Справа № 175/2271/23

Провадження № 3/175/1175/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2023 року смт. Слобожанське

Суддя Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Заборський В.О. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Колодязі м. Красний Лиман Донецької області, громадянки України, маючої на утриманні двох малолітніх дітей, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , -

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення Серії ВАВ №851918 від 09.05.2023 року, ОСОБА_1 20.04.2023 року о 19-30 год. у АДРЕСА_2, перебувала в стані алкогольного сп`яніння, вживала алкогольні напої в присутності неповнолітніх дітей, чим порушила ст. 15 Закону України, Сімейного Кодексу України, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, про час та місце розгляду адміністративної справи повідомлена належним чином, тому вважаю за можливе розглянути справу у її відсутності, оскільки відповідно до частини 2 ст.268 КУпАП присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбаченою ст.184 КУпАП не є обов`язковою.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення вважаю, що провадження у справі необхідно закрити з таких підстав.

Так, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП повинен належним чином з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті.

Постанова судді згідно зі ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

За змістом ч. 1 ст. 184 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, що тягне за собою попередження або накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством, а суб`єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. При цьому ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.

Як зазначено в протоколі ОСОБА_1 перебувала в стані алкогольного сп`яніння, вживала алкогольні напої в присутності неповнолітніх дітей.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України в п. 16 своєї постанови від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року у справі про тлумачення терміну «законодавство» визначено, що під законодавством слід розуміти (охоплюється) закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Тобто, якщо вказані акти передбачають обов`язки батьків відносно дітей, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання останніх, то за порушення таких батьків мають притягувати до відповідальності згідно диспозицій норм ст.184 КУпАП.

Стаття 256 КУпАП встановлює вимоги до змісту протоколу, а саме: у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

З огляду на викладене, виходячи з аналізу вказаного вище законодавства, при складанні протоколу про адміністративні правопорушення, вказана норма матеріального права застосована не була, оскільки не було конкретизовано, у який спосіб особа, що притягається до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання своїх неповнолітніх дітей та яких саме обов`язків така особа не виконала, що прямо суперечить принципу правової визначеності закріпленому у рішеннях ЄСПЛ (п.31 по справі «Ракевич проти Росії» та п.109 по справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови»), згідно якого «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».

Виходячи з положень ст. 8, ст. 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на його користь.

В протоколі про адміністративне правопорушення особою яка його склала не визначено, яким чином зазначені в протоколі дії ОСОБА_1 вказують на її ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання своїх неповнолітніх дітей.

З огляду на наведене, приходжу до висновку, що докази, надані на підтвердження вини ОСОБА_1 у вигляді протоколу про адміністративне правопорушення та письмових пояснень ОСОБА_1 викликають розумні сумніви, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п.161, Series A заява №25), який застосовується при оцінці доказів, а також докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту».

У цій правовій позиції можна відокремити такі конструктивні ознаки: а) обов`язкова наявність сукупності ознак чи неспростовних презумпції; б) ознаки чи презумпції повинні бути достатньо вагомими; в) чіткими; г) взаємоузгодженими. Тому за відсутності таких ознак не можна констатувати, що правопорушення доведено «поза розумним сумнівом».

Положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У справі «Барбера, Мессегу і Джабардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що у протоколі не зазначено обставин події ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків щодо забезпечення умов життя своїх дітей.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, не підтверджена наявними доказами, у зв`язку з чим справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 247, 283-285 КУпАП, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 цього Кодексу.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу до Дніпровського апеляційного суду через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області.

Суддя В.О. Заборський