Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

11 вересня 2023 року                                                             Справа№200/2360/23

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

                                                          ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з невиплати заборгованості з пенсії за минулий час за період з 24.12.2021 по 28.02.2023 в сумі 146624,57 грн.,

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплати заборгованість з пенсії за минулий час за період з 24.12.2021 по 28.02.2023 в сумі 146624,57 грн. з компенсацією втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати згідно із Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2022 у адміністративній справі №200/1920/22 було призначено пенсію за вислугу років з 24 грудня 2021 року та нараховано доплату з виплати пенсії за період з  24.12.2021 по 28.02.2023, яка складає 146 624,57 грн. 29 квітня 2023 року він звернувся до відповідача з заявою про виплату нарахованої пенсії у розмірі 146 624,57 грн. з компенсацією втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Проте, відповідач листом повідомив, що заборгованість з виплати пенсії забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України, отже буде здійснюватися в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. Також, відповідач повідомив, що рішення суду виконано в повному обсязі в межах покладених повноважень, отже підстави для виплати компенсації втрати частини доходів відсутні.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку з чим змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/2360/23 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У строк, встановлений судом через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідачем було надано відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог позивача. В обґрунтування заперечень зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі № 200/1920/22, враховуючи постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року, в лютому 2022 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262 з 21 грудня 2021 року. Сформовано розмір доплати з 21 грудня 2021 року по 28 лютого 2023 року у загальній сумі 146624 гривні 57 копійок. Доплата за рішенням суду за період з 21 грудня 2021 року по 28 лютого 2023 року у загальній сумі 146 624,57 грн., як така, що не передбачена бюджетом Головного управління потребує додаткового фінансування та буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу. При цьому, відповідач зазначає, що невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Вважає, що наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет, але на стадії виконання судового рішення. Щодо вимоги позивача про виплату компенсації втрати частини доходів зазначає, що вказана вимога заявлена передчасно, оскільки вказану компенсацію наведене регулююче законодавство та нормативно-правові акти пов`язують з фактичним нарахуванням та виплатою пенсії, чого на час розгляду справи ще не відбулось.

На підставі зазначеного, просив суд закрити провадження у справі в частині виплати заборгованості та відмовити в задоволенні решти позовних вимог у повному обсязі.

Засобами електронного зв`язку позивачем надана до суду відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з запереченнями відповідача та вважає, що у відзиві відповідач не спростував його твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог.

У зв`язку з перебуванням судді у щорічній відпустці з 05.07.2023 по 10.09.2023, розгляд справи здійснюється у перший робочий день судді.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Красноармійським МВ УМВС України в Донецькій області 27 грудня 2000 року), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року  у справі №200/1920/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 35 від 18.01.2022 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області  призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 24.12.2021 року.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишено без задоволення, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року № 200/1920/22 залишено без змін.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі №200/1920/22 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023 року, відповідачем призначено позивачу пенсію за вислугу років з 24.12.2021 -  довічно (протокол за пенсійною справою - 0513020944 (НПУ) від 04.09.2023).

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.03.2023 №3023-1918/П-02/8-0500/23 повідомлено позивача зокрема про те, що в лютому 2022 року йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 21.12.2021. Загальний розмір пенсії складає 12000,12 грн. Доплата за період з 21.12.2021 по 28.02.2023 складає 146 624,57 грн. При цьому, зазначено, що виплата коштів на виконання Рішення здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. Станом на 24.02.2023 Головним управлінням проведено виплату заборгованості що фінансується з державного бюджету за рішеннями судів, які надійшли до виконання по 08.07.2020.

29 квітня 2023 року позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому нарахованої пенсії за період з 24.12.2021 по 28.02.2023 в сумі 146 624,57 грн. з компенсацією втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

За результатом розгляду звернення позивача, відповідачем листом від 26.05.2023 року №9679-8805/П-02/8-0500/23 повідомлено, що виплата коштів на виконання рішення суду буде здійснюватися в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. Додатково повідомлено, що станом на 25.05.2023 Головним управлінням проведено виплату заборгованості, що фінансуються з Державного бюджету за рішеннями судів, які надійшли до виконання по 08.07.2020. Рішення суду виконано в повному обсязі в межах покладених повноважень та підстави для виплати компенсації втрати частини доходів відсутні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсійних виплат за період з 24.12.2021 по 28.02.2023  у розмірі 146 624,57 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.92 № 2262-XII.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 09.04.1992 виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно частини 2 статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов`язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Так, відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до частини 2 статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний Бюджет України на відповідний рік визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Тобто, виплати пенсій здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.

Згідно із Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, бере у межах своїх повноважень участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України, планує свої доходи та видатки, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України, складає звіт про його виконання та подає їх в установленому порядку Міністру праці та соціальної політики для внесення на розгляд Кабінету Міністрів України.

Згідно пунктів 3, 4 статті 22 Бюджетного кодексу України, управління отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про державний бюджет України.

Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Згідно положень пунктів 20, 29 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України, взяття зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону Про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до пункту 7 розділу II Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за №897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 №35-1) видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.

В даному ж випадку, суд встановив, що сума доплати згідно проведеного перерахунку пенсії за період з 24.12.2021 по 28.02.2023  у розмірі 146 624,57 грн. включена в Реєстр судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена при відповідному фінансуванні в порядку календарної черговості з дати набрання рішенням законної сили, в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

Зважаючи на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вчинило конкретні та можливі заходи, спрямовані на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року по справі №200/1920/22, суд дійшов висновку про передчасність вимог позивача.

При цьому, суд враховує, що задоволення позову у спосіб заявлений позивачем не буде відповідати вимогам справедливості, оскільки призведе до ситуації, коли, інші особи, які також мають право на виплату пенсії за рішеннями суду, що внесені до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою раніше ніж рішення про призначення пенсії позивачу, отримають належні їм кошти зі ще більшою затримкою ніж у позивача.

Доводи позивача, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не може посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань, у контексті спірних правовідносин, суд вважає необґрунтованими, оскільки як встановлено судом, у ході розгляду даної справи, відповідач не заперечує та не відмовляється від свого обов`язку щодо виплати спірних сум пенсії, зазначаючи, що така виплата буде здійснена у порядку черговості внесених рішень до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

В свою чергу, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Положеннями статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Так, відповідно до положення статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).

Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Кабінет Міністрів України з метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналізуючи вказані положення суд дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Судовим розглядом встановлено, що позивачу на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року по справі №200/1920/22 відповідачем призначено пенсію за вислугу років, та нараховано доплату за період з 24.12.2021 по 28.02.2023 у розмірі 146 624,57 грн, однак вказана сума пенсії позивачу не виплачена.

Суд звертає увагу на те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.

При цьому, слід враховувати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями зазначеного Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Тобто, право на компенсацію особа набуває в момент отримання доходу, оскільки компенсація нараховується та проводиться саме при виплаті доходу.

Слід також зазначити, що у постановах Верховного Суду від 20.12.2019 по справі №804/3000/18, від 11.02.2021 по справі №1540/3742/18, зазначено про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, враховуючи їх передчасність, оскільки відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази виплати позивачу на виконання судового рішення пенсії, підстави вважати, що права позивача при здійсненні такої виплати будуть порушені, відсутні, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що вказана у постанові від 11.07.2018 по справі за № 487/6923/16-а. Крім того, зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, від 16.04.2020 у справі № 200/11292/19-а, 10 лютого 2020 року у справі №134/87/16-а, від 23.12.2020 по справі №807/1525/16, від 04.03.2021 по справі №520/34/17, від 01.04.2021 по справі №120/4555/18-а, від 31.05.2022 по справі №380/2839/20.

Як передбачено частиною п`ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Загальноприйняте розуміння «протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень» визначається як зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Питання про розподіл судових витрат не вирішується, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122,  123, 139, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд, -

                                                             ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область, м.Слов`янськ, пл.Соборна, буд.3) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії- відмовити повністю.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 11 вересня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.     

Суддя                                                                                   П.В. Кочанова