Єд. унік. № 243/3841/23

Провадження № 2/243/1281/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Старовецького В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Петруся Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області, Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області, Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області, про зобов`язання вчинити певні дії, її вимоги задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області" від 23.12.2021 року № 33/25-4026 про розмір грошового забезпечення, виходячи з 82% грошового забезпечення; зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з урахуванням довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області" від 23.12.2021 року №33/25-4026 про розмір грошового забезпечення з урахуванням відомостей про розміри всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, у розмірі 82% грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум пенсії, починаючи з 01.12.2019 року; стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 992 грн. 40 коп. В задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено. Постановою Першого адміністративного апеляційного суду від 29.03.2023 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 р. у справі № 200/5038/22 - змінено, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області" від 23.12.2021 року № 33/25-4026 про розмір грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з урахуванням довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області" від 23.12.2021 року № 33/25-4026 про розмір грошового забезпечення з урахуванням відомостей про розміри всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням виплачених сум пенсії, починаючи з 01.12.2019 року. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 р. у справі № 200/5038/22 залишено без змін. Вказує на те, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року набуло законної сили 29.03.2023 року. Зазначає, що протиправні дії відповідача призвели до того, що їй не було перераховано та виплачено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", на підставі довідки, виданої Державною установою "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області" від №33/254026 від 23.12.2021 року чим завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які виражаються у відчутті тривоги, розпачу, стресу, пов`язаному з тим, що вона, пенсіонер, була позбавлена отримувати забезпечену та гарантовану Державою пенсію у підвищеному рівні, на протязі тривалого часу. Протиправними діями відповідача були порушені її звичайні життєві зв`язки, оскільки вона вимушена була звертатися за консультаціями до юристів, а потім до судових органів за захистом своїх прав, тобто докладати додаткових зусиль для відновлення її прав. Під час воєнних дій вона вимушена була нести додаткові витрати для евакуації з зони бойових дій з м.Покровськ Донецької області у більш безпечні регіони (до Черкащини). Зазначає, що станом на дату подання вказаної позовної заяви рішення суду не виконано, заборгованість з пенсії, починаючи з 01.12.2019 року не виплачена, отже, її моральні страждання продовжуються дотепер. Вважає, що розмір відшкодування за кожне порушене право людини і громадянина, яке було гарантоване Державою, але порушене діями органу державної влади, вона оцінює у розмірі гарантованої державою мінімальної заробітної плати, яка встановлена ЗУ «Про державний бюджет на 2022 рік» (6500 грн). Отже, розмір моральної шкоди, яку вона зазнала, вона оцінює у 26800 грн (6500 грн х 4 порушених права: 1)Право на соціальний захист (ст.46 Конституції України), 2.Право на достатній життєвий рівень для себе, що включає достатнє харчування, одяг, житло. (Ст.48 Конституції України) 3.Право на гідне пенсійне забезпечення та перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення (ЗУ ««Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ) 4. Право мирно володіти своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). З огляду на викладене просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 26800,00 грн. на відшкодування заподіяної органом державної влади моральної шкоди шляхом списання коштів державного бюджету з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.

29 серпня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач не погоджується з доводами позивача.

Обов`язковою умовою для відшкодування моральної шкоди є наявність вини заподіювача, а не просто бажання особи в отриманні моральної шкоди. Позивач зазначає, що підставою для відшкодування моральної шкоди є невиконання відповідачем судових рішень у справі №200/5038/22 в частині виплати коштів. Вважає, що в даному випадку відсутній головний критерій для відшкодування моральної шкоди, а саме наявність вини заподіювача.

Виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та членам їх сімей згідно з ст.8 забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Нараховані кошти позивачу на виконання судових рішень мають бути виплачені за рахунок коштів Державного бюджету України та проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів ПФУ, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Так, судові рішення, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, обліковуються Головним управлінням. Виділення коштів із Державного бюджету на фінансування судового рішення не залежить від волі Головного управління і вимагати від нього дій, які виходять за межі його повноважень, не має правових підстав. Невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів при фактичній відсутності таких коштів у боржника не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості виконати судове рішення. Позивачем не надано належних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, завдання шкоди його здоров`ю, чи завдання йому інших втрат немайнового характеру, з яких можливо обрахувати розмір компенсації та характер і обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем. Головне управління вважає недоведеним факт моральних страждань позивача, а обґрунтування позовних вимог недоречним та необ`єктивним. Сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Позивач, ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, в своїй позовній заяві просила розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження та без її участі.

Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду надав відзив, із заявами про відкладення розгляду справи, або розгляду справи без його участі не надавав.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволені. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області" від 23.12.2021 року № 33/25-4026 про розмір грошового забезпечення, виходячи з 82% грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з урахуванням довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області" від 23.12.2021 року № 33/25-4026 про розмір грошового забезпечення з урахуванням відомостей про розміри всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, у розмірі 82% грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум пенсії, починаючи з 01.12.2019 року. Стягнуто судовий збір.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 р. у справі № 200/5038/22 змінено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі довідки Державної установи Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області від 23.12.2021 року № 33/25-4026 про розмір грошового забезпечення.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з урахуванням довідки Державної установи Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області від 23.12.2021 року № 33/25-4026 про розмір грошового забезпечення з урахуванням відомостей про розміри всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням виплачених сум пенсії, починаючи з 01.12.2019 року. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 р. у справі № 200/5038/22 залишено без змін.

Згідно із розрахунком Головного пенсійного фонду України в Донецькій області вбачається, що на підставі рішення суду ОСОБА_1 було розраховано доплату у розмірі 185344,99 грн.

Відповідно до листа Головного пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.04.2023 року, вбачається, що Головне управління повідомило ОСОБА_1 , що їй було проведено перерахуноквідповідно рішення суду. За Рішенням в квітні 2023 року проведено перерахунок пенсії з 01.12.2019 на підставі довідки від 23.12.2021 № 33/25-4026. З травня 2023 року розмір пенсійної виплати складає 13494,52 грн. Доплата до пенсії за період з 01.12.2019 по 30.04.2023 у загальній сумі 185344,99 грн. Однак в листі зазначено, що доплата до пенсії за період з 01.12.2019 по 30.04.2023 у загальній сумі 185344,99 грн. Виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та членам їх сімей згідно з ст. 8 цього Закону забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, виплата коштів на виконання Рішення здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

Відповідно до довідки ВПО № 7122-5001442781 від 29.04.2022 року, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка перемістилася з м. Покровська Донецької області до Черкаської області.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Положеннями частини першої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).

Згідно з роз`ясненнями, які викладені у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності про відшкодування шкоди підлягають встановленню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

При оцінці обґрунтованості вимог у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Насамперед, йдеться про визнання критично розглянутих національним судом (крізь призму обставин справи) і достатньо аргументованих, з огляду на суть порушеного права й характер правопорушення, показань сторін достатніми доказами для прийняття рішення щодо вимог з приводу відшкодування моральної шкоди. Такий підхід цілком узгоджувався б і з думкою Європейського суду з прав людини, викладеною ним у рішенні від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства», де зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які, як заявниці, зіткнулися з проблемами початку або продовження свого подружнього життя, можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. При цьому, однак, задовольняючи вимоги щодо компенсації моральної шкоди, Європейський суд з прав людини подекуди посилається на зазнані заявниками незручності, певне розчарування та страждання в результаті встановленого порушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Антоненков та інші проти України» // Офіційний вісник України. 2006. № 41. Ст. 2784), інші конкретизовані вияви немайнових втрат заявника, а іноді не вважає за потрібне чітко кваліфікувати їх вид і характер (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Чуян проти України»)

Крім критеріїв, визначених у ст. 23 ЦК України (характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи), при визначені розміру грошового відшкодування моральної шкоди, судом, зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а змістом моральних страждань потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

Додатково слід зауважити, що моральною шкодою визначаються навіть не самі страждання, а саме негативні наслідки немайнового характеру, які ними спричиненні, оскільки тільки вони становлять розуміння шкоди як обов`язкової умови відповідальності.

В цьому контексті суд бере до уваги, що тяжкість переживання психотравмуючої події повністю залежить від індивідуально-психологічних особливостей людини, якій завдано моральну шкоду, від її темпераменту, стійкості афективно-вольових процесів, рівня суб`єктивного контролю, стресостійкості, соціальної адаптованості, способу реагування на фруструючі події.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019р. у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади. Такий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 року, справа № 569/1799/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції, які не завжди досягають рівня страждання або приниження.

В ході розгляду справи встановлено, що позивач недоотримувала пенсію. Позивач зверталася до Донецького окружного адміністративного суду і рішеннями даного суду були визнані дії відповідача щодо, відмови в здійсненні перерахунку пенсії, відмови в нарахуванні доплати протиправними.

При цьому, само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його прав шляхом ухвалення судом рішення на користь позивача, не може компенсувати ОСОБА_1 її немайнових втрат, оскільки встановлено, що позивачка неодноразово зверталася до відповідача, до суду, змушена була докладати зусиль для організації свого життя у зв`язку з неотриманням пенсії та відчував безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки.

Вказане є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди, та порушено звичний спосіб життя.

Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимоги позивача про визнання дій відповідача, які спричинили йому моральну шкоду, протиправними, оскільки протиправний характер таких дій вже встановлений рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд виходить з засад розумності та справедливості.

У постанові від 05.12.2018 у справі N 210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3ст.23ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з судами першої й апеляційної інстанцій, які задовольнили позовну вимогу у розмірі майже вчетверо меншому порівняно з тим, який просив стягнути позивач. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди (п. 68, 70).

Отже, зменшуючи визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди, суди повинні наводити відповідні мотиви.

Підстав для розрахунку моральної шкоди, з прив`язкою до мінімальної заробітної плати, суд не вбачає, оскільки такий розрахунок здійснюється у разі перебування особи під слідством чи судом у відповідності до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який в даному випадку застосуванню не підлягає.

Тобто моральна шкода в розмірі 26800,00 грн. позивачем не доведена.

Згідно п. 3 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно правових висновків, викладених у Постанові ВС від 18.04.2018 у справі №К/9901/10765/18, відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені, тому суд приходить до висновку, щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Виходячи з наведеного, суд вважає за необхідне стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Згідно з п.п.13 ч.2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суд.

Суд вирішуючи питання про судові витрати, керується положеннями ст. 141 ЦПК України та вважає необхідним компенсувати їх за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст.12, 13, 76, 82, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області, Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , грошові кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 гривень (десять тисяч грн. 00 коп.).

Судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні60 копійок компенсувати за рахунок держави.

В задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У відповідності до п.п.15.5 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення постановлено і підписано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Слов`янського міськрайонного суду В.І. Старовецький