Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #487631492

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 757/33742/19

провадження № 61-3730св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

треті особи: Управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького, орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Шкоріна О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ? Управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького, про визначення місця проживання дитини.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог та просила:

визначити місце проживання малолітнього сина ? ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею, як матір`ю,

відібрати дитину від батька без позбавлення його батьківських прав.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа ? Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Позов мотивований тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року шлюб між ним та ОСОБА_1 розірвано. 07 серпня 2019 року відбулось засідання в Управлінні з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького з питання надання висновку про визначення місця проживання дитини, на якому відповідач повідомила, що буде проживати з сином у м. Києві, хоча до цього заявляла, що вони проживатимуть у м. Кропивницькому. Зазначав, що не заперечував проти проживання ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 на території України, однак 10 серпня 2019 року відповідач повідомила його, що виїжджає з сином на проживання до Австрії, де син і навчатиметься. З наведеним він категорично не погоджується, оскільки це суперечить інтересам дитини, син повідомляв батьку особисто про небажання жити в Австрії, а також дитина має прихильність до батька, бажає постійно проводити з ним час. Вказував, що він належним чином виконує батьківські обов`язки, у тому числі належним чином піклується про сина з самого дитинства: займається його вихованням та матеріальним забезпеченням. Має стабільний високий дохід, у зв`язку з чим повною мірою забезпечує всі потреби сім`ї, його зайнятість дозволяє йому повноцінно займатися вихованням сина та його дозвіллям, чого, на його думку, мати забезпечити не в змозі. Матеріальні умови та інші ним створені умови є належними для проживання, виховання та утримання дитини і забезпечують якнайкращі інтереси для проживання малолітньої дитини з батьком.

ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітнього сина ? ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею до винесення судом рішення, а саме: щотижня у будні дні з 10:00 кожної середи до 10:00 кожної суботи; щомісяця у вихідні дні з 10:00 кожної першої суботи до 20:00 кожної першої неділі та з 10:00 кожної третьої суботи до 20:00 кожної третьої неділі та, коли випадає, з 10:00 кожної п`ятої суботи до 20:00 кожної п`ятої неділі; зобов`язати ОСОБА_2 передавати малолітнього ОСОБА_3 матері за місцем її проживання згідно з визначеним судом часом спілкування.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами у справі вбачається спір про право, а суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19). Судом встановлено і сторонами визнається, що фактично та постійно (більше ніж 2,5 роки) малолітній син ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_2 . Внаслідок тривалого часу постійного проживання сина з батьком, дитина має з батьком тісний контакт. Обставин, які б свідчили про аморальну або неналежну поведінку батька по відношенню до сина, що може зашкодити розвиткові дитини, судом не встановлено. Створеними батьком умовами проживання забезпечено якнайкращі інтереси малолітньої дитини відповідно до її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі саме за місцем проживання батька дитини, зміна якого, на переконання суду, негативно вплине на малолітню дитину. Проживання дитини з батьком відповідатиме й такій ознаці інтересу дитини, як збереження її зв`язку із сім`єю. Крім того, суд врахував думку дитини, яка на момент розгляду справи досягла 10 років, та висловила бажання проживати разом зі своїм батьком.

При розгляді спору щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самої малолітньої дитини, її віку, враховуючи при цьому його сталі соціальні/родинні зв`язки, місце дошкільного/шкільного навчання, що охоплюють територію його місця мешкання, усталений тривалий побут за місцем проживання батька, позитивний психологічний стан дитини, що підтверджується наданими батьком дитини висновками психологів за період з лютого 2020 року по теперішній час, тобто, час, коли матір дитини не проживає з дитиною, із яких вбачається, що дитина має прив`язаність до батька, позитивний контакт з ним. Визначення місця проживання з батьком жодним чином не лише не порушить її права, а забезпечить її інтереси, адже за місцем його проживання дитина має належний рівень життя, необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Доводи позивача за первісним позовом (матері дитини) про те, що батько дитини не належним чином виконує батьківські обов`язки щодо участі у вихованні дитини не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин, зважаючи на інтереси дитини та її прихильність до батька, особу матері, з якою на даний час дитина не бажає зустрічатися, численні висновки психологів/експертів за результатами психологодіагностичного обстеження дитини щодо доцільності проживання дитини з батьком, висновки органів опіки та піклування, суд дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки виконання рішення з визначенням місця проживання дітей з матір`ю призведуть до зміни місця проживання ОСОБА_3 , порушення усталеного способу життя, навчання, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками та суперечитиме її інтересам.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за умов, які мають місце в цій справі, а саме: соціалізацію малолітньої дитини та її інтеграцію в умови проживання з батьком за такий тривалий час - більше ніж два з половиною роки, в найкращих інтересах дитини буде подальше проживання з батьком, а тому її повернення до матері у спосіб визначення місця проживання з позивачем за первісним позовом суперечитиме інтересам малолітнього сина сторін. На підставі внутрішнього переконання, яке ґрунтується на оцінці всіх обставин в їх сукупності при вирішенні в цій справі долі дитини, врахувавши інтереси малолітнього ОСОБА_4 , його права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставного не закриття провадження у справі через відмову від позову та відсутність спору між батьками, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що заяву про відмову від позову ОСОБА_1 не подавала, а подані нею пояснення до судових дебатів (а. с. 145, т. 10), в яких позивач за первісним позовом просить задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 , не є заявою про відмову від позову, а тому суд вірно вважав її як визнання позову, що відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України є підставою для задоволення позову, за умови, що суд приходить до висновку, що таке визнання не порушує прав інших осіб. За сукупністю встановлених судом обставин висновок суду про те, що внаслідок задоволення зустрічного позову не будуть порушуватися права неповнолітньої дитини, є вірним. Твердохліб ОСОБА_5 та ОСОБА_2 від позовів не відмовлялись, спір між сторонами про визначення місця проживання дитини існував, як на час подачі основного та зустрічного позову так і до вирішення його по суті. За змістом вказаних пояснень ОСОБА_1 вона переконана у тому, що в найкращих інтересах дитини було б визначити місце проживання дитини з нею, але враховуючи думку дитини, тривалий час її проживання з батьком через неправомірну поведінку ОСОБА_2 в 2020 році щодо зміни місця проживання дитини, та з метою не травмування психіки дитини у подальшому, просила суд задовольнити зустрічний позов. Тобто, з матеріалів справи вбачається, що спір існував і правові підстави для закриття провадження у справі були відсутні.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо недоведеності, що визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме її найкращим інтересам, надання не вірної оцінки поясненням дитини, які дитина давала дистанційно, перебуваючи під тиском батька, який знаходився в кімнаті з дитиною, оскільки вважає, що дитина висловивши бажання проживати з батьком, висловила свою дійсну волю. На час опитування думки дитини хлопчику вже виповнилось 10 років і він два роки проживав з батьком, відповідно логічно, що за цей час дитина звикла до нового способу життя, свого оточення, ще більше зблизилась з батьком, який приділяє дитині достатньо уваги, і дитина не бажає змінювати свій звичний спосіб життя. Доводи про здійснення тиску на дитину з боку батька, який нібито стояв за спиною, є недоведеним припущенням.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що батько на початку 2020 року протиправно змінив місце проживання дитини, в подальшому не виконував ухвали суду про забезпечення позову та перешкоджав спілкуванню сина з матір`ю, що в результаті і стало причиною зміни сталого середовища дитини та її не бажання повертатись до матері, колегія суддів не приймає, враховуючи найкращі інтереси дитини, які також розуміє і мати, яка проявивши мудрість, розуміючи, що повернення дитини до неї за рішенням суду на даний час буде додатковою психологічною травмою для дитини, просила суд в судових дебатах задовольнити позов батька. Разом з тим, колегія суддів погоджується, що повний та тривалий розрив контактів дитини з матір`ю також може негативно вплинути на психологічний стан дитини та формування її як особистості в дорослому житті. При цьому, усунення такого негативного явища, можливе в спосіб визначення порядку участі матері у вихованні сина, що не є предметом даного судового розгляду.

Аргументи учасників справи

26 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона особисто в суді першої інстанції повідомила, що не підтримує свій позов та визнає позов ОСОБА_2 , а відповідно у суду була можливість роз`яснити всі її права та з`ясувати її волю, або попросити її окрім письмових пояснень до судових дебатів подати ще і іншу заяву. Всупереч вимог частини третьої статті 206 ЦПК України суд не закрив провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову.

Апеляційний суд, не зважаючи на її позицію щодо відмови від позову, вдався до надмірного формалізму та перевірки дотримання судом першої інстанції норм процесуального права. При цьому чинним законодавством не встановлено яка саме заява, її зміст та вимоги має бути подана до суду на підставі статті 206 ЦПК України.

Причиною того, що з 18 лютого 2020 року дитина почала проживати з батьком стала самовільна та різка зміна батьком місця проживання дитини, про що суд апеляційної інстанції не зазначає, хоча вона звертала на це увагу в апеляційній скарзі, оскільки суд першої інстанції проігнорував зазначений факт. Батько на початку 2020 року, скориставшись незаконним паспортом, протиправно змінив місце проживання дитини, у подальшому не виконував ухвалу суд про забезпечення позову та перешкоджав їй у спілкуванні з сином. Суд апеляційної інстанції проявив необ`єктивність та однобокість, не встановив за яких обставин дитина стала проживати з батьком. Крім того, суд не поставився критично до того, що дитина не має усталеного та спокійного способу життя, бо її місце проживання постійно змінюється (встановлено місце проживання у трьох населених пунктах). Постійна зміна місця проживання аж ніяк не відповідає інтересам дитини, бо дитина в постійному стресі, весь час вимушена адаптуватись. Крім того дитина втратила контакт з рідними сестрами, бабусею та дідусем, однокласниками та друзями.

Суди проігнорували, що 16 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що не заперечує та визнає позовні вимоги в частині визначення місця проживання малолітнього сина з матір`ю. Відтак 29 жовтня 2018 року розгляд справи міг бути завершений, а дитина б і надалі проживала з матір`ю.

Щодо заслуховування думки дитини, то обрання дати саме 17 листопада 2022 року це не випадковість. Як вже зазначалось, позов був поданий у липні 2019 року. При цьому, важливо, що розгляд справи навмисно затягувався, у зв`язку з чим через свавільне ведення судового процесу судді ОСОБА_6 неодноразово заявлялись відводи. Весь цей час дитина відвідувала психологів, які дуже плідно працювали над тим, щоб дитина навіть не сумнівалась, що вона бажає проживати з батьком. Під час опитування дитини очевидним є те, що хтось стояв над дитиною, оскільки вона весь час дивилась у верхній лівий кут. А її слова збігалися з висловами батька, а це говорить про необ`єктивність та про те, що дитина не досягла психологічного дозрівання в рамках усвідомлення того, які питання ОСОБА_4 задавали і як це може відобразитись на подальшому його житті. Під час заслуховування думки дитини в залі судових засідань перебувала психолог ОСОБА_7 , якою був складений висновок експерта №764 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 15 грудня 2022 року, в якому зазначено, що під час заслуховування думки дитини були наявні психологічні особливості, властиві для несамостійного (навченого) відтворення повідомлень щодо бажання проживати з батьком, небажання бачитися з матір`ю, особливостей ставлення до матері і сестер, не бажання з ними спілкуватися, тобто експертом виявлено ознаки психологічного впливу іншої (их) дорослої (их) особи (іб) в інтересах батька. Саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам.

Всі висновки психологів були подані вже безпосередньо до суду апеляційної інстанції, що свідчить про вихід суду апеляційної інстанції за межі розгляду справи, бо це нові докази, а стороною на виконання вимог статті 367 ЦПК України не було надано докази неможливості подання таких висновків до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У період дії забезпечення позову відповідач не виконував постанову, якою було визначено графік побачень позивача з дитиною та зобов`язано відповідача надати можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 . Таким чином, факт перешкоджання відповідачем спілкуванню позивача з дитиною доведений.

Суди залишили поза увагою травмування дитини постійним відвідуванням психологів. У матеріалах справи є численна кількість висновків, які долучались відповідачем, проте це недопустимі та неналежні докази, які не доводять нічого іншого, окрім того, що над дитиною протягом всього періоду перебування з батьком вчинялось психологічне насилля.

У зв`язку з відмовою позивача від позову та згодою матері щодо проживання дитини з батьком між батьками ОСОБА_4 не залишилось неврегульованих питань щодо його місця проживання, а отже у справі відсутній предмет спору. За таких обставин провадження у справі підлягає закриттю, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 20 вересня 2021 року по справі № 638/3792/20. З цієї постанови вбачається, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову, але і, як висловилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, у випадку, якщо через припинення існування предмету спору, такий став відсутній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення. А це свідчить, що за новим підходом не потрібно, щоб предмет спору був відсутній і на час пред`явлення позову, і на час ухвалення судом першої інстанції рішення.

Суд першої інстанції з самого початку надав явну перевагу батьку, а суд апеляційної інстанції оскаржуваною постановою створив прецедент з легалізації викрадення дитини у іншого з батьків. Відмовляючись від позову в суді першої інстанції вона не вважала та не говорила, що в інтересах дитини краще проживати з батьком та не вважала, що думка дитини встановлена вірно з огляду на саму процедуру. Висновки апеляційного суду не відповідають її позиції.

Оскільки вона відмовляється від позову, то провадження по первісному позову суд має закрити, а по зустрічному позову дійти висновку, що його задоволення порушує права дитини, а у зв`язку з відсутністю предмета спору - провадження за зустрічним позовом закрити.

У серпні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що в змісті касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П. не наведено взагалі, які норми процесуального права порушені та в чому саме полягає порушення, які висновки Верховного Суду щодо застосування яких норм права не були застосовані. Доводи касаційної скарги відносно того, що спонукало позивачку за первісним позовом ОСОБА_1 озвучити в судових дебатах в суді першої інстанції про визнання зустрічного позову батька ОСОБА_2 зводяться до голослівних висловлювань без посилання на докази та ґрунтуються виключно на власних припущеннях.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 намагається переоцінити докази і встановлені на їх підставі обставини, однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суди врахували висновки Верховного Суду у постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 305/2060/18, якою визначено, що судам перш за все слід брати до уваги критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, у тому числі обов`язків по вихованню дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументів про порушення будь-яких норм матеріального права, а ті припущення щодо начебто порушення норм процесуального права є надуманими та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Зазначає, що відмова від позову, це не просто посилання ОСОБА_1 про те, що вона просить задовольнити позов батька і залишити дитину з ним з наведених нею мотивів, а чітко визначена законодавством процесуальна дія. У визначеним законодавством порядку відмова від позову не була заявлена ОСОБА_1 в суді першої інстанції, а тому у суду були відсутні законні підстави закривати провадження за первісним позовом на підставі пункту 2 статті 255 ЦПК України. Слід вказати, що ОСОБА_1 не була позбавлена можливості чітко і беззаперечно заявити про відмову від позову і під час апеляційного перегляду, на чому наголошував представник ОСОБА_2 ? адвокат М. Якименко. Проте ОСОБА_1 не надала суду апеляційної інстанції відмову від позову згідно з вказаними нормами ЦПК України.

ОСОБА_2 як батько дитини заявляє про існування спору щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_4 . Черговим та беззаперечним свідченням існування спору між батьками на всіх стадіях судового вирішення та й на даний момент при касаційному вирішенні справи є також те, що ОСОБА_2 підтримує свій зустрічний позов, від його вимог ніколи не відмовиться та завжди наполягає на його вирішенні судом по суті.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19, від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, від 03 травня 2022 року у справі № 950/569/20-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 585/2392/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20, від 03 березня 2021 року у справі № 389/751/20; у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 ).

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалами Верховного Суду від 06 вересня 2023 року:

відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю сторін;

прийнято відмову ОСОБА_1 від позову у справі в частині її позовних вимог до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав;

визнано нечинними рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав;

закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ? управління з питань захисту прав дітей міської ради м. Кропивницький, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав;

вирішено питання про судові витрати у зв`язку з відмовою від позову.

Тому судові рішення переглядаються в касаційному порядку в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з 02 серпня 1997 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року у справі № 757/22624/19.

Від шлюбу сторони мають трьох дітей: дочку ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Між сторонами існує спір щодо місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 .

На час звернення ОСОБА_1 з позовом про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 проживав з нею.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Міської ради міста Кропивницького від 07 серпня 2019 року № 3994/49-05-24 (а. с. 66, т. 6), рекомендовано визначити місце проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 .

Малолітній ОСОБА_10 з 18 лютого 2020 року проживає з батьком - ОСОБА_2 .

Згідно з висновком Знам`янської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 25 травня 2020 року №01-39/11/1 (а. с. 156-166, т. 3), орган опіки й піклування при Знам`янській районній державній адміністрації вважав за доцільне рекомендувати суду визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .

Висновком Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 29 грудня 2020 року № 60/07-15/3004 (а. с. 162-169 т. 6, а. с. 172-180 т. 6), орган опіки й піклування рекомендував суду визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 . У висновку, зокрема зазначено, що батько створив належні умови для повноцінного виховання та розвитку дитини і під час опитування думки дитини представниками служби у справах дітей, хлопчик виявив бажання проживати з батьком.

Син сторін ? ОСОБА_3 має позитивний стан здоров`я (а.с. 146, т. 3, а.с. 147, т. 3), проживає за зареєстрованим місцем проживання батька в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 162-169 т. 6, а. с. 172-180 т. 6), а також за незареєстрованими місцями проживання батька в будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 156-166, т. 3), та квартирі бабусі та дідуся по батьківській лінії за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 155-156, т. 3, а. с. 107, т. 3; а. с.140-141, т. 3).

Згідно з висновком експерта Державного науково-дослідного експертно- криміналістичного центру МВС від 19 березня 2021 року № СЕ-19-21/7098-ПС: особливості та характер стосунків дитини з батьком характеризуються наявністю безпечної прихильності, з матір`ю характеризуються порушеною прихильністю; раптова поява матері може негативно вплинути на психоемоційний стан ОСОБА_4 ; соціальне оточення та середовище в якому зараз знаходиться Дитина є сприятливим для його психологічного та психоемоційного стану; зміна місця проживання ОСОБА_4 , на момент дослідження, є недоцільною та може призвести до психотравмування.

Відповідно до висновку від 02 серпня 2022 року №СЕ-19/124-22/6062-ПС судовим експертом відділу досліджень у сфері інформаційних технологій Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Тульвінською А.Ю. зазначено, що актуальне ставлення дитини до матері негативне на вербальному та емоційному рівнях, до батька ? позитивне на вербальному і емоційному рівнях; раптова поява матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини; соціальне середовище, в якому перебуває дитина є сприятливим для психоемоційного благополуччя та розвитку хлопчика; зміна місця проживання та соціального середовища дитини є недоцільною.

Суду позивачем за зустрічним позовом надавались і інші висновки психологів, які виснували про недоцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю, з урахуванням психологічного стану хлопчика та його прихильності до батька.

У судовому засіданні 17 листопада 2022 року дитина ОСОБА_3 був опитаний судом у режимі відеоконференції з використанням дитиною власних технічних засобів поза межами приміщення суду. Єгор на питання суду та інших учасників процесу щодо його імені та щодо його умов проживання та навчання, проведення вільного часу, кола спілкування, а також щодо бажання залишатися та проживати з одним із батьків та спілкування із матір`ю, відповідав чітко, зрозуміло та впевнено висловлюючи свою думку. Зазначив, що на даний час проживає з батьком, має братика ОСОБА_11 , також має друзів, навчається в школі і наразі навчання у нього відбувається дистанційно, раніше відвідував гуртки і знову хоче продовжити їх відвідувати. Вказує, що проводить багато часу і вільний час майже весь день з батьком. На питання з ким із батьків хотів би проживати, - ствердно відповів, що хоче проживати та лишатися жити з батьком.

Дитина проживаючи з батьком тривалий період, успішно навчається за вказаною територіальністю місця заходження житла, відвідує гуртки. Житло, в якому дитина тривалий час проживає, має якісні характеристики, що свідчить про забезпечення батьком дитини житловими стандартами для життя та розвитку малолітніх дітей, в якому дитина має окрему кімнату, про що органами опіки та піклування, службами у справах дітей та сім`ї за місцем проживання дитини складені позитивні висновки про умови проживання дитини. Фактично та постійно більше аніж 2,5 роки малолітній син ОСОБА_10 проживає з батьком ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно зі статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19 (провадження № 61-4654св21), на яку посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, вказано, що:

«рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Також суди правильно врахували недобросовісність поведінки відповідача, який протягом розгляду справи демонстрував неповагу тим, що створив такі умови, що ні служба у справах дітей, ні суд не мають можливості спілкування з дитиною, оскільки батько тривалий час приховує її місцезнаходження і не сприяє зміні такого становища. Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач самовільно, без згоди матері, з якою дитина проживала, фактично змінив постійне місце проживання дитини, силою вилучивши дитину з дитячого садка за допомогою сторонніх осіб та у спосіб, що є психологічно небезпечним для самої дитини. При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що після самовільної зміни батьком місця проживання дитини остання відвідує будь-який дитячий заклад. Також відсутні докази того, з ким фактично перебуває дитина за відсутності батька. Також колегія суддів зауважує, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливатиме на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Отже, відповідні доводи касаційної скарги про позбавлення батька дитини певного обсягу батьківських прав внаслідок визначення місця проживання дитини з її матір`ю є безпідставними».

Схожі висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21), на яку є посилання в касаційній скарзі.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Разом з тим, основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суди встановили, що між сторонами існує тривалий конфлікт щодо місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 ; на час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 дитина проживала з матір`ю, з 18 лютого 2020 року - з батьком; внаслідок тривалого часу постійного проживання батька з сином дитина має з батьком тісний контакт; на час розгляду справу дитина досягла десяти років та висловила своє бажання й надалі проживати з батьком.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про визначення місця проживання дитини з батьком встановивши, що це відповідатиме найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_3 , а також згідно вимог частини четвертої статті 206 ЦПК України врахували факт визнання ОСОБА_1 зустрічного позову ОСОБА_12 .

З урахуванням викладеного колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та посилання на відповідні висновки Верховного Суду, що саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання дитини, оскільки висновок про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_12 суди зробили на підставі оцінки зібраних у справі доказів в їх сукупності.

Посилання на вчинення перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітнім сином, враховуючи предмет спору у цій справі, установлені судами обставини та фактичне визнання ОСОБА_1 зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з батьком, також не могло бути для судів достатньою підставою для відмови у його задоволенні.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження

№ 61-3438сво21) зазначено, що:

«предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, слід відступити від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження

№ 61-2018св19; Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20; Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження № 61-9658св20, конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення».

Суди встановили, що між сторонами існує тривалий спір щодо визначення місця проживання дитини, який існував як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення. Заяву про відмову від позову до ухвалення судом першої інстанції судового рішення ОСОБА_1 на підставі статті 206 ЦПК України не подавала.При цьому зміст пояснень ОСОБА_1 до судових дебатів свідчить, що вона дійсно вказувала, що не має наміру підтримувати свої вимоги та просила задовольнити зустрічний позов, проте мотиви такої позиції обґрунтовані тиском на дитину (а. с.145-147, т. 10).

Тлумачення статті 206 ЦПК України свідчить, що заява про відмову від позову не повинна викликати сумнівів щодо дійсних намірів особи, яка її подає, та розуміння наслідків відмови від позову.

Тому апеляційний суд зробив правильний висновок, що у суду першої інстанції не було підстав для висновку про відсутність предмету спору та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Верховний Суд враховує доводи касаційної скарги про помилкове посилання апеляційного суду на висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 456/47/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, від 11 березня 2021 року у справі № 710/1598/19, що за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Проте це не призвело до неправильного вирішення судом відповідного питання, оскільки за змістом оскарженої постанови апеляційний суд зробив правильний висновок, що спір між сторонами існував як на час подачі основного та зустрічного позову, так і до вирішення його по суті, тому правові підстави для закриття провадження у справі були відсутні. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Підлягають відхиленню й доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд у порушення приписів статті 367 ЦПК України прийняв нові докази (висновки психологів), оскільки висновок експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 19 березня 2021 року

№ СЕ-19-21/7098-ПС та висновок судового експерта від 02 серпня 2022 року № СЕ-19/124-22/6062-ПС, на які послався апеляційний суд, були подані до суду першої інстанції 31 березні 2021 року (а. с. 223-247, т. 7) та 28 вересня 2022 року (а. с. 111-141, т. 9) відповідно.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального правата зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення у відповідній частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги в зазначеній частині покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація