ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 644/9486/20 Номер провадження 11-кп/814/684/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2023 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого – суддіОСОБА_2 ,

суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12020220000001117 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2021 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, неодружений, працюючий вантажником, несудимий,

визнаний винуватим та засуджений за ч.2 ст.286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 :

- на користь потерпілого ОСОБА_9 41512 грн майнової шкоди, 200000 грн моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу в сумі 8550 грн;

- на користь держави витрати за проведення судових експертиз в сумі 3269 грн.        

Вирішене питання про речові докази.

Згідно з вироком, ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він 09 вересня 2020 року близько 14 год. 40 хв., керуючи технічно справним автомобілем «Renault Master», днз НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Біблика в м. Харкові зі сторони вул. Маршала Рибалка в напрямку вул. Северина Потоцького, в порушення п.10 та п.12.3 Правил дорожнього руху України, допустив наїзд передньою правою частиною свого транспортного засобу на пішохода ОСОБА_9 , який перетинав проїзну частину дороги у невстановленому місці, справа наліво відносно напрямку руху автомобіля.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком та не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Крім того, прохає відмовити у задоволенні вимог потерпілого про стягнення майнової шкоди, а також зменшити розмір моральної шкоди, визначивши його в сумі 80000 грн.

При цьому зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою активе сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також його позитивну характеристику, відображену представником уповноваженого органу з питань пробації у досудовій доповіді.

Наголошує, що в судових дебатах прокурор також прохав застосувати положення ст.75 КК України при призначенні покарання.

Вважає, що судом недостатньо враховано ту обставину, що потерпілий перетинав проїзну частину дороги у невстановленому місці, що ніким не оспорюється.

Стверджує, що покарання у виді реального позбавлення волі розірве стійкі соціальні зв`язки та ускладнить відшкодування майнової та моральної шкоди потерпілому.

Звертає увагу, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у наркологічному чи психоневрологічному диспансерах не перебуває, шкідливих звичок не має.

Вказує про відсутність у кримінальному провадженні обставин, що обтяжують покарання.

Зазначає, що не лише частково відшкодував заподіяну потерпілому шкоду, але й оплачував медикаменти, які були необхідні для його лікування.

Наголошує, що його робота пов`язана з керуванням транспортними засобами, а тому застосування додаткового покарання позбавить засобів до існування.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за наведених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч.2 ст.286 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються.

Доводи обвинуваченого щодо можливості його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням є обґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 25 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суди при призначенні покарання за ст.286 КК України мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчиненого злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Тобто, обов`язковою умовою застосування цієї норми є сукупність обставин, які б із достатньою переконливістю свідчили про можливість виправлення особи без відбування покарання.

Як видно з матеріалів провадження та ніким не оспорюється, що ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності за вчинення з необережності тяжкого злочину.

При цьому обвинувачений свою вину визнає, щиро розкаюється, засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та сплатив потерпілому 42000 гривень вже через декілька днів після вчинення злочину.

Крім того, колегія суддів враховує позитивні характеристики ОСОБА_8 , ту обставину, що він керував транспортним засобом у тверезому стані, що підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №1741 від 09 вересня 2020 року, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Апеляційний суд також звертає увагу на належну процесуальну поведінку обвинуваченого, який постійно працює, не притягувався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, що не заперечується прокурором.

Більше того, позицію щодо можливості призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.75 КК України висловлював і прокурор в дебатах під час розгляду провадження судом першої інстанції.

Також, відповідно до висновку органу пробації, виправлення ОСОБА_8 можливе без позбавлення або обмеження волі.

Колегія суддів вважає, що усі наведені обставини в своїй сукупності істотно знижують фактичний ступінь тяжкості вчиненого злочину і особливо ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства та утворюють підставу для висновку про можливість його виправлення без відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком, з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Таке покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України та принципу пропорційності, оскільки є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та буде відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, буде сприяти якнайшвидшому відшкодуванню спричиненої шкоди потерпілому та не становитиме особистий і надмірний тягар для обвинуваченого.

Перевіряючи судове рішення в частині призначення ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до роз`яснень в п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за ч.2 ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

При цьому, санкція ч.2 ст.286 КК України надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати до особи таке додаткове покарання. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування і є правом суду.

Враховуючи, що внаслідок порушення обвинуваченим правил дорожнього руху заподіяно потерпілому ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження, з огляду на пов`язані з цим негативні наслідки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про призначення обвинуваченому додаткового виду покарання.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що діяльність ОСОБА_8 пов`язана з керуванням транспортними засобами та є єдиним джерелом доходу його сім`ї, оскільки обвинувачений працює вантажником та здійснив відчуження належного йому автомобіля.

Твердження ОСОБА_8 про необхідність відмови у задоволенні вимог потерпілого про стягнення майнової шкоди, а також про зменшення розміру моральної шкоди, є непереконливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Задовольняючи позовні вимоги потерпілого ОСОБА_9 в частині майнової шкоди, суд врахував витрати на лікування, придбання лікарських засобів, препаратів та матеріалів медичного призначення на загальну суму 83512 грн, що підтверджується належними доказами, доданими до позовної заяви.

При цьому, місцевий суд обгрунтовано взяв до уваги факт добровільного відшкодування обвинуваченим майнової шкоди в сумі в сумі 42000 грн та обґрунтовано стягнув з нього 41512 грн.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд першої інстанції при визначенні підстав та розміру вішкодування моральної шкоди потерпілому зазначених вимог закону дотримався та врахував характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, яких зазнав потерпілий, вимушеність змін у його повсякденному житті, а також ступінь вини обвинуваченого та виходячи з принципів розумності і справедливості, обґрунтовано обрав розмір моральної шкоди у 200000 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди узгоджується з приписами ст.23 та ст.1167 ЦК України, відповідає вимогам розумності та справедливості, ступеню вини обвинуваченого, характеру та глибини страждань потерпілого ОСОБА_9 .

Отже, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає до часткового задоволення.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 408, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2021 року щодо ОСОБА_8 змінити.

Вважати ОСОБА_8 засудженим за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, до покарання, обраного судом, тобто на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до п.1 та п.2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4