Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.10.2023 Справа №607/267/23

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі: головуючого-судді Братасюка В.М.,

за участю секретаря с/з Тинкалюк Є.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника третьої особи Борецької Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася із позовними вимогами до ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання тастягнення з ОСОБА_4 на її користь аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. На обґрунтування позову посилається на ту обставину, що вона з відповідачем з 2015 по 2022 роки перебували у близьких стосунках, у них народилася дочка, у вересні 2022 року вони вирішили розійтися та проживати окремо, у будні дні дочка проживала з нею а у вихідні із батьком. Проте 13.11.2022року ОСОБА_4 забрав дитину та відвіз в невідомому для неї напрямку (як потім стало відомо в місто Одесу) без будь якого її погодження, в подальшому погрожуючи, що дитину вона більше не побачить. За наслідком цих подій, мало місце звернення до начальника Малиновського районного відділу поліції міста Одеси, на що було повідомлено, що вони з відповідачем в рівних правах, і до винесення рішення суду про визначення місця проживання дитини, нічим не зможуть допомогти. В подальшому 24.12.2022 року під час однієї з спільних поїздок (до Молдови) відповідач побив її та вдарив дочку, вказана подія мала місце на українсько - молдавській митниці, пункт пропуску «Полона», поліція викликана не була, оскільки працівники митниці просили цього не робити, в результаті вона з дитиною пройшла митний контроль та втекла від відповідача на територію Молдови, а він не був пропущений та залишився на території держави Україна. Внаслідок вказаних інцидентів, гостро постала необхідність юридично визначити місце проживання дитини з мамою, так як невизначення місця проживання дитини стало призводити до конфліктів, що негативно впливає на виховання дитини та реалізацію її прав та інтересів. Також просить стягнути із відповідача аліменти на утримання дитини, оскільки добровільно ним кошти не надаються, ним повністю ігноруються батьківські обов`язки по відношенню до неповнолітньої дитини.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позов про визначення місця проживання дитини разом з матір`юй стягнення з ОСОБА_4 аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, не повідомивши суд про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради в судовому засіданні підтримала висновок щодо доцільності визначення місця поживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення та дослідивши докази Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , з 2015 року по серпень 2022 року перебували в близьких стосунках, у них народилася спільна дитина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим повторно Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Одеса Південного міжрегіонального органу ДРАЦу (м.Одеса).

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Управлінням соціальної політики Тернопільської міської ради від 28.12.2022 року.

ОСОБА_5 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає в АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , що стверджується довідкою від 28.12.2022 року.

26.12.2022року ОСОБА_1 , укладено договір оренди квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 навчається в 1 класі на дистанційній формі навчання в закладі освіти - ТОВ «Центр освіти «Оптіма», що підтверджується договором №200122122802 про надання освітніх послуг ТОВ «Центр освіти «Оптіма», який укладено з мамою - ОСОБА_1 , оплату за вказаним договором проводить мама.

Як вбачається із рішення Комісії Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №241 від 08.03.2023року «Про надання висновку про визначення місця проживання дитини» вирішено затвердити висновок щодо доцільності визначення місця поживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На засіданні комісії встановлено, що заявник бажає визначити місце проживання доньки разом із собою, оскільки її вихованням та влаштуванням побуту займається вона. Матір`ю дитини також зазначено, що фактично дитина проживає разом із нею, а батько дитини проживає за межами території України. 15.02.2023 року працівниками управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого ОСОБА_1 проживає разом із донькою в квартирі, яка складається з однієї кімнати загальною площею 36 м.кв., з усіма комунальними зручностями, на підставі договору оренди. У дитини наявний письмовий стіл, шкільне приладдя, одяг та взуття відповідного віку. Дитина, ОСОБА_5 навчається в першому класі на дистанційній формі навчання в закладі освіти - ТОВ «Центр освіти «Оптіма», що підтверджується копією договору № 200122122802 від 28.12.2022 року. Батько дитини, ОСОБА_4 на засідання комісії не з`явився та не повідомив про причини своєї відсутності, хоча був належним чином повідомлений. Комісія з питань захисту прав дитини, орган опіки і піклування рекомендує визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_1 з адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із Акту обстеження житлових умов від 15.02.2023року, ОСОБА_1 проживає разом із донькою ОСОБА_5 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання задовільні, стосунки у сім`ї доброзичливі.

Відповідно до довідки про доходи № 150223/001 від 15.02.2023 року, ОСОБА_1 займає посаду геодезиста в ТОВ «Геоцєнтр». Заробітня плата з серпня 2022 року по січень 2023 року становить 4382,4 доларів СІІІА.

В судовому засіданні, зі слів позивача ОСОБА_1 встановлено, що мав місце факт, що у ОСОБА_4 забрав дитину та відвіз в невідомому для неї напрямку, без будь якого її погодження, вона не бачила дитину три місяці, також під час однієї з спільних поїздок до Молдови відповідач застосував фізичну силу до неї та дочки, вказана подія мала місце на українсько - молдавській митниці, дитина боїться батька та хоче жити із нею.

Згідно частини 1 статті 1 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Законодавцем у статті 155 Сімейного кодексу України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У частині 1 статті 310 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа має право на місце проживання.

Відповідно частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, питання втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.

Судом встановлено, що дитина ОСОБА_5 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , батько ОСОБА_3 проживає окремо від них, дитина висловлює бажання проживати разом із матір`ю.

Враховуючи вищевикладене, належні, допустимі, достатні та достовірні докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід визначити разом із її матір`ю ОСОБА_1 , оскільки це якнайкраще відповідатиме інтересам дитини.

Що стосується спору з приводу стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Так, згідно з частиною третьою статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 статті 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно частиною другою статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не бере участі в утриманні та вихованні своєї дочки ОСОБА_5 , він є працездатного віку, будь-яких доказів, що за станом здоров`я чи матеріальним становищем він не може виконувати своїх обов`язків щодо утримання дитини не здобуто.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповіднодо них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, необхідність забезпечення прав малолітньої дочки сторін на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, беручи до уваги те, що обов`язок щодо утримання дітей покладається рівною мірою на обох батьків, суд приходить до переконання, що з відповідача на користь позивачки слід стягувати аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку,щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

За вимогами ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Вимогами ст.141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 5, 89, 141, 264, 265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягувати з дати звернення до суду 04.01.2023 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 1073,60 гривень судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 1073,60 гривень судового збору.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішенняможе бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня з дня складання повного тексту.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання/перебування АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Головуючий суддяВ. М. Братасюк