Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 757/62500/16-ц

провадження № 61-6809св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України,

третя особа - Президент України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Соколової В. В., касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2021 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, правонаступником якої є Офіс Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Президент України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів досудового слідства і прокуратури.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні № 12014110310001068, досудове розслідування в якому здійснювалося Фастівським відділенням поліції Головного управління Національної поліції (далі - Фастівським ВП ГУНП) в Київській області.

Крім того, слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000589 від 01 квітня 2015 року за ознаками перевищення службових повноважень слідчим слідчого відділу Фастівського МВ ГУ МВС України в Київській області та заступником Фастівського міжрайонного прокурора Київської області під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068.

Вважала, що незаконні дії (бездіяльність) підконтрольних осіб стали можливими саме за бездіяльності Генеральної прокуратури України. Позивачка посилалася на неналежне досудове розслідування кримінального провадження, що, зокрема, проявилось у неодноразовому скасуванні судом постанов прокурора про закриття кримінального провадження, а також перевищенні службовими особами органу досудового слідства своїх повноважень (складання із застосуванням психологічного впливу щодо неї заяви про відмову від обвинувачення, упереджене ставлення внаслідок відкритої дискримінації за ознаками статі, фальшування доказів).

Позивач зазначала, що вказані дії призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків, вимагали від неї додаткових зусиль для організації її життя. Протягом тривалого часу вона змушена була брати участь у судових засіданнях, спростовувати безпідставні арґументи та незаконні постанови про закриття кримінального провадження.

Посилалася на те, що у неї на все життя залишилося гірке усвідомлення абсолютної незахищеності перед свавіллям правоохоронних органів з будь-яких мотивів, які застовуювали до неї дискримінацію за ознаками статі й соціального положення.

Ураховуючи наведене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути за рахунок державного бюджету на її користь майнову шкоду у розмірі 273 253, 44 грн та моральну шкоду у розмірі 1 669 452, 00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачкою заподіяння їй майнової та моральної шкоди діями чи бездіяльністю відповідачів, порушення її конституційних прав і свобод саме у зв`язку з протиправними (неправомірними) рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб Офісу Генерального прокурора. Суди встановили, що Офіс Генерального прокурора не здійснював нагляд за додержання законів у кримінальному провадженні № 12014110310001068, а тому є неналежним відповідачем у цій справі. З цих підстав у позові відмовлено.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-8547св22).

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що внаслідок надмірної тривалості досудового розслідування, неодноразового протиправного закриття кримінального провадження, позивач змушена була докладати додаткових зусиль щодо відновлення її прав, що призвело до завдання їй моральної шкоди. При цьому судом також не враховано, що за дії та бездіяльність державних органів відповідальність покладається саме на державу, а не безпосередньо на орган, що допустив порушення. Та обставина, що позивачем не залучено у якості співвідповідача Фастівську місцеву прокуратуру Київської області, у даному випадку, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходив із положень статей 23, 1174 ЦК України й урахував характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, засади співмірності, виваженості, справедливості, інші обставини, та дійшов висновку про те, що з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 20 000 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що заявлена позивачем сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 669 452 грн необґрунтована та є надмірним відшкодуванням.

Щодо позовних вимог позивача про відшкодування майнової шкоди (збитків) в розмірі 273 253 грн 44 коп, яка полягала в оплаті послуг адвоката під час захисту її порушених прав органами досудового розслідування у кримінальному провадженні, апеляційний суд вважав, що витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката), не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в кримінальній справі у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2021 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 травня 2023 року касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року передана для розгляду колегії суддів: Осіяну О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакарі Н. Ю. (провадження № 61-6809ск23).

18 травня 2023 року судді Верховного Суду: Осіян О. М. Сакара Н. Ю. заявили про самовідвід у справі з тих підстав, що вони брали участь у перегляді цієї справи у суді касаційної інстанції, за наслідком якого Верховним Судом ухвалено постанову від 01 березня 2023 року (провадження № 61-8547св22), у якій висловлювалася правова позиція щодо вирішення спору.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2023 року заяви суддів Верховного Суду Осіяна О. М. Сакари Н. Ю. про самовідвід задоволено. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 757/62500/16-ц передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 травня 2023 року для розгляду касаційної скарги Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року визначено суддю-доповідача - Синельникова Є. В. та суддів, які входять до складу колегії: Шипович В. В., Білоконь О. В.

Судді Верховного Суду: Синельников Є. В., Шипович В. В. заявили про самовідвід у справі з тих підстав, що вони брали участь у перегляді цієї справи у суді касаційної інстанції, за наслідком якого Верховним Судом ухвалено постанову від 01 березня 2023 року (провадження № 61-8547св22), у якій висловлювалася правова позиція щодо вирішення спору.

Суддя Верховного Суду Білоконь О. В. заявила про самовідвід у справі, оскільки ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року було задоволено заяву про самовідвід судді-доповідача Білоконь О. В. при розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 757/62500/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року заяви суддів Верховного Суду Синельникова Є. В., Шиповича В. В., Білоконь О. В. про самовідвід задоволено. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 757/62500/16-ц передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2023 року для розгляду касаційної скарги Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року визначено суддю-доповідача - Лідовця Р. А. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Хопта С. Ф.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у вказаній справі.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 серпня 2023 року у зв`язку з відставкою судді Хопти С. Ф. на підставі повідомлення судді Лідовця Р. А. від 31 серпня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Коломієць Г. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора мотивована тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказі заподіяння позивачу моральної шкоди, причинного зв`язку між бездіяльністю працівників Офісу Генерального прокурора та завданою шкодою.

При цьому із судових рішень не вбачається, які докази, крім ухвал слідчого судді, свідчать про зміну нормального життєвого ритму позивача у зв`язку з необхідністю звертатися з оскарженням неправомірних дій працівників прокуратури. Оскарження процесуальних рішень органу досудового розслідування є механізмом реалізації особою права на контроль за діяльністю уповноважених осібна здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення Офіс Генерального прокурора зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц (провадження № 61-7017св19), від 11 вересня 2019 року у справі № 641/2328/17, від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18, від 22 грудня 2020 року у справі № 686/24223/17 (провадження № 61-327св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що нею на підставі висновку спеціаліста доведено розмір моральної шкоди, заподіяний їй, та який підлягає відшкодуванню з Держави на її користь у повному обсязі.

Вважає, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за два етапи: за шкоду, спричинену на стадії досудового розслідування і шкоду, заподіяну на стадії судового провадження.

Посилається на те, що перший етап тривав 1 рік, 10 місяців, 1 день (разом 671 день), а другий - 6 років, 1 місяць, 19 днів (разом 2 238 днів). Суму у розмірі 9 411 113,56 грн вважає справедливою та обґрунтованою, оскільки вона підтверджується висновком спеціаліста та обставинами справи.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди (витрат на правничу допомогу, лікування, поштові та транспортні видатки) на підставі того, що таке відшкодування не передбачено законодавством, вважає таку необґрунтованою, оскільки суд повинен був застосувати правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та постановах Верховного Суду 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 904/2404/18, від 29 грудня 2020 року у справі № 826/7335/18, від 04 жовтня 2021 року у справі № 910/906/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_1 вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому зазначила, що доводи касаційної скарги про недоведеність завдання їй моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять належні докази на підтвердження заявлених нею позовних вимог. При цьому нею доведено наявність заподіяної їй моральної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок та розмір моральної шкоди.

У липні 2023 року Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначив, що доводи касаційної скарги не містять підстав, які б свідчили про обґрунтованість її позовних вимог. Реалізація ОСОБА_1 процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

При цьому вважає, що Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є потерпілою у кримінальному провадженні № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року, досудове розслідування в якому здійснювалося СВ Фастівського ВП Васильківського ГУНП в Київській області (колишній Фастівський MB ГУ МВС України в Київській області).

Протягом здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068 було винесено 8 постанов про закриття кримінального провадження, 7 із яких було скасовано за скаргами ОСОБА_1 .

Постановою Фастівської місцевої прокуратури Київської області від 25 березня 2016 року кримінальне провадження № 12014110310001068 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у справі № 757/33404/15-к задоволено частково скаргу ОСОБА_1 щодо порушення процесуальних строків та нездійснення процесуальних дій. Визнано неправомірними дії відповідальних посадових осіб Генеральної прокуратури України щодо належного здійснення нагляду за процесуальною діяльністю прокурорів прокуратури Київської області та Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року. Зобов`язано відповідальних посадових осіб Генеральної прокуратури України надати нижчестоящому прокурору Київської області вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень щодо строків досудового розслідування кримінального провадження № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року.

Слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000589 від 01 квітня 2015 року за фактом перевищення службових повноважень слідчим слідчого відділу Фастівського МВ ГУМВС України в Київській області та заступником Фастівського міжрайонного прокурора Київської області під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року.

У висновку експертного дослідження фахівця у галузі судово-психологічної експертизи ОСОБА_2 від 12 серпня 2015 року № 2-12/08 зазначено, зокрема, що внаслідок тривалої психотравмуючої ситуації ОСОБА_1 перебувала у стані хронічної психоемоційної напруги (том 2, а. с. 19-34).

У висновку спеціаліста ТОВ «Українська експертна компанія» за результатами проведення психологічного дослідження від 07 грудня 2016 року № 140 зазначено, що ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду внаслідок дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду у період з 06 липня 2014 року до 26 травня 2016 року; моральні страждання підекспертної ОСОБА_1 внаслідок ситуації незаконного закриття кримінального провадження, в якому вона була потерпілою, працівниками правоохоронних органів, прокуратури та судами в період з 26 липня 2014 року до 26 травня 2016 року викликані довготривалим емоційним напруженням, вразливістю, відчуттям постійного стану тривоги та невизначеності у подальшому житті; можливий розмір грошової компенсації за заподіяні моральні страждання з урахуванням психологічних коефіцієнтів складає 324 мінімальних заробітних плат, розмір яких установлюється рівнем розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент ухвалення рішення суду (том 1, а. с. 77-98).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.

Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення.

Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц (провадження № 61-5805св20), від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 01 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18 (провадження № 61-10961св20), від 23 лютого 2022 року в справі № 646/5368/19 (провадження № 61-15330св21).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд апеляційної інстанції, виконуючи вказівки Верховного Суду відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України, відшкодовуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1 визнав факт заподіяння моральної шкоди позивачу діями відповідача, а саме встановив відсутність контролю та належного нагляду за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні керівництвом місцевої прокуратури та відомчого контролю керівництвом органу досудового розслідування.

При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок № 2-12/08 експертного дослідження фахівця у галузі судово-психологічної експертизи ОСОБА_2 від 12 серпня 2015 року, а також копію висновку спеціаліста ТОВ «Українська експертна компанія» за результатами проведення психологічного дослідження від 07 грудня 2016 року № 140, у другому з яких зазначено, що ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду внаслідок дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду у період з 06 липня 2014 року до 26 травня 2016 року; можливий розмір грошової компенсації за заподіяні моральні страждання з урахуванням психологічних коефіцієнтів складає 324 мінімальних заробітних плат, розмір яких установлюється рівнем розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент ухвалення рішення суду.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позову ОСОБА_1 в частині наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки судом встановлено надмірну тривалість досудового розслідування та неодноразове протиправне закриття кримінального провадження, що мало негативні наслідки для позивача. Суд апеляційної інстанції правильно визнав доведеним факт заподіяння ОСОБА_1 моральних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача, що є підставою для відшкодування спричиненої їй моральної шкоди.

У зв`язку з тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 була змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними заявами й клопотаннями, що не входило до її звичайної діяльності та призвело до моральних страждань.

За таких обставин апеляційний суд врахував, що систематичність наведених дій та надмірна тривалість кримінального провадження призвели до моральних страждань ОСОБА_1 . Зазначені обставини не були спростовані відповідачем, відтак, посилання Офісу Генерального прокурора у касаційній скарзі на недоведеність позивачем завдання їй моральної шкоди не заслуговують на увагу.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначив, що у справі відсутні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 1 669 452 грн, а тому вважав, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності, розумності, що відшкодуванню на користь ОСОБА_1 підлягає моральна шкода в розмірі 20 000 грн.

У пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц (провадження 3 14-538цс19) зазначено, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд врахував глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_1 , а також вимоги розумності та справедливості й дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 20 000, 00 грн.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про необхідність відшкодування на її користь моральної шкоди у розмірі, визначеному у висновку спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження № 140 від 07 грудня 2016 року, колегія суддів відхиляє, оскільки сума морального відшкодування у розмірі 20 000 грн визначена апеляційним судом з урахуванням засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності, розумності. Крім того, заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 1 669 452 грн є недоведеним та безпідставно завищеним.

Щодо позовних вимог про стягнення майнової шкоди

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 частині відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість таких вимог, оскільки витрати на правничу допомогу, понесені у кримінальному провадженні, підлягають розподілу саме під час розгляду кримінального провадження, а не в межах позову, заявленого в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, оскільки витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Під час ухвалення судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди суд апеляційної інстанції посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19).

Відтак, судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення в частині відмови у стягненні витрат, пов`язаним із наданням правничої допомоги у кримінальному провадженні в межах цивільного позову немає.

З огляду на зазначене, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди відповідає положенням ЦК України та вимогам статей 263-265 ЦПК України і скасуванню не підлягає.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19) не заслуговують на увагу, оскільки висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у зазначених справах.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та постановах Верховного Суду 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 09 листопада 2020 року у справі № 904/2404/18, від 29 грудня 2020 року у справі № 826/7335/18, від 04 жовтня 2021 року у справі № 910/906/18, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.

Посилання Офісу Генерального прокурора на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц (провадження № 61-18855св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц (провадження № 61-4165св18), від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц (провадження № 61-7017св19), від 11 вересня 2019 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18 (провадження № 61-2685св19), від 22 грудня 2020 року у справі № 686/24223/17 (провадження № 61-327св19), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаній справі відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Верховний Суд також звертає увагу на те, що апеляційний суд виконав вказівки суду касаційної інстанцій при попередньому скасуванні судового рішення (частина перша статті 417 ЦПК України) та встановив характер спірних правовідносин, їх суб`єктний склад, надав правову оцінку діям та бездіяльності органів прокуратури у кримінальному провадженні, на які посилалася позивачка звертаючись до суду із цим позовом, а також факту порушення її прав, понесення та розмір шкоди, завданої такими діями (бездіяльністю).

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець