визначено, що положення частини і (загальний захист населення від деяких наслідків війни) стосуються всього населення країн, які перебувають у конфлікті, без будь-якої дискримінації за ознакою, зокрема, раси, національності, релігійних або політичних переконань, і спрямовані на полегшення страждань, спричинених війною.

Статтею 51 Конвенції передбачено, що окупаційна держава не має права примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних силах. Будь-який тиск, зокрема призов, або пропаганда на користь добровільного вступу в армію забороняється.

Статтею 45 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, заборонено примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-супротивнику.

Статтею 29 Конвенції передбачено, що сторона конфлікту, під владою якої є особи, шо перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.

Згідно ст. 27 Конвенції, особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.

Статтею 147 Конвенції передбачено, що серйозні порушення, про які йдеться у ст. 146 Конвенції, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції, зокрема, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави.

Дослідивши матеріали клопотання слідчий суддя вважає, що прокурором доведено наявність достатніх підстав вважати, що підозрювана особа в цій справі може бути причетним до вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, що стверджується доданими д клопотання протоколами слідчих дій та іншими матеріаламив їх сукупності, зокрема:

- протоколом огляду від 10 квітня 2023 року стверджується, щотак званим «Главою Республики Крым» ОСОБА_8 протягом 2015 - 2021 років у весняно - осінній період створюються призивні комісії, про що свідчать Указы Главы Республики Крым «О создании призывных комиссий и обеспечения призыва граждан на военную службу в Республике Крым», які утворюють єдину систему, а очолює її та організовує стале функціонування «военный комисариат Республики Крым »;

- даними рапорту заступника начальника ВКІБ ГУ СБУ в АР Крим ОСОБА_15 від 17 квітня 20211 року щодо особи підозрюваного та посади «військового комісара Республіки Крим».

- протоколами оглядів від 21 та 22 березня, 31 липня, 10 серпня 2023 року з якого слідує, що підозрюваний є «військовим комісаром Республіки Крим». Засновником вказаного комісаріату є Міністерство оборони РФ. Також з`ясовано інші дані про підозрюваного, зокрема «ИНН», засіб зв`язку (мобільний номер, електронну адресу);

- протоколом огляду від 10 квітня 2023 року стверджується, що підозрюваний перебуваючи на посаді так званого «військового комісара Республіки Крим» представляючи інтереси Федерального казенної установи « ІНФОРМАЦІЯ_3 » як одна із сторін (замовник), уклав державний контракт № 2Т/09-2017 від 11.09.2017 з іншою стороною (виконавцем), а саме індивідуальним підприємцем « ОСОБА_10 » на надання автотранспортних послуг із перевозки призовників у період проведення призивної компанії 2017 року для потреб військового комісаріату Республіки Крим;

- протоколами огляду від 10 квітня 2023 року, стверджується, що за даними військових квитків громадян України ОСОБА_12 , ОСОБА_16 були призвані на службу РФ в Криму;

- протоколом допиту свідків від 13 серпня 2020 року стверджується проведення призивної компанії в Криму РФ серед громадян України;

- протоколом огляду від 24 травня 2023 року стверджується, що за даними підозрюваного РФ «в осенний призыв в Вооруженные силы Росии будет направлено 2800 крымчан».

З огляду на зазначене, слідчий суддя вважає, що на час розгляду клопотання обґрунтованість повідомленої підозри у вчиненні інкримінованого злочину є доведеною, тобто зазначені у клопотанні обставини і надані до клопотання докази у своїй сукупності формують у слідчого судді внутрішнє переконання щодо можливої причетності підозрюваної особи до вчинення наведеного злочину.

Позаяк, вказаних даних достатньо для переконання слідчого судді в тому, що ОСОБА_6 ґрунтовно підозрюється у порушенні законів та звичаїв війни, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, що виразилось у порушенні вимог ст. 147 Конвенції, які полягають у примушуванні осіб, що перебувають під захистом, служити в збройних силах держави окупанта.

Також, з урахуванням тієї обставини, що підозрюваний вчинив дії, направлені на примус осіб, які перебувають під захистом, служити у ЗС РФ, й таких осіб була низка, слідчий суддя допускає, що частина з них могла на час вчинення злочину набути громадянства РФ за період тимчасової окупації АР Крим.

При цьому, оскільки не має застереження, що цивільне населення не може бути громадянами держави окупанта, то цивільні особи, які прийняли російське громадянство на окупованих РФ територіях, як і раніше, перебувають під захистом Конвенції.

Варто щодо цього й навести положення з судової практики міжнародного трибуналу, юрисдикція якого визнана Україною, що етнічна приналежність, а не громадянство, може стати підставою для лояльності супротивника, у той же час вимога щодо громадянства є ще менш адекватною для визначення захищених осіб (рішення Апеляційної палати МТКЮ у справі «The Prosecutor v. Dusko Tadic» від 15 липня 1999 року).

Таким чином, на переконання слідчого судді, підозрюваний усвідомлював захищений статус цивільного населення на тимчасово окупованій території України.

Більш того, слід зауважити, що елемент «примусу» є принциповим елементом заборонених дій, що розглядаються. Хоча юриспруденція щодо предмета «дій або погроз», які складають «примус», що змушують жертву служити у ворожій державі обмежена, виявляється, що будь-який уявний добровільний вступ до складу збройних сил, яке породжено тиском або примусом, що по суті змушує жертву приєднатися до збройних сил ворожої держави, свідчить про вчинений воєнний злочин.

Державі окупанту забороняється також чинити тиск і вести пропаганду на користь добровільного вступу до армії.

Відповідно в ситуації окупації заборонена не лише вербовка у збройні та допоміжні сили держави окупанта, але й всі форми тиску чи пропаганди, що спрямовані на забезпечення так би мовити «добровільного» приєднання.

Втім, у порушення положень Конвенції, російські органи влади створили «примусове середовище», спрямоване на тих, хто відмовляється виконувати обов`язкову військову службу, поєднуючи пропаганду, правові санкції, кримінальні обвинувачення та застосування фінансових санкцій (штрафів).

Окрім того, РФ як країна окупант, тобто ворожа держава, законодавчо примушує кримське населення до обов`язкової військової служби. Жертви опинились повністю в руках РФ без будь-якого реального вибору від примусового призову до ЗС РФ. Російські закони про військовий обов`язок реалізується за допомогою дій та погроз, які виходять від російського державного апарату в АР Крим, у тому числі фінансові санкції, примусова праця та позбавлення волі, яким піддаються ті, хто відмовляється від служби у ЗС РФ.

Про що свідчить і законодавство країни окупанта, зокрема, Закон про військовий обов`язок вимагає, щоб усі громадяни РФ (за виключенням тих, хто звільнений від військового обов`язку, тих, хто виконує військовий обов`язок, відбуває покарання у виді позбавлення волі, жінок без військової спеціальності або тих, хто постійно проживає за межами РФ) зобов`язані стати на військовий облік особисто.

Заборона ухилення від призову передбачена Кримінальним кодексом РФ. У статті 328(1) йдеться про те, що ухилення від призову на військову службу за відсутності законних підстав для звільнення від цієї служби є кримінально караним.

Наведені положення кримінального закону застосовуються до осіб, які призвані у АР Крим відповідно до федерального закону «Про застосування положень Кримінального кодексу Російської Федерації та Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації на територіях Республіки Крим та міста Федерального значення Севастополя», який поширив застосування російського кримінального та кримінально-процесуального законодавства на всю територію АР Крим.

Після отримання повістки у військові комісаріати, призивники опиняються у примусовому середовищі, про яку йшлося вище, та створене для них окупаційною владою, оскільки неявка до військового комісаріату для здійснення дій, пов`язаних з призовом на військову службу, є адміністративно та кримінально караною в РФ.

Законодавча основа обов`язкової військової служби в окупованому Криму супроводжується пропагандою та ідеологічною кампанією, яка проводиться російською владою, що порушує основні норми МГП та спрямовані на застосування впливу та примусу мешканців Криму до служби у ЗС РФ. Для того, щоб просувати імідж ЗС РФ, рекламувати військову службу та заохочувати призив, російська влада проводить тренінги, паради, виставки військової техніки, фестивалі, військові навчання, свята, мітинги, ходи, церемонії та інші заходи з участю дітей, молоді та дорослих тощо.

Сам військовий облік громадян зазвичай здійснюється військовими комісарами, що розташовані у районах, де проживають потенційні призивники.

З огляду на викладене, є дійсним примус цивільного населення, яке перебуває під захистом Конвенції, до служби у ЗС країни окупанта.

Підозрюваний на підставі Указу Президента РФ № 1609 и наказу Командуючого військами Південного військового округу від 31.09.2016 № 439 «О приёме на работу ОСОБА_6 » обіймав посаду «военного комиссара Республики Крым».

Наявність або відсутність статусу потерпілого у вказаних осіб не впливає на цей висновок, оскільки стосується лише можливого захисту ними своїх прав у кримінальному провадженні.

Відповідно до обов`язкових елементів цього міжнародного злочину не має вирішального значення й кількість осіб, до яких був застосовний примус до служби, оскільки достатньо й однієї особи для визнання факту вчинення цього воєнного злочину.

(iv) щодо переховування від органів досудового розслідування

Аналіз норм КПК України щодо вирішення питання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування дозволяє зробити висновок, що під час вирішення вказаних питань слідчому, прокурору необхідно довести, а слідчому судді достатньо встановити, що певна особа переховується на тимчасово окупованій територій (далі ТОТ).

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

В цьому випадку з`ясовано, що підозрювана особа перебуває на ТОТ АР Крим та державний кордон і адміністративну межу з тимчасово окупованою територією АР Крим не перетинала.

Згідно ст. 12 Закону порядок вручення повістки про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, а також правові наслідки ухилення визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України.

Згідно ч. 9 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).

На виконання вимог ст. 135 КПК України у зв`язку з тим, що підозрювана особа перебуває на ТОТ АР Крим повістки про виклик на 14, 15 та 16 серпня 2023 року опубліковані в газеті «Урядовий кур`єр», яка являється друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в 2023 році відповідно до розпорядження КМУ № 1425-р від 10.11.21 (№ 105 (7503) від 26 травня 2023 року), та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).

Суд встановив, що в цьому провадженні у відношенні підозрюваної особи є достатні підстави вважати про вжиття стороною обвинувачення дій, котрі вказують на достатність підстав, в силу норм ст. 135 КПК України, вважати про можливість обізнаності про:

- здійснення щодо неї кримінального провадження, свій статус у ньому, а також покладені процесуальні обов`язки та необхідність їх виконання;

- виклик до органу досудового розслідування щонайменше двічі.

Ці ж дані засвідчують собою, факт не прибуття підозрюваної особи у зазначені в оголошення в газеті дати до органу досудового розслідування, не надання доказів поважності причин неприбуття.

За вказаних обставин, враховуючи положення ч. 3 ст. 12 Закону та ч. 5 ст. 139 КПК України, слід дійти висновку про наявність достатніх підстав вважати, що підозрювана особа переховується від органу досудового розслідування на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Ба більше, за рішенням слідчого підозрювану особу оголошено в розшук. В той час, як сам факт перебування особи в розшуку уже вказує на те, вона ухиляється від правосуддя, позаяк академічний тлумачний словник Української мови передбачає, що розшук (юр.) - це система слідчих та оперативних заходів щодо виявлення злочинця, який зник і т. ін.

V. ВИСНОВОК СЛІДЧОГО СУДДІ

Отже, враховуючи, що КПК України передбачено спеціальне досудове розслідування щодо злочину, який є предметом розслідування у цьому кримінальному провадженні, набуття особую, котру повідомлено про підозру статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, наявність її обґрунтованої підозри у вчиненні вказаного злочину, а також те, що підозрювана особа оголошена у розшук, й наявні дійсні підстави вважати, що вона переховується від органу досудового розслідування на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим з метою ухилення від кримінальної відповідальності, слідчий суддя вважає наявними підстави, передбачені ст. 297-1 КПК України для надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.

З цих підстав та керуючись ст. 297-1 - 297-4, 369 - 372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив:

клопотання - задовольнити.

Надати дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР 26 січня 2022 року за № 22022011000000002 за підозрою громадянина Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає.

Слідча суддя ОСОБА_1