ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/4735/23Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.

Провадження № 22-ц/817/811/23 Доповідач - Бершадська Г.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2023 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Бершадська Г.В.

суддів -  Гірський Б. О., Хома М. В.,

з участю секретаря - Іванюта О.М.

апелянта ОСОБА_1 , його представника

та представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/4735/23 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.06.2023 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.07.2023 року та Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, в інтересах якого діє представник — адвокат Яворський Андрій Васильович на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.07.2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2023 року позивач звернувся в суд із цим позовом до відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимог, зазначав, що перебуває у трудових відносинах з ТРДЛ Дежпродспоживслужби з 05 червня 2019 року, займає посаду “завідувач відділу, лікар ветеринарної медицини, відділу радіологічних та інструментальних досліджень”. 28.02.2023 року ним, відповідно до графіку відпусток, на ім`я керівника лабораторії було написано заяву про надання йому щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. 01 березня 2023 року йому було надано для ознайомлення наказ від 01.03.2023 № 31-В «Про надання відпустки» без надання матеріальної допомоги на оздоровлення. 01.03.2023 на ім`я керівника ТРДЛ Дежпродспоживслужби він подав заяву про аргументування відмови в наданні йому матеріальної допомоги на оздоровлення і відкликання його заяви про надання відпустки. 02.03.2023 йому для ознайомлення було надано наказ про скасування наказу від 01.03.2023 № 31-В «Про надання відпустки» з яким він ознайомився під підпис і попросив провідного інспектора з кадрів надати йому копію цього наказу, з чим провідний інспектор з кадрів і погодився. Цього ж дня, о 16 год 40 хв до нього у відділ зайшли три працівники лабораторії, зачитали йому наказ від 01.03.2023 № 31-В «Про надання відпустки» і запропонували йому ознайомитися і підписати наказ. Позивач відмовився мотивуючи тим, що наказ про надання йому відпустки скасовано і що вранці він з ним ознайомився і попросив підтвердити це провідного інспектора з кадрів. Однак, провідний інспектор з кадрів це заперечила. Після чого, даними працівниками в його присутності був підписаний раніше заготовлений акт про його відмову із ознайомленням із наказом від 01.03.2023 № 31-В «Про надання відпустки». Відповіді щодо підстав не надання матеріальної допомоги на оздоровлення, керівництвом ТРДЛ Дежпродспоживслужби йому не було надано. Посилався на те, що Колективним договором ТРДЛ Дежпродспоживслужби, а саме п.4.28 розділу 4 вказано, що адміністрація зобов`язується надавати матеріальну допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки (або її частини). Пунктом 3.3. частини 3 додатку 5 колективного договору, а саме Положенням про преміювання працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів передбачено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення надається при наданні щорічної відпустки (або її частини), або у разі виникнення у працівника певних життєвих обставин. У зв`язку з наведеним, посилався на порушення відповідачем його права на оздоровлення під час відпустки та нанесення йому матеріальної шкоди, тому просив стягнути з відповідача матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 6 567,00 грн і моральну шкоду в розмірі 1 000 грн., яка виразилась в душевних стражданнях, емоційному стресі, переживаннях, втраті сну, через приниження його честі та гідності, так як іншим працівникам установи матеріальна допомога на оздоровлення протягом січня - березня 2023 року надавалась, було порушено його нормальний спосіб життя, оскільки він був змушений витрачати особистий час на підготовку позовної заяви для захисту своїх прав.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.06.2023 року в задоволенні позову відмовлено.

В липні 2023 року від представника відповідача - адвоката Яворського А.В. надійшла заява про стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою у цій цивільній справі.

Заява обґрунтовувалась тим, що рішенням суду було відмовлено у задоволенні позову, а тому з урахуванням виконаної адвокатом роботи, просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну допомогу в розмірі 8 000 грн., які підтверджуються актом приймання — передачі наданої правничої допомоги та банківською випискою про оплату відповідачем адвокатському об`єднанню розміру винагороди у повному обсязі.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.07.2023 року заяву задоволено частково — стягнуто з позивача на користь відповідача 2 000 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.

ОСОБА_1 подав апеляційні скарги на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.06.2023 року та на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.07.2023 року.

Просить скасувати рішення суду від 27.06.2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на неправильність висновку суду першої інстанції, що матеріальна допомога на оздоровлення може надаватись лише під час надання щорічної основної відпустки, з застосуванням аналогії закону, а саме положення статті 57 ЗУ “Про державну службу”, згідно якої державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Вважає, що оскільки в законодавстві містяться певні прогалини щодо регулювання правовідносин щодо надання допомоги на оздоровлення при наданні щорічної додаткової відпустки, наведені правовідносини мали б регулюватись колективним договором.

Вказує, що колективний договір не містить імперативної норми про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам ТРДЛ Дежпродспоживслужби лише один раз та при наданні щорічної основної відпустки.

Посилається на те, що з системного аналізу положень колективного договору, вбачається, що адміністрація зобов`язується надавати матеріальну допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки (або її частини) (п.4.28 розділу 4). Згідно пунктом 3.3 частини 3 додатку 5 колективного договору — Положенням про преміювання працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, передбачено що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення надається при наданні щорічної відпустки (або її частини), або у разі виникнення у працівника певних життєвих обставин. В даному випадку прохання про надання матеріальної допомоги на оздоровлення не було пов`язане з поділом щорічної відпустки на частини, а було пов`язане з наданням другого виду щорічної відпустки — щорічної додаткової відпустки.

Вважає, що в колективному договорі закріплено можливість отримання матеріальної допомоги як при основній відпустці, так і при додатковій відпустці.

Вважає, що з урахуванням вимог ст. 237-1 КЗпП України, існують підстави для відшкодування йому моральної шкоди, з мотивів зазначених у позовній заяві.

Також просить скасувати додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.07.2023 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити відповідачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, за похідним характером, оскільки вважає позов підлягає задоволенню за основним рішенням.

Представник відповідача подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.07.2023 року, просив його скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Посилається на те, що заявлений стороною відповідача розмір витрат у сумі 8 000 грн. є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами в межах розгляду даної справи, з часом, витраченим адвокатським об`єднанням на виконання відповідних робіт, а також з обсягом наданих таких послуг та значенням справи для сторін. Така сума витрат не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару та документально підтверджуються.

Від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.06.2023 року, в якому він просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін. Вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення від 27.06.2023 року у даній справі дотримався норм матеріального і процесуального права, оскільки позивачем не було доведено порушення його права. Вказує, що оскільки колективний договір укладається на основі чинного законодавства, зокрема Постанови КМУ №524 від 11.05.2011 року та ст.12 ЗУ “Про відпустки”, вважає, що в даному договорі мається на увазі, що матеріальна допомога для оздоровлення виплачується при наданні щорічної основної відпустки чи її частини, яка не може бути меншою за 14 календарних днів. Звертає увагу на те, що згідно Листа Міністерства соціальної політики України від 21.07.2015 року №409/13/116-15 щодо умов виплати матеріальної допомоги, де роз`яснено, що у випадку поділу щорічної відпустки на частини, допомога для оздоровлення може виплачуватись працівникам один раз при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки за заявою працівника, тобто міністерство робить прив`язку до одного з видів щорічної відпустки, а саме основної щорічної відпустки.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу представника відповідача на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.07.2023 року, доводи якого є аналогічними доводам, що містяться в апеляційній скарзі позивача на це додаткове рішення суду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали вимоги його апеляційних скарг, просили їх задовольнити з мотивів зазначених у них та заперечили проти задоволення апеляційної скарги представника відповідача.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги його апеляційної скарги, з мотивів зазначених у ній та заперечив проти задоволення апеляційних скарг позивача, з мотивів вказаних у відзиві.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши позивача, його представника та представника відповідача, колегія суддів дійшла наступного висновку.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , з 05 червня 2019 року, працює у Тернопільській регіональній державній лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, на посаді завідувача відділу, лікаря ветеринарної медицини, відділу радіологічних та інструментальних досліджень.

28.02.2023 року ОСОБА_1 звернувся до в.о. директора Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів із заявою про надання частини додаткової відпустки терміном п`ять днів з 13.03.2023 року за період роботи з 05.06.2021року по 04.06.2022 року та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наказом № 31- В (розпорядження) про надання відпустки від 01.03.2023 року, ОСОБА_1 надано щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, за період роботи з 05.06.2021 року по 04.06.2022 року, період відпустки з 13.03.2023 по 17.03.2023 року, без виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріальна допомога на оздоровлення, може надаватися разом із щорічною основною відпусткою, з моменту виникнення в особи права на щорічну основну відпустку за відпрацьований робочий рік, відповідно не може надаватися разом із щорічною додатковою відпусткою за особливий характер праці, тому вважав, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення свого права у спірних правовідносинах, відтак відсутні підстави для стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення і як наслідок моральної шкоди.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року N 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Зокрема, ст. 2 Закону України «Про відпустки» встановлює беззастережно право на відпустки громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

В свою чергу договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".

У колективному договорі можуть встановлюватись форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про колективні договори і угоди, умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Згідно з ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України "Про колективні договори і угоди", зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до п. 4.1. розділу 4 Колективного договору Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, оплата праці працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів здійснюється на підставі Закону України «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», наказу Міністерства аграрної політики України від 03.11.2005 №602 «Про умови оплати праці працівників бюджетних установ та організацій, що обслуговують агропромисловий комплекс» у межах бюджетних асигнувань загального та спеціального фондів.

Згідно п. 4.28 розділу 4 Колективного договору Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, адміністрація зобов`язується надавати матеріальну допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки (або її частини) або у разі виникнення в працівника певних життєвих обставин (лікування, оздоровлення) за його заявою, але не більше одного посадового окладу на рік у межах затвердженого фонду оплати праці. У випадку поділу щорічної відпустки на частини, допомога на оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік, при наданні будь-якої частини щорічної відпустки.

Також, вказані умови і підстави виплати допомога на оздоровлення передбачено у п. 12 Положення про умови оплати праці працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, п. 3.3 розділу 3 Положення про преміювання працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Судом першої інстанції слушно зазначено, що аналіз застосування інституту матеріальної допомоги на оздоровлення повинен проводитися із урахуванням того, що вона є елементом гарантій конституційного права особи на відпочинок та належного матеріального забезпечення.

Судом першої інстанції вірно констатовано, що у колективному договорі Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, положенні про умови оплати праці працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, положенні про преміювання працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, не зазначено, при якому виді щорічної відпустки слід надавати матеріальну допомогу для оздоровлення. Також, не визначено і в постанові Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» та наказі Міністерства аграрної політики України від 03.11.2005 №602 «Про умови оплати праці працівників бюджетних установ та організацій, що обслуговують агропромисловий комплекс» у межах бюджетних асигнувань загального та спеціального фондів.

Статтею 4 ЗУ “Про відпустки” установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); соціальні відпустки та ін.

Тобто з аналізу зазначеної норми можна зробити висновок, що щорічна основна відпустка та додаткова відпустка за особливий характер праці є одним видом щорічної відпустки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 7, 8 постанови від 24 грудня 1999 року No 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки відповідно до ст.97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його неукладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з`ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами. Слід також враховувати, що умови та розмір оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

Водночас відповідно до статті 5 ЗУ “Про колективні договори” умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Як було встановлено згідно п. 4.28 розділу 4 Колективного договору Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, адміністрація зобов`язується надавати матеріальну допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки (або її частини) або у разі виникнення в працівника певних життєвих обставин (лікування, оздоровлення) за його заявою, але не більше одного посадового окладу на рік у межах затвердженого фонду оплати праці. У випадку поділу щорічної відпустки на частини, допомога на оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік, при наданні будь-якої частини щорічної відпустки.

Також вказані умови і підстави виплати допомога на оздоровлення передбачено у п. 12 Положення про умови оплати праці працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, п. 3.3 розділу 3 Положення про преміювання працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає безпідставним тлумачення, судом першої інстанції, що припис п. 4.28 розділу 4 Колективного договору Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, п. 12 Положення про умови оплати праці працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, п. 3.3 розділу 3 Положення про преміювання працівників Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, слід розуміти як надання працівнику, разом із щорічною основною відпусткою, матеріальну допомогу на оздоровлення, але не більше одного посадового окладу на рік, у межах затвердженого фонду оплати праці.

При цьому, посилання суду першої інстанції, в даному випадку, на п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 р. No 524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», згідно якого з 1 січня 2012 р. медичним і фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів (установ) виплачується допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки, є фактично безпідставним, з огляду на п. 4.28 розділу 4 Колективного договору Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та вимоги статті 5 ЗУ “Про колективні договори” відповідно до яких умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені умови колективного договору не суперечать вимогам законодавства, оскільки в розумінні ст. 4 ЗУ “Про відпустки” щорічна основна відпустка та додаткова відпустка за особливий характер праці є одним видом щорічної відпустки.

Зазначена у п. 4.28 розділу 4 Колективного договору умова надання матеріальної допомоги на оздоровлення при щорічній відпустці, а не щорічній основній відпустці є такою, що не погіршує, порівняно з чинним законодавством, становище працівників, в даному випадку позивача.

В той же час, приписи колективного договору, через призму застосування аналогії закону, явно тлумачаться судом першої інстанції не на користь працівника, чим фактично порушує його становище, при цьому посилання на статтю 57 ЗУ "Про державну службу", є безпідставним, з огляду на те, що позивач не є державним службовцем та згідно п.15 ч.3 ст. 3 ЗУ "Про державну службу" жія цього закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

Відтак колегія суддів приходить до переконання про необхідність задоволення позову про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факту, що у зв`язку із не виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення йому було завдано моральних страждань, внаслідок чого він втратив нормальні життєві зв`язки і це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відтак підстав для стягнення моральної шкоди апеляційний суд не вбачає.

Оскільки, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення позову про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, в силу вимог статті 141 ЦПК України, апеляційний суд змінює розподіл судових витрат.

Як наслідок, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.07.2023 року, яким було стягнуто з позивача на користь відповідача 2 000 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу, підлягає скасуванню, а судові витрати за результатами розгляду справи слід покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 389, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, в інтересах якого діє представник — адвокат Яворський А.В. - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.06.2023 року в частині відмови у стягненні матеріальної допомоги на оздоровлення та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.07.2023 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з Тернопільської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (вул. Кн.Острозького 68 м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 00704913) в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) 6 567 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення та 6 710 грн. судового збору за подання позову та апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2023 року.

Головуюча                                                         Бершадська Г.В.

Судді:                                                                Гірський Б.О.

                                                                       Хома М.В.