Постанова

Іменем України

25 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 305/1707/18

провадження № 61-6132св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачка (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ємчук Лідія Вікторівна, на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2019 року у складі судді Бліщ О. Б. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей.

На обґрунтування позову посилався на те, що він з ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі, у якому народились двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Поведінка ОСОБА_2 є неприпустимою у вихованні дітей, оскільки вона не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти.

У житловому будинку, де проживає ОСОБА_2 з дітьми, за його відсутності вона влаштовує вечірки із вживанням алкоголю в компанії чужих чоловіків. Така непристойна поведінка матері проходить на очах малолітніх дітей. У випадку, коли діти роблять зауваження матері, вона вдається до їх побиття.

Вважав, що ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей.

Крім того, у слідчому відділі Рахівського відділення поліції Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області знаходяться два кримінальних провадження, порушені за фактом спричинення ОСОБА_2 умисних тілесних ушкоджень сину ОСОБА_3 та дочці ОСОБА_4 , передбачені статтею 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Факти вчинення ОСОБА_2 побиття та знущання засвідчуються показаннями свідків, зокрема, він та його батьки неодноразово здійснювали виклики на «гарячу лінію» 102 Національної поліції і повідомляли про неприпустиму та аморальну поведінку ОСОБА_2 щодо дітей.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

визначити місце проживання дітей разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 .

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позову посилалася на те, що у неї з ОСОБА_1 спільне життя не складається, оскільки вони мають різні погляди на сімейне життя. Від початку спільного проживання ОСОБА_1 неодноразово вчиняв щодо неї протиправні насильницькі дії, які виражалися у погрозах, нанесенні їй тілесних ушкоджень, навіть при дітях, постійному пред`явленні необґрунтованих претензій, приниженні її у колі родичів та знайомих.

Також ОСОБА_1 покинув сім`ю і виїхав до Російської Федерації, не думаючи про те, що залишив сім`ю вдома. Він усунувся від виконання обов`язків одягати дітей, годувати та забезпечувати для них тепло та інший необхідний комплексний комфорт життя. Діти від народження проживають з нею та перебувають на її утриманні.

Через те, що подальше проживання з ОСОБА_1 стало нестерпним, вона 12 червня 2018 року звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Як тільки ОСОБА_1 довідався про її наміри розлучитися, він почав забирати дітей зі шкільних занять, відвозити їх в будь-який час доби до своїх батьків, порушив дітям режим відпочинку, налаштовує дітей проти рідної матері та робить недоречні намовляння, щоб діти не поважали і не любили свою матір, її батьків та родичів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2018 року зустрічний позов об`єднано з первісним позовом в одне провадження на підставі статті 193 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з батьком ОСОБА_1 , який має місце проживання та реєстрації, стабільний дохід, найбільше відповідатиме інтересам дітей, де з урахуванням взаємовідносин сторін створено всі необхідні умови для їх належного розвитку, забезпечення всіх їх потреб та з огляду на бажання дітей проживати разом з батьком.

Позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки позивачем за первісним позовом не надано доказів винної поведінки ОСОБА_2 та свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Також позивачем за зустрічним позовом не надано будь-яких переконливих доказів винної поведінки ОСОБА_1 та його свідомого ухилення від виконання ним батьківських обов`язків.

Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що дитина має право бути почутою судом при вирішенні питання про її місце проживання, проте згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не відповідає та не захищає права та інтереси дитини.

Вирішуючи спір, суд має надавати першочергове значення найкращим інтересам дитини та створенню умов для її духовного та фізичного розвитку, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Визначивши місце проживання дітей із батьком, суди не врахували факт проживання дітей з матір`ю з їх народження, факт здійснення матір`ю виховання і розвитку дітей, турботи і догляду за ними, у той час, як батько в силу особливостей своєї роботи перебував тривалий час за кордоном, суд не дав оцінку тій обставині, що батько дітей працює в Товаристві «ONRC» у Румунії, тож нез`ясованим є питання про те, з ким будуть проживати малолітні діти на час відсутності батька в Україні.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Рахівського районного суду від 02 серпня 2019 року в частині задоволення вимог позову ОСОБА_1 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з жовтня 2018 року діти сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_6 безперервно проживають з батьком і мають чітку, послідовну та усвідомлену позицію про подальше проживання саме з ним, у дітей сформувався і зміцнів стійкий зв`язок з цим середовищем проживання та з цим сімейним колом (батько, дідусь, бабуся), батько дітей ОСОБА_1 проживає постійно в Україні, має тут постійне місце роботи та офіційний дохід.

Мати дітей ОСОБА_2 з лютого 2020 року мала постійну роботу в Україні, проте з лютого 2022 року постійно перебуває за межами України і хоча й має заяву свого батька про надання щомісячного утримання, можливість надання такого утримання цілком залежить від волі та обставин життя іншої людини, таке утримання не є заробітком матері дітей і не може вважатися її самостійним доходом у розумінні частини другої статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2023 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ємчук Л. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким залишити дітей проживати з матір`ю.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій, визнаючи проживання малолітніх дітей з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , не врахували, що згідно з паспортними даними ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 19 травня 2000 року та те, що чинним законодавством передбачено визначення судом місця проживання дитини з одним із батьків, а не визначення місця проживання дитини із зазначенням конкретного місця проживання (адреси) батьків, оскільки особа має право змінювати постійне місце проживання на свій розсуд.

Суди при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини з урахуванням обставин справи мають право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком.

Із народження до жовтня 2018 року діти проживали разом з матір`ю. Проте у жовтні 2018 року батько самовільно змінив місце проживання дітей за адресою проживання своїх батьків без відома та згоди матері, з того часу доступу в матері до дітей не має. Суди безпідставно дійшли висновку, що перебування дітей з батьком є для них звичним середовищем.

Судом першої інстанції прийнята та розглянута заява позивача за первісним позовом від 17 жовтня 2018 року про збільшення позовних вимог у незаконний спосіб, оскільки квитанція про сплату судового збору датована 18 жовтня 2018 року, тобто після звернення до суду з такою заявою, а ухвала про залишення такої заяви без руху судом не постановлялася. Отже, вказані квитанції прийняті судом у позапроцесуальний спосіб.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині визначення місця проживання дітей, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

У червні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Йосипчук О. В., у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції враховано вказівки Верховного Суду, а також отримано нові документи та матеріали.

На час прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови, ОСОБА_5 виповнилося чотирнадцять років, а тому відповідно до вимог частини четвертої статті 160 СК України, він вже може сам визначатися з ким з батьків він буде проживати. Неповнолітній ОСОБА_6 на вказаний час виповнилося дванадцять років.

Діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заявляли, що бажають проживати виключно з батьком і не бажають проживати з матір`ю.

На час прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови діти майже чотири з половиною роки проживали разом з батьком без матері і мають чітку, послідовну та усвідомлену позицію про подальше проживання саме з ним, у дітей сформувався і зміцнів стійкий зв`язок із цим середовищем проживанням та з цим сімейним колом (батько, дідусь, бабуся).

Суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що за відсутності для того певних виняткових обставин, яких у цій справі немає, діти (брат і сестра) не повинні розлучатися, а син сторін твердо бажає проживати з батьком і може обрати місце проживання самостійно.

Той факт, що діти проживали з матір`ю зі свого народження і до жовтня 2018 року, мати займалася їхнім вихованням, розвитком та піклуванням, не може бути, з врахуванням усіх обставин у цій справі, підставою для відмови у визначенні місця проживання дітей з батьком.

Крім того, діти зі свого народження і до жовтня 2018 року проживали не лише з матір`ю, як про це стверджує відповідачка. Діти проживали у цей період також разом із батьком в будинку, належному обом сторонам, який також займався їхнім вихованням, розвитком, піклуванням та утриманням, а з жовтня 2018 року і на цей час діти проживають з батьком, без матері.

З лютого 2022 року відповідачка проживає за кордоном куди виїхала не вимушено, а добровільно. Незважаючи на наявність спору щодо визначення місця проживання дітей, вказуючи суду про своє бажання бути з ними поруч, ОСОБА_2 виїжджаючи за кордон поставила вище власні інтереси, а ніж інтереси дітей.

Щодо посилань відповідачки на визначення судом першої інстанції місця проживання дітей з батьком за конкретною адресою, то в цьому випадку це не є порушенням чинного законодавства, оскільки судом прийнято таке рішення виходячи із позовних вимог, які були заявлені позивачем за первісним позовом, тим самим не порушуючи його прав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ємчук Л. В., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

20 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб.

У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до характеристики, виданої класним керівником ОСОБА_8 щодо учня 4Б класу ОСОБА_5 , учень навчається у вказаному класі з першого класу. Дитина комунікабельна, із задоволенням відвідує школу, легко вступає в контакт, правильно сприймає ситуацію, швидко адаптувався в учнівський колектив. Навчається непогано, але не в повну міру своїх можливостей, оскільки на дитину впливає те, що вона виховується в проблемній родині. На уроках активний, відповідальний, але домашні завдання виконує не завжди. Велику роль і авторитет має для дитини батько. Він активно цікавиться і займається вихованням сина, стежить за побутовими умовами, харчуванням, одягом. Батько регулярно відвідує батьківські збори, бере активну участь в житті класу і школи.

Відповідно до характеристики, виданої вчителем ОСОБА_9 щодо учня 4Б класу ОСОБА_5 від 16 липня 2018 року, мати ОСОБА_2 доглядає за дітьми, надає допомогу в навчанні ОСОБА_3 , цікавиться життям сина в школі. Син завжди одягнений, нагодований. Мама протягом навчального року старалась співпрацювати з вчителями, регулярно відвідує батьківські збори, бере активну участь в житті класу і школи.

Аналогічну за змістом характеристику вчителем ОСОБА_9 видано і на ученицю 2А класу ОСОБА_6 .

Згідно з довідками від 26 вересня 2018 року № 12-11/29, № 12-11/30, виданими дирекцією Середньоводянської загальноосвітньої школи ІІІІ ступенів, батько учнів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться успіхами та досягненнями дітей.

Відповідно до довідки від 19 липня 2018 року № 01-11/477, виданої службою у справах дітей Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, на адресу служби у справах дітей надійшло звернення від 02 липня 2018 року від громадянина ОСОБА_1 щодо здійснення фізичного насильства над малолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_5 його невісткою ОСОБА_2 .

Працівники служби у справах дітей спільно з фахівцем соціальної роботи районного центру соціальних служб сім`ї, дітей та молоді здійснено обстеження умов проживання за адресою:

АДРЕСА_2 , наведені у зверненні, не відповідають дійсності. Громадянка ОСОБА_2 веде належний догляд за своїми малолітніми дітьми, піклується про їх стан здоров`я та фізичний розвиток, ставиться до них з повагою та любов`ю. Сім`я матеріально забезпечена. Зі сторони сусідів громадянка характеризується з позитивної сторони: ввічлива, працьовита, відповідальна.

Згідно з висновками органу опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації від 11 лютого 2019 року № 01.3-18/107, № 01.3-18/109 та

№ 01.3-18/110 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини у присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було прийнято рішення про надання висновку до суду щодо доцільності визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом із батьком, а також про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав.

Відповідно до кримінального провадження № 12018070140000756, розпочатого за зверненням ОСОБА_1 за фактом заподіяння його дружиною ОСОБА_2 тілесних ушкоджень дітям, за наслідками досудового розслідування слідчим 23 жовтня 2018 року прийнято постанову про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_2 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України. Одночасно слідчий скерував постанову про закриття кримінального провадження до Рахівського відділення поліції Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області для вирішення питання про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), у зв`язку з чим стосовно останньої було складено протокол про адміністративне правопорушення та скеровано його до суду для розгляду по суті.

Постановою Рахівського районного суду Закарпатської області від 23 листопада 2018 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП, закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Рахівського районного суду Закарпатської області від 23 листопада 2018 року скасовано, справу щодо ОСОБА_2 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП, закрито за відсутністю в її діях складу такого адміністративного правопорушення.

Зі змісту постанови Закарпатського апеляційного суду від 10 липня 2019 року випливає, що « ОСОБА_2 , у судовому засіданні пояснила, що влітку 2018 року її чоловік ОСОБА_1 був у тривалому від`їзді на заробітках, а вона знаходилась вдома і займалась вихованням дітей, до яких зберігає материнські почуття, незважаючи на те, що вони по волі їх батька тепер проживають із ним. Через надмірне, на її думку, захоплення сина ОСОБА_3 іграми з використанням мобільного телефону, вона обмежувала ці його ігри в часі, чим він був незадоволений. Щоб примусити його бути слухняним, вона, у виняткових випадках, зрідка застосовувала до нього і фізичне насильство, але цілком помірковане, у всякому разі не удари по обличчю і не через якісь неприязні почуття до нього. Допускає, що таке могло статись і 11 липня 2018 року, але стверджує, що мала на меті такий засіб виховного характеру, а не насильство над власним сином. Вважає, що діти налаштовані проти неї батьком через те, що їх взаємовідносини з часом погіршились».

Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінод» від 04 лютого 2020 року № 53-к ОСОБА_2 прийнято на посаду касира відділення № 9 з 05 лютого 2020 року з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Згідно з витягом з Комерційного реєстру Республіки Румунія BRAM9B3RP (підпис перекладача з румунської мови на українську мову засвідчено приватним нотаріусом Крец М. Ю.) ОСОБА_1 є компаньйоном (пайовиком) Товаристві «ONRC», в якому працює на посаді адміністратора компанії (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , повіту Марамуреш; основні види діяльності: оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та сантехнічним обладнанням, інші спеціальні будівельні роботи).

Відповідно до довідки ТОВ «Навчальний центр «Млин»» від 09 червня 2022 року № 3 ОСОБА_1 з 08 лютого 2022 року працює на посаді водія з посадовим окладом 6 500,00 грн (т. 3, а. с. 195).

24 жовтня 2022 року у судовому засіданні за відсутності батька і матері дітей (сторін), у присутності представника органу опіки та піклування і служби у справах дітей ОСОБА_10 , адвоката Йосипчука О. В. суд апеляційної інстанції заслухав думку дітей ОСОБА_11 (13 років, за 4 дні до виповнення 14 років) і ОСОБА_12 (12 років), які висловили своє бажання проживати разом з батьком, а не з матір`ю, з якою вони проживати не хочуть.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 9 Конвенції на держави-учасниці покладається обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до частини третьої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта-шоста статті 19 СК України).

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Верховний Суд зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У справі, яка переглядається суди встановили, що сторони перебували у шлюбі, від якого мають двох дітей, яким на час розгляду справи в суді першої інстанції виповнилось відповідно 8 і 10 років.

Суди встановили, що діти фактично проживають з позивачем, відповідачка проживає окремо, проте територіально близько до місця знаходження будинку позивача.

Згідно з матеріалами справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції діти сторін у категоричній формі висловили бажання проживати з батьком.

Враховуючи, що з жовтня 2018 року діти сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_6 безперервно проживають з батьком і мають чітку, послідовну та усвідомлену позицію про подальше проживання саме з ним, у дітей сформувався і зміцнів стійкий зв`язок із цим середовищем проживанням та з цим сімейним колом (батько, дідусь, бабуся), батько дітей ОСОБА_1 проживає постійно в Україні, має тут постійне місце роботи та офіційний дохід, мати дітей ОСОБА_2 з лютого 2020 року мала постійну роботу в Україні, проте, з лютого 2022 року перебуває за межами України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про визначення місця проживання дітей з батьком.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, Верховний Суд відхиляє.

У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком) у спорах про визначення місця проживання малолітньої дитини.

У зазначених постановах Верховного Суду суд апеляційної інстанції задовольнив зустрічний позов матері про визначення місця проживання дитини.

Проте, у справі яка переглядається, вимогу про визначення місця проживання дитини позивачкою за зустрічним позовом заявлено не було.

Таким чином, доводи заявниці, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Висновки судів у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції прийнята та розглянута заява позивача за первісним позовом від 17 жовтня 2018 року про збільшення позовних вимог у незаконний спосіб Верховний Суд відхиляє.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

17 жовтня 2018 року позивачем ОСОБА_1 подано до суду позовну заяву про збільшення позовних вимог (т. 1, а. с. 25-28).

22 жовтня 2018 року до матеріалів справи долучено квитанцію про сплату судового збору за подання заяви про збільшення позовних вимог у розмірі 704,80 грн (т. 1, а. с. 13).

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2018 року заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог прийнято до провадження та приєднано до матеріалів справи.

Отже, заява про збільшення позовних вимог оплачена судовим збором до постановлена ухвали про прийняття судом першої інстанції вказаної заяви до провадження, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

Таким чином, на час вирішення судом першої інстанції питання про прийняття заяви про збільшення позовних вимог до провадження у суду були відсутні підстави для залишення такої заяви без руху або відмови у задоволенні заяви.

Доводи касаційної скарги також зводяться до непогодження зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження.

Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ємчук Лідія Вікторівна, залишити без задоволення.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак