ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 529/783/22

провадження № 51-3912км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в кримінальному провадженні № 12022221090000394 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Максимівка Сахновщинського району Харківської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Диканського районного суду Полтавської області від 18 жовтня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання: за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов`язки, встановлені ст. 76 КК України.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, 21 червня 2022 року близько 13 год. у період дії воєнного стану, ОСОБА_6 таємно, умисно, протиправно, повторно, з метою скоєння злочину, проник на територію жилого домоволодіння ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 та переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом відкриття дверей, які були не замкнені, проник до будинку, звідки викрав майно потерпілого, завдавши останньому матеріальних збитків на суму 665 грн. Після чого ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник та скористався викраденим на власний розсуд.

Продовжуючи протиправну діяльність, в цей же день близько 14 год. 45 хв., у період дії воєнного стану, ОСОБА_6 таємно, умисно, протиправно, повторно, з метою скоєння злочину, перебуваючи на території привокзальної площі, неподалік залізничного вокзалу, за адресою: вул.Південновокзальна смт.Сахновщина Красноградського району Харківської області, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, зайшов до зони відпочинку, де здійснив крадіжку велосипеду марки «Україна», який належить ОСОБА_9 , чим завдав останньому матеріальної шкоди на суму 2260 грн. Після чого ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник та скористався викраденим на власний розсуд.

В подальшому, в цей же день близько 17 год., у період дії воєнного стану, ОСОБА_6 таємно, умисно, протиправно, повторно, з метою скоєння злочину, проник на огороджену територію МКП «Україна», за адресою: АДРЕСА_3 та переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, відкрив двері шляхом зняття завіси та проник до будівлі охоронців, де з відчиненого сейфу здійснив крадіжку шліфувальної машинки вартість якої становить 832 грн. Після чого ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник, скориставшись викраденим на власний розсуд.

Крім того, того ж дня близько 17 год. 30 хв., у період дії воєнного стану, ОСОБА_6 таємно, умисно, протиправно, повторно, з метою скоєння злочину, проник на огороджену територію нежилого домоволодіння, що належить ОСОБА_10 , за адресою: АДРЕСА_4 , та, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом розбиття цеглою скла у вікні, проник до будинку, де здійснив крадіжку особистого майна ОСОБА_10 , спричинивши йому матеріальний збиток на суму 2074 грн. Після чого, ОСОБА_6 зробив спробу винести викрадене майно за межі території домоволодіння, однак, виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не закінчив його з причин, що не залежали від його волі, оскільки на місці викрадення майна його дії зупинив власник домоволодіння ОСОБА_10 .

Вироком Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та в частині звільнення від відбування покарання скасовано. Постановлено ОСОБА_6 призначити покарання: за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 4 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. В іншій частині вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та залишення без змін вироку суді першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції призначене надто суворе покарання. Зазначається, що апеляційний суд належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника, вважала її безпідставною, а вирок апеляційного суду - законним та обґрунтованим.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та матеріали кримінального провадження, Верховний Суд приходить до таких висновків.

Висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються, отже, суд касаційної інстанції не перевіряє їх обґрунтованість.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо виду та розміну покарання, яке слід призначити ОСОБА_6 послався на характер та ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу обвинуваченого (зокрема те, що скарг на нього за місцем проживання не було, він неодружений, проживає з батьками, працює неофіційно, раніше судимий), обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, визнання вини та активне сприяння у розкритті злочину, а також на відсутність обставин, що обтяжують покарання. При цьому суд врахував і те, що викрадене майно було добровільно повернуто потерпілим.

Також суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України дійшов висновку про можливість застосування положень ст. 69 КК України.

Крім того місцевий суд дійшов висновку про можливість застосувати відносно ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України та звільнити останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням. Такий висновок суд обґрунтував тим, що відсутні матеріальні претензії до обвинуваченого з боку потерпілих і останні не наполягали на призначенні обвинуваченому суворого покарання, що ОСОБА_6 відшкодована завдана шкода шляхом повернення викраденого майна. Також суд послався на наявність у обвинуваченого сталих соціальних зв`язків, його неофіційне працевлаштування.

У свою чергу суд апеляційної інстанції, перевіряючи вказані висновки місцевого суду, не погодився з ними.

При цьому апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 69 КК України при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, яке слід призначити за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, не навів конкретних обставин, що пом`якшують вказане покарання.

Більше того апеляційний суд зауважив що суд першої інстанції не дав обґрунтованої оцінки даним про особу обвинуваченого, який вже був судимий за корисливі злочини (звільнився з місць позбавлення волі у травні 2022 року, і через місяць після звільнення вчинив нові кримінальні правопорушення). Також суд першої інстанції належним чином не врахував всі обставини вчинених кримінальних правопорушень, кількість епізодів протиправної діяльності, що вчинені злочини є тяжкими і вчинені під час воєнного стану.

З вказаними висновками суду апеляційної інстанції погоджується і суд касаційної інстанції та вважає за доцільне зазначити, що вказані злочини були вчинені ОСОБА_6 в червні 2022 року та території Харківської області, яка перебувала під інтенсивним обстрілом військ держави-агресора, а також на території якої безпосередньо відбувались активні бойові дії.

Положення ст. 75 КК України підлягають застосуванню у взаємозв`язку із приписами статей 50, 65 вказаного Кодексу, за яким визначаються загальні ознаки, мета і засади призначення покарання, згідно з якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідно до положень Загальної частини КК і враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Для застосування положень ст. 75 КК України суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується в тому разі, коли є умови і підстави, визначені ст. 75 КК України. Рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням за приписами ст. 75 КК України приймається з урахуванням можливості досягнення мети покарання в контексті положень статей 50, 65 КК України.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст протиправної поведінки. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які перебувають на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

Що стосується питання застосування ст. 75 КК України у даному кримінальному провадженні, то апеляційний суд вказав на те, що суд першої інстанції належним чином не оцінив всі обставини провадження, зазначені вище дані про особу обвинуваченого, а тому висновок місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням є помилковим.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, де наведено мотиви про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК. У контексті реалізації приписів указаної кримінально-правової норми, за відсутності переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах справи і досліджених судом доказах, висновок місцевого суду про можливість виправлення особи без відбування покарання має характер припущення і судове рішення не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Полтавського апеляційного суду від 30 березня 2023 року відносно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3