Постанова

Іменем України

14 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 759/746/22

провадження № 51-1866 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у кримінальному провадженні № 12021100000000984 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новомиколаївка Скадовського району Херсонської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 31 серпня 2021 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Постановлено стягнути з ПрАТ «ОСК Княжа ВІГ» на користь ОСОБА_7 72 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Цивільні позови ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 змінено в частині призначеного покарання.

Пом`якшено призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 3 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі.

В решті вирок залишено без зміни.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 02 листопада 2021 року приблизно о 14:59 год., керуючи технічно справним автомобілем «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по просп. Палладіна у м. Києві, наближаючись до регульованого перехрестя по вул. Берковецького зі швидкістю 72 км/год +/- 2.37 км/год, що перевищувала максимально дозволену швидкість на даній ділянці, порушив п.п. 1.5, 2.3 «б», 8.7.3 «е», 8.10, 12.4 та 1.12 дорожньої розмітки Правил дорожнього руху України, маючи об`єктивну змогу своєчасно виявити увімкнення червоного сигналу світлофору та зупинити автомобіль перед пішохідним переходом, на якому перебувають пішоходи, виїхав на регульований пішохідний перехід, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 . Після чого, продовжуючи рух, ОСОБА_6 виїхав за межі регульованого пішохідного переходу, де здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_10 , який перетинав проїзну частину поза межами пішохідного переходу.

В результаті ДТП ОСОБА_10 від отриманих тілесних ушкоджень помер в автомобілі швидкої медичної допомоги, а потерпілий ОСОБА_9 від спричинених тілесних ушкоджень помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в лікарні.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що при пом`якшенні засудженому покарання апеляційний суд не навів мотивів незастосування обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Крім того, апеляційний суд послався на ті ж обставини та дані про особу винного, які взяв до уваги суд першої інстанції при призначенні покарання, не врахував достатньою мірою те, що ОСОБА_6 притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, а також безпідставно надав переважного значення думці потерпілих щодо призначення покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу та просив її задовольнити у повному обсяз.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Судове рішення суду апеляційної інстанції має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 370, 419 КПК України, тобто воно повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.

За правилами ст. 419 цього Кодексу в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, мотиви, з яких суд виходив при постановленні свого рішення, і положення закону, яким він керувався.

В резолютивній частині ухвали мають бути зазначені висновки по суті вимог апеляційної скарги, а також, при зміні рішення суду першої інстанції в частині пом`якшення призначеного покарання, в ухвалі має бути зазначено конкретне покарання, яке повинно бути застосовано до засудженого за скоєний злочин. Таке рішення має бути викладено чітко та ясно, щоб при виконанні цього судового рішення не виникало жодних сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.

Згідно ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Суд, прерогативою якого є призначення покарання, «зв`язаний» системою покарань, і не може відступити від неї. Якщо додаткове покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК України, то порядок його призначення залежить від особливостей конструкції цієї санкції. У випадку, коли додаткове покарання передбачається як обов`язкове до призначення, то це вже вирішено самим законодавцем, який, створюючи таку санкцію, тим самим покладає на суд обов`язок призначити додаткове покарання. При застосуванні таких санкцій відмова від призначення обов`язкового додаткового покарання можлива лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК України.

Обираючи вид та розмір покарання, суд керується вимогами законності та ефективності покарання, необхідності для досягнення його цілей. Слід зауважити, що додаткові покарання сприяють досягненню конкретних, найближчих цілей покарання, реалізації принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності. Вони диференціюють та забезпечують індивідуалізацію карального впливу на засуджену особу. Додаткові покарання не призначаються самостійно, вони приєднуються на додаток до основних покарань і становлять єдиний механізм відповідальності особи за скоєне діяння.

З матеріалів провадження вбачається, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Не погоджуючись із цим вироком, обвинувачений подав апеляційну скаргу та просив змінити вирок і пом`якшити призначене йому покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України.

Апеляційний суд цю скаргу задовольнив частково, змінив вирок щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання. Пом`якшив призначене покарання за ч. 3 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі. В решті вирок залишив без зміни.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що санкція ч. 3 ст. 286 КК України передбачає призначення обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. Тобто, питання про необхідність призначення додаткового покарання вирішено у самій санкції статті, воно є невід`ємною частиною покарання, а тому суд зобов`язаний його призначити, а при пом`якшенні основного покарання - вказати вид та розмір призначеного додаткового покарання.

Всупереч наведеному, апеляційний суд у резолютивній частині ухвали не зазначив про призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке є обов`язковим. Крім того, мотивів його не призначення також не зазначив. Про додаткове покарання у мотивувальній частині ухвали взагалі не йдеться. Таким чином, при пом`якшенні засудженому покарання, суд не зазначив повністю покарання, яке повинно бути застосовано до винного, що може викликати сумніви при виконанні цього рішення суду.

Непризначення обов`язкового додаткового покарання є неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а тому доводи прокурора в цій частині є слушними. Враховуючи наведене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.

Касаційна скарга прокурора містить доводи стосовно м`якості призначеного апеляційним судом покарання. В обґрунтування своїх доводів прокурор вказує, що апеляційний суд послався на ті ж обставини, що і суд першої інстанції, а також безпідставно врахував думку потерпілої сторони, яка в даній категорії справ не є визначальною.

З цими доводами колегія судді погодитися не може.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду щодо виду та строку призначеного засудженому покарання, оскільки обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими і соціально-виховними заходами повинно бути достатнім для реальної корекції соціальної поведінки та запобігання продовженню злочинної діяльності.

Під час обрання засудженому покарання має бути врахована сукупність обставин, передбачених у ст. 65 КК України, а саме тяжкість злочину, особа винного та інші обставини кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції, задовольнивши апеляційну скаргу обвинуваченого, виходив із даних про його особу, встановлених місцевим судом, а також того, що ОСОБА_6 є особою молодого віку, має позитивні характеристики, офіційно працевлаштований, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв досудовому розслідуванню. Також суд урахував добровільне відшкодування завданих потерпілим матеріальних та моральних збитків, внаслідок чого останні не заперечували проти зменшення розміру призначеного засудженому покарання.

З огляду на наведене, суд не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов обґрунтованого висновку про можливість пом`якшення призначеного засудженому покарання.

Колегія суддів погоджується із таким висновком апеляційного суду.

Що стосується доводів прокурора про те, що позиція потерпілої сторони не може враховуватися при призначенні покарання, то суд касаційної інстанції неодноразово висловлював свою позицію стосовно того, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, спрямовано проти безпеки руху, а тому позиція потерпілих щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не лише потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху.

Однак колегія суддів звертає увагу, що хоча думка потерпілих не має для суду обов`язкового характеру, проте вона має враховуватися судом поруч з іншими обставинами кримінального провадження під час вирішення питання про покарання. Адже неврахування таких чинників, як посткримінальна поведінка винного, висловлення щирого жалю з приводу скоєного, відшкодування завданої шкоди та вибачення з боку потерпілої сторони суперечить загальним засадам призначення покарання, викладеним у ст. 65 КК України. Тому врахування апеляційним судом при пом`якшенні ОСОБА_6 покарання думки потерпілих у ряду з іншими обставинами та даними про особу винного, є вірним. А отже, доводи прокурора в цій частині задоволенню не підлягають.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судове рішення.

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3