ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2023 року м.Дніпро Справа № 904/464/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Верхогляд Т.А.- доповідач

судді: Коваль Л.А., Парусніков Ю.Б.,

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін:

від позивача: Чумак О.В., представник ТОВ "Український національний продукт"

від відповідача: Таран Анастасія Юріївна, представник ТОВ "ВІСТА"

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 року у справі № 904/464/23 (суддя Новікова Р.Г., повний текст рішення складено 18.05.2023 року)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста", м. Дніпро

про стягнення суми боргу в розмірі 316 337,70 грн. пені в розмірі 224168,16грн., 20% річних в розмірі 194 112,52 грн., інфляційних втрат в розмірі 172 095,68 грн., штрафу в розмірі 533 418,36 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 року у справі № 904/464/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт" (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 07.02.2023 року) задоволено частково.

Зменшено розмір штрафу на 30% з 533 418,36 грн. до 373 39,86 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт" суму боргу у розмірі 316 337,70 грн., пеню у розмірі 221 841,75 грн., 20% річних в розмірі 172 752,97 грн., інфляційні втрати у розмірі 160 095,53 грн., штраф у розмірі 373392,86 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 316337,70 грн., підтверджені матеріалами справи.

Суд зазначив, що позивачем доведено факт порушення відповідачем умов договору поставки №27072020/1 від 27.07.2020 року в частині повної оплати отриманого товару, доведена наявність заборгованості в розмірі 316 337,70 грн., а також підстави для нарахування позивачем пені, 20% річних, інфляційних втрат та штрафу у зв`язку з несвоєчасною, в порушення умов договору, оплатою вартості товару, отриманого відповідачем протягом грудня 2020 року - серпня 2022 року.

Частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд послався на невірний розрахунок позивачем розміру сум 20% річних, інфляційної складової та пені. Також, суд з власної ініціативи зменшив розмір нарахованого штрафу, що підлягав стягненню з відповідача, на 30%.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віста" подало апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на прийняття оскаржуваного рішення при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та зменшити розмір присуджених штрафних санкцій на 99%. Одночасно скаржник просить стягнути з позивача витрати на правову (професійну правничу) допомогу в розмірі 22000,00 грн. за розгляд справи у суді апеляційнї інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- з боку відповідача мала місце поведінка, яка відповідала принципу добросовісності та враховувала інтереси позивача, при цьому позивачем не надано жодного доказу понесення збитків у зв`язку з простроченням оплати товару і про це не зроблено висновків в оскаржуваному рішенні;

- відповідачем було прострочено оплату лише за останню поставку - 12.09.2022 року, однак суд стягнув штрафні санкції за весь період співпраці сторін з моменту укладення договору поставки від 27.07.2020 року, чим порушив норми матеріального права та не дослідив в повному обсязі обставини справи;

- суд не взяв до уваги, що відповідач за весь час співпраці з позивачем належно виконував свої обов`язки щодо своєчасної оплати товару;

- суд зменшив тільки штраф на 30%, всі інші нараховані штрафні санкції лише перерахував як помилково нараховані, що не відповідає принципу дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, присудив до стягнення з відповідача штрафні санкції у розмірі 928 083,11грн., що перевищує основну суму заборгованості майже у 3 рази;

-позивач, заявивши такі неймовірно великі та необґрунтовані штрафні санкції, мав намір збагатитися за рахунок їх нарахування;

- приймаючи оскаржуване рішення суд не врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 від 18.03.2020 року та не дотримався розумного балансу між інтересами боржника та кредитора;

- відповідач не посилався на форс-мажорні обставини як на підставу для звільнення від відповідальності, а лише зазначав про те, що введення воєнного стану та у зв`язку з цим зупинення діяльності та зміна купівельної спроможності, підтверджують об`єктивну обставину невеликої затримки строку оплати товару, а тому є підставою для зменшення всіх штрафних санкцій, а не тільки штрафу;

- судом не враховано вжиття відповідачем усіх можливих заходів щодо досудового врегулювання спору;

- суд не надав жодних висновків в оскаржуваному рішення та не врахував ті обставини, які необхідно оцінити при вирішенні даної категорії справ, а зробив лише загальне посилання на відсутність у даному випадку існування форс-мажорних обставин;

- позивач не поніс жодних збитків у зв`язку з невеликою прострочкою оплати за останню поставку, що також не було враховано судом;

- суд не з`ясував у повному обсязі обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги та заперечення проти них, і врахував лише доводи та аргументи позивача, що є порушенням норм процесуального права;

- не зменшення судом розміру пені, 20 % річних та інфляційних втрат, а лише їх перерахування як помилково нарахованих, слід розцінювати як каральний характер, а не компенсаторний.

В обґрунтування в апеляційній скарзі доводів щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 22 000,00 грн., апелянт вказав, що:

- між відповідачем та адвокатом укладено договір, яким передбачено фіксований гонорар адвоката у розмірі 22 000,00 грн.;

- на підтвердження надання правової допомоги відповідачем до скарги додані договір від 18.05.2023 року, додаток №1 до нього, акт приймання - передачі виконаних робіт від 18.05.2023 року, ордер, копії видаткових касових ордерів від 25.05.2023 року, 24.05.2023 року та 23.05.2023 року.

16.06.2023 року відповідачем подано клопотання про надання платіжних доручень на підтвердження оплат по договору поставки за накладними, які позивач та суд першої інстанції зазначили як неоплачені та акту взаєморозрахунків.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними та зазначає при цьому, що твердження скаржника про неврахування судом першої інстанції доводів та доказів при дослідженні факту винятковості характеру порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором та факту прострочення оплати лише за останньою накладною, не відповідає дійсності.

Вказує, що за період дії договору відповідачем із 166 видаткових накладних не сплачено в повному обсязі за 7 накладними, а несвоєчасно оплачено за 109 накладними. При цьому товар, поставлений за останньою накладною від 29.08.2022 року, є оплаченим, а накладна від 12.09.2022 року, на яку посилається відповідач, відсутня в матеріалах справи. Крім того, несплаченими є зовсім інші накладні, а акт звірки розрахунків, на якій також посилається відповідач, свідчить лише про часткову оплату товару, а не про його своєчасну оплату.

Позивач зазначає, що:

- період прострочення виконання зобов`язань відповідача з оплати отриманого ним товару складає не 4 місяця, як зазначає останній, а 11 місяців: з 02.05.2022 року по 06.02.3023 року;

- оплата відповідачем 15% від суми боргу із затримкою у 9 місяців після отримання двох претензій та позовної заяви не свідчать про високий ступень виконання зобов`язання відповідачем та про добровільне усунення ним порушення і його наслідків, а також про його добропорядну поведінку;

- судом було у повній мірі досліджені та враховані при прийнятті оскаржуваного рішення поведінка відповідача, ступінь його вини, дії відповідача щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, відсутність факту добровільного усунення правопорушення та його наслідків;

- воєнний стан на території України сам по собі не означає, що відповідач не може здійснювати свою підприємницьку діяльність, отримувати прибуток та здійснювати розрахунки з контрагентами; лише посилання на військову агресію російської федерації не може визнаватися судом належними підставами для невиконання стороною умов договору поставки;

- за змістом ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України судам надано право зменшити неустойку, а не звільняти від такої сплати взагалі, як того просив відповідач у суді першої інстанції; крім того, суду надано право зменшувати лише штраф та пеню, при цьому розмір пені у даному випадку не перевищує суму заборгованості, а оскільки штраф перевищував суму боргу, тому суд і зменшив його на 30 %;

- зменшення розміру інфляційних втрат і річних не передбачено чинним законодавством України, тому вимоги апелянта про зменшення на 99% усіх штрафних санкцій є безпідставними;

- зменшення розміру пені на 99% фактично невілює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності і саме таке зменшення призведе до порушення інтересів сторін;

- судом першої інстанції у повній мірі досліджені доводи відповідача, при цьому закон не вимагає від суду у рішеннях детальних відповідей на кожен аргумент учасника справи;

- враховуючи поведінку відповідача під час розгляду справи, що призвело до подання ним необґрунтованих заяв та відомостей, безпідставних тверджень та заперечення певних обставин, які мають значення для справи, витрати на правову допомогу відповідача не підлягають задоволенню.

Одночасно позивачем заявлено про стягнення з відповідача судових витрат на правову (професійну) допомогу, надану адвокатом у сумі 15 000,00 грн.

На підтвердження надання правової допомоги адвокатом позивач надав копії договору про надання правової допомоги №133 від 11.08.2022 року, додатку №2 від 29.06.2022 року до цього договору, яким передбачено гонорар адвоката у фіксованому розмірі 15 000,00 грн.; рахунку - фактури №14 від 29.06.2023 року, платіжної інструкції №23549 від 03.07.2023 року, свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю та ордеру серії АЕ №1161622 від 02.11.2022 року.

Крім того, позивачем зазначено, що докази на підтвердження надання адвокатом правничої допомоги, зокрема акти приймання-передачі, будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом разом із заявою про ухвалення додаткового рішення.

30.08.2023 року на адресу апеляційного суду надійшли додаткові пояснення по апеляційній скарзі, в яких скаржник просить долучити ці пояснення та контррозрахунок до справи, врахувати наведену інформацію при її розгляді, зменшити розмір штрафних санкцій на 99%, що складає 1701,77 грн, або погодитися з висновками суду щодо зменшення штрафних санкцій на 30 процентів, що складає 119 123,65грн.

У поясненнях йдеться про те, що суд помилково ототожнив поняття строку позовної давності та строку нарахування пені та помилково нарахував усі штрафні санкції поза межами правовідносин з поставки за накладними. Враховуючи воєнний стан в країні та важкий фінансовий стан відповідача, стягнення надмірно-великих штрафних санкцій, на думку апелянта, призведе до збитків, заборгованості по заробітній платі, а також може призвести до його банкрутства.

Також відповідач зазначає, що між сторонами договору існує партнерська угода про 60-ти денний термін відстрочки платежу за поставлений товар.

Одночасно до пояснень відповідачем надані: контррозрахунок штрафних санкцій, фінансова звітність ТОВ "Віста" станом на 31.12.2021 року та станом на 31.12.2022 року, лист ТОВ "УНП" від 28.10.2021 року.

Щодо прийняття апеляційним судом додаткових доказів колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч.ч.3, 5 ст.269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В розумінні вказаної статті апеляційний суд не наділений правом надавати оцінку доводам сторін, які не заявлялися у місцевому господарському суді та доказам, які не були подані до суду першої інстанції і не розглядалися цим судом.

Апеляційний господарський суд зазначає, що з огляду на приписи ст. ст. 13, 14, 42, 74, 80, 164 Господарського процесуального кодексу України законодавство покладає обов`язок з подання доказів на сторону у справі, зокрема разом із першою заявою по суті справи, сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

У даному випадку в обґрунтування обставин неможливості подання відповідачем доказів, доданих до пояснень, він послався на те, що бухгалтер, яка займалася веденням фінансової звітності підприємства після введення на території України воєнного стану, вимушена була виїхати та перейти на відділений графік роботи, у зв`язку з чим з нею не завжди був зв`язок. Між тим вказані обставини є недоведеними, оскільки докази в їх обгрунтування не надані.

З огляду на викладене, у прийняті вказаних доказів слід відмовити.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Парусніков Ю.Б., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.09.2023 року.

У судовому засіданні 04.09.2023 представники позивача та відповідача надали пояснення по справі.

Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В апеляційній скарзі ТОВ "Віста" не оскаржує рішення місцевого господарського суду у частині стягнення з нього основного боргу за поставлений товар у сумі 316 337,70 грн.

Оскільки предметом апеляційного оскарження в даному випадку є задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат, річних, штрафу та зменшення їх розміру на 99%, то відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обгрунтованість рішення лише в цій частині.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віста" (покупцем) укладений договір поставки №27072020/1, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язався передати у встановлений в даному договорі строк у власність покупцеві товар, а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його вартість відповідно до умов даного договору. Найменування (номенклатура, асортимент) товару визначається сторонами у рахунках та видаткових накладних. Сторони дійшли згоди, що у разі відсутності, окремої специфікації, підписаної сторонами на конкретну поставку, найменування (номенклатура, асортимент) вказуються у відповідній видатковій накладній на поставку товару, яка буде прирівнюватися до специфікації.

Згідно з п.п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 договору визначено, що ціна на товар встановлюється в національній валюті України і вказується постачальником в рахунку-фактурі.

Загальну суму договору становить сума всіх накладних, на підставі яких здійснювалась поставка товару постачальником за цим договором.

Оплата товару покупцем здійснюється на підставі наданого рахунку-фактурі у розмірі 100% вартості товару протягом 14 календарних днів з дати поставки.

Зобов`язання покупця з оплати товару, вказане в п. 2.4. цього договору, вважається виконаним належним чином з моменту зарахування суми грошових коштів на поточний рахунок постачальника в повному обсязі.

В пунктах 3.1, 3.2, 3.4 - 3.6 договору від 27.07.2020 року сторони погодили, що поставка товару за цим договором здійснюється партіями згідно письмових замовлень покупця, направлених постачальнику на електронну пошту ukrnacprodukt@gmail.com.

Погодження постачальником такого замовлення та його прийняття до виконання здійснюється шляхом направлення відповідного підтвердження на наступну електронну пошту покупця 11@zlata.dp.ua. Загальна кількість, асортимент, ціна товару, інші істотні вимоги до товару, що підлягає поставці за цим договором, вказуються в видаткових товарних накладних, які оформляються по кожній окремій поставці товару, складених на підставі письмового замовлення покупця.

Постачальник здійснює поставку товару на умовах EXW м. Дніпро, вул. Запасна, 7 (згідно правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року).

Постачальник здійснює поставку товару протягом п`яти робочих днів з дати письмового підтвердження про прийняття замовлення до виконання і виконання покупцем зобов`язань по оплаті товару, зазначених в абз. 1 п. 2.4. цього договору.

За цим договором постачальник має право дострокової поставки товару.

Передача (приймання-здавання) товару здійснюється на складі постачальника, розташованому за адресою, зазначеною в п.3.3. цього договору, якщо інша адреса не узгоджена сторонами в письмовій формі.

Передача товару оформлюється шляхом позначки про отримання товару на примірнику товарно-транспортної та видаткової накладної, скріплених підписом уповноваженого представника покупця, поставка вважається завершеною з моменту передачі товару покупцеві. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця під час передачі товару.

Повноваження осіб, які здійснюють приймання товару від імені покупця (за винятком випадків приймання товару безпосередньо керівником суб`єкта господарювання - юридичної особи покупця або безпосередньо приватним підприємцем покупцем) покупець зобов`язаний підтверджувати відповідним дорученням (довіреністю) на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п.п. 6.1.1 договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець зобов`язався сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період виникнення заборгованості, за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

За прострочення виконання грошового зобов`язання крім сплати неустойки покупець зобов`язався сплатити постачальнику суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20% річних від суми заборгованості.

Згідно з п.6.2, 6.3 договору до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлений строк позовної давності три роки. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов"язань здійснюється до повного виконання таких зобов"язань стороною.

В пункті 8.1 договору сторонами погоджено, що договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженим представниками сторін. Контракт буде автоматично продовжено до наступного календарного року, якщо не буде припинено жодної сторони протягом 15 днів з дати завершення.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін без зауважень та заперечень до нього.

Матеріали справи свідчать про те, що протягом періоду грудень 2020 року - серпень 2022 року на виконання умов договору від 27.07.2020 року позивач поставив та передав у власність відповідача товар на загальну суму 11 369 776,28 грн.(з ПДВ), що не заперечується відповідачем.

Термін оплати за останньою накладною від 29.08.2022 року настав 12.09.2022 року. Отже термін оплати настав за всіма поставками, які були здійснені за спірним договором.

Відповідач сплатив вартість отриманого товару частково, у розмірі 10 939 438,58грн.

18.10.2022 року на електронну адресу відповідача позивачем направлено лист №181022/1 із вимогою сплати заборгованості. На цей лист відповідач надав відповідь, в якій зазначив про його намір сплачувати борг частково та по можливості (т.3, а.с.199, 200).

Неоплата відповідачем вартості товару на загальну суму 376 337,70 грн., переданого відповідно до видаткових накладних - №1424 від 14.04.2022 року в розмірі 42 137,78 грн., №1473 від 18.04.2022 року в розмірі 48 000,00 грн., №1498 від 19.04.2022 року в розмірі 48 000,00 грн., №1520 від 20.04.2022 року в розмірі 48 000,00 грн., №1545 від 22.04.2022 року в розмірі 48 000,00 грн., №1552 від 25.04.2022 року в розмірі 48 000,00 грн., №1582 від 28.04.2022 року в розмірі 48 000,00 грн., №1620 від 04.05.2022 року в розмірі 46 200,00 грн. слугувало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Крім того, враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем вартості отриманого ним протягом грудня 2020 року - серпня 2022 року товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з нього 224 168,16 грн. пені, 194 112,52 грн. 20% річних, 172 095,68 грн. інфляційних втрат та 533 418,36 грн. штрафу.

Встановлено, що після звернення позивача до суду з позовом відповідач сплатив частину вартості отриманого товару у розмірі 60 000,00 грн. У зв`язку з цим позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог в цій частині з 376 337,70 грн. до 316 337,70 грн.

Як вказано вище, наявність заборгованості та рішення суду про стягнення вказаної суми відповідач не заперечує.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. договір є двостороннім, якщо правами та обов`язковими наділені обидві сторони договору (ст.626 Цивільного кодексу України).

Приписи ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Статтею 550 Цивільного кодексу України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, враховуючи порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №27072020/1 від 27.07.2020 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого за цим договором товару протягом грудня 2020 року - серпня 2022 року, а також ненадання відповідачем належних доказів, які б спростовували таке порушення, господарським судом зроблено правильний висновок про наявність підстав для нарахування пені, 20% річних, інфляційних втрат та штрафу.

Колегія суддів погоджується доводами суду першої інстанції про те, що проведені позивачем нарахування сум пені, 20% річних та інфляційних втрат, проведені невірно.

Так, пеня та 20% річних помилково нараховані на повну суму заборгованості у день її часткової оплати. Проведений розрахунок інфляційних втрат також містить помилки.

Колегія суддів визнає проведені судом перерахунки вказаних сум правильними.

Апелянт під час розгляду справи судом першої інстанції контррозрахунок зазначених позивачем сум не надав, доводи суду під час апеляційного перегляду щодо розміру стягнутих на користь позивача пені 221 841,75 грн., 20% річних у розмірі 172 752,97 грн. та інфляційних втрат у розмірі 160 095,53 грн. не спростував.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За усталеною практикою Верховного Суду зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідач не подавав клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем сум пені, штрафу, інфляційних втрат і річних; а просив відмовити повністю у задоволенні позову у відповідній частині. Суд першої інстанції не знайшов підстав для такої відмови, але застосував доводи відповідача в якості підстави для зменшення розміру штрафу на 30 %.

З огляду на викладене, колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного рішення про зменшення належного до стягнення з відповідача розміру штрафу на 30%.

Колегія суддів звертає увагу, що слід враховувати, що оскільки спірним договором передбачена поставка товару партіями, та виходячи з умов п.п.2.3-2.5, 6.1.1 цього договору штраф у розмірі 10 % за несвоєчасну оплату поставленого товару розраховується від суми заборгованості стосовно кожної окремої поставки товару, оплата за якою здійснена поза межами узгоджених сторонами строків, а не від загальної суми заборгованості, яка виникла за договором. Таке нарахування не залежить від виконання в подальшому відповідних оплат покупцем.

Крім того не підлягають перерахунку й пеня, інфляційні втрати та річні у зв`язку з частковою оплатою основного боргу відповідачем, оскільки така оплата була здійснена відповідачем після відкриття провадження у даній справі, під час розгляду справи місцевим господарським судом, і така оплата вплинула лише на розмір основного боргу.

При цьому, ст.617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов?язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов?язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Непереборною силою, в розумінні ст. 263 Цивільного кодексу України, є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. У комерційному обороті непереборна сила часто називається форс-мажором. У випадку, якщо порушення зобов?язання сталося внаслідок непереборної сили, відсутня не лише вина порушника, але й, як правило, причинний зв?язок між його поведінкою і порушенням зобов?язання. Отже, непереборна сила звільняє боржника від відповідальності за порушення зобов?язання у всіх випадках, крім випадків, прямо передбачених законом.

У даному випадку, наявність відповідних обставин відповідачем не доведена, тому відсутні підстави для звільнення його від такої відповідальності.

Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою у цій справі, наполягає на зменшенні розмірів пені, штрафу, інфляційних втрат і річних.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Однак, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України, ст.233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань і вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

У даній справі, як зазначено вище, місцевим господарським судом, виходячи із засад справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, та з урахуванням вищезазначених фактичних обставини справи, зроблено правильний висновок щодо наявності виняткових підстав для реалізації права суду на зменшення розміру нарахованого позивачем штрафу на 30%.

При цьому відповідач не навів виняткових обставин, які б слугували підставою для зменшення пені, розмір якої не перевищує суму заборгованості, як то вказує відповідач в апеляційній скарзі.

Доводи скаржника щодо того, що введення воєнного стану призвело до зупинення його діяльності та зміни купівельної спроможності, що є підставою для зменшення всіх штрафних санкцій, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки відповідачем не доведено, що саме введення воєнного стану призвело до неможливості здійснення ним підприємницької діяльності і вплинуло на неможливість виконання зобов`язань за спірним договором.

Одночасно слід враховувати, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суди не повинні допускати фактичне звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, як просить скаржник, нівелюватиме саме значення неустойки як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне отримання грошових коштів за переданий відповідачем товар і саме таке зменшення може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Вищевикладене, у тому числі, спростовує твердження скаржника про те, що не зменшення судом розміру інших нарахувань, крім штрафу, слід розцінювати як каральний характер, а не компенсаторний, що на його думку, не відповідає принципу дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора.

Посилання апелянта на неповне з`ясування судом обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги та заперечення проти них, врахування лише доводів та аргументів позивача, відсутність в оскаржуваному рішення відповідних висновків щодо цього, є безпідставними. Ухвалюючи оскаржуване рішення у даній справі, господарським судом була надана належна правова оцінка всім обставинам справи та доказам у сукупності, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли із спірних правовідносин.

Твердження апелянта про те, що ним було прострочено оплату лише за останню поставку - 12.09.2022 року, однак суд стягнув штрафні санкції за весь період співпраці сторін з моменту укладення договору поставки від 27.07.2020 року, а також про неврахування судом вжиття відповідачем усіх можливих заходів щодо досудового врегулювання спору і його добросовісної поведінки ( зокрема у вигляді часткових оплат), не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним та наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому, щодо вжиття відповідачем заходів досудового врегулювання, колегія суддів зазначає, що з листа відповідача, який є відповіддю на претензію, не вбачається його намагання в досудовому порядку врегулювати спір. Вказаний лист містить умови, які позивач повинен додатково виконати, щоб отримати грошові кошти за поставлений ним раніше товар.

Крім того, часткову оплату боргу у сумі 60 000,00 грн. було здійснено відповідачем вже після звернення ТОВ "Український національний продукт" з позовом у даній справі, що також не свідчить про добросовісну поведінку відповідача. Лист відповідача №06/02 датований 06.02.2023 року, тобто після звернення позивача з позовом та, як стверджує позивач, отриманий ним після відкриття провадження у даній справі (доказів зворотного відповідачем не надано). Тому вказаний лист також не є доказом досудового врегулювання скаржником даного спору. Інші докази на підтвердження вказаних апелянтом обставин на час прийняття оскаржуваного рішення в матеріалах справи були відсутні.

Доводи відповідача про те, що позивач, заявивши значні та необґрунтовані штрафні санкції мав намір збагатитися за рахунок їх нарахування, мають декларативний характер та є припущеннями скаржника, оскільки доказів на підтвердження цих доводів останнім не надано.

Колегія суддів також зауважує, що скаржник в апеляційній скарзі просить зменшити, у тому числі, розмір річних і інфляційних втрат.

Однак, приписами чинного законодавства України не передбачено право суду на зменшення сум інфляції та річних, оскільки у розумінні положень ст.549 Цивільного кодексу України і ст.230 Господарського кодексу України ці нарахування не є неустойкою та штрафними санкціями. Такі витрати входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ ( справа "Серявін та інші проти України") від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, п.29).

За таких обставин інші доводи апелянта колегія суддів визнає такими, що не мають суттєвого впливу на висновки суду у даній справі, які є законними та обгрунтованими.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Проте, всупереч наведеним вище правовим нормам, скаржником належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.

Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач не спростував зазначених вище висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, у тому числі, на професійну правничу допомогу.

Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається, судові витрати за її подання та розгляд у суді апеляційної інстанції, зокрема й витрати на професійну правову допомогу, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2023 року у справі №904/464/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 19.09.2023 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.А.Коваль

Суддя Ю.Б. Парусніков