Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

11 вересня 2023 року                                                             Справа№200/2526/23

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

                                                          ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в неправильному розрахунку пенсії, при призначені пенсії за віком, а саме не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року та зарахувати до страхового стажу період роботи з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 06 січня 2023 року вона звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії. На підставі вказаної заяви відповідачем була призначена їй пенсія за віком з 16.12.2022 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, як зазначено в листі Головного УПФУ в Донецькій області, до страхового стажу не зараховано період роботи з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року, оскільки  в записі №8 трудової книжки від 13.07.1983 НОМЕР_1 не зазначена назва підприємства на яке її було прийнято на роботу, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974р. №162.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку з чим змушена була звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 9 червня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/2526/23 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У строк, встановлений судом через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідачем було надано відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог позивача. В обґрунтування заперечень зазначив, що за документами, наявними в пенсійній справі до страхового стажу не зараховано період роботи з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці запису про звільнення з роботи. Період роботи з 22.03.1999 по 20.06.1999 не зараховано до страхового стажу у зв`язку з тим, що в трудовій книжці не міститься назва організації за зазначеним періодом роботи. При цьому, зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та залучити в якості співвідповідача  Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року відмовлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області у залученні до участі у справі №200/2526/23 в якості співвідповідача  Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У зв`язку з перебуванням судді у щорічній відпустці з 05.07.2023 по 10.09.2023, розгляд справи здійснюється у перший робочий день судді.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_3 виданий Олександрівським РВ УМВС України в Донецькій області 28 квітня 2000 року), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, 6 січня 2023 року позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява позивача про призначення пенсії від 6 січня 2023 року була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, за результатом розгляду якої призначено пенсію за віком з 16.12.2022 року.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.03.2023 року №4667-3777/П-02/8-0500/23 за результатом розгляду звернення позивача від 26.02.2023 №ВЕБ-05001-Ф-С-23-029132 повідомлено про те, що заявнику призначено пенсію за віком з 16.12.2022 року відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу не враховано період роботи з 22.09.1993 по 23.09.1996, так як в записі № 8 трудової книжки від 13.07.1983 НОМЕР_4 не зазначена назва підприємства, куди її було прийнято на роботу, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.

При цьому, матеріали справи містять лист Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.01.2023 №0500-0301-9/9503 адресований Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області «Щодо перегляду рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 », в якому зокрема зазначено, що заяву ОСОБА_1 від 06.01.2023 року про призначення пенсії опрацьовано спеціалістом з призначення пенсії ОСОБА_2 (Харківська область). Пенсію призначено з 16.12.2022 року. При опрацюванні пенсійної справи:   До страхового стажу враховано період роботи з 22.09.1993 по 23.09.1996. При цьому, в трудовій книжці від 13.07.1983 НОМЕР_5 відсутній запис про звільнення з роботи, що є порушенням пункту 2.14 Інструкції №58. З урахуванням зазначеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просило висловити свою позицію з даного питання, переглянути страховий стаж позивача та письмово повідомити управління.

Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.02.2023 року №2000-0302-9/13945 повідомлено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за результатом розгляду листа від 30.01.2023 №0500-0301-9/9503 про те, що в результаті перевірки наданих заявником документів та всебічного аналізу прийнятого рішення, відділ призначення пенсій погоджується з зауваженнями викладеними у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Пенсійна справа ОСОБА_1 доопрацьована.

Згідно розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , страховий стаж складає 37 років 3 місяці 12 днів. До розрахунку страхового стажу не включено період з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі - Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).

Пунктом 2.14 Інструкція № 58 встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки "Відомості про роботу" пишеться: "прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

В трудовій книжці НОМЕР_6 ОСОБА_1 містяться наступні записи щодо спірного періоду праці:

- запис №7, 21.09.1993 позивач звільнена за переводом в Олександрівське комунальне підприємство побутового обслуговування населення «Битсервіс»,

- запис №8, 21.09.1993 прийнята по переводу з Олександрівського КБО головним бухгалтером,

- на підставі розпорядження районної адміністрації від 23.09.1996 №451 на базі КПБОН «Битсервіс» створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Битсервіс»,

- запис №9, 23.09.1996 прийнята по переводу в ТОВ «Битсервіс» головним бухгалтером.

Як зазначає відповідач у відзиві, період роботи позивача з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року не зарахований до страхового стажу у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці запису про звільнення з роботи, на що суд зазначає наступне.

Так, дійсно, при переведенні працівника на інше підприємство, на відміну від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, трудовий договір не змінюється, а припиняється (п. 5 частини першої ст. 36 КЗпП). Відповідно на новій роботі працівник укладає новий трудовий договір, що оформлюється наказом про призначення працівника на відповідну посаду в порядку переведення.

Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями власників підприємств про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення у погоджений сторонами строк.

Водночас, суд зазначає, що період спірної трудової діяльності позивача регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162).

Пунктом 2.13. Інструкції передбачено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: "Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу.

Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Згідно пункту 2.14. Інструкції, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване в таке-то", а в графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до пункту 2.25. Інструкції записи про причини звільнення повинні вироблятися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення в трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 -причина звільнення; в графі 4 вказується, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер (п. 2.26. Інструкції).

Пункт 4.1. Інструкції, містить вимоги про те, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції).

Згідно пункту 18. постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок що й Інструкція №162.

Пунктом 4 постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність,

З огляду на зазначені нормативні акти, можливо прийти до висновків, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з цим, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

При цьому, з даних, які містяться у трудовій книжці НОМЕР_6 , наявна можливість встановити факт роботи позивача у період з 22.09.1993 по 23.09.1996, оскільки записи №7, №8 та №9 щодо дат прийняття та переведення позивача з однієї роботи на іншу узгоджуються між собою та не містять суперечностей.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, на яких покладено обов`язок ведення та обліку трудових книжок працівників та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказана правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа № 677/277/17), від 17.07.2018 (справа № 220/989/17), від 19.12.2019 (справа № 307/541/17), від 30.09.2021 (справа № 300/860/17).

За наведених обставин, суд доходить висновку, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про період роботи позивача з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року, що є  достатньою підставою для зарахування цього періоду роботи до загального трудового стажу ОСОБА_1 відповідно до ст.26 Закону №1058-IV.

Згідно положень частини 2 статті  2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача – суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він під час призначення позивачу пенсії діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Змістом зобов`язань за ст. 13 Конвенції вимагається щоб захист був "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

У рішенні «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73), Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, враховуючи, що пенсія позивача уже була призначена без зарахування спірного періоду, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним): визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року та відновленню шляхом зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача з 16.12.2022 року період роботи з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 858,88 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-  

                                                      В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, юридична адреса: 61022, м.Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 16.12.2022 року період роботи з 22.09.1993 року по 23.09.1996 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, юридична адреса: 61022, м.Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )  судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім гривень) 88 коп.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 11 вересня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.     

Суддя                                                                                   П.В. Кочанова