Судове рішення 134/1636/22 від 22.09.2023

Особи

Учасники процесу:

Представник позивача: Панасюк Володимир Борисович
Представник відповідача: Близнюк Віктор Васильович
відповідач: Боднар Тетяна Михайлівна
відповідач: Рясна Людмила Миколаївна
позивач: Василишин Ігор Валерійович
відповідач: Бондар Тетяна Михайлівна

Показати/приховати управління відображенням осіб

Ім`я	Замінене і`мя	Особа

Судове рішення #487674904

Справа № 134/1636/22

Провадження № 22-ц/801/1735/2023

Провадження № 22-ц/801/1922/2023

Категорія: 58

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кантониста О. О.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Матківської М. В.,

з участю секретаря судового засідання: Собцевої А. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Кантонистої О. О. в залі суду в смт Крижопіль Вінницької області, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої адвокат Близнюк Віктор Васильович, на додаткове рішення цього ж суду від 03 липня 2023 року,

в цивільній справі № 134/1636/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить:

- визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, усю інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 у серпні - вересні 2022 року у відкритому публічному зверненні до ОСОБА_4 та письмових зверненнях до народних депутатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 публічно вибачитись та спростувати поширену відносно нього усю недостовірну інформацію, шляхом написання відповідних письмових заяв чи звернень до лідера партії «Українська стратегія Гройсмана» ОСОБА_4 , народних депутатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 наступного тексту спростування: «Доводимо до Вашої уваги, що педагогічний колектив ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2 за два роки каденції селищного голови ОСОБА_7 , в особі секретаря ОСОБА_1 (племінник голови) за підтримки обласного депутата ОСОБА_8 (син голови), жодного разу не потрапляв під негативний вплив влади. Також дане твердження стосується колективів КНП «Крижопільська ОЛІЛ», КНП «Крижопільський центр ПМСД», СЗШ І-ІІІ ст. № 1, колективів сільських шкіл та ФАПів громади, а також жителів громади. Уся інформація викладена у зверненнях є такою, що не відповідає дійсності та є наклепом»;

- зобов`язати ОСОБА_3 публічно спростувати поширену відносно нього усю недостовірну інформацію, шляхом написання та опублікування публічних звернень у групі фейсбук «Крижопіль Life», якої вона є адміністратором, відповідних заяв чи звернень до ОСОБА_4 , народних депутатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 наступного тексту спростування: «Доводимо до Вашої уваги, що педагогічний колектив ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2 за два роки каденції селищного голови ОСОБА_7 , в особі секретаря ОСОБА_1 (племінник голови) за підтримки обласного депутата ОСОБА_8 (син голови), жодного разу не потрапляв під негативний вплив влади. Також дане твердження стосується колективів КНП «Крижопільська ОЛІЛ», КНП «Крижопільський центр ПМСД», СЗШ І-ІІІ ст. № 1, колективів сільських шкіл та ФАПів громади, а також жителів громади. Уся інформація викладена у зверненнях є такою, що не відповідає дійсності та є наклепом»;

- під час загальних зборів трудового колективу закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 ім. воїна інтернаціоналіста С.В. Гаврилюка смт. Крижопіль Вінницької області принести публічні вибачення працівникам, які підписали вищезгадані звернення, за введення їх в оману та не доведення до них повного тексту звернення, які містили наклеп;

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 170 000,00 грн., а також судовий збір за подання позовної заяви та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 5000 грн.

Позивач ОСОБА_1 вказує, що підставою для звернення до суду з даним позовом є поширення відносно нього недостовірної інформації в мережі Інтернет у вигляді відкритого листа до лідера партії «Українська стратегія Гройсмана», опублікованого 19 серпня 2022 року адміністратором групи фейсбук «Крижопіль Life» ОСОБА_9 , та у зверненнях до народних депутатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , де зазначено текст такого змісту: «Трудовий та батьківський колективи закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 ім. воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка смт Крижопіль Вінницької області звертаються до Вас із проханням про допомогу через критичну ситуацію, яка склалася відносно призначення директора закладу освіти.

Педагогічним колективом закладу освіти було направлене звернення № 154 від 20.06.2022 до голови Крижопільської селищної ради ОСОБА_7 про відтермінування конкурсу на заміщення вакантної посади директора школи так як на даний момент в країні діє воєнний стан. Згідно із частинами 5-8 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» зі змінами передбачено, що у період дії воєнного стану селищний голова може призначати на посаду керівника комунального закладу без конкурсного відбору. А після припинення чи скасування воєнного стану засновником буде проведено конкурс.

Селищна рада, проігнорувавши звернення трудового колективу, не відтермінувала конкурс та не надали жодної відповіді на письмове звернення.

З грудня 2020 року в заклад освіти було призначено в.о. директора, через призначення попереднього директора ОСОБА_10 на посаду заступника голови громади. За законом виконувати обов`язки директора можна тільки два місяці. Але влада пообіцяла ОСОБА_11 тримати місце директора закладу освіти за нею. Закон в громаді не діяв 1 рік і 8 місяців. Коли виконуюча обов`язки відмовила керівництву громади у деяких сумнівних оборудках, терміново було запущено процедуру проведення конкурсу на директора закладу освіти.

Конкурсна комісія з проведення конкурсу на заміщення вакантної посади директора закладу освіти розглянула документи двох кандидатів. Одним із претендентів на керівника закладу освіти була ОСОБА_12 , яка на даний момент займає посаду заступниці селищного голови. А згідно Закону державні службовці та посадові особи органів місцевого самоврядування не можуть бути переведенні на інші посади до закінчення воєнного стану.

За результатом розгляду конкурс визнаний таким, що не відбувся. Напевне тому, що ОСОБА_12 не очікувала конкуренції та не готова була до чесного конкурсу. Хочемо зазначити, що конкурсна комісія на 100 % складалася з підлеглих та колег ОСОБА_12 . Тобто, розраховувати на незаангажованість та прозорість рішення даної комісії не приходиться, тому й звертаємося до Вас.

Трудовий та батьківські колективи ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2 смт Крижопіль добре знають ОСОБА_12 , яка вже була директором школи одинадцять років, з негативної сторони. Її стиль керівництва вирізняється авторитарним, психологічним тиском, маніпулювання, залякування, використання службового становища (чим вона користується і зараз, перебуваючи посадовою особою органів місцевого самоврядування).

Члени колективу зверталися з подібними проханнями до голови та секретаря селищної ради, але враховуючи тиск та положення ОСОБА_12 , вони не реагують на дані звернення.

Секретар селищної ради Василишин І. В., який є рідним племінником селищного голови ОСОБА_7 (проглядається конфлікт інтересів), відкрито проігнорував звернення педагогічного колективу і будучи присутнім на звітуванні в.о. директора ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2 смт Крижопіль ОСОБА_2 , дозволив собі нетактовно, грубо, зверхньо та у принизливі формі виражати своє незадоволення. Думка колективу так і не була врахована, конкурс не був відмінений.

Влада не зупинила задумів призначити ОСОБА_12 та знову оголосила конкурс, розраховуючи, що інших кандидатів, через тиск влади (сім`ї Василишених) не буде, ніхто не ослухається, так як влада звільняє працівників, які не підкорюються їй.

В останній день подачі документів на конкурс влада почала просувати чергового провладного посадовця (начальника відділу освіти ОСОБА_13 ), так як із ОСОБА_12 не вийшло через великий ажіотаж незадоволення як в колективі, так і в громаді. Колектив готовий підтримати будь-яку чесну та незаангажовану людину, тому що заклад освіти є центром освітнього простору в громаді.

Після повторного оголошення конкурсу при організації ознайомлення кандидатів із трудовим колективом та представниками батьківського самоврядування, ставлення секретаря ОСОБА_1 не покращилося, а навпаки погіршилось:

- дата зустрічі не визначалася попередньо, а була доведена в наказовій формі о 11:00 год. терміново зібрати трудовий колектив на 11:30 год. Оскільки всі працівники на той час перебували у відпустці, тому фактично не було можливості виконати вимогу. Зустріч була перенесена на 13:00 год., що теж не дало можливості забезпечити належну присутність працівників. Із 78 працівників закладу освіти на зустрічі були присутні 14 чоловік. Такі дії секретаря селищної ради порушили право працівників на відпочинок та право кандидатів на посаду директора щодо ознайомлення з колективом;

- представник конкурсної комісії повинен був організувати ознайомлення кандидатів із закладом, його трудовим колективом і представниками батьківського самоврядування упродовж п`яти днів, так це передбачено чинним законодавством, а не впродовж 30 хвилин;

- секретар організував не зустріч з рівноправним кандидатом, а представив провладного кандидата на посаду (начальника відділу освіти ОСОБА_13 ), як він заявив «до якого немає питань». При цьому іншого кандидата він привселюдно принижував, кричав, висловлював незрозумілі нікому претензії (присутні були шоковані);

- під час проведення конкурсу приниження неугодного кандидата продовжувалося, відбувався відкритий тиск на кандидата. При цьому секретар, враховуючи своє положення, ініціює скорочення посади, яку на даний час займає неугодний кандидат. Таким чином караючи її.

Одночасно встановлено, що конкурс було проведено із недотриманням ст. 39 Закону України «Про повну загальну середню освіту»:

1. Порушено п. 10 Положення про проведення конкурсного відбору на заміщення вакантних посад керівників загальної середньої освіти, що перебувають у комунальній власності Крижопільської територіальної громади, так як не забезпечено у складі конкурсної комісії представника органу управління освіти Крижопільської селищної ради та представника трудового колективу закладу освіти.

2. Виявлено, що тестові завдання укладені з відхиленням від статей нормативних документів.

3. Порушено процедуру проведення конкурсу не тільки у формуванні тестових завдань, а й у методиці перевірки результатів тестових завдань конкурсу.

Відповідно до вказаних порушень був депутатський запит про створення експертної групи для перегляду тестових завдань та ключа до них та запропоновано визнати процедуру та результати проведення конкурсу таким, що не відповідають чинному законодавству.

Доводимо до Вашої уваги, що педагогічний колектив ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2 за два роки каденції селищного голови ОСОБА_7 в особі секретаря Василишиного І. В. (племінник голови) за підтримки обласного депутата ОСОБА_14 (син голови), не перший потрапив під негативний вплив влади. Дію влади на собі відчули колективи КНП «Крижопільська ОЛІЛ», КПП «Крижопільський центр ПМСД», СЗШ І-ІІІ ст. № 1, колективи сільських шкіл та ФАПів громади, а також жителі громади.

Заклад освіти сьогодні працює та функціонує в штатному режимі. Проводиться підготовка до нового навчального року. Власними силами заклад відремонтував укриття. Хоча усі письмові звернення до засновника про фінансування відповідних витрат залишені без розгляду. Колектив закладу освіти, тісно співпрацюючи із батьками, забезпечує належну підготовку до нового навчального року.

Робота в колективі організована на нових демократичних засадах довіри та співпраці, закладу кожного в спільну справу. Це дозволяє забезпечити стабільну, результативну роботу на всіх ділянках функціонування закладу та вирішувати всі нагальні проблеми.

З метою зняття суспільної напруги в селищі та в колективі, просимо Вас вирішити питання в межах Конституції та Закону України та захистити учасників освітнього процесу від тиску влади у період воєнного стану.

З повагою та розумінням наших проблем колектив ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2 смт Крижопіль».

Позивач вважає, що вищевказана інформація, викладена у публічних зверненнях, містить негативні відомості та висловлювання на його адресу.

На його думку, усі вищезазначені припущення є наклепом та порушують його честь, гідність та ділову репутацію. Вважає, що порушення його прав полягає у наступному:

1. «Але влада пообіцяла ОСОБА_11 тримати місце директора закладу освіти за нею. Закон в громаді не діяв 1 рік і 8 місяців. Коли виконуюча обов`язки відмовила керівництву громади у деяких сумнівних оборудках, терміново було запущено процедуру проведення конкурсу на директора закладу освіти».

Позивач зазначає, що дане припущення не відповідає дійсності, так як заступника селищного голови ОСОБА_12 не було допущено до конкурсу на заміщення вакантної посади директора закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 ім. воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка смт Крижопіль Вінницької області на підставі пункту 6 частини 2 статті 39 Закону України «Про повну загальну середню освіту» у зв`язку із ненаданням повного пакету документів, а саме учасником було надано диплом про вищу освіту без додатку, який є невід`ємною його частиною, та відповідно до переліку документів, визначених пунктом 5 статті 39 вищезазначеного Закону, є обов`язковим, що підтверджується протоколом № 1 конкурсної комісії від 23 червня 2022 року.

2. «Хочемо зазначити, що конкурсна комісія на 100 % складалася з підлеглих та колег ОСОБА_12 . Тобто, розраховувати на незаангажованість та прозорість рішення даної комісії не приходиться, тому й звертаємося до Вас».

Зауважує, що дане припущення також не відповідає дійсності, так як комісія створювалась Розпорядженням селищного голови «Про оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади директора закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 ім. воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка смт Крижопіль Вінницької області» № 118 від 15.07.2022 року відповідно до Положення про проведення конкурсного відбору на заміщення вакантних посад керівників закладів загальної середньої освіти, що затверджене рішенням 12 сесії 8 скликання № 446 від 30.07.2021 року «Про Положення про проведення конкурсного відбору на заміщення вакантних посад керівників закладів загальної середньої освіти» та норм чинного законодавства. Згідно вищевказаного розпорядження до складу комісії входили наступні особи: Василишин Ігор Валерійович - секретар селищної ради, голова комісії; Пестик Наталя Анатоліївна - начальник відділу загального та організаційного забезпечення апарату селищної ради, заступник голови комісії; Лабенко Любов Вікторівна - начальник відділу юридичного забезпечення та управління персоналом апарату селищної ради, секретар комісії; члени комісії: Мазур Володимир Іванович - голова районної ради профспілки працівників освіти і науки (за згодою); Мартинюк Олександр Миколайович - директор КУ «Крижопільська дитячо-юнацька спортивна школа», представник постійної комісії селищної ради з питань освіти, сім`ї та молоді, охорони здоров`я, культури, фізичної культури та спорту (за згодою); представник Тульчинської районної державної адміністрації - за поданням Тульчинської районної державної адміністрації (за згодою); представник Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області - за поданням Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області (за згодою); Янковий Володимир Іванович - депутат селищної ради 8 скликання (за згодою); Чорнолуцька Олеся Леонідівна - представник батьківського самоврядування ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2 ім. воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка (за згодою). Із вищенаведеного вбачається, що до складу комісії входили не тільки представники селищної ради, а й інші особи згідно розпорядження.

3. «Секретар селищної ради Василишин І. В., який є рідним племінником селищного голови ОСОБА_7 (проглядається конфлікт інтересів), відкрито проігнорував звернення педагогічного колективу і будучи присутнім на звітуванні в.о. директора ЗЗСО І-ІII ст. № 2 смт Крижопіль Рясної Л. М., дозволив собі нетактовно, грубо, зверхньо та у принизливі формі виражати своє незадоволення».

Позивач вважає, що з даного висловлювання незрозуміло, що саме стало приводом для його невдоволення. При цьому вказує, що його невдоволення стосувалося того, що на звітування в.о. директора Рясної Л. М. не було запрошено ні представників органу управління, ні засновника закладу освіти. На думку позивача, незрозуміло, з якого ракурсу «проглядається конфлікт інтересів» між ним та головою громади. Зазначає, що ОСОБА_2 на його запитання щодо конкурсу відповіла, що оскільки діє воєнний стан конкурс не має бути проведено.

4. «Влада не зупинила задумів призначити ОСОБА_12 та знову оголосила конкурс, розраховуючи, що інших кандидатів, через тиск влади (сім`ї Василишених) не буде, ніхто не ослухається, так як влада звільняє працівників, які не підкорюються їй».

Дане судження, на думку позивача, взагалі виходить за рамки здорового глузду, так як усі працівники, що звільнялись розпорядженням селищного голови у 2021 та 2022 роках, звільнялись виключно за власним бажанням чи за згодою сторін, жодного працівника не було звільнено за ініціативою роботодавця.

5. «Дата зустрічі не визначалася попередньо, а була доведена в наказовій формі о 11:00 год. терміново зібрати трудовий колектив на 11:30 год. Оскільки всі працівники на той час перебували у відпустці, тому фактично не було можливості виконати вимогу. Зустріч була перенесена на 13:00 год., що теж не дало можливості забезпечити належну присутність працівників. Із 78 працівників закладу освіти на зустрічі були присутні 14 чоловік. Такі дії секретаря селищної ради порушили право працівників на відпочинок та право кандидатів на посаду директора щодо ознайомлення з колективом».

Позивач вказує, що на зустріч прийшли усі працівники, які відсутні у спеціальній групі, створеній головним бухгалтером та в.о. директора, в якій вони повідомили, щоб більшість працівників не з`явилась на представлення кандидатів та цим маніпулювали.

6. «Секретар організував зустріч не з рівноправним кандидатом, а представив провладного кандидата на посаду (начальника відділу освіти ОСОБА_13 ), як він заявив «до якого немає питань». При цьому іншого кандидата він привселюдно принижував, кричав, висловлював незрозумілі нікому претензії (присутні були шоковані)».

Позивач стверджує, що вищевказане нічим та ніким не підтверджується, а рівні умови були надані обом кандидатам.

7. «Під час проведення конкурсу приниження неугодного кандидата продовжувалося, відбувався відкритий тиск на кандидата. При цьому секретар, враховуючи своє положення, ініціює скорочення посади, яку на даний час займає неугодний кандидат. Таким чином караючи її».

Також звертає увагу, що під час проведення конкурсу відбувалася відеофіксація, яка є у вільному доступі на офіційній сторінці селищної ради, з якої чітко видно в яких умовах було проведено конкурс і що саме там відбувалось. Щодо ініціювання скорочення посади секретарем, то вона відбулася згідно норм чинного законодавства, так як саме за ініціативою ОСОБА_15 («неугодний кандидат») було запущено в роботу комунальну установу «Крижопільський центр професійного розвитку педагогічних працівників», а штатну чисельність селищної ради було відповідно скорочено на 3 штатні одиниці для можливості нормального функціонування центру.

8. «Доводимо до Вашої уваги, що педагогічний колектив ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2 за два роки каденції селищного голови ОСОБА_7 в особі секретаря ОСОБА_1 (племінник голови) за підтримки обласного депутата ОСОБА_14 (син голови), не перший потрапив під негативний вплив влади. Дію влади на собі відчули колективи КНП «Крижопільська ОЛІЛ», КНП «Крижопільський центр ПМСД», СЗШ І-ІІІ ст. № 1, колективи сільських шкіл та ФАПів громади, а також жителі громади».

На думку позивача, дані висловлювання є взагалі безпідставними судженнями в.о. директора та головного бухгалтера Крижопільської СЗОШ № 2, які підписали частина працівників, не ознайомлюючись з текстом звернення. Вищезазначені судження щодо «негативного впливу влади» нічим не підтверджуються, а спростовуються тим, що селищна рада замовила проект реконструкції Крижопільської СЗОШ № 2 вартістю понад 55 мільйонів грн. та планувала його впровадити на протязі 2-х років, але у зв`язку із військовим станом роботи по фінансуванню були припинені.

Зазначені вище висловлювання, на думку позивача, є наклепом, оскільки немає жодних фактів (документів, рішень судів тощо), що підтверджують «негативний вплив влади».

Позивач вважає, що такі судження принижують соціальну оцінку його громадської та професійної діяльності на посаді секретаря Крижопільської селищної ради, так як він представляє велику кількість громадян та захищає права і свободи людини, відтак поширені негативні відомості порушують його права на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

Поширена негативна інформація в Інтернет джерелах вільно доступна для інших осіб, які отримують характеристику про нього відповідно до визначення вищезазначених термінів із розумінням того, що він негативно впливає на роботу колективів КНП «Крижопільська ОЛІЛ», КНП «Крижопільський центр ПМСД», СЗШ І-ІІІ ст. № 1, колективів сільських шкіл та ФАПів громади, а також жителів громади, має можливість здійснювати вирішальний вплив на ці події, тощо.

Вважаючи таку інформацію недостовірною, негативною, неправдивою, що має ознаки наклепу, як такої що ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію, позивач звернувся до суду з метою її спростування.

Також зазначає, що його громадська позиція та трудова діяльність направлена на здійснення захисту прав і свобод, задоволення суспільних інтересів, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, інших інтересів громадян, а також запобігання та протидію корупції в публічній та приватній сферах суспільних відносин, поновлення порушених внаслідок корупційних діянь прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та юридичних осіб.

Окрім того, позивач повідомляє, що за розпорядженням селищного голови № 164 від 12.09.2022 року було проведено службове розслідування з приводу встановлення фактів, зазначених у зверненнях народних депутатів. У акті службового розслідування зазначено наступне: «Для дослідження фактів, що викладені у зверненнях до народних депутатів України, комісією було прийнято рішення здійснити виїзне засідання та провести 16.09.2022 за адресою закладу освіти. Під час даного засідання членам комісії не вдалося поспілкуватися в індивідуальному порядку із кожним членом колективного звернення через надмірний вплив на працівників технічного персоналу ОСОБА_2 та ОСОБА_16 . Присутні на засіданні комісії працівники пояснили, що з фактами викладеними у зверненнях, ознайомлені зі слів ОСОБА_2 ОСОБА_17 особисто підтвердила даний факт та повідомила, що педагогічний колектив, також, ознайомлений зі змістом звернень та, що вона особисто доводила до їх відома усі факти, що містяться у зверненнях. Однак, деякі працівники педагогічного колективу закладу освіти погодилися надати письмові пояснення з даного приводу (пояснення додаються). Учитель ЗЗСО І-ІІІ ступенів Марущак С. М. пояснив, що на нараді, яку проводила в.о. директора ОСОБА_2 , було запропоновано підписати лист звернення до депутатів та він його підписав, так як його підписало більшість колективу присутніх. ОСОБА_18 та ОСОБА_19 повідомили, що отримали повідомлення в групі «Початкові класи» з вказівкою з`явитися 20.06.2022 до школи. На зібранні вчитель молодших класів сказала, щоб вони підписали листа, останні не згодилися із його змістом та відмовилися ставити свої підписи. В подальшому даних осіб було видалено їх групи «Початкові класи» та вони відчули на собі психологічний вплив із сторони тодішнього керівництва закладу освіти, а також почули негативні відгуки у свою сторону. Додатково було встановлено, що під листом-зверненням до народних депутатів не підписався жоден із членів батьківського комітету. Із наведених пояснень комісія вбачає, що ініціатором із написання та підписання звернень усіма членами колективу «у будь-який спосіб», навіть шляхом залякування та погроз є ОСОБА_2 ».

На думку позивача, саме ОСОБА_2 була «написантом» неправдивої інформації про керівництво Крижопільської селищної ради. Деякі працівники йому повідомили, що звернення підписувалось виключно працівниками трудового колективу за вказівкою ОСОБА_2 , яка 1,5 роки займала посаду в.о. директора школи, під загрозою втрати роботи, або «зменшення годин», без доведення до працівників усього тексту самого звернення. Відтак вважає такі дії ОСОБА_2 психологічною маніпуляцією.

Крім того, вказує, що в силу положень ст. 23 ЦК України він має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки приниження його честі, гідності та ділової репутації внаслідок протиправних дій вже саме по собі є моральною шкодою.

Отже вважає, що 173 000 грн. є мінімальною сумою для відшкодування його душевних страждань, відтак, є розумною та справедливою.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено, судові витрати залишено за позивачем.

Призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу співвідповідачки ОСОБА_2 на 03 липня 2023 року о 10 год. 00 хв. в приміщенні Крижопільського районного суду Вінницької області.

Встановлено ОСОБА_2 строк для подання доказів щодо розміру понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у розумінні статті 277 ЦК України висловлювання, які викладені у листі - зверненні не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування, а є суб`єктивною думкою, що виражає ставлення того, хто звертається, й оцінити правдивість чи правильність такого висловлювання будь-яким шляхом неможливо.

Додатковим рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 липня 2023 року відмовлено в стягненні з позивача ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 судових витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди.

Зазначене рішення мотивоване тим, що у поданому представником відповідача – адвокатом Близнюком В. В. відзиві відсутній попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які відповідачка ОСОБА_2 понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

Не погодившись із рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його таким, що прийнято без врахування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

За наслідками розгляду апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Близнюк В. В., подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 липня 2023 року, оскільки вважає, що вказане рішення є незаконним через порушення судом норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити рішення, яким стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 понесені судові витрати в справі № 134/1636/22, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 25.07.2023 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В.. Міхасішин І. В.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду від 26 липня 2023 року витребувані матеріали цивільної справи з місцевого суду надійшли 01 серпня 2023 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 справу призначено до розгляду 29 серпня 2023 року з повідомлення учасників справи.

Оскільки 29 серпня 2023 року учасники справи в судове засідання не з`явилися, розгляд справи відкладено до 19 вересня 2023 року.

29 серпня 2023 року в провадження суду у визначеному складі колегії суддів надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 липня 2023 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 вересня 2023 справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 призначено до розгляду 19 вересня 2023 року з повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали апеляційні скарги

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 полягають в тому, що судом першої інстанції не було викликано до суду та відповідно допитано як свідків 21 особу, не було виконано обов`язкове до виконання рішення, чим порушено право позивача, передбачене п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, а саме, в частині права ставити питання свідкам. На думку позивача, у випадку, коли щодо особи публічно висловлено заяву, яка містить пряме або опосередковане звинувачення у вчиненні злочину, що не підтверджено перевіреними фактами, це тягне за собою порушення статті 8 Конвенції. У цій справі, відповідачка ОСОБА_3 на власній сторінці групи «Крижопіль Life» 19.08.2022, не переконавшись в достовірності інформації (ч. 2 ст. 302 ЦК України) поширила недостовірну інформацію про причетність позивача ОСОБА_1 до вчинення адміністративного та кримінального правопорушень. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували твердження про вчинення позивачем адміністративно карних чи кримінально карних дій. Відтак суд першої інстанції дійшов неправильного висновку та проігнорував те, що поширена відповідачкою інформація є недостовірною, негативною і такою, що завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача, оскільки призводить до формування у суспільства негативного враження про нього і створює уявлення про те, що він причетний до протиправних дій. Зауважує, що суд відмовив у задоволенні похідної вимоги про ступінь завданих йому збитків та моральних страждань без дослідження цієї вимоги. Звертає увагу суду на те, що честі, гідності та діловій репутації позивача було нанесено істотну шкоду, адже публічне звинувачення у вчиненні кримінально карного діяння ставить під сумнів діяльність позивача, як посадової особи Крижопільської селищної ради.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідачка ОСОБА_2 посилалася на те, що сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зазначила, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правової допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи тощо. Проте, жодних посилань на зазначені обставини в оскаржуваному додатковому рішенні не наведено.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відповідачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Близнюк В. В., не визнала доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року - без змін, вказавши на безпідставність доводів апеляційної скарги і на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Із матеріалів справи судом установлено, що позивач обіймає посаду секретаря Крижопільської селищної ради, що підтверджується відповідним посвідченням, виданим 25 листопада 2021 року.

19 серпня 2022 року в мережі Інтернет було опубліковано відкритий лист до лідера партії «Українська стратегія Гройсмана», де зазначено наступне: «Трудовий та батьківський колективи закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 ім. воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка смт Крижопіль Вінницької області звертаються до Вас із проханням про допомогу через критичну ситуацію, яка склалася відносно призначення директора закладу освіти.

Педагогічним колективом закладу освіти було направлене звернення № 154 від 20.06.2022 до голови Крижопільської селищної ради ОСОБА_7 про відтермінування конкурсу на заміщення вакантної посади директора школи так як на даний момент в країні діє воєнний стан. Згідно із частинами 5-8 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» зі змінами передбачено, що у період дії воєнного стану селищний голова може призначати на посаду керівника комунального закладу без контурного відбору. А після припинення чи скасування воєнного стану засновником буде проведено конкурс.

Селищна рада, проігнорувавши звернення трудового колектив, не відтермінувала конкурс та не надали жодної відповіді на письмове звернення.

2. Виявлено, що тестові завдання укладені з відхиленням від статей нормативних документів.

З повагою та розумінням наших проблем колектив ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2 смт Крижопіль».

Окрім того, листи – звернення з аналогічним текстом були направлені народним депутатам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Народним депутатом України ОСОБА_5 було направлено голові Крижопільської селищної ради Василишену В. М. депутатське звернення № 505 від 23.08.2022 року в порядку ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України» щодо розгляду звернення трудового та батьківського колективу ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 2 смт. Крижопіль, у якому просить надати роз`яснення щодо дотримання законодавства під час організації та проведення конкурсу на заміщення вакантної посади директора ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 2 смт. Крижопіль.

Народним депутатом України ОСОБА_6 також було направлено голові Крижопільської селищної ради Василишену В. М. депутатське звернення № 231-28/01-22 від 30.08.2022 року в порядку ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України», у якому він вказує на доцільність проведення зустрічі з педагогічним колективом та представниками батьківських комітетів з метою обговорення ситуації, яка склалася довкола проведення конкурсу на заміщення вакантної посади директора ЗЗСО І-ІІІ ст. № 2 смт. Крижопіль, і у випадку встановлення порушень норм чинного законодавства України з даного питання, вчинити необхідні дії в межах своїх повноважень.

Відповідно до акта про проведення службового розслідування відносно фактів, викладених у депутатському зверненні народного депутата України ОСОБА_5 та депутатському запиті народного депутата України ОСОБА_6 , від 30 вересня 2022 року, затвердженого секретарем Крижопільської селищної ради І. Василишиним 30 вересня 2022 року, комісія не знайшла підтвердження достовірності фактів, що викладені у зверненнях представників трудового та батьківського колективів закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 ім. воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка смт. Крижопіль Вінницької області до народних депутатів України ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Комісія встановила, що ОСОБА_2 свідомо перешкоджала роботі комісії із проведення службового розслідування та вважає, що саме ОСОБА_2 , яка на той час виконувала обов`язки директора ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 2 ім. воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка смт. Крижопіль Вінницької області, була ініціатором та організатором написання звернень від представників трудового та батьківського колективів до народних депутатів України та особисто здійснювала вплив на членів трудового колективу, щодо підписання вищезазначених звернень, не доводячи його повний зміст колективу. Згідно акта селищному голові рекомендовано створити комісію для проведення часткової перевірки фінансово-господарської діяльності закладу освіти за 2021-2022 роки.

Під час розгляду даної справи були допитані заявлені учасниками справи свідки.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та її представника – адвоката Близнюка В. В., перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає вимогам закону.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що зазначеним вимогам додаткове рішення суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною першою статті 201 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18) зазначено: «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) щодо її застосування».

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції її предмет стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, від 06 жовтня 2015 року)».

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, §46, ЄСПЛ, від 15 липня 2010 року.).

Безсумнівно, пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв`язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, від 08 липня 1986 року).

ЄСПЛ вказує, що «у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи».

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Отже фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право поваги до приватного і сімейного життя. Право на повагу до приватного життя є правом на приватність, правом жити так, як кожен того бажає, і бути захищеним від оприлюднення фактів приватного життя. Вимога поваги до приватного життя автоматично обмежується в тій мірі, в якій окрема особа сама ставить своє особисте життя у залежність від громадського життя або інших інтересів, які забезпечуються захистом.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач, обіймаючи посаду секретаря Крижопільської селищної ради, автоматично обмежив своє право на приватність життя, оскільки набув статусу публічної особи, а у зверненні до народних депутатів йшлося насамперед про критичну оцінку умов та обставин проведення конкурсу на посаду директора закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 ім. воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка смт. Крижопіль Вінницької області та загалом про незадовільний, на думку ініціаторів звернення, стан справ у навчальному закладі.

При цьому, одночасно містилися судження, які можна віднести безпосередньо до оцінки особи позивача та інші, що їх можна віднести до оцінки стану справ у школі, зокрема щодо проведення конкурсу на посаду директора. Звернення скеровано офіційно, з метою перевірки обставин проведення конкурсу на посаду директора у навчальному закладі та подальшого виправлення недоліків, що відповідає як наведеним вище нормам законодавства, так і суті положень статей 6, 24, 54, 55, 58, 62, 69 та інших норм.

Правильним також є висновок суду першої інстанції про те, що звертаючись до народних депутатів щодо ситуації із проведенням конкурсу на заміщення вакантної посади директора навчального закладу, підписанти листа – звернення реалізували своє право, передбачене Конституцією і Законами України, на звернення до посадових осіб із повідомленням, інформацією про неналежні, на їхнє переконання, дії посадових осіб Крижопільської селищної ради, в тому числі і позивача, з метою їх перевірки та правової оцінки відповідно до компетенції цих посадових осіб. Та обставина, що в ході перевірки відповідна інформація, що була повідомлена у наведений спосіб, може не знайти свого підтвердження (повністю чи частково), сама по собі не може бути підставою для задоволення позову, що ґрунтується на факті такого звернення.

Також апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про те, що особа не може бути притягнута до цивільно-правової відповідальності за реалізацію права на звернення до уповноваженої особи, що мало місце в даному випадку і перевірялося у встановленому порядку, оскільки визначальним є саме факт реалізації підписантами листа, серед яких була і відповідачка ОСОБА_2 , права на відповідне звернення, що підлягає перевірці та оцінці адресатом.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Такі висновки містяться також у постановах Верховного Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі № 551/881/16-ц, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 132/1489/18.

Отже апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції з дотриманням вимог процесуального закону надав належну оцінку висловлюванням, які викладені у листі - зверненні до уповноважених осіб, про спростування яких просив позивач, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про визнання недостовірною та спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, а також вимога про відшкодування моральної шкоди як похідна, задоволенню не підлягають.

Щодо заяви про ухвалення додаткового рішення у справі

З матеріалів справи встановлено, що 26.06.2023 до суду звернувся адвокат Близнюк В. В. із заявою про ухвалення додаткового рішення по даній справі щодо стягнення з позивача на користь відповідачки ОСОБА_2 судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 20 000,00 грн.

При цьому вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у справі стороною відповідачки не подався, що згідно позицією Верховного Суду, викладеній у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020, не є перешкодою для стягнення таких витрат, адже у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат.

В зв`язку з тим, що між сторонами договору про надання правничої допомоги досягнута згода про застосування фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт до суду не надається, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.12.2020 року (справа № 640/18402/19), де вказано, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, тому в цьому випадку подавати опис робіт, виконаних адвокатом, не обов`язково.

На підтвердження заявлених вимог про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат представник відповідачки надав: Договір № 99 про надання правової (юридичної) допомоги від 9 грудня 2022 року, Додаткову угоду № 1 до договору № 99 про надання правової (юридичної) допомоги щодо обрахування розміру гонорару, Додаткову угоду № 2 до договору № 99 про надання правової (юридичної) допомоги щодо транспортних витрат, Додаткову угоду № 3 до договору № 99 про надання правової (юридичної) допомоги щодо додаткової винагороди адвоката, Додаткову угоду № 4 до договору № 99 про надання правової (юридичної) допомоги щодо додаткової винагороди адвоката, копію рахунку № 99 від 22 червня 2023 року.

03 липня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Панасюк В. Б. подав заперечення на заяву про постановлення додаткового рішення, у якому просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу. Вказує, що наданий договір правової допомоги не містить ні розміру оплати такої допомоги, ні порядку її розрахунку, Додаткова угода № 1 визначає погодинну оплату, Додаткова угода № 2 визначає транспортні витрати, однак не надано ні документів на право користування автомобілем, ні підтвердження понесення таких транспортних витрат та подоланого шляху, Додаткова угода № 3 визначає фіксований розмір винагороди – 5 000 грн., Додаткова угода № 4 (укладена за день до вирішення справи) визначає фіксований розмір винагороди 20 000 грн. Жодна з додаткових угод не є за своїм змістом договором про надання правової допомоги та водночас не є частиною договору про надання правової допомоги № 99 від 09.12.2022 року, не вносить змін до нього. За таких умов неможливо встановити ні розмір витрат на правову допомогу, ні їх обґрунтованість. В будь-якому разі розмір заявлених витрат є неспівмірним зі складністю справи. Окрім того, відповідачка разом із відзивом не надала орієнтовний розрахунок витрат, які сторона планує понести в ході розгляду справи. Фактично сума, яку відповідачка заявила до стягнення, з`явилася лише 20.06.2023, тобто за день до судового рішення.

Відмовляючи в стягненні з позивача ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наведені обставини та надані докази, принцип диспозитивності цивільного процесуального законодавства України, а також те, що в порушення вимог частини першої статті 134 ЦПК України відповідачкою ОСОБА_2 та її представником не було надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема, щодо витрат на правничу допомогу адвоката, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи і що стороною відповідача не доведено належними доказами неможливості передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, що є підставою для відмови в стягненні з позивача на користь відповідачки ОСОБА_2 судових витрат на оплату послуг адвоката у даній цивільній справі, та відповідає вимогам частин першої, другої статті 134 ЦПК.

З такими висновками погодитись не можна, оскільки суд дійшов до них неправильно встановивши дійсні обставини справи і здійснивши висновки, які їм не відповідають, порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу необхідно виходити із положень статті 137 ЦПК України.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи встановлено, що адвокат Близнюк В. В. дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів, чому передувала заява про те, що відповідачка ОСОБА_2 понесла судові витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн., з вказівкою, що відповідні докази будуть подані разом із заявою про постановлення додаткового рішення в справі протягом п`яти днів з дня ухвалення судом рішення у цій справі.

За умови дотримання, передбаченого статтею 141 ЦПК України строку, судом може бути прийнято рішення про стягнення судових витрат або відмову у їх стягненні. Відмова в стягненні судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу, можлива лише випадку неподання доказів надання такої допомоги та їх розміру, зокрема договору про надання правничої допомоги, детального опису робіт/наданих послуг, рахунків на оплату, банківських чи касових документів, якщо така оплата була проведена.

Оскаржуване додаткове рішення не містить визначених законом підстав для відмови в задоволенні вимоги про стягнення судових витрат, як то порушений строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, передбаченого статтею 141 ЦПК України, ненадання суми договору про надання правничої допомоги, детального опису робіт/наданих послуг, рахунків на оплату тощо.

При цьому, судом не оцінювалась дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність витрат на правничу допомогу відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд виходить з такого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено таке: «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».

Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі N 904/4507/18.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 174 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Разом з цим, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачкою ОСОБА_2 на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 та частиною третьою статті 141 ЦПК України та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Такий підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу узгоджується із позицією Верховного Суду, сформованій у справах №826/1216/16 від 27.06.2018, №755/9215/15-ц від 19.02.2020, №910/12876/19 від 07.07.2021, №753/15687/15-ц від 14.11.2018, №753/15683/15 від 26.09.2018, №910/3929/18 від 18.06.2019.

Представником відповідачки ОСОБА_2 – адвокатом Близнюком В. В. на підтвердження понесених витрат надано: Договір про надання правової допомоги № 99 від 09 грудня 2022 року, відповідно до п. 3.1 якого на виконання положень даного договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі, обумовленому окремою угодою, яка з моменту підписання стає невід`ємною частиною даного договору, за виконання повноважень, передбачених підпунктами «а»-«з» пункту 2.1 договору, Додаткову угоду № 1 від 09 грудня 2022 року, яка визначає погодинну оплату за надання правничої допомоги, Додаткову угоду № 2 від 09 грудня 2022 року, яка визначає транспортні витрати, однак заявником не надано ні документів на право користування автомобілем, ні підтвердження понесення таких транспортних витрат та подоланого шляху, Додаткову угоду № 3 від 09 червня 2020 року, яка визначає фіксований розмір винагороди – 5 000 грн., вже в Додатковій угоді № 4 від 20 червня 2023 року визначено фіксований розмір винагороди 20 000 грн.

Згідно з частиною п`ятою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони.

Зазначене відповідає правовій позиції викладеній в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, у якій Верховний Суд зазначив, що право суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що підлягає розподілу між сторонами, можливе лише за клопотанням іншої сторони.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за участь у розгляді справи в суді першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвалене у справі рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року – залишенню без змін як таке, що постановлене з додержанням норм процесуального права, правильним застосуванням норм матеріального права відповідно до вимог статті 375 ЦПК України.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи в частині розміру відшкодування майнової шкоди

Оскільки суд порушив норми процесуального права, допустив невідповідність висновків дійсним обставинам справи, що привело до неправильного вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, додаткове рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 10 000 грн. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, суд зазначає, що позивачем ОСОБА_1 було сплачено 5 460 грн судового збору за подання апеляційної скарги (т.2 а.с.43), проте, оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, понесені судові витрати слід залишити за ним. Доказів понесення судових витрат відповідачами в суді апеляційної інстанції матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 382 – 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої адвокат Близнюк Віктор Васильович, задовольнити частково.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 03 липня 2023 року скасувати.

Стягнути з позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь відповідача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2023 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

М. В. Матківська

Показати/Приховати судові провадження

Потрібна автентифікація