ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Погрібного С. О.

справа № 824/151/22

провадження № 61-8756ав23

до постанови Верховного Суду від 14 вересня 2023 року

Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України викладаю окрему думку.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

Рішенням від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020 Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України

(далі - МКАС при ТПП України) частково задовольнив первісний позов Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - АТ «Укргазвидобування») до NOVARGI INDUSTRIES S. L.

МКАС при ТПП України стягнув з NOVARGI INDUSTRIES S. L. на користь АТ «Укргазвидобування» 254 019, 63 євро штрафних санкцій за порушення строків поставки товару, 406 431, 40 євро штрафу за поставку некомплектного товару, 16 831, 13 євро на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору та 164, 40 євро на відшкодування додаткових витрат арбітражного провадження, а разом 677 446, 56 євро.

У задоволенні інших вимог первісного позову відмовив.

Провадження у справі у частині стягнення з NOVARGI INDUSTRIES S.L. 157, 04 євро збитків припинив за заявою АТ «Укргазвидобування». Витрати на оплату арбітражного збору у сумі 338, 16 євро відніс на АТ «Укргазвидобування».

Зустрічний позов NOVARGI INDUSTRIES S. L. до АТ «Укргазвидобування» задовольнив частково. Стягнув з АТ «Укргазвидобування» на користь NOVARGI INDUSTRIES S. L. 609 647, 10 євро вартості поставленого товару, 14 485, 22 євро на відшкодування витрат з оплати арбітражного збору, а разом 624 132,32 євро. У задоволенні інших вимог зустрічного позову відмовив.

З урахуванням наведеного АТ «Укргазвидобування» просило:

- визнати та надати дозвіл на виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020 про часткове задоволення первісного позову АТ «Укргазвидобування» до NOVARGI INDUSTRIES S. L. про стягнення 254 019, 63 євро - штрафних санкцій за порушення строків поставки товару, 406 431, 40 євро - штрафу за поставку некомплектного товару, 16 831, 13 євро на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору та 164, 40 євро на відшкодування додаткових витрат арбітражного провадження, а разом 677 456, 56 євро;

- видати виконавчий лист на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Ухвалою від 15 травня 2023 року Київський апеляційний суд задовольнив заяву АТ «Укргазвидобування».

Суд визнав та надав дозвіл на виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020 за первісним позовом АТ «Укргазвидобування» до NOVARGI INDUSTRIES S. L. про стягнення коштів.

Видав виконавчий лист на виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020, яким стягнуто з NOVARGI INDUSTRIES S. L. на користь АТ «Укргазвидобування»: 254 019,63 євро - штрафні санкції за порушення строків поставки товару, 406 431,40 євро - штраф за поставку некомплектного товару, 16 831,13 євро - на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору та 164,40 євро - на відшкодування додаткових витрат арбітражного провадження, а разом 677 446,56 євро.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи заяву, Київський апеляційний суд як суд першої інстанції зазначив, що обставини, встановлені рішенням МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ держави Україна, рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника цивільного обороту, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям.

Отже, задоволення заяви про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020, за висновками суду першої інстанції, не виходить за межі контракту та не суперечить публічному порядку України.

ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

У червні 2023 року NOVARGI INDUSTRIES S. L. подало до Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу суду першої інстанції, а провадження у справі закрити.

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права, зазначив що:

- питання про визнання і надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020 не відноситься до юрисдикції судів України, на території України немає його майна;

- Київський апеляційний суд як судпершої інстанції не з`ясував обставин справи, зокрема, чи є майно NOVARGI INDUSTRIES S. L. на території України;

- суд порушив норми процесуального права, не повідомив NOVARGI INDUSTRIES S. L. про розгляд справи, йому не надсилалася заява про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України.

Постановою від 14 вересня 2023 року Верховний Суд частково задовольнив апеляційну скаргу NOVARGI INDUSTRIES S. L.

Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду від 15 травня 2023 року та ухвалив нове рішення.

Відмовив у задоволенні заяви АТ «Укргазвидобування» про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення у справі за позовом АТ «Укргазвидобування» (Україна) до NOVARGI INDUSTRIES S. L. про стягнення 932 681, 38 євро, відшкодування витрат з оплати арбітражного збору, за зустрічним позовом NOVARGI INDUSTRIES S. L. до АТ «Укргазвидобування» про стягнення 609 647, 10 євро та відшкодування витрат з оплати арбітражного збору.

Верховний Суд виснував, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву АТ «Укргазвидобування», не звернув уваги на приписи частини третьої статті 479 ЦПК України, не з`ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та не врахував наявних у справі доказів виконання АТ «Укргазвидобування» рішення міжнародного комерційного арбітражу.

Суд встановив, що внаслідок неповного з`ясування Київським апеляційним судом як судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, суд не врахував, що на час вирішення заяви АТ «Укргазвидобування» про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення стягувач вжив заходів з виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, у тому числі на підставі приписів статті 601 ЦК України, внаслідок чого рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року є виконаним на суму 624 132,32 євро, яка підлягала стягненню на користь стягувача.

Наведене, на переконання Верховного Суду, унеможливлювало задоволення заяви АТ «Укргазвидобування» про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення повністю.

Верховний Суд зазначив, що встановлення та урахування обставин виконання сторонами рішення міжнародного комерційного арбітражу, у тому числі на підставі приписів статті 601 ЦК України чи частини третьої статті 20З ГК України, не є зміною такого рішення, а є процесуальним обов`язком суду, який вирішує питання про наявність правових підстав для примусового виконання відповідного рішення міжнародного комерційного арбітражу (частина третя статті 479 ЦПК України).

Верховний Суд також врахував, що на час апеляційного розгляду справи рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року на підставі приписів статті 601 ЦК України є виконаним повністю, що визнали представники учасників справи, а отже, такі обставини унеможливлюють задоволення заяви про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення.

Відмова у задоволенні заяви АТ «Укргазвидобування» про надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020 та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення, з урахуванням встановлених судом обставин виконання NOVARGI INDUSTRIES S. L. свого грошового зобов`язання у розмірі 677 456, 56 євро, яке виникло на підставі зазначеного арбітражного рішення, на переконання Верховного Суду, не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційною означеній меті (фактичне виконання рішення МКАС при ТПП України

від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020).

Також Верховний Суд звернув увагу на те, що спірні правовідносини стосуються виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, місце якого знаходиться на території України, а тому відповідно до приписів статті 482 ЦПК України не потребує його визнання судом, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІ

Із висновками Верховного Суду щодо скасування оскарженої ухвали суду першої інстанції та постановлення нового рішення у частині про відмову у наданні дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020 та про відмову у видачі виконавчого листа не погоджуюся з огляду на таке.

Щодо визначених процесуальним законом підстав для відмови у наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020, Верховний Суд виснував, що на момент вирішення питання про надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу існували обставини добровільного виконання цього рішення, а тому підлягали застосуванню правила частини третьої статті 479 ЦПК України.

Наголошую, що така підстава, як виконання рішення міжнародного арбітражу, серед підстав відмови у наданні дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу на території України не передбачена ані ЦПК України, ані Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», ані Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (далі - Нью-Йоркська Конвенція), яка набрала для України чинності 10 січня 1961 року.

Відповідно до пункту 1 статті І Нью-Йоркської Конвенції цей міжнародний договір застосовується до визнання та приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави іншої, ніж держава, де запитується визнання та приведення до виконання таких рішень, у спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де запитується їх визнання та приведення до виконання.

Нью-Йоркська Конвенція, за загальним правилом, застосовується лише до визнання та надання дозволу на виконання іноземних арбітражних рішень та арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми. Вона не регулює визнання і приведення на виконання внутрішніх арбітражних рішень. Конвенція не містить аналогічної норми щодо арбітражних угод. Проте, встановлено, що Конвенція застосовується лише до «іноземних» або міжнародних арбітражних угод.

У Нью-Йоркській Конвенції немає визначення арбітражних рішень, які не належать до категорії внутрішніх. Лише у дуже рідкісних випадках сторони зазначають, що винесене за суперечкою між ними арбітражне рішення буде або не буде відноситися до категорії внутрішніх. Тому кожна держава, яка бере участь у Конвенції, сама визначає, які арбітражні рішення не вважатимуться внутрішніми.

Потрібно враховувати, що питання ухвалення та скасування рішень МКАС при ТПП України, надання дозволу на їх виконання в Україні врегульовані Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», які містить відмінні процедури ніж щодо ухвалення та перегляду внутрішніх рішень України, а тому обґрунтованим є висновок про те, що під час вирішення питання про надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України на території України підлягають застосуванню правила Нью-йоркської Конвенції.

Тож в Україні до спірних правовідносин приписи Нью-Йоркської Конвенції підлягають застосуванню.

Підсумовуючи, правовідносини щодо визнання та виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів в Україні регулюються статтею V Нью-Йоркської Конвенції, статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та приписами Розділу IX ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням правил цієї статті та статті 36 цього Закону, яка містить підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення.

Згідно з частиною першою статті 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Відповідно до статті V Нью-Йоркської Конвенції, статті 478 ЦПК України та статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо:

1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що:

а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено;

або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належно сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення;

або в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана;

або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж;

або ґ) рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято;

або 2) якщо суд визнає, що:

а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу;

або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

За результатами системного аналізу змісту і конструкції статті V

Нью-Йоркської Конвенції Верховний Суд у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 519/15/17 (провадження № 61-12619св18) зробив висновок, що підстави відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання арбітражного рішення кваліфіковано як ті, що застосовуються на прохання тієї сторони, проти якої воно постановлено (частина перша), й як ті, що застосовуються судом як органом компетентної влади країни, в якій подано таке клопотання ex officio (частина друга). Тобто суд зобов`язаний перевірити наявність перешкод, визначених у підпунктах (а) та (b) частини другої статті V

Нью-Йоркської Конвенції, за власною ініціативою, діючи як компетентний орган влади країни і без звернення жодної із сторін спору такого судового провадження.

Під час вирішення питання про надання чи відмову у дозволі на виконання рішення міжнародного арбітражу національний суд має керуватися такими принципами:

- не допускається перегляд національним судом по суті арбітражного рішення;

- тягар доведення наявності підстав із вичерпного переліку покладається на відповідача (боржника);

- вичерпний перелік підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу;

- чітке (вузьке) тлумачення підстав для відмови;

- обмежені дискреційні повноваження суду дозволити визнання та виконання рішення міжнародного арбітражу, навіть якщо має місце одна з підстав для відмови.

Беручи до уваги мету Нью-Йоркської Конвенції, яка полягає в тому, щоб уніфікувати стандарти, за якими арбітражні рішення підлягають виконанню, її автори мали намір, щоб підстави для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання арбітражних рішень, що підпадають під дію цієї Конвенції, тлумачилися і застосовувалися досить обмежено, а відмова допускалася лише в разі існування серйозних (виняткових) випадках.

Ані до першої групи підстав відмови у наданні дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу, ані до другої групи підстав така підстава як часткове чи повне виконання боржником у добровільному порядку рішення міжнародного арбітражу не належить, не передбачена у відповідних правових нормах та приписах, які регулюють спірні правовідносини.

Тож, на моє переконання, така підстава, як часткове виконання боржником рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020, дозвіл про виконання якого просив надати стягувач у судовому порядку, на стадії розгляду справи судом першої інстанції та повне виконання рішення міжнародного арбітражу станом на момент апеляційного перегляду справи, не можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020.

Можливою підставою для відмови у наданні дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020 могло б бути встановлення порушення публічного порядку України, проте, на моє переконання, таких порушень під час постановлення рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020 не було.

Щодо автономності та незалежності рішення міжнародного комерційного арбітражу

Нью-Йоркська Конвенція передбачає, що лише у виняткових та надзвичайних випадках допускається відмова у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражного суду на території держави, яка підписала цю Конвенцію.

Кожна договірна держава визнає арбітражні рішення як обов`язкові і надає дозвіл на їх виконання згідно з процесуальними нормами тієї держави, де запитується визнання і приведення у виконання цих рішень, на умовах, викладених у цій Конвенції. До визнання і приведення у виконання арбітражних рішень, до яких застосовується ця Конвенція, не повинні застосовуватися істотно більш обтяжливі умови або більш високі мита або збори, ніж ті, які існують для визнання і приведення у виконання внутрішніх рішень (стаття ІІІ Нью-Йоркської конвенції).

Тож відповідно до статті III Нью-Йоркської Конвенції національні суди зобов`язані визнавати і виконувати арбітражні рішення відповідно до процесуальних норм держави, де було зроблено заяву про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу, та згідно з правилами, передбаченими в Нью-Йоркській Конвенції.

Стаття III Нью-Йоркської Конвенції зобов`язує договірні держави визнавати обов`язковість арбітражних рішень, що стосуються сфери застосування Конвенції, якщо тільки до них не застосовується одна з підстав для відмови, визначених у статті V цієї Конвенції.

У будь-якому випадку процесуальні вимоги, які пред`являються законодавством відповідної держави, не можуть вступати в конфлікт з міжнародно-правовим зобов`язанням держави про надання дозволу на виконання арбітражних рішень.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд мав враховувати необхідність дотримання принципу обов`язковості судових рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Згідно з усталеною позицією, національний суд не є апеляційною інстанцією для перегляду рішень арбітражу та не може змінити його. До повноважень національних судів належить виключно вирішення питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу в цілому або про відмову у такому з тих підстав, які вичерпно передбачені як національним законодавством України, так і міжнародним договором (зокрема йдеться про Нью-Йоркську Конвенцію), згоду на обов`язковість якого надала Україна.

Щодо процесуальних наслідків добровільного виконання боржником рішення міжнародного арбітражу

У правовій ситуації, коли рішення міжнародного арбітражу, виконання якого просить дозволити стягувач на території держави, до якої подав відповідну заяву, виконано частково або повністю боржником у добровільному порядку, єдиним варіантом процесуальної поведінки учасника такого провадження є подання до суду України заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Відмова українського національного суду у наданні дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу у такому випадку суперечитиме принципу автономності та обов`язковості рішення міжнародного комерційного арбітражу і матиме наслідком визнання, що таке рішення не підлягало виконанню на території запитуваної держави.

Додатково потрібно враховувати, що ЦПК України окремо врегульовано добровільне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу про стягнення грошових коштів (стаття 480 ЦПК України), проте під час розгляду цієї справи судом першої інстанції та під час апеляційного перегляду справи не було встановлено, що боржник звертався до суду із відповідною заявою.

Так само за правилом частини третьої статті 479 ЦПК України якщо рішення міжнародного комерційного арбітражу вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині або з якого часу воно підлягає виконанню.

Тож виконання рішення арбітражу зобов`язує суд, який розглядає згадане процесуальне питання, у тексті судового рішення зазначити те, в якій частині або з якого часу воно підлягає виконанню, а не те, що таке попереднє виконання рішення арбітражу є підставою відмовити у наданні дозволу на його виконання.

Окремо зауважую, що суд апеляційної інстанції досліджує питання законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції на момент його постановлення судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які існували на момент постановлення рішення судом першої інстанції.

У справі, що переглядалася Верховним Судом як судом апеляційної інстанції, не існувало обставин повного виконання боржником рішення міжнародного арбітражу, тож у суду першої інстанції не було підстав для відмови у наданні дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020, рішення про що ухвалив Верховний Суд у цій справі.

ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, Верховний Суд, переглядаючи у апеляційному порядку справу про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, обмежений підставами для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Перелік цих підстав є вичерпним та не підлягає розширювальному тлумаченню.

Боржник не довів, а суд ex officio не встановив підстав для відмови у наданні дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020, а тому апеляційна скарга підлягала залишенню без задоволенню у частині вимог про надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу та видачу виконавчого листа на його виконання. Верховний Суд не мав підстав для розширювального тлумачення умов, які можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу. Таке судове рішення не враховує норм міжнародного права, яке регулює спірні правовідносини, зокрема правила статей ІІІ, V Нью-Йоркської конвенції.

Резюмуючи, констатую, що суд апеляційної інстанції без відповідних підстав скасував достатньо обґрунтоване рішення суду першої інстанції за наслідками вирішення заяви по суті, а тому Верховний Суд мав підстави - з врахуванням наведених міркувань - залишити оскаржуване судове рішення без змін у частині надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу та видачі виконавчого листа на його виконання.

У частині висновків Верховного Суду про відмову у задоволенні заяви про визнання рішення МКАС при ТПП України від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2020 окрема думка не містить заперечень, погоджуюся з висновками Верховного Суду в цій частині.

Суддя С. О. Погрібний